Постанова

від 03.01.2018 по справі 922/2441/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" січня 2018 р. Справа № 922/2441/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Довбиш А.Ю.,

за участю:

прокурора: Ногіної О.М., посвідчення № 032167 від 11 лютого 2015 року;

позивача: ОСОБА_1, довіреність №32-20-14-3710/0/19-18 від 03 січня 2018 року;

1-го відповідача: ОСОБА_2 (директор), рішення від 16 травня 2005 року; ОСОБА_3, свідоцтво №1037 від 20 вересня 2002 року,

2-го відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Колос-РВ" (вх. №3145 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 11 вересня 2017 року у справі № 922/2441/17,

за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, м. Ізюм в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків

до 1) Приватного підприємства "Колос-РВ", с. Нижній Бурлук ,

2)Шевченківської районної державної Адміністрації Харківської області, смт. Шевченкове

про визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11 вересня 2017 року у справі № 922/2441/17 (суддя Светлічний Ю.В.) Позов задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Шевченківською райдержадміністрацією та приватним підприємством "Колос - РВ" від 17 жовтня 2005 року; стягнуто з Приватного підприємства "Колос-РВ" на користь Прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 800,00 грн; стягнуто з Шевченківської районної державна адміністрації Харківської області на користь Прокуратури Харківської області судовий збір у розмірі 800,00 грн.

Приватне підприємство "Колос-РВ" з вказаним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року запропоновано прокурору надати докази направлення Головному управлінню Держгеокадастру у Харківської області попереднього повідомлення з приводу звернення з даним позовом, та відкладено розгляд справи.

06 грудня 2017 року від прокурора прокуратури Харківської області надійшли письмові пояснення (вх.№12570).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2017 року запропоновано Головному управлінню Держгеокадастру у Харківської області надати інформацію з приводу отримання ним попереднього повідомлення від Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області стосовно звернення з даним позовом. У звязку з чим задоволено клопотання Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про продовження строку розгляду справи та відкладення розгляду справи, продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулось 03 січня 2018 року, з'явились прокурор, позивач та представники першого відповідача.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.

17.10.2005р. між Шевченківською районною державною адміністрацією та приватним підприємством "Колос - РВ" укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу площею 50,0га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

аступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (позивача) до Приватного підприємства "Колос-РВ" (відповідача-1), Шевченківської районної державна адміністрації Харківської області (відповідача-2) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який 17.10.2005р. укладений між Шевченківською райдержадміністрацією та ПП "Колос - РВ" та 17.10.2005р. зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за №040570400002, яким Приватному підприємству "Колос - РВ" надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 50,0 га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позов обґрунтовано тим, що спірний договір оренди землі укладено без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є предметом оренди за договором, та подальшого визначення з її урахуванням розміру орендної плати. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статей 1, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 26 Закону України "Про землеустрій", статей 13, 18 Закону України "Про оцінку земель".

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обов'язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством, тоді як порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" .

При цьому, господарський суд першої інстанції вказував на те, що оскільки у спірному договорі оренди земельної ділянки орендну плату визначено без нормативної грошової оцінки земельної ділянки (здійсненої відповідно до чинного на момент укладення спірного договору законодавства), яка є обовязковою у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної власності відповідно до вимог Закону України Про оцінку земель, а відтак, договір оренди земельної ділянки від 17.10.2005 року є недійсним в силу частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство "Колос-РВ" вказує про відповідність змісту договору вимогам чинного законодавства, яке діяло на момент вчинення спірного правочину, оскільки розрахунок розміру орендної плати відповідає положенням статті 13 Закону України "Про оцінку земель" , здійснений відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213 .

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи першого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що Розпорядженням голови Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області від 14.09.2005р. №316 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано в оренду приватному підприємству "Колос - РВ" земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу, розташованих на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району Харківської області.

На виконання зазначеного розпорядження між Шевченківською районною державною адміністрацією та приватним підприємством "Колос - РВ" 17.10.2005р. укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу площею 50,0га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказаний договір оренди земельної ділянки 17.10.2005р. зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному від ділі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за №040570400002.

Згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у Шевченківському районі Харківської області від 28.03.2017р. № 10-20.29-0.1-251/2-17 встановлено, що в архіві відділу відсутня технічна документація з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки.

Відповідно до інформації Шевченківської районної ради Харківської області, від 28.03.2017р. №128 технічна документація з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки на сесіях районної ради не затверджувалася.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку ії внесення і перегляду та відповідальності за ії несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" (в редакції Закону на час укладення договору).

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України тощо.

Наголошуючи, що спірний договір оренди землі укладено без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд першої інстанції з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст. 21 Закону України "Про оренду землі", статтями 215, 216 Цивільного кодексу України зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову. Втім місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавству, та не звернув увагу на таке.

Згідно статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення Договорів оренди від 17.10.2005р.) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку і визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (ст. 23 Закону України "Про плату за землю").

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

При цьому, підставою для проведення оцінки земель (бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду (ст.15 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах* населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.23 Закону України "Про оцінку земель").

Зі змісту наведених норм випливає, що законодавства, яке діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не надавала платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі.

В той же час законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин підставою для її проведення визначало або рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, або договір між зацікавленими особами.

Тобто, в даному випадку єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади.

Проте, Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які передавалася в оренду ПП Колос ВД в 2005році не приймалося, про що вказує прокурор в своєму позові.

Таким чином, під час укладення спірних договорів оренди застосовано норми постанови Кабінету Міністрів України № 1724 ", а саме додаток 1 "розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена" та Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213.

Згідно із частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним є саме відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, а не невідповідність даної істотної вимоги вимогам законодавства.

Як вбачається із пункту 5 спірного договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була в цих вказана. При цьому, жодних доказів про заниження розміру нормативно-правової оцінки земельної ділянки і, відповідно, розміру орендної плати, прокурором суду подано не було і в матеріалах справи такі докази відсутні, тобто прокурором не доведено факту порушення економічних інтересів держави укладенням спірного договору .

Також з матеріалів справи також вбачається, що сторони спірних договорів оренди землі дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, встановлених ст. 15 Закону України "Про оренду землі".

Окрім цього, сторони також не позбавлені права вчинити правочин щодо внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Так, відповідно до п. 2. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність належно проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій.

Крім того, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції (далі Конвенція).

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р., "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія ОСОБАЗ та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань користуватися орендованим майном, так і самого майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до зазначеної вище Конвенції та національного законодавства України.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Слід зазначити, що порушення вимог законодавства, на які прокурор вказує як на підставу позову у даній справі - укладення спірних договорів без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вчинено насамперед з боку державних органів, а саме, Шевченківською районної державної адміністрації Харківської області, так як укладення спірних договорів оренди землі без зазначення нормативно-грошової оцінки було здійснено за участі державного органу, наділеного відповідною компетенцією щодо недопущення включення у спірні договори умов, які б порушували земельне законодавство.

При цьому слід зазначити, що оскільки сама місцева влада -орендодавець (на яку Конвенцією як на національний орган у земельних відносинах покладено обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення) при укладенні договору оренди вважала, що вона правильно визначила в договорі розмір орендної плати, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, і не міг піддати сумніву правильність визначення місцевою радою розміру орендної плати.

Отже перший відповідач не може бути позбавлений через допущені органом місцевого самоврядування порушення норм земельного законодавства права мирно володіти своїм майном у вигляді титульного права оренди спірної землі та законних сподівань здійснювати таке право оренди.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, вказаною Вищим господарським судом України у своїй постанові від 23.03.2016р. у справі №918/31033/15.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому вказане рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити .

Керуючись статтею 275,276 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Колос-РВ" (63610, Харківська область, Шевченківський район, с. Нижній Бурлук, код ЄДРПОУ 33559102) задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11 вересня 2017 року у справі № 922/2441/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області ( 64300, м.Ізюм, вул.Донця-Захаржевського,4) до Приватного підприємства "Колос-РВ" (63610, Харківська область, Шевченківський район, с. Нижній Бурлук, код ЄДРПОУ 33559102) та Шевченківської районної державної Адміністрації Харківської області (63601, Харківська область, Шевченківський район, смт. Шевченкове, вул. Лєрмонтова, 2, код ЄДРПУО 24283422) відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 січня 2018 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя О.І.Терещенко

Суддя П.В.Тихий