Постанова

від 17.05.2018 по справі 922/2441/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2441/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря - Шевченко Н.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.01.2018 у справі

за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до 1. Приватного підприємства "Колос-РВ", 2. Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання недійсним договору,

за участю представників:

від позивача - не з'явилися,

від відповідача 1 - Коньшин Р.В. керівник,

від відповідача 2 - не з'явилися,

від Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Приватного підприємства "Колос-РВ" (далі - ПП "Колос-РВ", відповідач-1), Шевченківської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Шевченківська РДА, відповідач-2) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 17.10.2005 між Шевченківською РДА та ПП "Колос - РВ", зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за №040570400002, яким ПП "Колос-РВ" надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 50,0 га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позов обґрунтовано тим, що спірний договір оренди землі укладено без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 26 Закону України "Про землеустрій", статей 13, 18 Закону України "Про оцінку земель".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.09.2017 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Шевченківською РДА та ПП "Колос - РВ" від 17.10.2005.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обов'язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством.

При цьому, господарський суд першої інстанції вказував на те, що оскільки у спірному договорі оренди земельної ділянки орендну плату визначено без нормативної грошової оцінки земельної ділянки (здійсненої відповідно до чинного на момент укладення спірного договору законодавства), договір оренди земельної ділянки від 17.10.2005 є недійсним в силу положень частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

Постановою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 03.01.2018 у складі: Россолова В.В., Терещенко О.І., Тихого П.В. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Постанова мотивована тим, що порушення вимог законодавства, на які прокурор вказує як на підставу позову у даній справі - укладення спірного договору без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вчинено насамперед з боку державного органу, а саме, Шевченківської РДА, наділеного відповідною компетенцією щодо недопущення включення у спірні договори умов, які порушують земельне законодавство. Саме Шевченківська РДА повинна була забезпечити при укладенні правочину дотримання положень чинного законодавства, а оскільки відповідач - 1, укладаючи договір оренди з державою, в особі Шевченківської РДА, як місцевого органу виконавчої влади, сподівався на легітимність добросовісних дій державного органу та не порушував жодних положень законодавства, він не може нести відповідальності та негативних юридичних наслідків від допущеної цим державним органом помилки щодо процедури визначення розміру орендної плати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник прокурора Харківської області у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, положень ЦК України, Законів України "Про оцінку земель", "Про плату за землю". При цьому, скаржник наголошує, що апеляційним судом не надано належної оцінки доводам прокурора, що при укладенні спірного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не розроблялась, не погоджувалась, на розгляд повноважного органу не подавалась та, відповідно, ним не затверджувалась, а тому договір в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Представник Генеральної прокуратури у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Головне управління Держгеокадастру у Харківської області у відзиві підтримує вимоги касаційної скарги посилаючись на норми чинного законодавства.

Шевченківська РДА у відзиві заперечує проти задоволення касаційної скарги та наголошує на необхідності дослідження питання пропуску строку позовної давності, при якому слід врахувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час. Крім того, заявник вважає доцільним посилання у постанові апеляційної інстанції на практику Європейського суду з прав людини.

Представник ПП "Колос - РВ" у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами при розгляді справи встановлено, що розпорядженням голови Шевченківської РДА від 14.09.2005 № 316 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано в оренду ПП "Колос - РВ" земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу, розташованих на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району Харківської області.

На виконання зазначеного розпорядження між Шевченківською РДА та ПП "Колос - РВ" 17.10.2005 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель запасу площею 50,0 га (рілля), що знаходиться на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказаний договір оренди земельної ділянки 17.10.2005 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі в Шевченківському районному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України" за № 040570400002.

Посилаючись на те, що спірний договір оренди землі укладено без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, прокурор звернувся до суду з даним позовом про визнання цього договору недійсним.

Колегія суддів зазначає, що статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно положень статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди.

За змістом статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язковим є проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Статтею 1 Закону України "Про оцінку земель" унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За змістом статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

Частиною 2 статті 20 вказаного Закону встановлено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Статтею 23 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою, а технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи встановлено, що згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у Шевченківському районі Харківської області від 28.03.2017 № 10-20.29-0.1-251/2-17 встановлено, що в архіві відділу відсутня технічна документація з нормативної грошової оцінки вищевказаної земельної ділянки. При цьому зазначено, що під час укладення спірних договорів оренди застосовано норми постанови Кабінету Міністрів України № 1724, а саме додаток 1 "розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена" та Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213.

Разом з тим, судами не надано оцінку розпорядженню голови Шевченківської РДА від 14.09.2005 № 316, на яке міститься посилання у судових актах обох інстанцій, та яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). З тексту розпорядження вбачається, що Шевченківською РДА відповідно до статей 17, 93, 124, 125, 186, п.12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України розглянуто технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди ПП "Колос - РВ" на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу, проте судами не досліджено ні саму технічну документацію, ні документи, які складалися/надавалися під час її затвердження.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам ПП "Колос - РВ" про те, що розмір орендної плати за спірним договором оренди було встановлено виходячи з нормативної грошової оцінки земель, проведеної станом на 01.07.1995, а також не досліджено довідку Шевченківського районного відділу земельних ресурсів від 07.10.2005 № 1477 про грошову оцінку земельної ділянки, наданої в оренду ПП "Колос - РВ".

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно із положеннями статті 2 ГПК України (у відповідній редакції) господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Колегія суддів зазначає, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не перевірили та не з'ясували в чому полягало порушення інтересів держави та обставини за яких позивач не міг здійснювати свої функції щодо контролю використання земельних ділянок.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

"Брумареску проти Румунії" (рішення №28342/95, п. 61) одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили , не може ставитися під сумнів.

Згідно з п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

При цьому, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

За наведених обставин висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають вимогам статті 43 ГПК України (у редакції чинній до 15.12.2017) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) межі розгляду справи судом касаційній інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, надати належну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Судові витрати.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.01.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.09.2017 у справі № 922/2441/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді Г. Мачульський

І. Кушнір