Рішення

від 28.12.2017 по справі 214/362/16-ц

САКСАГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 214/362/16-ц

2/214/76/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 грудня 2017 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Євтушенка О.І.,

секретар судового засідання - Бєлікова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 214/362/16-ц

за позовною заявою ОСОБА_1

до ОСОБА_2, ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання права власності на частку майна, -

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_4 (на підставі довіреності)

від відповідача ОСОБА_2 - Іоаніді Д.С. (на підставі ордеру)

За участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_2 - Іоаніді Д.С.,

СУТЬ СПОРУ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою 21.01.2016 року, в подальшому уточнивши вимоги (т.1 а.с.90-93), та просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7, загальною площею 86,1 кв.м., укладений 22.01.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б.В.;

- визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 наступне майно: автомобіль марки ВМW , модель 740, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску; квартиру АДРЕСА_8 загальною площею 86,1 кв.м.; земельну ділянку площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249927532208), розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; внесок до статутного капіталу ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_23, код ЄДРПОУ НОМЕР_15, в розмірі 1 600 000 грн.; внесок до статутного капіталу ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_22, код ЄДРПОУ НОМЕР_16, яке зареєстровано 15.03.2013 року, частка відповідача у статутному капіталі товариства складає 13 360 000 грн.;

- визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаного майна, відступивши від рівності часток;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.

В обґрунтування пред'явлених вимог вказала, що з листопада 2005 року по 07.06.2014 року вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що встановлено рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.12.2015 року № 345/4402/15-ц та не потребує окремого доказування. В період їх перебування в фактичних шлюбних відносинах у них народилось двоє дітей - син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. За час спільного сумісного проживання з ОСОБА_2, ними набуто у власність наступне майно: автомобіль марки ВМW , модель 740, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску; квартиру АДРЕСА_9; земельну ділянку площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області; внесок до статутного капіталу ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7 в розмірі 1 600 000 грн.; внесок до статутного капіталу ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 13 360 000 грн. Після припинення між ними відносин, все майно залишилось у володінні та користуванні ОСОБА_2, який, не визнаючи за нею права на частку цього майна як співвласника, чинить перешкоди в користуванні та володінні ним, що визначило виникнення між ними спору. Крім того, 22.01.2015 року за відсутності її попередньої згоди ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_10 Дніпропетровській області, попередньо придбаної ними в період перебування в фактичних шлюбних відносинах, на користь колишньої дружини ОСОБА_3, із укладенням та нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу. Вважаючи, що укладенням вказаного правочину без її відома та згоди ОСОБА_2 порушив її права та інтереси як співвласника, про що їй стало відомо 29.12.2015 року, тому вона просила суд визнати такий правочин недійсним, обґрунтовуючи свою позицію посиланням на постанову Верховного Суду України у справі № 6-15086св08. Крім того, посилаючись на те, що після припинення між нею та ОСОБА_2 відносин їх діти залишились проживати з нею, допомоги на їх утримання та матеріальне забезпечення ОСОБА_2 в добровільному порядку не надає, в той час як їх молодша донька ОСОБА_16 є інвалідом з дитинства та потребує додаткових витрат на її утримання та лікування, у зв'язку з чим при вирішенні спору про поділ майна просила суд відступити від принципу рівності часток на її користь, збільшивши частку в майні, належну їй.

Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав уточнені позовні вимоги, наполягаючи на їх задоволенні з підстав, викладених в позовній заяві. На його переконання, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження факту перебування ОСОБА_1 в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2 в заявлений період та придбання ними спірного майна, яке є їх спільною сумісною власністю. Зауважив, що відступлення від рівності часток на користь позивача є оправданим обставинами перебування на її утриманні двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_10 та доньки ОСОБА_17 - інваліда з дитинства, батьком яких є ОСОБА_2, котрий матеріальної допомоги на їх утримання не надає. Окремо акцентував увагу суду, що спірний автомобіль марки ВМW , модель 740, р/н НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю, оскільки оформлення довідки-рахунку та передання коштів продавцеві, здійснювались в межах періоду перебування сторін в стосунках. Вважав, що набуття ОСОБА_2 земельної ділянки у власність в порядку безоплатної приватизації є сумнівним з огляду на відсутність реєстрації його місця проживання в регіоні розташування земельної ділянки, хоча можливість її приватизації не виключав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Іоаніді Д.С. заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх недоведеність, необґрунтованість та невідповідність дійсним обставинам. Зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі, який на момент як придбання квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_11, так і її відчуження на користь ОСОБА_3, не був розірваним, адже правова підстава для його розірвання - заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2009 року було скасоване за результатами його перегляду, а сам позов про розірвання шлюбу залишено без розгляду. Вказані обставини виключають можливість його перебування в стосунках з ОСОБА_1, які б могли розцінюватись як фактичні шлюбні, у зв'язку з чим рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.12.2005 року просив визнати неналежним доказом. Стосовно обсягу іншого заявленого позивачем майна представник відповідача Іоаніді Д.С. зазначив, що автомобіль марки ВМW , модель 740, р/н НОМЕР_1, 2007 року випускує виключно особистою приватною власністю ОСОБА_2, оскільки набутий ним у власність за межами періоду, заявленого ОСОБА_1 як часу їх фактичних шлюбних стосунків; земельну ділянку площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області ОСОБА_2 набув у власність в порядку безоплатної приватизації 21.12.2013 року, участь в якій ОСОБА_1 не приймала. Стосовно статутних внесків до підприємств, співзасновником яких є ОСОБА_2, представник зауважив, що вони взагалі не стосуються спільно нажитого майна і не можуть бути предметом поділу, скільки ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7 засноване 12.05.1999 року в період перебування в шлюбі з ОСОБА_3, а участі в заснуванні ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6 15.03.2013 року ОСОБА_1 не приймала, внесків до статутного капіталу товариства не здійснювала, а тому не має права претендувати на частку в його статутному капіталі, яка з урахуванням принципів корпоративного права взагалі не може бути предметом спору. Підстав для відступлення від рівності часток представник відповідача також не вбачав, підтвердивши, що хоча сторони і мають двох спільних дітей - сина ОСОБА_10 та доньку ОСОБА_16, які проживають з матір'ю ОСОБА_1, однак ОСОБА_2 як їх батько, не заперечуючи факт батьківства, постійно надає матеріальну допомогу на їх утримання, оздоровлення. Питання про стягнення аліментів в судовому порядку між сторонами не вирішувалось.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні. В подальшому позивач правом на участь в судовому засідання не скористалась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності за участю її повноважного представника ОСОБА_4, діючого від її імені та в її інтересах.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явилась, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлялась належним чином, причини неявки суду не відомі.

З урахуванням думки представників позивача та відповідача ОСОБА_2 суд вважає за можливе справу розглянути за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає цьому.

30.05.2016 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подано клопотання про витребування доказів з ТСЦ №1243 РСЦ МВС України в Дніпропетровській області (т.1 а.с.117-120).

30.03.2017 року, 24.05.2017 року представником відповідача ОСОБА_2 - Іоаніді Д.С. подано клопотання про витребування доказів з ТСЦ №1243 РСЦ МВС України в Дніпропетровській області, КП Криворізьке БТІ ДОР, приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Січкар Б.В., Центрально-Міського районного у м. Кривому Розі відділу РАЦС ГТУЮ в Дніпропетровській області (т.1 а.с.176-177, 231-232).

03.07.2016 року представником відповідача ОСОБА_11, а 08.11.2017 року представником позивача ОСОБА_4 подавались клопотання про зупинення провадження у справі (т.1 а.с.135, т.2 а.с.20), які залишено судом без задоволення.

Ухвалами суду від 30.05.2016 року, 30.03.2017 року, 24.05.2017 року витребувано докази (т.1 а.с.129-130, 181-182, 239-240).

Під час судового розгляду справи за заявами позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 (т.1 а.с.19-20, 51-54, 87-89) ухвалами Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.03.2016 року, 29.03.2016 року, 11.04.2016 року вжито наступні заходи забезпечення позову: заборонено відчуження земельної ділянки площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2; заборонено відчуження автомобіля марки BMW , модель 740, д/н НОМЕР_1, 2007 року випуску, який згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_2; заборонено відчуження 2/3 частин корпоративних прав у ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7 у вигляді внеску до статутного капіталу в розмірі 1 600 000 грн.; заборонено відчуження 2/3 частин корпоративних прав у ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6, у виді частки ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства у розмірі 1 336 000 грн.; заборонено відчуження та здійснення будь-яких операцій, які можуть привести до зміни правового статусу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_12, загальною площею 86,1 кв.м. (т.1 а.с.45-47, 70-72, 102-104).

В порядку ч.6 ст.259, ч.1 ст.268 ЦПК України28.12.2017 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Дослідивши письмові докази по справі, вислухавши пояснення представників сторін та позицію сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

З 15.11.2005 року по 07.06.2014 року ОСОБА_2 - відповідач у справі, перебував у відносинах з ОСОБА_1, від яких сторони мають двох спільних дітей - сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зі свідоцтв про народження дітей серії НОМЕР_7 від 28.11.2007 року, серії НОМЕР_8 від 06.11.2016 року відповідно (т.1 а.с.7, 8) їх батьком зазначений ОСОБА_2, факт батьківства ним не оспорюється та визнаний в ході судового розгляду.

Факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в фактичних шлюбних відносинах підтверджується рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.12.2015 року, яке набрало законної сили 10.01.2016 року (т.1 а.с.15, 58-59).

В розумінні ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заперечуючи проти перебування сторін в фактичних шлюбних відносинах, представник відповідача Іоаніді Д.С. посилався на те, що в період, зазначений в рішенні суду, ОСОБА_2 перебував в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, що виключає можливість його перебування в стосунках з ОСОБА_1, які б могли розцінюватись як фактичні шлюбні.

Дійсно, як вбачається з Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу № 00018152187 (т.2 а.с.3-5), 11.05.1995 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Саксаганським відділом РАЦС м. Кривого Рогу, актовий запис № 88.

Відповідно до копії актового запису №409 від 07.02.2005 року, складеного Центрально-Міським відділом ДРАЦС реєстраційної служби Криворізького МУЮ в Дніпропетровській області (т.2 а.с.2), шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано на підставі заочного рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.09.2005 року, поданого до відділу державної реєстрації актів цивільного стану 07.11.2005 року ОСОБА_2, який отримав свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_9 від 07.11.2005 року.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 - Іоаніді Д.С. на анулювання правової підстави для розірвання шлюбу - заочного рішення суду Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.05.2009 року внаслідок його скасування судом під час перегляду ухвалою суду від 20.10.2006 року (т.1 а.с.137), суд вважає такими, що мають місце та приймає до уваги, адже вони підтверджуються наявними у справі доказами, однак не вважає їх такими, які б виключали обставини, встановлені рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.12.2015 року та факт перебування ОСОБА_2 в фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Як визначено ст.21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Як слідує зі ст.ст.28, 32, 33 СК України, реєстрація шлюбу здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі попередньо поданої жінкою та чоловіком заяви про реєстрацію шлюбу у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.104, ч.3 ст.105, ст.110, ч.2 ст.114, ч.2 ст.115 СК України, які кореспондуються зі ст.15 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану , шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. У разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС відповідно до ст.115 СК України, однак моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з моменту набрання законної сили заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.09.2005 року, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Однак, не дивлячись на те, що в подальшому заочне рішення як підстава для розірвання шлюбу було скасовано, однак актовий запис про розірвання шлюбу №88 від 07.11.2005 року є дійсним, що підтверджується відповіддю Центрально-Міського районного у м. Кривому Розі відділу РАЦС ГТУЮ в Дніпропетровській області №3666/14.15-30 від 08.07.2017 року (т.2 а.с.6).

Окрім того, дослідженням матеріалів справи, суд приходить до висновку про обізнаність обох сторін із фактом розірвання шлюбу між ними та його офіційним оформленням, адже кожен з них отримав свідоцтво про розірвання шлюбу (ОСОБА_2 - 07.11.2005 року серії НОМЕР_10 ОСОБА_3 - 28.01.2015 року серії НОМЕР_11. Як встановлено в ході судового розгляду, що не заперечував представник відповідача ОСОБА_2 - Іоаніді Д.С., заяв про анулювання актового запису про розірвання шлюбу ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 не подавали до органу державної реєстрації актів цивільного стану, із відповідними позовними заявами про його анулювання в судовому порядку не звертались, шлюбних стосунків з 2005 року та дотепер не поновлювали.

За даних обставин суд приходить до переконання про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактів припинення між ними шлюбних стосунків та реєстрації розірвання шлюбу органом РАЦС в листопаді 2005 року, що не виключало можливість їх вступу в стосунки з іншими особами як фактичні, так і з проведенням їх офіційної реєстрації у встановленому законом порядку.

Отже, суд не має підстав ставити під сумнів достовірність обставин перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в фактичних шлюбних стосунках в період з 15.11.2005 року по 07.06.2014 року, встановлених рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.12.2015 року, а так само добровільність їх визнання сторонами, адже під час вирішення вказаної вище справи ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, не навівши жодних заперечень відносно пред'явлених ОСОБА_1 вимог, про що зазначено в абз.4 мотивувальної частини рішення суду (т.1 а.с.15).

Позаяк, наявність ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.08.2016 року, залишеної без змін за результатами апеляційного перегляду згідно ухвали від 26.09.2016 року (т.1 а.с.155, 156-160) про відмову в перегляді рішення суду за ново виявленими обставинами не спростовує зазначених вище висновків суду.

Протягом часу фактичних шлюбних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_2, останнім набуто у власність наступне майно:

- 08.07.2009 року - квартиру АДРЕСА_13 загальною площею 86,1 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу серії ВМІ № 352464, ВМІ № 352465 від 30.06.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною І.А. за № 2526; право власності зареєстровано за ОСОБА_2 в КП Криворізьке БТІ ДОР за №441 в книзі 97Ж-441 від 08.07.2009 року (т.1 а.с.9-10);

- 17.12.2013 року - земельну ділянку площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, розташовану на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, з цільовим призначенням - для ведення садівництва - на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії 15095784 від 21.12.2013 року (т.1 а.с.11-12, т.2 а.с.42).

Крім того, в обсяг спільно нажитого з відповідачем ОСОБА_2 майна позивачем включено автомобіль марки ВМW , модель 740І, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_12, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 11.06.2014 року на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_14 від 26.04.2014 року згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13 від 11.06.2014 року (т.1 а.с.123, 151, 152).

Між іншим, ОСОБА_2 є співзасновником:

-ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7, код ЄДРПОУ НОМЕР_15, створеного 12.05.1999 року, запис № 1 323 120 0000 000494 Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області, розмір його внеску до статутного капіталу - 1 600 000 грн., що підтверджується Інформаційною довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.13, 67-68);

-ТОВ ТЕГРА ГРУП , код ЄДРПОУ НОМЕР_16, створеного 15.03.2013 року, запис № 1 227 102 0000 014428 Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Святошинського району реєстраційної служби ГТУЮ в м. Києві, розмір його внеску до статутного капіталу - 1 336 000 грн. (т.1 а.с.63-66).

Вирішуючи спір про поділ майна, суд враховує час набуття його у власність ОСОБА_2 після 2004 року, у зв'язку з чим застосуванню підлягають положення діючого СК України від 10.01.2002 року, який набрав чинності 01.01.2004 року (із змінами та доповненнями), що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 04.11.2015 року у справі № 6-1662цс15.

Нормами ст.3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України Право спільної сумісної власності подружжя .

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

При цьому, порядок розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки, що є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя, а в разі неподільності - присудження одному з подружжя, якщо інше не визначене домовленістю між ними, або реалізації через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки, що регламентовано ст.71 СК України.

Визначаючи обсяг майна, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд встановлює обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, правовий режим його належності сторонам загалом або кожному з них окремо, джерело і час його придбання, з урахуванням періоду перебування їх в фактичних шлюбних стосунках з 15.11.2005 року по 07.06.2014 року.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ст.65 СК України).

Вирішуючи спір стосовно заявленого позивачем автомобіля марки ВМW , модель 740І, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з набуттям у власність транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 року №1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 (далі за текстом - Порядок від 07.09.1998 року №1388).

Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, ст.34 Закону України Про дорожній рух , п.п.3,6 Порядку від 07.09.1998 року №1388 містять імперативний припис щодо обов'язковості державної реєстрації та обліку транспортних засобів усіх типів територіальними органами з надання сервісних послуг МВС за юридичними чи фізичними особами на відповідній законній підставі - документах, що підтверджують правомірність придбання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів.

Таким чином, право власності на рухоме майно виникає після його державної реєстрації.

Як слідує з відповідей ТСЦ №1243 РСЦ в Дніпропетровській області МВС України № 31/4-1243-401 від 18.04.2017 року, №31/4-1243/940 від 09.07.2016 року, автомобіль марки ВМW , модель 740І, р/н НОМЕР_1, 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_12, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13 від 11.06.2014 року зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку серії НОМЕР_14 від 26.04.2014 року. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру МВС, транспортний засіб перебуває на обліку та значиться за ОСОБА_2 (т.1 а.с.123, 151-152, 225).

Наданий представником позивача висновок КП Фінсервіс №15054 від 08.11.2016 року стосовно вартості транспортного засобу суд не може прийняти до уваги в силу відсутності доказів, які б визначали право консалтингового підприємства проводити сертифіковану оціночну діяльність об'єктів рухомого майна.

Відповідно до п.8 Порядку від 07.09.1998 року №1388 ( в редакції від 17.01.2014 року, чинній на момент набуття спірного автомобіля у власність ОСОБА_2.), довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1 до Порядку, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери - документ, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, на підставі якої разом із заявою власника, поданою особисто, документом, що посвідчує його особу, проводиться державна реєстрація транспортних засобів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що хоча правова підстава для набуття спірного автомобіля ОСОБА_2 й виникла в період його перебування в фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_1 - 26.04.2014 року, на чому акцентував увагу представник позивача ОСОБА_4, однак право власності зареєстроване за ОСОБА_2 фактично 11.06.2014 року, в той час як стосунки між ним та позивачем припинились 07.06.2014 року, що виключає можливість віднесення транспортного засобу до спільної сумісної власності, а відтак позовні вимоги в частині, що стосуються автомобіля марки ВМW , модель 740І, р/н НОМЕР_1, задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, розташованої на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, її поділ між сторонами шляхом визнання за позивачем права власності на 2/3 частини, суд також не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на наступне.

Як слідує з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №86742308 від 11.05.2017 року та копії свідоцтва (т.1 а.с.227-230, т.2 а.с.42), право власності на земельну ділянку площею 0,097 га, кадастровий номер НОМЕР_6, цільове призначення - для ведення садівництва, що розташована на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, значиться зареєстрованим на ім'я ОСОБА_2, власність - приватна. Підстава набуття права власності - свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 15095784 від 21.12.2013 року.

Як вказував представник відповідача Іоаніді Д.С., що не оспорював представник позивача ОСОБА_4 та не спростовано будь-якими належними та допустимими доказами, спірну земельну ділянку набуто ОСОБА_2 у власність шляхом безоплатної приватизації.

Посилання представника позивача на сумнівність здійснення ОСОБА_2 безоплатної приватизації земельної ділянки з огляду на реєстрацію його місця проживання в іншому регіоні, відмінному від місцезнаходження землі, суд не приймає до уваги, оскільки правомірність підстав та порядку безоплатної приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не стосуються предмету спору та не перевіряються судом в силу передбаченого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства та розгляду справи в межах заявлених вимог.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.57 СК України (в редакції, діючій на момент набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_2.), земельна ділянка, набута чоловіком/ дружиною за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України - є особистою приватною власністю одного з подружжя та не входить до обсягу майна, спільно нажитого подружжям в шлюбі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що земельна ділянка, приватизована ОСОБА_2 в порядку, встановленому ст.118 ЗК України, належить до роздільного майна подружжя і є об'єктом права приватної власності лише його, що виключає можливість віднесення її до спільної сумісної власності та поділ між сторонами, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині слід також залишити без задоволення.

Вирішуючи спір в частині, що стосується квартири АДРЕСА_13, суд виходить з наступного.

Відповідно до договору купівлі-продажу серії ВМІ №352464 від 30.06.2009 року (т.1 а.с.191-193), ОСОБА_2 придбав у власність житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_14, Дніпропетровська область загальною площею 86,1. Право власності зареєстроване в КП Криворізьке БТІ ДОР 08.07.2009 року, запис № 441 в книзі 97Ж-441, що підтверджується Витягом № 23243375 від 08.07.2009 року (т.1 а.с.211-зворот).

Виходячи з дати набуття спірної квартири у власність ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу в період перебування його в фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_1, що по своїй суті створює презумпцію права спільної сумісної власності майна, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбних стосунків, тому суд приходить до висновку про можливість визнання квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судовим розглядом встановлено, що 22.01.2015 року ОСОБА_2 продав зазначену квартиру ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу житлового приміщення (т.1 а.с.196-197). Вважаючи, що укладенням правочину без згоди та відома ОСОБА_1 як співвласника відчужуваного майна, ОСОБА_2 порушив її права, вона просила суд визнати оспорюваний правочин недійсним.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу товару, крім випадків примусового проваджу та інших випадків, передбачених законом, належить власникові товару, що регламентовано ст.658 ЦК України.

Однак, за ст.65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя.

Так, п.6 ст.3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України та ч.2 ст.65 СК України, при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Крім того, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

До цього також зводяться правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 07.09.2016 року у справі № 6-727цс16 та постанові від 22.02.2017 року у справі №6-17цс17.

Дослідженням матеріалів нотаріальної справи, витребуваної судом у приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Січкар Б.В. (т.1 а.с.195-223) встановлено, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу 22.01.2015 року ОСОБА_2 в шлюбі не перебував, був одноособовим власником відчужуваного майна, про що продав відповідну заяву. При цьому, покупець ОСОБА_3 не знала та не мала об'єктивної можливості дізнатися про те, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_14, Дніпропетровська область - предмет цього договору належала продавцеві ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1 і що остання не давала свою згоду на укладення цього договору. При цьому, на момент укладення оспорюваного правочину єдиним власником майна дійсно виступав ОСОБА_2, адже фактові його перебування в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 не існувало жодного офіційного документального підтвердження, яке б визначало обов'язковість згоди ОСОБА_1 на укладення договору, в той час як рішення суду про встановлення факту перебування їх в таких відносинах в період з 15.11.2005 року по 07.06.2014 року ухвалено Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області 30.12.2015 року та набрало законної сили 10.01.2016 року.

За таких обставин суд не вбачає правових підстав, передбачених ст.ст.215, 216, 229, 369 ЦК України, ч.2 ст.65, ч.1 ст.74 СК України для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а відтак і визнання за ОСОБА_1 права власності на частку спірної квартири, яка фактично перебуває у володінні відповідача ОСОБА_3, а правових підстав для витребування цього майна з її володіння немає, що не позбавляє позивача права на відшкодування вартості частки, яка припадала б на неї за наявності на те правових підстав.

Стосовно вимог про визнання спільною сумісною власністю внесків до статутного капіталу ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7 та ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6 із визнанням за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки від них, суд виходить з наступного.

Як слідує з Витягу та інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.13, 67-68), ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7, юридична адреса: АДРЕСА_24, Закарпатська область, код ЄДРПОУ НОМЕР_15, створене 12.05.1999 року ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду 1 600 000 грн.) та ОСОБА_13 (розмір внеску до статутного фонду 400 000 грн.), є діючим.

Враховуючи, що господарське товариство створене ОСОБА_2 12.05.1999 року, тобто ще в період перебування в офіційно зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, в той час як жодних відносин з ОСОБА_1 він не мав, суд приходить до висновку про те, що статутний внесок ОСОБА_2 та будь-які корпоративні права, що стосуються ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7 не можуть бути предметом спору, адже не входять до обсягу спільного сумісного майна, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно статутного внеску до ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_7 та визнання за нею права власності на їх частку задоволенню не підлягають.

Стосовно іншого підприємства - ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6, то згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.63-66) ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6, юридична адреса: АДРЕСА_25 м. Київ, код ЄДРПОУ НОМЕР_16, створене 15.03.2013 року, учасниками та співзасновниками якого є ОСОБА_14 (розмір внеску до статутного фонду 1 332 000 грн.), ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду 1 336 000 грн.), ОСОБА_15 (розмір внеску до статутного фонду - 1 332 000 грн.), є діючим.

ТОВ ІНФОРМАЦІЯ_6 створене в період фактичних шлюбних стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а тому внесений до нього відповідачем статутний внесок не стосується предмету даного спору.

Відповідно до п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року № 11, при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України та Законом України Про господарські товариства .

За змістом ст.113 ЦК України, ст.1 Закону України Про господарські товариства , товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно з ч.1 ст.115 ЦК України, ст.12 Закону України Про господарські товариства , господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Згідно з положеннями ст.10 Закону України Про господарські товариства та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Отже, об'єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, у зв'язку з чим відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, в той час як право іншого з подружжя (тобто речове право) трансформується в право вимоги, сутність якого полягає у праві виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям. З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, у зв'язку з чим зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 03.07.2013 року у справі № 6-61цс13.

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року № 11, вклад до статутного фонду господарського товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак, виходячи зі змісту ч.ч.2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного капіталу господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 CК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

В ході судового розгляду позивач не надала суду доказів, що внесок до статутного фонду ТОВ ТЕГРА ГРУП здійснено ОСОБА_2 за рахунок їх спільних коштів. При цьому, після внесення вкладу до статутного фонду товариства, ці кошти вибули з власності ОСОБА_2, трансформувавшись в обсяг корпоративних прав, а тому внесок до статутного фонду не є об'єктом права спільної сумісної власності, за виключенням доходів в межах внесеної частки. Оскільки відомості про доходи підприємства відсутні, а вимог щодо поділу одержаних доходів від його діяльності ОСОБА_1 не заявила, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення пред'явлених нею позовних вимог.

За даних обставин, доводи позивача та її представника ОСОБА_4 щодо відступлення від рівності часток під час поділу майна з урахуванням інтересів дітей та стану їх здоров'я суд залишає поза увагою з огляду на відмову в задоволенні всіх майнових вимог, заявлених ОСОБА_1, а відтак і відсутність майна для його поділу.

Вирішуючи питання про скасування заходів забезпечення позову, суд враховує, що відповідно до ч.ч.7,9 ст.158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи задоволення вимоги про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та відмову в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд вважає за необхідне скасувати всі заходи забезпечення позову, вжиті судом ухвалами від 22.03.2016 року, 29.03.2016 року, 11.04.2016 року. При цьому, заходи забезпечення позову, що стосуються квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, після чого припиняють свою дію. Інші заходи забезпечення позову припиняють дію з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно ст.141 ЦПК України, суд враховує часткове задоволення пред'явлених ОСОБА_1 вимог, а саме відмову в задоволенні всіх вимог майнового характеру, за які позивачем сплачено судовий збір в розмірі 6890 грн., часткове задоволення вимоги немайнового характеру про визнання майна спільною сумісною власністю (20%) та відмову в задоволенні немайнової вимоги про визнання правочину недійсним, які не є однорідними та не взаємопов'язаними, в той час як позивач не доплатила за них судовий збір в сумі 1102,40 грн. (по 551,20 грн. відповідно за кожну), у зв'язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 110,24 грн. пропорційно частині задоволених вимог (з розрахунку 551,20 грн. * 20% : 100%), а з позивача в дохід держави недоплачену суму судового збору 992,16 грн. за вимоги, в задоволенні яких судом відмовлено.

Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року) суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна, визнання права власності на частку майна - задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2), та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3) квартиру АДРЕСА_15 загальною площею 86,1 кв.м.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3), в дохід держави судовий збір розмірі 110 (сто десять) грн. 24 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2), в дохід держави недоплачену суму судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 16 коп.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвал Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.03.2016 року (т.1 а.с.45-47), від 29.03.2016 року (т.1 а.с.70-72), 11.04.2016 року (т.1 а.с.102-104) у вигляді:

- заборони відчуження земельної ділянки площею 0,097 га, за кадастровим номером НОМЕР_6, що розташована за адресою: Київська область, Бориспільській район, Щасливська сільська рада, яка згідно інформаційної довідки №51788013 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.01.2016 року належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3), зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_16

- заборони відчуження автомобіля марки BMW , модель 740, д/н НОМЕР_4, 2007 року випуску, який згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3), зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_16

- заборони відчуження 2/3 частин корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю ІНФОРМАЦІЯ_7, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_19, код ЄРДПОУ НОМЕР_15, зареєстрованого 12.05.1999 року, які належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3), зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_17 у вигляді внеску до статутного капіталу в розмірі 1 600 000 грн.;

- заборони відчуження 2/3 частин корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю ІНФОРМАЦІЯ_6, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_18 код ЄДРПОУ НОМЕР_16, зареєстроване 15.03.2013 року, які належать ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3), зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_17 у виді його частки у статутному капіталі товариства у розмірі 1 336 000 грн.;

- заборони відчуження та здійснення будь-яких операцій, які можуть привести до зміни правового статусу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 86,1 кв.м., яка згідно інформаційної довідки №51206170 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29.12.2015 року, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 89 від 22.01.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Січкар Б.В., належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5), мешкає за адресою: АДРЕСА_5.

Заходи забезпечення позову, що стосуються квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання рішенням суду законної сили, після чого припиняють свою дію. Інші заходи забезпечення позову припиняють дію з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Після набрання рішенням суду законної сили видати виконавчий лист для пред'явлення до виконання в частині стягнення судових витрат. Копію рішення суду після набрання законної сили направити до Саксаганського відділу державної виконавчої служби м. Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області - для здійснення дій щодо скасування заходів забезпечення позову в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_20

Відповідач-1: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_21

Відповідач-2: ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_5, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_21

Повне судове рішення складено 09.01.2018 року (з урахуванням святкових та неробочих днів).

Суддя Євтушенко О.І.