Ухвала

від 04.01.2018 по справі 522/21828/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/69/18

Номер справи місцевого суду: 522/21828/17 1-кс/522/22387/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

власника майна ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2017 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №42017162030000145 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

встановив:

Вищезазначеною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_6 та накладений арешт на об`єкти нерухомості: площею 159,1 кв.м., якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151735251101); площею 99,1 кв.м., якому присвоєна адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151720851101).

В апеляційній скарзі власник майна ОСОБА_7 зазначає, що вважає ухвалу слідчого судді незаконною з таких підстав:

- слідчий суддя розглянув клопотання прокурора без його участі, а копію ухвали він отримав 27.12.2017 року, тому вважає, що строк на подачу апеляційної скарги не пропущений;

- накладаючи арешт на його нерухоме майно, слідчий суддя не дотримався вимог ст.ст. 94, 132, 173 КПК України та дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав вважати, що зазначені об`єкти нерухомості відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, адже матеріали провадження не містять процесуального рішення слідчого про визнання їх речовим доказом;

- слідчий суддя не взяв до уваги, що він є єдиним власником та добросовісним набувачем майна, яким до нього ніхто не опікувався, а з 2009 року ніхто не пред`являв жодних претензій на арештоване нерухоме майно;

Посилаючись на такі доводи, ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на об`єкти нерухомості: площею 159,1 кв.м., якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151735251101); площею 99,1 кв.м., якому присвоєна адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151720851101).

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_7 та його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Згідно с приписами ч. 1 та 2 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

Відповідно до приписів ч.ч.1-3, 10 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

У клопотанні прокурора та ухвалі слідчого судді зазначено, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №42017162030000145 від 14.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України за фактом зловживання службовим становищем державним реєстратором Одеської філії ДП «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» ОСОБА_9 , що призвело до тяжких наслідків, встановлені наступні обставини.

30.12.2016 року державний реєстратор ОСОБА_9 здійснив реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 258, 2 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало ТОВ «Український Промисловий Банк», за громадянином ОСОБА_10 . Підставою виникнення права власності зазначено ухвалу Приморського районного суду м. Одеси за номером 2-5917/09 від 02.04.2009 року.

В подальшому, зазначені приміщення за заявою ОСОБА_10 поділені на два об`єкти нерухомості - площею 159,1 кв.м., якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151735251101) та площею 99,1 кв.м., якому також присвоєна адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151720851101).

Надалі, приміщення площею 99,1 кв.м. відчужено згідно договору купівлі-продажу №158 від 01.02.2017 року, а приміщення 159,1 кв.м. відчужено згідно договору купівлі-продажу №159 від 01.02.2017 року, посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_11 на користь ТОВ «Алеарс» (ЄДРПОУ 40090964).

Після цього, на підставі договорів купівлі-продажу №390 та №391 від 07.03.2017 року, посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_12 , приміщення площею 159, 1 кв.м. та 99,1 кв.м. відчужено на користь ОСОБА_7 .

Разом з тим, згідно Єдиного державного реєстру судових рішень (далі ЄДРСР) та відповіді голови Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_13 від 09.11.2017 року, за вказаним номером значитися ухвала суду про повернення позовної заяви ОСОБА_14 щодо ОСОБА_15 , тобто ухвала, яка жодним чином не стосується визнання права власності на зазначені вище приміщення.

Відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.

Згідно ч. 1 ст. 31-1 зазначеного Закону, реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, державний реєстратор ОСОБА_9 , будучи службовою особою публічного права, маючи доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, розуміючи що вказані рішення суду є завідомо неправдивими, умисно здійснив вищезазначені реєстраційні дії, які призвели до незаконного заволодіння майном ТОВ «Український Промисловий Банк.

За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку, що є достатні підстави вважати, що об`єкти нерухомого майна площею 159,1 кв.м. (реєстраційний №1151735251101) та площею 99,1 кв.м. (реєстраційний №1151720851101), яким присвоєна адреса: м. Одеса, вул. Базарна, 41, є об`єктом кримінально протиправних дій, право на які набуте протиправним шляхом, зберігає сліди та інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження та маютьзначенняречових доказів, оскільки вони самі по собі або у сукупності з іншими доказами мають значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У клопотанні прокурора та в ухвалі слідчого судді зазначено, що вилучені речі відповідають критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки у них може міститись інформація про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, але ухвала слідчого судді не в повній мірі відповідає приписам кримінального процесуального закону, зокрема ст. 173 КПК України.

Так, відповідно до приписів ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частиною п`ятою зазначеної норми закону передбачено, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає:

1) перелік майна, на яке накладено арешт;

2) підстави застосування арешту майна;

3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення;

4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно;

5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Разом з тим, аналіз змісту ухвали слідчого судді показав, що у ній не зазначено про заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном, що може свідчити про її неконкретність.

Натомість, апеляційний суд вважає за недоцільним заборону користування арештованим майном його власником.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

За таких обставин, апеляційна скарга власника майна ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.

Керуючись ст.ст. 170 - 173, 370, 395, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 , - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 28.11.2017 року, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Одеської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Накласти арешт на об`єкти нерухомості: площею 159,1 кв.м., якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151735251101); площею 99,1 кв.м., якому присвоєна адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний №1151720851101) шляхом заборони їх відчуження та розпорядження.

В решті клопотання прокурора відмовити.

Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3