Постанова

від 11.01.2018 по справі 20/440

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

11.01.2018 року справа №20/440

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 За участю представників сторін: від позивача від відповідача від органу ДВС розглянувши апеляційну скаргу не з'явились; не з'явились; ОСОБА_4 - за дов. №3946/20.3-03 від 29.12.2017 року; Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі№ 20/440 (суддя Ю.О.Паляниця) за позовомДержавного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Вишгрод в особі Донецької філії, м. Донецьк до відповідача Державного підприємства "Артемвугілля", м. Горлівка Донецької області про за скаргою на дії стягнення 15812137,65 грн. Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Вишгрод в особі Донецької філії, м. Донецьк Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі №20/440 скаргу Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" в особі Донецької філії про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусого виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11789937 недійсною задоволено; визнано недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11789937.

Не погодившись з ухвалою прийнятою господарським судом першої інстанції, до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі №20/440 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог скарги.

В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі державний виконавець посилається на порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що державним виконавцем було правомірно винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу від 23.05.2017 року №11789937, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.12.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів, яку визначено у наступному складі: ОСОБА_1 - головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Сгара Е.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2017 року прийнято апеляційну скаргу до провадження, за клопотання апелянта продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та призначено справу до розгляду на 11.01.2018 року об 14:20.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №29/2018 від 10.01.2018 року, з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду справи, у зв'язку із перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_6 у відрядженні на дату розгляду апеляційної скарги, призначено повторний автоматизований розподіл справи №20/440.

Протоколом автоматичної зміни колегії суддів від 10.01.2018 року для розгляду апеляційної скарги сформовано нову колегію суддів, яку визначено у наступному складі: ОСОБА_1 - головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Попков Д.О.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року №2147-19 були внесені зміни та викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, п. 9 Перехідних положень якого передбачає, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За таких обставин, зазначена справа розглядається апеляційним судом за правилами, викладеними у ГПК України, в редакції, яка набула чинності 15.12.2017 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов через канцелярію суду 11.01.2018 року від ДП "Регіональні електричні мережі", м. Вишгрод в особі Донецької філії, позивач заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі, вказав про їх безпідставність. Зазначив, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби не було вчинено жодних дій, спрямованих на розшук майна боржника, а також не складено акту про відсутність майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Присутній в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.01.2018 року представникДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі №20/440 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог скарги ДП "Регіональні електричні мережі" в особі Донецької філії про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусого виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_5 від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11789937 недійсною

Уповноважені представники позивача та відповідача у судове засідання 11.01.2018 року не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причину неявки суд не повідомили, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористались.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу (а.с.125), а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути її за позивача та відповідача, у зв'язку з чим переходить до розгляду апеляційної скарги по суті.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вірно встановлено місцевим судом, не оспорюється сторонами та підтверджується матеріалами справи:

Державне підприємство "Укренерговугілля" в особі Донецької філії з позовом до Державного підприємства "Артемвугілля" про стягнення 15812137,65 грн. - боргу за договором №48/7 від 01.01.2003 року.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.11.2004 року у справі №20/440 позовні вимоги Державного підприємства "Укренерговугілля" в особі Донецької філії до Державного підприємства "Артемвугілля" задоволені повністю.

На виконання рішення від 09.11.2004 року у вказаній справі 22.11.2004 року господарським судом був виданий відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.05.2008 року в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну Державного підприємства "Укренерговугілля" в особі Донецької філії його правонаступником - Відкритим акціонерним товариством "Укренерговугілля".

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.05.2010 року в порядку процесуального правонаступництва здійснено заміну позивача - Відкритого акціонерного товариства "Укренерговугілля" його правонаступником - Державним підприємством "Регіональні електричні мережі".

23.05.2017 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу з посиланням на приписи п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

05.09.2017 року Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" в особі Донецької філії звернулось до Господарського суду Донецької області зі скаргою №04/1682 від 31.08.2017 року про визнання постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_5 від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11789937 недійсною.

Скарга стягувача по справі обґрунтована неналежним дослідженням державним виконавцем питання відсутності у боржника майна, що виключає можливість повернення виконавчого документа стягувачу з визначених державним виконавцем підстав (п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону).

Зокрема, на думку заявника, для застосування п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" від державного виконавця вимагається складання акту обстяження майна боржника за його місцезнаходженням. Зважаючи на те, що оскаржувана постанова не містила посилань на складання відповідного акту, Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" в особі Донецької філії звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби з метою ознайомлення 22.08.2017 року з матеріалами виконавчого провадження №11789937. З огляду на те, що матеріали виконавчого провадження не містили акту, складання якого передбачено ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", саме з 22.08.2017 року заявник вважає свої права, як стягувача за наказом, порушеними.

Як вже зазначалось, судом першої інстанції скаргу було задоволено, визнано недійсною постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11789937

Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд виходив з того, що державним виконавцем не доведено здійснення всіх належних передбачених Законом України "Про виконавче провадження" дій, зокрема не підтверджено вчинення дій щодо розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №20/440 від 22.11.2004 року, акт з цього приводу згідно вимог ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не складався, не з'ясовано існування власних грошових коштів на банківських рахунках боржника, а також не доведено фактичне надсилання постанов від 17.05.2017 року про арешт коштів боржника із отриманням відповідей.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, переглянувши справу з урахуванням повноважень визначених в ст. 269 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 2 ГПК України (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали), скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Матеріалами справи підтверджено, що стягувачу стало відомо про винесення оскаржуваної постанови від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документу лише 22.08.2017 року, після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №11789937.

За таких обставин, з огляду на те, що скаргу було направлено до суду першої інстанції 01.09.2017 року (згідно з поштовим штемпелем), колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що заявником дотримано десятиденний строк звернення зі скаргою №04/1682 від 31.08.2017 року, встановлений ч. 1 ст. 121 2 ГПК України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Згідно приписів ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року (в редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження) встановлено, що виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 5, ст. 7 вказаного Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення (ч. 1 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999р.).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" №606-ХІV від 21.04.1999 року державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст. 3 цього Закону.

Як вірно встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, наказ Господарського суду Донецької області від 22.11.2004 року був пред'явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 17.02.2005 року відкрито виконавче провадження №11789937 з примусового виконання наказу від 22.11.2004 року, а згідно з постановою від 23.05.2017 року виконавчий документ №20/440 від 22.11.2004 року повернуто стягувачу.

Повертаючи без виконання виконавчий документ державний виконавець керувався приписами п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та посилався на відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.

05.10.2016 року набрав чинності Закон України Про виконавче провадження №1404-VІІІ від 02.06.2016 року.

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Приписами ст. 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктом 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну, безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; тощо. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Отже, на законодавчому рівні визначено умови і порядок виконання судових рішень у примусовому порядку, низку повноважень (прав та обов'язків) державного виконавця, які здійснюються останнім з метою забезпечення виконання судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

За змістом ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" про наявність обставин, зазначених у п. 2 ч. 1 цієї статті, виконавець складає акт.

В п. 9 Інформаційного листа №01-06/131/16 від 28.01.2016 року Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов?язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження" роз?яснено щодо необхідності у разі прийняття рішення про повернення виконавчого документа обстеження державним виконавцем майна боржника за місцем його знаходження на предмет використання майна у виробничій діяльності та складення за результатами такого обстеження акту.

Колегією суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та виконавчого провадження, не встановлено відомостей щодо здійснення державним виконавцем вказаного обстеження майна боржника, а саме складення акту відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", який в матеріалах справи відсутній.

Згідно приписів ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ, виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

В матеріалах справи відсутні докази вчинення державним виконавцем належних виконавчих дій по розшуку майна боржника, на яке може бути звернено стягнення за наказом №20/440 від 22.11.2004 року. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, акт з цього приводу в порядку норм ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не складався, докази вчинення виконавчих дій щодо з'ясування існування власних грошових коштів на банківських рахунках боржника також у матеріалах вказаного виконавчого провадження відсутні. Доказів надсилання постанов від 17.05.2017р. про арешт коштів боржника матеріали виконавчого провадження не містять, так само як і відповідей зобов'язаних за цими постановами установ.

Зазначені обставини не спростовані і під час розгляду апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Висновок щодо "безрезультатності" та/або "неможливості" розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Проте, враховуючи, що за наявними в матеріалах справи доказами не доведено, що виконавчим органом вживалися усі необхідні та можливі заходів для належного примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області від 09.11.2004 року, оскаржувана постанова від 23.05.2017 року у виконавчому провадженні №11789937 про повернення виконавчого документу стягувачу за висновком апеляційного суду є передчасною.

Водночас, положення ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" містять пряму норму щодо обов?язкового зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень стосовно державних вугледобувних підприємств, яка державним виконавцем наразі була безпідставно проігнорована.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Судом першої в оскаржуваній ухвалі обґрунтовано застосовано практику Європейського суду з прав людини, як джерело права, зокрема рішення від 20.06.2004 року у справі "Півень проти України" де вказано, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов?язкових судових рішень, які, у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (п. 35 рішення).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за №11789937 та визнання недійсною постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 23.05.2017 року про повернення виконавчого документа за виконавчим провадженням №11789937 стягувачу.

За наведених вище обставин, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017 року).

Згідно ст. 276 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017 року) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, у зв'язку із чим підстав для скасування законної та обґрунтованої ухвали Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі №20/440 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судововий збір за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі №20/440 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 02.11.2017 року у справі №20/440 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді Н.В. Будко

ОСОБА_3

(У судовому засіданні 11.01.2018 року проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 15.01.2018 року).