Рішення

від 04.12.2017 по справі 905/2198/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022, м.Харків, пр.Науки, 5 Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 04.12.2017р.                                                                                                            Справа №905/2198/17                                за позовом: Першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м.Костянтинівка до відповідача 1: Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, м.Краматорськ, код ЄДРПОУ 00022473 до відповідач 2: Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок», смт Олександрівка, код ЄДРПОУ 24811890 до відповідача 3: Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Лиман, код ЄДРПОУ 35292738 про визнання недійсним розпорядження та договору Суддя: Паляниця Ю.О. Секретар судового засідання: Бикова Я.М. У засіданні брали участь: прокурор: не з'явився від відповідача 1: не з'явився від відповідача 2: не з'явився від відповідача 3: не з'явився СУТЬ СПРАВИ: Перший заступник керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м.Костянтинівка звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, м.Краматорськ, Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок», смт Олександрівка, Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Лиман про: - визнання недійсним п.1.2 розпорядження №411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації «Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області» в частині надання мисливських угідь Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» площею 90117 га; - визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок». В обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що оскаржуване розпорядження було видано, а договір укладений без погодження зі всіма землекористувачами та землевласниками, що розташовуються на території, яка надавалась для ведення мисливського господарства. Крім того, за твердженням прокурора, погодження на закріплення мисливських угідь ухвалені не на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради з прийняттям відповідних рішень. 09.10.2017р. від Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області надійшло клопотання №78-12414вих-17 від 05.10.2017р. про припинення провадження по справі у зв'язку з надходженням до прокуратури від Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» пакету документів – погоджень власників землі та землекористувачів на використання їх земельних ділянок для мисливства. Відповідач 1 у відзиві №0.2/24-521/4-17 від 06.10.2017р. проти задоволення позову заперечив та зазначив, що розпорядження №411 від 19.05.2016р. було прийнято головою Донецької обласної державної адміністрації, керівником обласної військово-цивільної адміністрації в межах наданих законом повноважень. У відзиві відповідач 1 також вказував на непідвідомчість справи господарському суду, а розгляд справи просив здійснити без участі власного представника. Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав. 09.10.2017р. від Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» надійшло клопотання без номеру та дати про припинення провадження по справі у зв'язку із тим, що після подання позову відповідачем 2 було проведено роботу щодо отримання погоджень та згоди власників землі та землекористувачів на використання їх земельних ділянок для мисливства. Відповідач 3 у жодне судове засідання не з'явився, будь-яких пояснень по суті спору не надав, витребуваних судом документів до матеріалів справи не представив. Учасники розгляду справи, зокрема, у судове засідання 04.12.2017р. не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»  у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. За висновками суду, незважаючи на те, що учасники розгляду справи, зокрема, у судове засідання 04.12.2017р. не з'явились, справа може бути розглянута за наявними в ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а їх відсутність не перешкоджає вирішенню справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд встановив: За змістом ст.1 статуту Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» останнє засноване Донецькою обласною організацією УТМР на основі Законів України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, статуту Українського товариства мисливців та рибалок і ухвалою Ради Донецької облорганізації УТМР. Згідно зі ст.2 статуту предметом діяльності підприємства є, в тому числі, здійснення спеціального використання тваринного світу шляхом полювання на диких тварин та птахів, які перебувають у стані природної свободи; закріплення мисливських угідь, проведення внутрішньогосподарського мисливського устрою. 16.07.2015р. Державним агентством лісових ресурсів України на адресу відповідача 1 направлено на погодження матеріали (вих. №03-01/5343-15) щодо надання у користування мисливських угідь на території Донецької області, у тому числі й Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок». 18.04.2016р. Державним агентством лісових ресурсів України ухвалене подання №03-11/2351-16, згідно з яким, враховуючи клопотання №01-57 від 24.03.2015р. Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, погодження №05/13-0317 від 09.03.2016р. Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, погодження землевласників та землекористувачів, направлено на розгляд адміністрації матеріали про надання у користування мисливських угідь на території Олександрівського району Донецької області відповідачу 2 на строк не менш як 15 років загальною площею 90117 га. Розпорядженням №411 від 19.05.2016р. голови Обласної державної адміністрації керівника обласної військово-цивільної адміністрації «Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області», зокрема, відповідачу 2 надано в користування мисливські угіддя на території Донецької області площею 90117 га строком на 15 років. При цьому, згідно з вказаним розпорядженням користувачів мисливських угідь зобов'язано укласти угоди на ведення мисливського господарства в порядку, встановленому законом; вносити плату за користування мисливськими угіддями тощо. 09.06.2016р. між відповідачем 3 та відповідачем 2 укладено договір про умови ведення мисливського господарства. За змістом п.1.1 договору розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №411 від 19.05.2016р. «Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області» надано Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» терміном до 18.05.2031 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Олександрівського району загальною площею 90117 га. Як вказує прокурор у позові, вказані вище розпорядження та договір є такими, що порушують вимоги ст.22 «Закону України «Про мисливське господарство та полювання». Зокрема, погодження на закріплення мисливських угідь ухвалені не на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради з прийняттям відповідних рішень. Одночасно, за твердженням прокурора, відповідно до інформації Іверської, Некременської, Мирнодолинської, Високопільської, Староварварівської, Очеретинської, Беззаботівської, Золотопрудської, Степанівської, Веселогірської, Михайлівської, Криничанської сільських рад відсутні погодження власників земельних ділянок на території 11 сільських рад. Окрім цього, вказаними радами не надавались погодження щодо земель запасу та сільськогосподарських земель, які не надані у власність чи користування. Також, взагалі відсутні будь-які погодження таких землекористувачів як ФГ «Вибір», ФГ «Таїс», ФГ «Світлана», ФГ «Самарське», ФГ «Веселка», ФГ «Лугове», ФГ «Лан», ФГ «Донбас», ФГ «Сігма», ФГ «Промінь», ФГ «Нива», ТОВ «Лощанське», ТОВ «Олександрівка-Агро», ТОВ «Маяк», ТОВ «Світоч», ПАТ «Олександрівський райагрохім», АФ «Агросервіс», ТОВ «Колос», ТОВ «Староварварівка», ТОВ «Райське». Відповідач 1 позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві. Відповідач 2 зазначив про наявність підстав для припинення провадження у справі у зв'язку з усуненням визначених прокурором порушень. Відповідач 3 будь-яких пояснень по суті спору не надав. Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд приймає до уваги заперечення відповідачів та вважає позовні вимоги неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне: Відповідно до ст.129 Конституції України   однією з засад судочинства є змагальність. Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України   встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень. Таким чином, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. При цьому, принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав. З урахуванням викладеного, при зверненні до суду з відповідними вимогами згідно норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України   саме прокурор має довести наявність у нього відповідного права на звернення до суду, обгрунтувати позовні вимоги певними доказами. Як було зазначено вище, обгрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним п.1.2 розпорядження №411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації «Про надання у користування мисливських угідь на території Донецької області» Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» загальною площею 90117 га прокурором визначено відсутність погоджень всіх землекористувачів та землевласників при наданні відповідачу 2 у користування мисливських угідь. Відповідно до ст.113 Конституції України   землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені ст.152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України   суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт і, одночасно, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Закон України «Про мисливське господарство та полювання»   визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу. Відповідно до ст.1 вказаного нормативно-правового акту   мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Користувачами мисливських угідь є спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь. Згідно з ч.ч.1-3 ст.3 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»   мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Органи державної влади здійснюють права власника щодо всіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, установленому цим Законом та іншими актами законодавства, передані до комунальної власності чи приватної власності юридичних і фізичних осіб. Відповідно до ч.2 ст.4 зазначеного Закону України органам місцевого самоврядування цим Законом та іншими Законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства та полювання. За приписами ч.1 ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»   мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. В силу норм ч.2 ст.21 вказаного нормативно-правового акту не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Отже, законом встановлено, що для ведення мисливського господарства необхідні погодження усіх власників або користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства. Таким чином, запровадження на законодавчому рівні погоджень всіх землекористувачів та землевласників зумовлене необхідністю узгодження реалізації власниками та користувачами земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, прав на землю з реалізацією користувачем мисливських угідь права на ці угіддя. Облдержадміністрація відповідно до ст.118 Конституції України, ст.1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»   є місцевим органом виконавчої влади та входить до системи органів виконавчої влади». Обласна державна адміністрація діє на підставі Законів України «Про місцеві державні адміністрації», «Про військово-цивільні адміністрації. Для організації та ведення мисливського господарства надаються у користування спеціально визначені для цього мисливські угіддя згідно з ч.2 ст.21 Закону України «Про тваринний світ». Законодавством України визначений певний порядок передачі мисливських угідь у користування. Абзацом 9 ч.1 ст.6 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»   визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства належить подання документів з питань надання у користування мисливських угідь. Відповідно до абзацу 12 ч.1 ст.13 Закону України «Про тваринний світ»   визначено, що до повноважень ЦОВВ належить подання у встановленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об'єктів. Аналогічна норма закріплена у пп.21 п.3 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, яке затверджене постановою №521 від 08.10.2014р. Кабінету Міністрів України. Згідно з п.4.12 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом №134 від 21.03.2012р., управління забезпечують подання Державному агентству лісових ресурсів України документів з питань надання у користування мисливських угідь. В силу норм ст.9 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»   та ст.15 Закону України «Про тваринний світ»   до повноважень обласних рад у галузі мисливського господарства та полювання належить вирішення у встановленому порядку питань про надання і користування мисливських угідь. Статтею 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»   визначено порядок надання у користування мисливських угідь, згідно з яким мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування обласними радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з обласними державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. З огляду на зазначене, рішення про надання мисливських угідь у користування приймається обласною радою за поданням Державного агентства лісових ресурсів України, погодженим з облдержадміністрацією. У відзиві відповідача 1 зазначено, що остання сесія Донецької обласної ради відбулась 24.09.2014р., отже сесії ради не проводяться більше двох років. Указом №123/2015 від 05.03.2015р. Президента України «Про утворення військово-цивільних адміністрацій» утворено Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію. На підставі Закону України «Про військово-цивільні адміністрації»   Донецька обласна державна адміністрація набула статусу обласної військово-цивільної адміністрації (набрав чинності з дати опублікування – 07.03.2015р.). Згідно зі ст.1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації»   військово-цивільні адміністрації області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом. Відтак, починаючи з 07.03.2015р. до повноважень Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації належать повноваження обласних рад, передбачені ст.9   та ч.1 ст.22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»   у галузі мисливського господарства та полювання, в тому числі, вирішення в установленому порядку питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів обласного значення, а також про скасування такого дозволу та питань надання і користування мисливських угідь. За обставин, що склалися, з огляду на вище перелічені правові норми, у спірному випадку мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Донецької області мають надаватися у користування Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією за поданням Держлісагентства, погодженим з Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією. Як зазначалось, Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрації отримано листа №03-01/5343-15 від 16.07.2015р. Державного агентства лісових ресурсів України щодо направлення на погодження матеріалів про надання у користування мисливських угідь мисливським підприємствам та організаціям області, в тому числі, Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок». Згодом, Донецькою обласною державною адміністрацією, обласною військово-цивільною адміністрацією від Державного агентства лісових ресурсів України отримано подання №03-11/2351-16 від 18.04.2016р. про надання у користування мисливських угідь відповідачу 2. Розглянувши зазначене подання, розпорядженням №411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації «Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області» надано в користування мисливські угіддя на території Донецької області загальною площею 648249,7253 га строком на 15 років 11 мисливським підприємствам та організаціям області, в тому числі, Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок». Наявність вказаних обставин свідчать про відсутність порушень при ухваленні оспорюваного розпорядження та укладенні спірного договору вимогам законодавства та безпідставність тверджень прокурора у цій частині. Виходячи зі змісту позовної заяви, прокурор також посилається на відсутність погодження на закріплення мисливських угідь таких землекористувачів як ФГ «Вибір», ФГ «Таїс», ФГ «Світлана», ФГ «Самарське», ФГ «Веселка», ФГ «Лугове», ФГ «Лан», ФГ «Донбас», ФГ «Сігма», ФГ «Промінь», ФГ «Нива», ТОВ «Лощанське», ТОВ «Олександрівка-Агро», ТОВ «Маяк», ТОВ «Світоч», ПАТ «Олександрівський райагрохім», АФ «Агросервіс», ТОВ «Колос», ТОВ «Староварварівка», ТОВ «Райське». Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України   прокурором не доведено відповідними доказами того факту, що вказані вище особи є землекористувачами. Суд вважає безпідставними посилання прокурора на листи №110-02/103 від 08.02.2017р., №189-02/138 від 17.02.2017р. Відділу Держгеокадастру в Олександрівському районі Донецької області Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області. Так, у листі №110-02/103 від 08.02.2017р. Відділом Держгеокадастру в Олександрівському районі Донецької області Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області лише повідомлено прокурора про надання інформації про те, що згідно даних Державного земельного кадастру у користуванні фізичних чи юридичних осіб земельні ділянки під мисливські угіддя відсутні. У листі вказаного відділу №189-02/138 від 17.02.2017р. зазначалось, що згідно даних Державного земельного кадастру інформація щодо списку землевласників та землекористувачів на території району, якими надано згоду на здійснення мисливства, відсутня. У додатках до вказаних листів наведені переліки землевласників та землекористувачів, а також площі земель без зазначення будь-яких інших достатніх ідентифікуючих даних. Наразі, додані до листів №110-02/103 від 08.02.2017р., №189-02/138 від 17.02.2017р. Відділу Держгеокадастру в Олександрівському районі Донецької області Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області додатки не засвідчені належним чином. Зокрема, відсутнє розшифрування підпису особи, яка їх засвідчила. За приписами ст.215 Цивільнонго кодексу України   підставою недійсності правочину є      недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст      правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. За висновками суду, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України   прокурором підстав для визнання спірного розпорядження та договору недійсними до матеріалів справи не надано (зокрема, прокурором не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення). Згідно із ст.29 Господарського процесуального кодексу України   встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Як вказувалось вище, обгрунтовуючи своє звернення до суду з розглядуваним позовом прокурор посилається на відсутність згоди усіх власників та користувачів земельних ділянок, які входять у спірну земельну ділянку при її наданні під мисливські угіддя Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок». Проте, за змістом наданих до матеріалів справи документів прокурором взагалі не встановлено таких землевласників та землекористувачів, що свідчить про недоведеність законного втручання у право мирного володіння майном відповідача 2. При цьому, прокурором також не доведено, що дане втручання здійснюється з метою задоволення публічних інтересів, оскільки відповідач 2 вже більше року мирно володіє спірними угіддями, за цей час жодних заперечень будь-якими особами, в тому числі вказаними прокурором сільськими радами, господарствами не заявлялось. Доказів іншого суду не надано. Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод   кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, предметом безпосереднього регулювання ст.1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. За висновками суду, право користування мисливськими угіддями є правом на майно у розумінні ст.1 Першого протоколу. Наразі, Перший протокол ратифіковано Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997р.   і з огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст.10 Цивільного кодексу України   застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст.17 Закону України №3477-ІV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»   застосовується українськими судами як джерело права. Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982р., «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986р., «Щокін проти України» від 14.10.2010р., «Сєрков проти України» від 07.07.2011р., «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000р., «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009р., «Трегубенко проти України» від 02.11.2004р., «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому, прокурором не подано доказів недобросовісності відповідача 2 під час набуття та використання зазначеного права. Таким чином, визнання недійсним оскаржуваного рішення відповідача 1 та визнання недійсним спірного договору за вищевказаних обставин позбавить відповідача 2 права користування мисливськими угіддями, якими він володіє протягом року, а відтак призведе до порушення визначених Конвенцією принципів законності і суспільного інтересу та порушить передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції право відповідача 2 на мирне володіння майном. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсним п.1.2 розпорядження №411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації «Про надання у користування мисливських угідь на території Донецької області» Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» загальною площею 90117 га; визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» підлягають залишенню без задоволення. Клопотання Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області та Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» про припинення провадження по справі залишаються судом без задоволення з огляду на висновки суду щодо наявності підстав для відмови у позові. Одночасно, суд не приймає до уваги заперечення відповідача 1 щодо непідвідомчості спору, який виник між учасниками судового процесу по цій справі, господарськими судам з огляду на наступне: Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 Господарського процесуального кодексу України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Разом з тим, у даному випадку Донецька обласна державна адміністрація, обласна військово-цивільна адміністрація є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якої спрямовані на реалізацію права розпоряджатися мисливськими угіддями, і не є суб'єктом владних повноважень по відношенню до іншого учасника спірних відносин - Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок», оскільки відсутня підпорядкованість, яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій. Крім того, відповідно до п.1.2.2 постанови №6 від 17.05.2011р. пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам. З огляду на вищевикладене, твердження відповідача 1 у цій частині є безпідставними. Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 3200 грн підлягає віднесенню на Прокуратуру Донецької області, як платника відповідно до платіжного доручення №1454 від 25.05.2017р. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: Відмовити у задоволенні позову Першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області, м.Костянтинівка до Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, м.Краматорськ, Колективного підприємства «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок», смт Олександрівка, Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Лиман про: - визнання недійсним п.1.2 розпорядження №411 від 19.05.2016р. голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації «Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області» в частині надання мисливських угідь Колективному підприємству «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок» площею 90117 га; - визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 14.06.2016р., укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Колективним підприємством «Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок». У судовому засіданні 04.12.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 11.12.2017р.            Суддя                                                                                         Ю.О.Паляниця