Постанова

від 17.01.2018 по справі 910/14631/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2018 р. Справа№ 910/14631/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

представники учасників апеляційного провадження в судове засідання 17.01.2018 не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (повний текст рішення складено - 01.11.2017)

у справі № 910/14631/17 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт"

до Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр"

про стягнення 872 274,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Бердянський морський торговельний порт" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" (надалі - відповідач) про стягнення 872 274,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору № 25 зберігання від 14.04.2017 в частині компенсації відповідачем витрат ДП БМТП за зберігання з моменту його виявлення до моменту оформлення акту № 3 опису, оцінки та передачі майна від 29.12.2016 та зобов'язується повернути його поклажодавцеві.

Позивачем до суду першої інстанції неодноразово подавались заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовані збільшення періоду прострочення сплати основного боргу. Так, останньою заявою № 301/25-юр про збільшення позовних вимог від 06.10.2017 позивач просив стягнути з Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" на його 853 668 грн 52 коп - основного боргу, 52 279 грн 34 коп - пені, 6273 грн 53 коп - 3% річних та 13 388 грн 63 коп - суму судового збору. Вказана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (повний текст рішення складено - 01.11.2017) позов задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" на користь Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" 853 668,52 грн - основного боргу, 34 738,21 грн - пені, 4168,59 грн - 3% річних та 13 388,63 грн - суму судового збору.

Разом з цим, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 виправлено допущену у рішенні від 25.10.2017 у справі № 910/14631/17 описку та викладено п.2 резолютивної частини рішення у справі № 910/14631/17 у наступній редакції: "Стягнути з Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" (01133, м. Київ, вулиця Кутузова, будинок 18/7; ідентифікаційний код: 38545769) на користь Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" (71112, Запорізька обл., місто Бердянськ, вулиця Горького, будинок 13/7; ідентифікаційний код 01125761) 853 668 грн 52 коп - основного боргу, 52 279 грн 34 коп - пені, 6273 грн 53 коп - 3% річних та 13 388 грн 63 коп - суму судового збору". Дана ухвала вважається невід'ємною частиною рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/14631/17.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Спецсервіс-Центр" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, на думку відповідача, суд першої інстанції ухвалив рішення у даній справі з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, в частині неврахування місцевим господарським судом доводів відповідача, відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та прийняв рішення без врахування тієї обставини, що Господарським судом Запорізької області буде прийнято рішення, яке матиме статус преюдиційного факту у даній справі. Окрім цього, на думку апелянта, суд не в повній мірі дослідив докази по справі та не надав належної правової оцінки тому факту, що в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі майна. А тому апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нового - про відмову в позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/14631/17 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2017.

12.12.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Розгляд справи відкладався, зокрема ухвалою від 13.12.2017 - на 17.01.2018.

15.01.2018 через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про проведення судового засідання 17.01.2018 без участі представника Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт. Вказане клопотання було задоволено судом апеляційної інстанції.

Представник відповідача в судове засідання 17.01.2018 також не з'явився. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 27.12.2017 ухвали суду від 13.12.2017. Жодних заяв, клопотань від сторони із зазначенням причин неявки на дане судове засідання - не надходило.

Згідно із ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Таким чином, в судовому засіданні 17.01.2018 не здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.04.2017 між Державним підприємством "Бердянський морський торговельний порт" (надалі - зберігач) та Дочірнім підприємством "Спецсервіс-Центр" (надалі - поклажодавець), було укладено договір зберігання № 25 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір або договір послуг).

Відповідно до п. 1.1. за умовами договору поклажодавець, передає зберігачу, а зберігач - приймає на відповідальне зберігання майно з дати прийняття зберігачем за актом № 3 опису, оцінки та передачі майна від 29.12.2016 та зобов'язується повернути поклажедавцеві у схоронності визначений договором вантаж.

Згідно п. 3.1. договору, поклажодавець сплачує авансовий платіж за послуги надані Зберігачем із зберігання майна та/або компенсує витрати по збереженню майна протягом 2 робочих днів в залежності від виставленого рахунку Зберігачем, в розмірі 200 000 (двісті тисяч) грн.

Згідно п. 3.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 26.05.2017р.), "Решту суми, передбачену додатком № 1 до даного договору та виставленим рахунком за послуги по зберіганню майна з моменту оформлення акту № 3 опису, оцінки та передачі майна від 29.12.2016, Поклажодавець сплачує Зберігачу у строк до 30.06.2017 року включно".

Додатком № 1 до договору визначено розмір витрат, які підлягають компенсації ДП "БМТП" окремо по шламу вугільному (148 578,52 грн.) та вугіллю АКО (569 927,42 грн.).

На виконання умов договору, на адресу відповідача були направлені акти виконаних робіт та три рахунки:

-№ 1708010100 від 14.04.2017 на суму 1 007 378,86 грн,

-№ 1708010101 від 26.04.2017 на суму 11 306,44 грн,

-№ 1708013600 від 26.06.2017 на суму 84 987,26 грн.

Відповідачем був частково сплачений рахунок № 1708010100 від 14.04.2017, що підтверджується банківською випискою від 18.04.2017 на суму 200 000,04 грн, та банківською випискою від 30.05.2017 на суму 50 004,00 грн. Загальна сплачена сума склала 250 004,04 грн. Інші 2 рахунки станом на 22.08.2017 залишаються несплаченими.

Отже, відповідач, на думку позивача, в порушення умов договору, не виконав основного обов'язку за договором, плату в повному обсязі за надані послуги не вніс, в результаті чого виникла заборгованість яка, за розрахунками позивача, складає 853 668,52 грн. А тому й звернувся за захистом своїх майнових прав, порушених відповідачем (що було встановлено судом апеляційної інстанції на виконання пп. г) п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України).

Окрім того, додатковою угодою №1 до договору про зберігання майна №25 від 14.07.2017 у п.3.8 вказано, що станом на 25.05.2017 ДП Спецсервіс-Центр визнає та зобов'язується сплатити заборгованість у розмірі 818 685,26 грн.

Так, з матеріалів справи вбачається (а.с. 45), що 29.12.2016 між представниками Бердянської ОДПІ, Бердянського морського торговельного порту та ДП Спецсервіс-Центр було підписано акт № 3 опису, оцінки та передачі майна, відповідно до якого майно (вугілля марки АКО у кількості 1826 т та шлам вугільний у кількості 1896,973 т) було прийнято представником ДП Спецсервіс-Центр за довіреністю ОСОБА_2

При цьому, із вказаного акту вбачається, що місцемрозрашування вказаного майна є: Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Горького, 13/7, відкрита складська площа ДП БМТП . Вказаний акт підтверджує початок надання позивачем відповідачу послуг із зберігання майна. Саме даним актом підтверджується наявність укладеного між сторонами договору, який було виконано позивачем та частково виконано самим відповідачем. А тому доводи апелянта про неукладеність правочину відхиляються судом апеляційної інстанції.

За приписами ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі №3-502гс15).

В цій частині суд апеляційної інстанції також погоджується з доводами позивача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу (поданого до суду апеляційної інстанції 12.12.2017) в частині того, за договором самим відповідачем вчинялись дії, які свідчать про укладеність та часткове виконання договору, зокрема, здійснення апелянтом оплати вартості послуг на суму 200 000,04 грн та на суму 50 004,00 грн (вказана обставина підтверджується випискою з банку за 18.04.2017 (а.с. 56-57), а також тією обставиною, що у червні 2017 року відповідачем був повністю вивезений вантаж, що знаходився у позивача на зберіганні.

Таким чином, доводи апелянта про неукладеність договору - є необґрунтованими та таким, що не приймаються судом апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність будь-яких доказів щодо оплати заборгованості за договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором в сумі 853 668,52 грн, правомірно розрахованого за виставленими позивачем рахунками № 1708010100 від 14.04.2017 на суму 1 007 378,86 грн, № 1708010101 від 26.04.2017 на суму 11 306,44 грн, № 1708013600 від 26.06.2017 на суму 84 987,26 грн з урахуванням часткових оплат (на суму 250 004,04 грн), здійснених відповідачем.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що за своєю правовою природою вказаний договір, є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини, щодо факту наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 853 668,52 грн належним чином доведений, документально підтверджений не спростований, строк оплати послуг, у відповідності до договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 853 668,52 грн правомірно задоволено судом першої інстанції.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт в своїй скарзі не надає контррозрахунок та не спростовує вказану позивачем суму основного боргу, а зазначає лише про неукладеність договору та про оскарження п. 1.3 договору № 25 (справа № 908/2009/17).

Так з метою з'ясування стадії розгляду справи № 908/2009/17 судом апеляційної інстанції ухвалою від 13.12.2017 (під час дії попередньої редакції ГПК України) було зобов'язано сторони надати суду докази (інформацію) щодо набрання законної сили рішенням Господарського суду Запорізької області № 908/2009/17 від 30.11.2017.

На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем було надано клопотання із зазначенням, що станом на момент перегляду рішення місцевого господарського суду у даній справі в апеляційному порядку рішення Господарського суду Запорізької області № 908/2009/17 від 30.11.2017 не було оскаржене та набрало законної сили, що відображено в ЄДРСР.

При цьому із вказаного рішення вбачається, що суд, розглядаючи позов про визнання недійсним п. 1.3 договору № 25 від 14.04.2017, встановив, що позивачем не доведено належними доказами факту існування вказаних ним обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсним договору в частині, у зв'язку з чим суд відмовив позивачу в задоволенні позову.

Таким чином, доводи відповідача з посиланням на рішення Господарського суду Запорізької області № 908/2009/17 від 30.11.2017 не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що незупинення провадження у даній справі до розгляду пов'язаної з нею іншої господарської справи не є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 79 ГПК України (в редакції на момент розгляду справи в суді першої інстанції) господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у Законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Вказана стаття ГПК встановлює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі, при цьому інші підстави є неправомірними.

Зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом є способом добування доказів у справі, що розглядається. Однак, наслідком такого зупинення є порушення принципів рівності перед законом і судом (ст.42 ГПК України); змагальності (ст.43 ГПК України), обов'язку доказування і подання доказів (ст.33 ГПК України). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2016 року у справі № 911/1105/16).

Таким чином, враховуючи діючу на момент ухвалення рішення місцевим господарським судом редакцію ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції правомірно не зупинив провадження у справі, оскільки суд першої інстанції самостійно встановив при розгляді даної справи всі обставини, надав правову оцінку доказам, якими відповідач заперечує правомірність позовних вимог.

А тому доводи апелянта в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції, як безпідставні.

Окрім суми основного боргу позивачем було також заявлено вимоги про стягнення з відповідача (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) 52 279,34 грн пені відповідно до п. 4.3 договору.

Пунктом 4.3 договору у разі затримки оплати платежів за надані послуги, поклажодавець на вимогу зберігача, оплачує останньому суму боргу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості.

Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, обґрунтованим розміром пені, який правомірно було стягнено судом першої інстанції з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання (на підставі п. 4.3. договору № 25) - є 52 279,34 грн (за заявлені періоди).

Окрім цього, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 6 273,53 коп - 3% річних (за заявлені періоди).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6 273,53 грн - 3% річних є також обґрунтованими.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі та стягненні з відповідача 853 668,52 грн - основного боргу, 52 279,34 грн - пені та 6 273,53 грн - 3% річних за заявлені періоди (з урахуванням ухвали про виправлення описки).

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції в частині відсутності підпису судді на отриманого відповідачем примірнику рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до 2.6.11. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 (надалі - Інструкція) учасникам судового процесу надсилаються (видаються) копії судових рішень, засвідчених відміткою: "Згідно з оригіналом". Зазначається назва посади, особистий підпис відповідальної особи, яка засвідчує примірник, її ініціали, прізвище, дата засвідчення копії. Копія процесуального документа скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади відповідальної особи, що засвідчує документ. Відмітка про засвідчення розміщується нижче реквізиту документа: "Підпис".

Натомість, відповідно до п. 2.6.10 Інструкції оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи.

Так, чинним законодавством не передбачено наявність підпису судді на примірнику (копії) судового рішення, яке направляється сторонам, тоді як з матеріалів справи (а.с. 116) вбачається, що оригінал судового рішння у даній справі підписаний суддею. А тому в цій частині суд апеляційної інстанції не приймає вказані твердження апелянта як необґрунтовані та зазначає про помилковість обґрунтування апеляційних доводів обов`язковою наявністю підпису судді на копії судового рішення, надісланій стороні.

Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 ГПК України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача як за розгляд справи в суді першої інстанції, так і за апеляційний перегляд рішення суду. При цьому, як було встановлено ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.11.2017 скаржником при поданні апеляційної скарги у даній справі було сплачено судовий збір у розмірі 14727,49 грн, тоді як, місцевим господарським судом позовні вимоги розглядались з урахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог. А відтак, сума судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі складала 15051,65 грн (з урахування заяви про збільшення позовних вимог). Таким чином, при зверненні з апеляційною скаргою апелянтом було недоплаченого судовий збір у розмірі 324 грн 16 коп (про що зазначено в ухвалі про порушення апеляційного провадження у даній справі). Доказів такої оплати апелянтом надано не було. А тому вказана сума підлягає достягненню з апелянта в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/14631/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі № 910/14631/17 - залишити без змін.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Спецсервіс-Центр" (01133, м. Київ, вул. Кутузова, будинок 18/7, ідентифікаційний код юридичної особи, 38545769) в доход Державного бюджету України 324 (триста двадцять чотири) грн 16 коп недоплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Матеріали справи № 910/14631/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України .

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк