Постанова

від 17.01.2018 по справі 805/6031/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2018 Київ К/9901/1448/18 справа №805/6031/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Мозгової Н.А. від 31 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Білак С.В., Карпушової О.В., Сухарька М.Г. від 06 вересня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест-Шіппінг до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення - рішення,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Метінвест-Шіппінг (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - Інспекція, правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 15 квітня 2013 року №0000171540/10195/10/15-17-4.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із контрагентом та відсутності підстав для формування сум податкового кредиту не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2013 року, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2013 року №0000171540/10195/10/15-17-4.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що операції між позивачем та його контрагентом є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки за результатами перевірки ТОВ Метінвест - Шіппінг не підтверджено факту надання контрагентом ТОВ Індустріальний Союз Азова XXI транспортно-експедиторських послуг у зв'язку з відсутністю підтверджуючих первинних документів (товарно-транспортних накладних), що засвідчують факт здійснення транспортування товарів від постачальників на адресу покупців.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Метінвест-Шіппінг з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальний союз Азова ХХІ за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року складено акт від 01 квітня 2013 року №248/15-17-4-31158623, яким зафіксовано порушення ТОВ Метінвест- Шіппінг підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року у розмірі 2353463,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2013 року №0000171540/10195/10/15-17-4, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2353463,00 грн.

Підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій з контрагентом ТОВ Індустріальний союз Азова ХХІ , оскільки актами перевірок, проведених ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, встановлена неможливість реального надання цим суб'єктом господарювання транспортно-експедиційних послуг, укладеними з ТОВ Метінвест - Шіппінг ; крім того, у ТОВ Метінвест - Шіпінг під час перевірки були відсутні товарно-транспортні накладні, які є єдиними первинними бухгалтерськими документами, визначеними законодавством, якими може бути підтверджено факт надання експедиційних послуг та правомірність формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Оподаткування спірних операцій та формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у період до 01 січня 2011 року регулювалися положеннями Закону України Про податок на додану вартість .

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України Про податок на додану вартість (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України Про податок на додану вартість датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту з податку на додану вартість містить і Податковий кодекс України, положення якого набрали чинності з 01 січня 2011 року.

Зокрема, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується відповідачем у касаційній скарзі, за договорами №СШ-АС/230309 від 23 березня 2009 року, №СЗ-08/10Д/4411 від 01 серпня 2010 року, №СШ-ММЗ/100309/198/09 від 05 березня 2009 року, укладеними між позивачем та ВАТ МЗ Азовсталь , ПАТ Маріупольський металургійний завод ім. Ілліча , ПрАТ Макіївський металургійний завод , у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2011 року товариство виступило організатором транспортно-експедиційних послуг для вказаних підприємств (замовників). За умовами вказаних договорів товариство (експедитор) зобов'язувалося як від свого імені, так і від імені замовників, але за дорученням та за рахунок останніх організувати надання послуг з перевезення та експедирування вантажів замовників автомобільним транспортом. В свою чергу, замовники зобов'язалися прийняти та сплатити надані експедитором послуги, а також виплати йому винагороду.

На виконання умов вказаних договорів, організуючи надання транспортно-експедиторських послуг замовникам, позивач, як замовник, уклав з ТОВ Індустріальний союз Азова XXI , як експедитором, договір доручення №7S-I від 01 лютого 2009 року та договір №С 1-02/1 ІД від 11 лютого 2011 року щодо надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне надання ТОВ Індустріальний союз Азова-ХХІ позивачу транспортно-експедиційних послуг з перевезення стальних слябів з ВАТ МЗ Азовсталь , ПАТ Маріупольський металургійний завод ім. Ілліча , ПрАТ Макіївський металургійний завод в Маріупольський морський порт підтверджується товарно-транспортними накладними, реєстрами товарно-транспортних накладних, актами здачі-приймання, дорученнями на відвантаження з відмітками митниці про випуск товарів, податковими накладними, які містять усі необхідні реквізити та відмітки вантажоодержувачів про прийняття товарів, та на підставі яких в податковій звітності позивача відображений факт придбання послуг.

Колегія суддів вважає, що на підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Посилання відповідача на акти перевірок, проведених ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва щодо дотримання ТОВ Індустріальний союз Азова-ХХІ вимог податкового законодавства, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій з огляду на наявність в останніх суперечливих відомостей та не підтвердження наведених у них обставин належними доказами, а тому, враховуючи відсутність в матеріалах справи інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, колегія суддів погоджується, що останні не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ Індустріальний союз Азова-ХХІ з приводу надання останнім послуг з перевезення стальних слябів в обсягах, що є предметом дослідження у даній справі.

Слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, яка кореспондується з частиною 2 статті 77 чинного на даний час Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази та Інспекцією не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних операцій. Доводи же Інспекції про непідтвердження факту надання послуг з огляду на ненадання до перевірки транспортних документів, за встановлених судами обставин відмови посадових осіб Інспекції, які проводили перевірку, від дослідження таких документів за місцем їх зберігання - в Маріупольській філії позивача, та обмеження їх відповіддю ТОВ Метінвест- Шіппінг щодо не віднесення цих документів до первинних бухгалтерських документів, не може свідчити про порушення позивачем податкового законодавства та позбавляти його права відповідних податкових вигод. Судами ж в ході розгляду даної справи встановлено наявність належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують фактичне (реальне) здійснення спірних оподатковуваних операцій.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано скасували податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2013 року №0000171540/10195/10/15-17-4 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко