Постанова

від 18.01.2018 по справі 910/13284/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/13284/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С. за участю учасників справи: позивача: Антощук А.О. довіреність № (ордер) КВ 201666 від 25.09.17 відповідача: Слюсаренко О.А. довіреність № (ордер) КВ 357705 від 31.08.17 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13284/17 (суддя Привалов А.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАТ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" про стягнення 160 942,17 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСАТ" (надалі - позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" (надалі - відповідач ) про стягнення 160 942,17 грн.

До прийняття рішення у справі №910/13284/17 позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог. А саме, про стягнення з відповідача 111 632,41 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13284/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАТ" суму боргу у розмірі 78 792 грн 32 коп., 21 931 грн 09 коп. - інфляційні втрати, 3358 грн 33 коп. - 3% річних та 7550 грн 67 коп. пені, витрати по сплаті судового збору в сумі 1674 грн 49 коп. та 5000 грн - витрат по оплаті послуг адвоката.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що судом встановлено та не заперечується відповідачем, згідно з відповідними видатковими накладними, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар загалом на суму 2 171 243,72 грн, а останній отримав товар, проте вартість отриманого товару на суму 78 792,32 позивачу не оплатив. Отже, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у сумі 78 792,32 грн, судом було задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача 21 931,09 грн - інфляційні втрати, 3358,33 грн - 3% річних та 7550,67 грн пені, які нараховані за кожною видатковою накладною окремо. Судом першої інстанції було встановлено та відповідно, підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов договору позивачем було поставлено товар на загальну 2 171243,72 грн, що не заперечується відповідачем, в той час, як відповідач свої зобов'язання по оплаті поставленого товару у сумі 78 792,32 грн не виконав, хоча строк виконання обов'язку оплати вже настав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Даванті" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАТ" 21 931,09 грн - інфляційних втрат, 3358,33 грн - 3% річних та 7550,67 грн пені.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" обгрунтована наступним. Скаржник зазначав, що позовні вимоги стосувались стягнення з відповідача суми боргу та неустойки (пеня, інфляційні збитки, 3% річних). Відповідач визнав наявність боргу в розмірі 78 792,32 гривень. В той же час, стягнення неустойки відповідач вважає безпідставним та таким, що суперечить нормам закону та умовам Договору.

Зокрема апелянт вказує, що відповідно до положень ст. 265 ГК України визначають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Умовами п. 3.2. Договору (укладеного між позивачем та відповідачем) встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар, шляхом перерахування 100 % вартості товару на банківський рахунок Продавця, визначений в даному Договорі, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару. Датою передачі товару партії товару вважається дата підписання представником Покупця або Перевізника товарних накладних (п. 6.2. Договору).

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що з кожною партією товару Продавець повинен передати Покупцю наступні документи: товарну накладну; податкову накладну; висновок санітарно-гігієнічної експертизи.

Скаржник посилався на положення п. 14 Инструкции о порядке приемки продукции производственно - технического назначения и товаров народного потребления по качеству затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року № П-7 де зазначено, що приемка продукции по качеству и комплектности производится в точном соответствии со стандартами, техническими условиями, Основными и Особыми условиями поставки, другими обязательными для сторон правилами, а также по сопроводительным документам, удостоверяющим качество и комплектность поставляемой продукции (технический паспорт, сертификат, удостоверение о качестве, счет-фактура, спецификация и т. п.). Використання положень зазначеної Інструкції погоджено сторонами в п. 6.4. Договору.

Отже, зазначаючи наступне, скаржник зазначив, що датою поставки товару є дата передачі товару позивачем відповідачу разом з товарною накладною, податковою накладною та висновком санітарно-гігієнічної експертизи.

В той же час на думку скаржника, порушуючи зазначені умови, позивач надавав відповідачу разом з товаром податкову накладну та видаткову накладну. Обов'язок позивача надавати відповідачу документи, що підтверджують якість товару визначено в п. 4.2. Договору, який встановлює, що якість товару, переданого за цим Договором, має підтверджуватись висновком державної санітарно-гігієнічної експертизи, копія якого повинна бути завірена печаткою Продавця.

Висновок санітарно-гігієнічної експертизи позивачем вчасно не надавався, у зв'язку з чим 16.05.2013 відповідач був вимушений звертатись до позивача з вимогою про належне виконання умов договору.

Зазначеною вимогою відповідач встановив, що наступні партії товару будуть оплачуватись лише після отримання повного комплекту документів на товар, зокрема за обов'язкової наявності висновку санітарно-гігієнічної експертизи. Крім того, відповідач повідомив, що дана вимога є односторонньою угодою, що вносить зміни до Договору в частині строків оплати товару. Позивач відповідь на вимогу не надав. Порушувати зобов'язання щодо надання висновку санітарно-гігієнічної експертизи на товар не припинив.Відповідач зазначав, що оплата товару проводилась лише після отримання від позивача висновку санітарно-гігієнічної експертизи, оскільки цей документ є обов'язковим у діяльності відповідача, зважаючи на те, що останній є виробником меблів і несе відповідальність за якість та безпеку виробленого ним товару.

Отже, виходячи з наведеного, апелянт стверджує, що судом першої інтанції порушено норми матеріального права, а висновки викладені в рішенні не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з чим, рішення підлягає частковому скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2017, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13284/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 07.12.2017.

27.11.2017 до відділу забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (прийом документів) Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, де останній пррсив суд залишити рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13284/17 без змін, а скаргу скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ДАВАНТІ - без задоволення.

Зокрема, у відзиві позивач вказував, що на підставі замовлень відповідача позивач у період з 03.01.2012 по 19.06.2017 включно поставив на користь відповідача за Договором товар, загальною вартістю 2 171 243,72 грн (вказана сума підтверджується видатковими накладними, завірені копії яких додано до справи).

При цьому в період з 23.01.2012 по 02.10.2017 відповідач жодного разу не звертався до позивача із скаргами на якість товару та/або із повідомленнями про необхідність усу нення порушень Договору, в т.ч. й щодо надання документів про якість товару. Усі без винятку поставки були прийняті відповідачем без жодних зауважень. Разом з тим, в період з 23.01.2012 по 02.10.2017 відповідач оплатив вартість отрима ного за Договором товару лише частково, а саме на суму 2 085 198,78 грн (вказана сума підтверджується банківськими довідками, оригінальні примірники яких додано до спра ви). Таким чином, розмір основної суми заборгованості відповідача перед позивачем за Договором становить 78 792,32 грн (2 1 71 243,72 грн - 2 085 198,78 грн - 7 252,62 грн. (вартість поверненого товару згідно із видатковою накладною (повернення) №ДВ- 0000001 від 19.07.2016, копія якої додана до справи).

Отже, позивач вказував, що вказаний розмір заборгованості підтверджується видатковими накладними, банків ськими довідками та актами звірок за відповідний період, які знаходяться в матеріалах справи. TOB АСАТ здійснило спробу врегулювати спір щодо сплати боргу самостійно шляхом направлення ТОВ ДАВАНТІ претензії (копія листа ТО В АСАТ №46 від 11.07.2017. Листом № 17 від 21.07.2017 ТОВ ДАВАНТІ визнало борг перед ТОВ АСАТ в повному обсязі та підтвердило своє зобов'язання з його сплати, разом з тим претензію не задовольнило та борг не сплатило. ТОВ ДАВАНТІ не складало акти про фактичну якість і компле ктність продукції, що підтверджував би відсутність необхідних товаросупровідних доку ментів, а також жодного разу не зверталось до TOB АСАТ з відмовою від договору постачання продукції № 20 від 03.01.2012, складеною у відповідності до пункту 14 Інструкції П-7 від 25.04.1966, або із пропозицією повернути товар, на який не було надано докумен ти про якість.

Щодо стягнення пені позивач вказував, що згідно із пунктом 7.3. Договору за прострочення зобов'язання по оплаті, передбаче ній пунктами 3.2 та 3.3 покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми, які підлягає оплаті за кожен день прострочення. Розмір пені, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача у зв'язку з ненале жним виконанням умов Договору, що розрахована станом на 02.10.2017 становить 7 550,67 грн викладена позивачем в окремому додатку до заяви про зменшення розміру позовних вимог (№АС/37/13 від 06.10.2017). Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивач зазначив, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив ви конання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проце нти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений догово ром або законом. Розмір інфляційних нарахувань, що підлягає сплаті відповідачем на ко ристь позивача у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, розрахований станом на 02.10.2017 становить 21 931,09 грн. Детальний розрахунок інфляційних нарахувань, що підлягає сплаті відповідачем на користь позивача у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, розрахований ста ном на 02.10.2017, становить 21 931,09 грн, викладений позивачем в окремому додатку до заяви про зменшення розміру позовних вимог.

У зв'язку з перебуванням судді Руденко М.А. у відпустці, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.12.2017 у справі №910/13284/17 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" до провадження у визначеному складі суддів.

Судове засідання 07.12.2017 з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" у справі №910/13284/17 не відбулось, у зв'язку з надходженням повідомлення про повну евакуацію відвідувачів та працівників з приміщення Київського апеляційного господарського суду з причини виникнення загрози замінування будівлі.

07.12.2017 суддею Дідиченко М.А. було заявлено самовідвід, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 самовідвід судді Дідиченко М.А. було задоволено, матеріали справи було передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 2-1 ГПК України.

Розпорядженням №09-53/4911/17 від 12.12.2017 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ. Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.12.2017 у справі №910/13284/17 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Пономаренко Є.Ю., Власов Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" до провадження у визначеному складі суддів. Розгляд справи призначено на 18.01.2018.

18.01.2018 в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 7 вказаної статті передбачено, що закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами, суд апеляційної інстанції надає учасникам справи можливість виступити у судових дебатах у такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

Отже, враховуючи вищенаведене, головуючим суддею, з дотриманням норм процесуального права, було оголошено про судові дебати. Представник позивача заперечував щодо доводів наведених в апеляційній скарзі, з обґрунтуванням, які були викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача наполягав на законності рішення суду першої інстанції, та просив суд залишити його в силі, з огляду на його законність та обґрунтованість. Представник відповідача, підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, з обґрунтуваннями, які були викладені в ній, та просив суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2017 та задовольнити вимоги відповідача в повному обсязі.

Відповідно до частини 9 статті 270 ГПК України, після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

Отже, після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 10.10.2017 без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст . 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2012 між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки продукції № 20, за умовами п.1.1 якого позивач зобов'язався передати, а відповідач прийняти товар на умовах, визначених даним договором.

Відповідно до п.3.2 договору, покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом перерахування 100% вартості товару протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару.

За умовами п.6.2 договору, датою передачі партії товару вважається дата підписання представником покупця або перевізника товарних накладних.

Відповідно до п. 6.5. договору, визначено, що якщо при прийманні товару виявиться його нестача або невідповідність якості, асортименту, покупець зобов'язаний призупинити приймання товару, забезпечити належне зберігання товару, і протягом 24 годин викликати представника продавця для участі в подальшому прийманні і складання двостороннього акту.

Як вбачається з відповідних видаткових накладних, на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар загалом на суму 2 171 243,72 грн, а останній отримав товар, проте вартість отриманого товару на суму 78 792,32 позивачу не оплатив.

Судом було встановлено, що так як отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 11.07.2017 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, направив відповідачу претензію за вих. № 46 від 11.07.2017 з вимогою про сплату боргу. У відповіді на претензію за № 17 від 21.07.2017, відповідач визнав та зобов'язався сплатити заборгованість за отриманий товар. Проте, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач вказану вимогу залишив задоволення.

Станом на 31.07.2017 актом звірки взаєморозрахунків сторонами визначено заборгованість відповідача перед позивачем за поставлені товари у сумі 78 792,32 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 78 792,32 грн.

Відповідач у апеляційній скарзі визнав суму основного боргу, однак заперечував проти стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтовуючи тим, що позивач не передавав відповідачу повний пакет документів, як встановлено п.4.2 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 вказаного вище кодексу передбачено, що Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

При укладенні договору сторонами було погоджено, що покупець оплачує товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, шляхом визначення строку оплати у складених специфікаціях на певну партію товару, відповідно до яких оплата товару здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару.

Отже, як було встановлено судом відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати, поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 78 792,32 грн, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 78 792,32 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги вищенаведене та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за договором поставки № 20 від 03.01.2012 та факту наявності заборгованості у розмірі 78 792,32 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у розмірі 78 792,32 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7550,67 грн пені, 3358,33 грн - 3% річних та 21 931,09 грн. - інфляційних втрат, які нараховані за кожною видатковою накладною окремо.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.7.3 договору, за прострочення зобов'язання по оплаті, передбачені п.3.2 і п.3.3 договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми, яка підлягає оплаті, за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 7.3. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 7550,67 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 21 931,09 грн - інфляційні втрати, 3358,33 грн - 3% річних

Щодо розміру втрат від інфляції суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4. ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за розрахунком позивача, розмір втрат від інфляції складає 21 931,09 грн. Розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню.

Щодо нарахування позивачем 3358,33 грн - 3% річних колегія суддів зазначає наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за розрахунком позивача, розмір відсотків річних складає 3358,33 грн. Відповідно, перевіривши розрахунок наданий позивачем колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначена вимога підлягає задоволенню.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про не порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, в розумінні статті 86 ГПК України, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13284/17, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Також, колегією суддів було встановлено, що позивачем була заявлена вимога, про стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката.

Судом першої інстанції дана вимога також була задоволена, з чим і погоджується апеляційна інстанція виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Також, частиною 2 статті 126 Кодексу передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АСАТ" та адвокатом Адвокатським об'єднанням "Київський адвокат" (з 11.09.2017 перейменовано на АО "Бахмач, Олійник та партнери") укладено Договір про надання правової допомоги № 01/14 від 08.01.2017, предметом якого є представлення інтересів ТОВ "АСАТ" в судах.

Відповідно до проміжного акта здачі-приймання послуг № 2 від 09.10.2017 до договору № 01/14 від 08.01.2017 встановлено, що вартість наданих юридичних послуг адвоката склала 5000,00 грн.

Платіжним дорученням № 698 від 25.09.2017 позивач сплатив на рахунок АО "Бахмач, Олійник та партнери") 5000,00 грн.

У матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 005720 від 28.04.2016, виданого Радою адвокатів міста Києва. Інтереси позивача у даній справі представлялись адвокатом Антощук А.О.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, надано докази фактичного перерахування коштів адвокату на підставі договору, господарський суд дійшов висновку, що витрати, понесені ТОВ "АСАТ", відповідають судовим витратам на професійну правничу допомогу в розумінні ст.. ст.. 123 та 126 ГПК України, відтак підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в сумі 5000,00 грн.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13284/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Даванті.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даванті" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі № 910/13284/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13284/17.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Ю.Л. Власов

Є.Ю. Пономаренко

Повний текст постанови підписаний 22.01.2018.