Рішення

від 11.01.2018 по справі 813/3140/17

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року справа № 813/3140/17

зал судових засідань № 6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Городоцького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС України у Львівській області), Городоцького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28.11.2017, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України у Львівській області від 29.08.2017 №1080о/с "Про звільнення" в частині звільнення зі служби з органів внутрішніх справ з 12.04.2017 в запас за п.64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 з посади інспектора слідчого відділу Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області;

- поновити її на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017;

- стягнути з Городоцького РВ ГУ МВС у Львівській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2017 по дату прийняття рішення по справі.

Ухвалою від 12.12.2017 суд запинив провадження у справі.

Ухвалою від 11.01.2018 суд поновив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ГУ МВС України у Львівській області протиправно звільнив позивача з займаної посади інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області, у зв'язку зі скороченням штатів. Позивач зазначає, що наказом ГУ МВС України у Львівській області від 29.08.2017 №1080о/с "Про звільнення" вона втретє звільнена з посади, проте відповідач не запропонував їй іншої посади, тоді як відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" звільнення з роботи працівників міліції через скорочення штатів можливе лише при відмові від проходження служби в поліції. При винесенні наказу також не враховано того, що позивач має дитину віком до трьох років. Також, посилається на норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які врегульовують питання звільнення при реорганізації. Як наслідок незаконного звільнення, позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідач подав заяву про визнання позову чи відзив на позовну заяву до суду не надав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідачі явку представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце його проведення. Клопотань про розгляд справи без участі представників відповідачів до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з такого.

Позивач проходила службу в органах внутрішніх справ України з 14.08.2006 та наказом ГУ МВС України у Львівській області №848 о/с від 06.11.2015 звільнена у запас Збройних Сил за п.64 "г" (через скорочення штатів).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 у справі №813/619/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2016, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області №848 о/с від 06.11.2015, поновлено позивача на посаді.

11.04.2017 наказом № 1021 о/с ГУ МВС України у Львівській області скасовано наказ №848о/с, а позивача поновлено на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького районного відділу ГУМВС з 07.11.2015.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 11.04.2017 №1047 о/с позивача повторно звільнено з посади.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №813/1733/17 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області №1047 о/с від 11.04.2017 в частині звільнення у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 з посади інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області, поновлено позивача на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017. Вказана постанова суду набрала законної сили 28.11.2017.

На виконання вказаної постанови суду наказом ГУ МВС України у Львівській області від 29.08.2017 №1079 о/с ОСОБА_2 поновлено на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017.

Відповідно до наказу ГУ МВС України у Львівській області від 29.08.2017 №1080 о/с позивача звільнено з посади інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017 на підставі п.64 г (через скорочення штатів).

Спір між сторонами виник щодо правомірності звільнення позивача з посади інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області.

Суд, вирішуючи спір по суті, виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України Про міліцію порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням.

Так, пунктом 64 г вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про Національну поліцію Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Вказаний Закон опублікований 06.08.2015 в газеті Голос України та відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, п. п. 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.

Так, п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію передбачено, що з дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З врахуванням змісту наведеної норми, суд вважає, що у відповідача ГУ МВС України у Львівській області відсутній обов'язок щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення.

Відповідно до п. п. 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним вказаним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування вказаного Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у вказаному пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Зазначені особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного у вказаному пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Отже, Законом України Про Національну поліцію передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.01.2016 у справі № 810/1783/13а, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У вказаному акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з вказаним, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у вкааному випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 вказаного Кодексу , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ ліквідовано, зокрема, ГУ МВС України у Львівській області.

При цьому, в Законі України Про Національну поліцію , постанові Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які покладались на органи міліції.

Таким чином, у спірному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави не ліквідована.

Крім того, суд вважає, що вказане правонаступництво підтверджується, зокрема, аналогічністю завдань міліції і поліції, встановлених ст.3 Закону України Про міліцію та ст.2 Закону України Про Національну поліцію відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України.

Суд також враховує, що в постанові від 27.05.2014 у справі № 21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Пунктами 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію не передбачено порядку пропонування працівникам міліції посад в органах Національної поліції.

Враховуючи таку обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України щодо обов'язку роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи, суд вважає, що в спірному випадку до спірних правовідносин підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме ст.49-2 КЗпП України, частиною 3 якої передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ст.49-2 КзпП України, суд дійшов висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Суд встановив, що ГУ МВС України у Львівській області у встановлений законодавством строк не запропонувало позивачу жодної посади в новостворених органах Національної поліції.

Суд враховує, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №813/1733/17 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області №1047 о/с від 11.04.2017 в частині звільнення у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 з посади інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області, поновлено позивача на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017. Вказана постанова суду набрала законної сили 28.11.2017.

Суд бере до уваги, що вказана постанова суду виконана відповідачем лише 29.08.2017 і в цей же день прийнято оскаржений наказ ГУ МВС України у Львівській області від 29.08.2017 №1080 о/с про звільнення позивача з посади інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області з 12.04.2017 на підставі п.64 г (через скорочення штатів).

З наведеного вбачається, що при прийнятті оскарженого наказу від 29.08.2017 №1080 о/с відповідач протиправно не запропонував позивачу жодної посади в новостворених органах Національної поліції.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звільнення позивача є таким, що порушило його право на працю в частині гарантій на зайняття певних посад у порядку визначеному розділом ХІ Закону України Про Національну поліцію .

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав в ГУМВС України у Львівській області для прийняття наказу від 29.08.2017 №1080 о/с в частині звільнення позивача з займаної посади. А тому, оскаржений наказ в частині звільнення ОСОБА_2 з посади є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 29.08.2017 №1079 о/с на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №813/1733/17 ОСОБА_2 поновлено на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області та в цей же день її звільнено з посади. Тобто, станом на 12.04.2017 позивач перебував на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області.

З урахуванням викладеного, на підставі вимог частини 2 статті 11 КАС України та пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, суд вважає за необхідне поновити позивача на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького РВ ГУ МВС України у Львівській області.

У зв'язку з протиправністю наказу відповідача від 29.08.2017 №1080 о/с "Про звільнення" та з урахуванням абзацу 2 пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, згідно з яким днем звільнення вважається останній день роботи, позивача належить поновити з 13.04.2017.

З огляду на наведене, позовні вимоги в частині дати поновлення позивача на посаді необхідно задовольнити частково, оскільки 12.04.2017 вважається останнім робочим днем позивача.

Щодо розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке підлягає виплаті позивачу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оплату праці порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати . Вказаною постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд звертає увагу, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №813/1733/17 на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.05.2016 по 08.06.2017 в сумі 35570,95грн. за виключенням податків і зборів. А відтак, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок прийняття протиправного наказу відповідача від 29.08.2017 №1080 о/с необхідно обраховувати з 09.06.2017 по 11.01.2018, що становить 151 робочий день.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.05.2016 року у справі за №813/619/16 та постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.06.2017 у справі №813/1733/1 встановлено обставину, що середньоденна заробітна плата позивача становить 134,23грн., а розмір грошового забезпечення за один місяць - 2953,03грн.

З огляду на наведене, грошове забезпечення позивача за час вимушеного прогулу становить 20268,73грн. (134,23грн. х151дні)

Суд вважає, що рішення в частині виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, так як відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

З огляду на наведене, з відповідача слід стягнути суму середнього заробітку позивача за один місяць в розмірі 2953,03грн. з урахуванням обов'язкових платежів та податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст.139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №1080 о/с від 29.08.2017 в частині звільнення з 12.04.2017 у запас Збройних Сил України за п.64 г (через скорочення штатів) ОСОБА_2 з посади інспектора слідчого відділення Городоцького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

Поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора слідчого відділення Городоцького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 13.04.2017. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді допустити до негайного виконання.

Стягнути з Городоцького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.06.2017 по 11.01.2018 в сумі 20268 (двадцять тисяч двісті шістдесят вісім)грн. 73коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 2953 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят три)грн 03коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 22.01.2018.

Суддя А.Г.Гулик