Постанова

від 23.01.2018 по справі 415/6180/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року справа №415/6180/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гайдара А.В., суддів: Василенко Л.А., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у справі № 415/6180/17 (головуючий І інстанції Фастовець В.М.), складену в повному обсязі 08 листопада 2017 року в м. Лисичанськ Луганської області за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області (далі - відповідач), в обґрунтування якого посилалася на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою з м.Луганська, про що свідчить довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення № 924016240 від 03.09.2015 року до м.Лисичанська Луганської області. Позивачка перебуває на обліку у відповідача, однак з квітня 2017 року відповідачем припинена виплата пенсії. Вважає бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправною та такою, що порушує її права як громадянина України.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року позовні вимоги задоволені, визнано протиправними дії Управління пенсійного фону України у м.Лисичанську Луганської області щодо невиплати пенсії за віком ОСОБА_1, зобов'язано Управління пенсійного фону України у м.Лисичанську Луганської області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 01 квітня 2017 року; сплату судового збору віднесено за рахунок держави. (арк.справи 26-28)

Постанова мотивована тим, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію за віком з квітня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1 шляхом визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст.7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб . (арк.справи 31,32) .

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Колегією встановлено, що позивач відповідно до довідки від 03.09.2015 року за № 924016240, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. З метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребує перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсій на підконтрольній Україні території, виплата пенсії позивачу з 1 квітня 2017 року призупинена. 06 червня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася з особистою заявою для повторної перевірки фактичного місця проживання. Згідно витягу з протоколу № 60-1 від 04.09.2017 року позивачу відмовлено в поновлені виплати пенсії згідно з п.13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (копії додаються).

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року на підставі не підтвердження його місця перебування.

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Закон № 1058-VI або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно достатті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-VI визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону України поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Крім того, колегією суддів встановлено, що, не зважаючи на фактичне припинення виплати пенсії, рішення територіальним органом Пенсійного фонду щодо припинення виплати позивачеві пенсії не приймалося.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припинивши виплату пенсії та не виплачуючи позивачу пенсію за віком з квітня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1, в тому числі шляхом зобов'язання виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м.Лисичанську Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у справі № 415/6180/17 - залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 08 листопада 2017 року у справі № 415/6180/17 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 23 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.В. Гайдар

Судді Л.А.Василенко

Л.В. Ястребова