Ухвала

від 22.01.2018 по справі 925/318/13-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

"22" січня 2018 р. Справа№ 925/318/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Верховця А.А.

Пантелієнка В.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства „Європейський газовий банк" на ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року

у справі № 925/318/13-г (суддя Боровик С.С.)

за заявою Державного підприємства „Маріупольський морський торгівельний порт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПаКо"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року у справі № 925/318/13-г, з урахуванням ухвали від 13.11.2017 року про виправлення описки, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута станом на 03.05.2017 року, ліквідовано ТОВ „ПаКо", як юридичну особу-банкрута, провадження у справі припинено. Крім того, вказаною ухвалою на користь ліквідатора стягнуто грошову винагороду та витрати арбітражного керуючого з кредиторів боржника пропорційно їх грошовим вимогам.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ПАТ „Європейський газовий банк" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року у даній справі та направити справу до господарського суду Черкаської області для подальшого розгляду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2018 року вказану апеляційну скаргу у справі № 925/318/13-г передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А., Пантелієнка В.О.

15.01.2018 року через відділ документального забезпечення суду від ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Іванюка О.М, надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ „Європейський газовий банк".

Розглянувши апеляційну скаргу ПАТ „Європейський газовий банк", апеляційний суд дійшов висновку, що вона має бути залишена без руху з огляду на наступне.

Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Відповідно до пп. 13 п. 1 розділу XI „Перехідні положення" ГПК України справи судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, статтею 93 ГПК України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року (станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали), передбачено, що апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Таким чином останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.08..2017 року є 14.08.2017 року.

Проте, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу місцевого господарського суду лише 27.12.2017 року, про що свідчить відтиск штемпелю відділення поштового зв'язку на конверті, в якому було подано дану апеляційну скаргу, тобто з пропуском п'ятиденного процесуального строку на апеляційне оскарження майже на п'ять місяців.

Одночасно апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги.

Розглянувши клопотання ПАТ „Європейський газовий банк" про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що викладені в ньому причини не є поважними з огляду на наступне.

Згідно частини 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", статтею 93 ГПК встановлено, що апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.

Заява про поновлення строку розглядається одноособово одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений у встановленому законом порядку.

Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК.

Про поновлення або про відмову у поновленні пропущеного строку може зазначатися в ухвалі як окремому документі (за підписом судді, який розглядав відповідне питання у порядку частини другої статті 93 ГПК) або в ухвалах (за підписами суддів) про повернення апеляційної скарги (частина друга статті 93, пункт 4 частини першої статті 97 ГПК) чи про прийняття її до провадження (стаття 98 ГПК).

Відповідно до статті 53 ГПК України відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. Виходячи зі змісту статті 53 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Згідно із п. 8 ч. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і невідкладне (одразу після одержання відповідної ухвали) усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним господарським судом у вирішенні питання про відновлення строку подання апеляційної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні.

Отже, наведені норми пов'язують можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК."

Як вбачається з матеріалів справи, 18.05.2017 року до господарського суду Черкаської області надійшов на затвердження звіт ліквідатора.

Ухвалою суду першої інстанції від 18.05.2017 року, з урахуванням ухвали від 22.05.2017 року, розгляд клопотання ліквідатора про затвердження звіту та припинення провадження у справі призначено до розгляду на 07.06.2017 року.

02.06.2017 року до суду надійшов відзив банку від 31.05.2017 року № 978 на клопотання ліквідатора.

Ухвалами суду від 07.06.2017 року розгляд справи відкладено на 12.07.2017 року, а від 12.07.2017 року - на 08.08.2017 року відповідно.

Під час прийняття оскаржуваної ухвали представник банку не був присутній в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції враховує, що необхідною передумовою здійснення стороною права апеляційного оскарження є обізнаність зі змістом рішення (ухвали) суду, що дає можливість заявнику викласти свої вимоги та зазначити підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення в апеляційному порядку, як того вимагає пункт 3 частини першої статті 94 ГПК України.

Так, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду від 08.08.2017 року направлено учасникам справи 09.08.2017 року, про що свідчить відмітка на зворотньому боці останнього аркушу ухвали, та отримано зокрема скаржником 18.08.2017 року, про що зазначає сам апелянт в апеляційній скарзі та підтверджується доданими до апеляційної скарги доказами.

Таким чином, зазначені вище обставини свідчать про обізнаність скаржника як про розгляд судом першої інстанції відповідного клопотання ліквідатора, так і про прийняття відповідної ухвали суду та про її зміст принаймні ще у серпні 2017 року.

В той же час, завертаючись до суду з апеляційною скаргою лише у кінці грудня 2017 року, скаржник у поданому клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на запровадження у ПАТ „Єврогазбанк" тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку з прийняттям рішення про ліквідацію банку як неплатоспроможного, та виведення його з ринку.

За твердженням скаржника, з введенням тимчасової адміністрації та початком ліквідації банку були змінені робочі процеси, змінені процедури погодження документів та встановлено нові етапи їх проходження, що потребує додаткового часу.

Крім того, апелянт посилається на дуже велике навантаження на працівників юридичного підрозділу банку, яке пов'язане з великою кількістю позовних заяв.

Водночас, як зазначає скаржник, у зв'язку з ліквідацією банку його рахунки були заблоковані протягом значного періоду часу, а відсутність коштів та скорочення штату працівників, унеможливило своєчасне складання та направлення процесуальних документів до суду.

Разом з тим, за змістом частини 1 статті 35 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня спеціаліст ) та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Згідно з пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду (частина 1 статті 47 Закону).

Відповідно до частини 2 статті 37 Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема:

- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

- залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством.

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом (частина 3 статті 37 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 48 Закону Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, повноваження органів управління банку; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює повноваження, що визначені частиною 2 статті 37 цього Закону.

Наведене дає підстави для висновку, що уповноважена особа Фонду з дня початку процедури ліквідації банку набуває повноважень органів управління та контролю неплатоспроможного банку, тобто крім повноважень, визначених Законом, уповноважена особа Фонду здійснює повноваження керівництва банку (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 року № 922/5071/15).

В той же час, зміна керівництва та призначення у банку уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є тією поважною причиною, з якою закон пов'язує можливість відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги після спливу значного періоду часу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується скаржником, процедура ліквідації банку як неплатоспроможного та виведення його з ринку була розпочата в ПАТ „Єврогазбанк" ще в 2014 року відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 18.12.2014 року № 150 „Про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ „Єврогазбанк".

Відтак, посилання скаржника на якість роботи служби діловодства банку є необґрунтованими та недоречними.

При цьому, як вбачається з апеляційної скарги, окрім доказів перебування банку на стадії ліквідації, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням про поновлення строків, в порушення норм статей 73-80 ГПК України, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 13.07.2016 року у справі № Б29/162-10, відповідно до якої одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Рябих проти Росії ).

У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України ).

Таким чином, скаржник, обізнаний про розгляд справи, про прийняття за його наслідками ухвали про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу банкрута та припинення провадження у справі та про зміст ухвали, оскаржив її лише 27.12.2017 року, тобто майже через п'ять місяців після її прийняття, навівши при цьому причини, які визнані судом неповажними,

В свою чергу, можливість подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу в найкоротші строки з часу, коли йому стало відомо про неї та про її зміст, залежала виключно від волевиявлення скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.

Згідно з п. 3 ст. 260 ГПК України в чинній редакції апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За таких обставин, апеляційна скарга ПАТ „Єврогазбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року підлягає залишенню без руху, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

Крім того, як було зазначено вище, банк звернувся до суду із даною апеляційною скаргою 27.12.2017 року, про що свідчить відбиток поштового штемпелю на конверті, відтак подана апеляційна скарга має відповідати вимогам чинної редакції ГПК України.

Так, статтею 258 ГПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 3 ст. 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Вищенаведеним Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, зокрема, внесено зміни до Закону України „Про судовий збір", які набрали чинності з 15.12.2017 року.

Відповідно до частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду судовий збір сплачується у розмірі 1 прожитковий мінімум для працездатних осіб (пп. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України „Про судовий збір").

Законом України № 1801-VIII від 21.12.2016 року „Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року - 1 600,00 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що за подання даної апеляційної скарги апелянтом мало бути сплачено судовий збір у сумі 1 600,00 грн.

Але, як вбачається із апеляційної скарги, апелянтом не подано жодних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, як і не зазначено про такі документи в додатках до скарги.

Натомість скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про відстрочення йому сплати судового збору за подання вказаної апеляційної скарги, посилаючись на перебування банку у процедурі ліквідації та виведенню з ринку, що свідчить про його неплатоспроможність.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до норм ст. 8 Закону України „Про судовий збір" в чинній редакції враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Судова колегія зазначає, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України „Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також те, що вона підпадає під умови, визначені ч. 1 ст. 8 вищезазначеного Закону.

Таким чином, відстрочення сплати судового збору та звільнення від такої сплати є правом суду, а відповідна заява сторони розглядається виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до господарського суду, зокрема, з апеляційною скаргою, та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами.

Проте, як вбачається з апеляційної скарги, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням, в порушення норм статей 73-80 ГПК України, не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ньому обставин та доказів того, що фінансове становище останнього унеможливлює сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Апелянтом не вказано також, що він підпадає під умови, визначені ч. 1 ст. 8 Закону України „Про судовий збір". Крім того, у заявленому клопотанні не наведено та не подано доказів на підтвердження того, що матеріальне становище заявника зміниться протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги та він зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі.

Під час розгляду клопотання скаржника судова колегія також враховує позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі „Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року у справі „Наталія Михайленко проти України", в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 року зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням скаржника, та відсутність у нього коштів для сплати судового збору не можуть вважатися безумовною підставою для звільнення від такої сплати або її відстрочення.

Враховуючи даний принцип, а також положення статті 5 Закону України „Про судовий збір", господарський суд позбавлений права надавати перевагу будь-якій стороні, в тому числі й у питанні звільнення від сплати судового збору чи відстрочення такої сплати.

Відтак, введення тимчасової адміністрації та перебування ПАТ „Єврогазбанк" у процедурі ліквідації, на що посилається скаржник, не є беззаперечною підставою для відстрочення скаржнику сплати судового збору.

За таких обставин, оскільки доводи та докази апелянта в обґрунтування причин відстрочення йому сплати судового збору за подання апеляційної скарги є недостатніми та непереконливими, а також не підтверджені жодними доказами, то у суду відсутні підстави для задоволення клопотання ПАТ „Єврогазбанк" про відстрочення останньому сплати судового збору з викладених у ньому мотивів.

Частиною 2 статті 260 ГПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

У свою чергу, частина 1 ст. 174 ГПК України містить положення, відповідно до якого суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч. 2 ст. 174 ГПК України).

За викладених вище обставин, апеляційна скарга ПАТ „Єврогазбанк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року підлягає залишенню без руху у зв'язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, а також визнанням причин пропуску строку на подання апеляційної скарги неповажними, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги

Керуючись статтями 234, 258, 260, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Публічному акціонерному товариству „Європейський газовий банк" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року у справі № 925/318/13-г.

2. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Європейський газовий банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 08.08.2017 року у справі № 925/318/13-г - залишити без руху.

3. Надати Публічному акціонерному товариству „Європейський газовий банк" строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у мотивувальній частині.

4. Копію ухвали надіслати учасникам провадження у справі.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді А.А. Верховець

В.О. Пантелієнко