Ухвала

від 25.01.2018 по справі 821/1819/17

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 р. м. ХерсонСправа № 821/1819/17

Херсонський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Морської Г.М.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "МОЇСЕЙ" до Державного реєстратора відділу державної реєстрації Каховської міської ради Франковської Ірини Василівни, за участю третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Фермерського господарства "СК НИВА ПЛЮС" про скасування рішень про державну реєстрацію,

встановив :

Фермерське господарство "МОЇСЕЙ" (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора відділу державної реєстрації Каховської міської ради Франковської Ірини Василівни (далі-відповідач), за участю третіх осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Фермерського господарства "СК НИВА ПЛЮС", в якому просить скасувати повністю рішення про державну реєстрацію:

- №34954157 від 26.04.2017р. щодо майна за адресою: АДРЕСА_1- №34063911 від 28.02.2017р. щодо майна за адресою: АДРЕСА_2;

- №34063460 від 28.02.2017р., щодо майна за адресою: АДРЕСА_3

Ухвалою суду від 30 листопада 2017р. провадження у справі відкрите, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 18 грудня 2017р.

18.12.2017 року розгляд справи не відбувся у зв'язку із відсутністю технічної можливості здійснювати повне фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами.

Ухвалою від 20.12.2017р. суд вирішив клопотання позивача про витребування додаткових доказів.

Ухвалою від 05.01.2018р. судом додатково витребувані докази по справі.

Ухвалою від 10.01.2018р. розгляд справи відкладений до 24.01.2018р. для надання додаткового часу надіслання витребуваних судом доказів.

У судове засідання 24.01.2018р. сторони та треті особи не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від відповідача 09.01.2018р. надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: Херсонська обл., Генічеський район, с. Плавське, вул. Молодіжна, 63. Йому належать 2 асфальтованих майданчики току загальною площею 5175 кв.м. Позивачу стало відомо, що майно, що йому належить, є частиною майна, право власності на яке зареєстроване Державним реєстратором відділу державної реєстрації Каховської міської ради Франковською Іриною Василівною за ОСОБА_3 спірними рішеннями про державну реєстрацію: №34954157 від 26.04.2017р. щодо майна за адресою: АДРЕСА_5 №34063911 від 28.02.2017р. щодо майна за адресою: АДРЕСА_2; №34063460 від 28.02.2017р., щодо майна за адресою: АДРЕСА_3 Позивач вважає ці рішення незаконними, вчиненими на підставі підробних документів. У зв'язку із чим просить їх скасувати.

Відповідач відзив на позовну заяву не надала, надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, зазначивши, що позовні вимоги не визнає та покладається на розсуд суду.

Треті особи будь-яких письмових пояснень до суду не надіслали.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї документи, а також письмові докази, зібрані судом, суд прийшов до висновку, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач підтверджує своє право на нерухоме майно (2 асфальтових майданчики току загальною площею 5175 кв.м.), що розташоване за адресою: Херсонська обл., Генічеський район, с. Плавське, вул. Молодіжна, 63:

1. Договором купівлі-продажу № 1 від 24.06.2016р., укладеним між ФГ "МОЇСЕЙ" (покупець) та ТОВ Факел (продавець), відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав зернові асфальтові майданчики Іб площею 2300 кв.м. та ІІ б площею 2875 кв.м. за адресою Херсонська обл., Генічеський район, с. Плавське, вул. Молодіжна, 63.

2. Технічним паспортом, зареєстрованим КП Генічеське бюро технічної інвентаризації 09.08.2016р.

Із витребуваних судом реєстраційних справ на спірні рішення, судом встановлені такі обставини.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №34954157 від 26.04.2017 р. зроблено запис №20158720 про право власності ОСОБА_3 на майно за адресою: АДРЕСА_1. Підставою для внесення запису зазначено свідоцтво на нежилі будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1, видане 25 липня 2002 року Виконавчим комітетом Плавської сільської ради на підставі рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року, на свідоцтві наявна відмітка про реєстрацію у Генічеському БТІ.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №34063911 від 28.02.2017 р. зроблено запис №19230847 про право власності ОСОБА_3 на майно за адресою: АДРЕСА_2. Підставою для внесення запису зазначено свідоцтво на нежилі будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_2, видане 25 липня 2002 року Виконавчим комітетом Плавської сільської ради на підставі рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року, на свідоцтві наявна відмітка про реєстрацію у Генічеському БТІ.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №34063460 від 24.02.2017 р. зроблено запис №19230394 про право власності ОСОБА_3 на майно за адресою: АДРЕСА_3 Підставою для внесення запису зазначено свідоцтво на нежилі будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_3, видане 25 липня 2002 року Виконавчим комітетом Плавської сільської ради на підставі рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року, на свідоцтві наявна відмітка про реєстрацію у Генічеському БТІ.

Позивач надав до суду копії листів, надісланих адресатами на виконання адвокатських запитів:

1. Комунального підприємства Генічеське бюро технічної інвентаризації Херсонської обласної ради вих. № 441 від 02.06.2017 р., вих. № 471 від 13.06.2017 р., вих. № 470 від 13.06.2017 року нерухоме майно за адресами: АДРЕСА_4 ніколи реєстрацію у цьому БТІ не проходило, та за ОСОБА_3 ніколи не було зареєстровано.

2. Виконавчого комітету Плавської сільської ради вих. № 2.13- 155/09 від 19 червня 2017 року, відповідно до якого Сільською радою та/або її виконавчим комітетом адреси: вул. Молодіжна 63/6, 63/7, 63/8 ніколи жодному об'єкту не привласнювалися та відповідні рішення повноважними особами не приймалися. Тобто таких адрес у с. Плавському не існує.

3. Плавської сільської ради вих. № 2.13-156/09 від 19 червня 2017 року, яким Голова Плавської сільської ради повідомила, що на ім'я ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на майно за адресами: АДРЕСА_4 ніколи не видавалися. А рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року, про які згадується у вказаних свідоцтвах на ім'я ОСОБА_3, як підстава для їх видачі, стосується оформлення будівель вагової у часткову власність п'яти осіб, серед яких ОСОБА_3 немає. Мови про оформлення права власності на будівлю АЗС, огорожу, замощення, елементи ЛЕП у цьому рішенні взагалі не йде.

Аналізуючи вказані позивачем доводи у сукупності із установленими обставинами справи, суд приходить до висновку, що у даному конкретному випадку між позивачем та третьою особою існує спір про право власності на окремі індивідуально визначені об'єкти нерухомого майна.

У зв'язку з цим суд вважає, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи також з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Тобто при розгляді конкретного спору суду необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Відповідно приватні спори підлягають вирішенню в іншому судовому порядку.

У даному конкретному випадку публічно-правові відносини щодо державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна виникли безпосередньо між відповідачем та третьою особою, а позивач не був їх суб'єктом на час вчинення такої реєстрації.

Проте він вважає, що внаслідок державної реєстрації речового права третьої особи було порушено його право власності на нерухоме майно, оспорюючи фактично правомірність не оскаржених рішень державного реєстратора, а підстави їх прийняття - документів, поданих третьою особою в якості правовстановлюючих.

Тобто спір має характер приватноправового, оскільки полягає у встановленні або спростуванні права власності на конкретні об'єкти нерухомого майна, правомірності виникнення такого права за тим чи іншим його суб'єктом.

Спірними в даному випадку обставинами є достовірність Свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: с. Плавське, вул. Молодіжна, № 63/6, № 63/7 № 63/8, виданих Виконавчим комітетом Плавської сільської ради на підставі рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року та достовірність самого рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року.

Суд відмічає про відсутність інформації про наявність судового рішення про скасування зазначених свідоцтв про право власності або рішення Плавської сільської ради № 51 від 17 липня 2002 року.

Таким чином, для мети вирішення цього спору щодо правомірності оскаржених рішень державного реєстратора слід встановлювати обставини, правова оцінка яких судом полягатиме у ревізії підстав виникнення у позивача та третьої особи цивільних прав та обов'язків щодо нерухомого майна, які виникли поза межами даного спору та відповідних публічно-правових відносин, що не відноситься до компетенції адміністративного суду.

Слід зазначити, що за ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені тією ж ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, віднесено: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; у тому числі способом захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Загальні положення про право власності установлені Главою 23 Цивільного кодексу України.

Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин - фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Підстави та умови набуття права власності визначені, зокрема, Главою 24 Цивільного кодексу України; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 Цивільного кодексу України).

Засади захисту права власності установлені Главою 29 Цивільного кодексу України, відповідно до якої передбачені права власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, на витребування майна від добросовісного набувача, на усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, на визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, на визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

Згідно із ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Аналогічно, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: … вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Також слід врахувати, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, зазначивши у п.п. 22-24 рішення наступне:

"Суд знову зазначає, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (див. рішення у справі "Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії" від 19 грудня 1997 року, п. 37).

Відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (див. рішення у справі "Занд проти Австрії", заява N 7360/76, доповідь Комісії від 12 жовтня 1978 року). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства (див. рішення у справі "Коем та інші проти Бельгії", N N 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, п. 98, ECHR 2000-VII).

Суд повторює, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)"."

Зазначена правова позиція Європейського суду з прав людини дає можливість виділити дві умови відповідності критерію "суд, встановлений законом": організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції). З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін щодо доведення, як в даному випадку, своїх позицій з питань правомірності набуття права власності, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналізуючи викладені правові норми у сукупності із установленими обставинами справи, суд приходить до висновку, що спори, що виникають у зв'язку із реєстрацією майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, має розглядатись в порядку цивільного або господарського судочинства (в залежності від в порядку цивільного або господарського судочинства, так як такі спори за своїм характером є приватноправовими.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що заявлені позовні вимоги позивача є спором про право і стосуються захисту його прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних правовідносин, суд вважає, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду і повинен розглядатися загальним судом в порядку цивільного судочинства, оскільки спір наявний між юридичною та фізичною особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: …5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст. 238, 243, 248 КАС України,

ухвалив :

Закрити провадження у адміністративній справі за позовом Фермерського господарства "МОЇСЕЙ" до Державного реєстратора відділу державної реєстрації Каховської міської ради Франковської Ірини Василівни, за участю третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Фермерського господарства "СК НИВА ПЛЮС" про скасування рішень про державну реєстрацію.

Роз'яснити позивачу, що повторне звернення з такою самою позовною заявою не допускається.

Повернути Фермерському господарству "МОЇСЕЙ" (ЄДРПОУ 40113551) сплачений судовий збір у сумі 3200 грн.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

У разі постановлення ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Морська Г.М.

кат. 6.3