Рішення

від 17.01.2018 по справі 403/635/17

УСТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №403/635/17 провадження № 2/403/40/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року смт.Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Атаманової С.Ю.,

при секретарі судового засідання Гарбар С.І., Дорошенко В.В.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Устинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом,-

В С Т А Н О В И В :

12.12.2017 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Устинівського районного суду Кіровоградської області з позовом до приватного нотаріуса Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, винесеної відповідачем по справі 15.09.2017 року, та зобов'язання останнього видати позивачу свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 3525882300:02:000:5346, площею 2 га, що розташована на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, після смерті сина ОСОБА_4, який помер 02.02.2017 року. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що вказана вище земельна ділянка належала сину позивача, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3500380322017, згідно якого 02.02.2017 року було проведено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3525882300:02:000:5346 площею 2 га; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію державним реєстратором Устинівської селищної ради Устинівського району Кіровоградської області 07.04.2017 року права власності, номер запису про право власності 19948059. Разом з тим, приватним нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з тим, що на час своєї смерті її син ОСОБА_4 не був власником земельної ділянки і остання не може входити до складу спадщини померлого. За вказаних обставин позивач вважає, що приватний нотаріус діяв не в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, оскільки після смерті сина його права та обов'язки перейшли до неї в порядку правонаступництва як єдиного спадкоємця першої черги за законом; відповідачу був наданий витяг з Державного земельного кадастру про державну реєстрацію вказаної вище земельної ділянки; право власності її сина на земельну ділянку підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є діюча і ніким не скасована як незаконна. З огляду на викладене, позивач зазначає, що винесена відповідачем постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії підлягає скасуванню як незаконна і належним способом відновлення її порушених прав є зобов'язання відповідача видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті сина на вищевказану земельну ділянку.

В письмових запереченнях на позовну заяву відповідач по справі, який приймав участь в судових засіданнях 20.12.2017 року та 27.12.2017 року, позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав повністю. Не погоджуючись з наведеними позивачем обставинами та правовими підставами позову, зазначив, що 15.09.2017 року позивач звернулась до нього для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, кадастровий номер 3525882300:02:000:5346, що розташована на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, та яка, із її слів, належала її покійному сину ОСОБА_4, який помер 02.02.2017 року. Разом з тим, вивчивши надані позивачем документи, ним було встановлено, що право власності на вказану земельну ділянку, було зареєстроване за ОСОБА_4 07.04.2017 року державним реєстратором Устинівської селищної ради Кіровоградської області. Обгрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідними нормами права, вказав, що згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.04.2017 року за №84912940 право власності спадкодавця на вказану земельну ділянку було зареєстроване після його смерті. За вказаних обставин, враховуючи, що моментом відкриття спадщини на майно сина позивача є дата його смерті 02.02.2017 року, на яку йому не належала вищезазначена земельна ділянка, остання не може входити до складу спадщини померлого та спадкуватися його спадкоємцями.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті, яке було проведено відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України за відсутності відповідача, представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві ОСОБА_3 та прохав суд їх задоволити з наведених в ній підстав. Крім того, під час надання додаткових пояснень, зазначив про те, дослівно з його пояснень, що відповідно до п.66 Порядку проведення державної реєстрації речових прав №1227, якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, право власності на яке спадкодавцем набуто за життя, але не було зареєстроване належним чином, нотаріус перед видачею свідоцтва про право на спадщину вносить відомості про право власності спадкодавця на таке майно у державний реєстр речових прав на нерухоме майно шляхом проведення відповідної державної реєстрації права власності за заявою спадкоємця.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові заперечення відповідача, докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом по справі встановлено, що 02.02.2017 року в с.Мар'янівка Устинівського району Кіровоградської області помер ОСОБА_4, матір'ю якого являється позивач по справі ОСОБА_3 (а.с.6, 7).

За змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 3503830322017 від 02.02.2017 року, судом встановлено, що на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 12.08.2016 року, розробленої державним підприємством Кіровоградський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , 02.02.2017 року було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 3525882300:02:000:5346 площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства, із зазначенням її місця розташування: Димитровська сільська рада Устинівський район Кіровоградська область. Інформація про зареєстроване право (форма власності) в Державному земельному кадастрі відсутня. Вказаний витяг надано на заяву (запит), дослівно, ОСОБА_4 26.10.2016 року, ЗВ-3503620002016 (а.с.8).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03.03.2017 року №11-2302/14 - 17-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області; надано ОСОБА_4 у власність земельну ділянку площею 2.0000 га, в тому числі: рілля 2.0000 га (кадастровий номер 3525882300:02:000:5346) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області; та зазначено про те, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а.с.9).

Судом по справі також встановлено, що 12.04.2017 року державним реєстратором Устинівської селищної ради Кіровоградської області на підставі заяви за реєстраційним №21783438 від 07.04.2017 року заявника ОСОБА_5, як уповноваженої особи, було сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №84912940 (а.с.10).

Згідно актуальної інформації про об'єкт нерухомого майна та право власності, що міститься у вказаному Витязі, 07.04.2017 року була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3525882300:02:000:5346, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, номер запису про право власності: 19948059. При цьому підставою виникнення права власності зазначено Наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 03.03.2017 року №11-2302/14 - 17-СГ (а.с.10).

Постановою приватного нотаріуса Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області від 15.09.2017 року №450-02-31 позивачу по справі ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2.0000 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:5346, із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області. Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії відповідно до ч.4 ст.334, ст.ст.1218, 1220 ЦК України стало те, що право власності на земельну ділянку було зареєстроване після смерті спадкодавця і на момент відкриття спадщини на майно померлого - сина позивача ОСОБА_4 земельна ділянка йому не належала, а тому не може входити до складу спадщини і спадкуватися його спадкоємцями (а.с.5).

Виконуючи приписи ст.264 Цивільного процесуального кодексу України (далі- ЦПК України)та даючи оцінку аргументам, наведеним учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, в тому числі вирішуючи питання про те, чи було порушено право позивача, за захистом якого вона звернулась до суду, а також доказам, якими вони підтверджуються, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.50 Закону України Про нотаріат нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно п.4 ч.1 ст.264, п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин сторін та зазначає в мотивувальній частині рішення норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, мотиви їх незастосування.

Відповідно до ч.1 ст.2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст.24 ЦК України).

За змістом ч.ч.1, 2, 4 ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Відповідно до ч.3 ст.26 ЦК України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

До майнових прав особи належить право власності, яке чинним законодавством визначене як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).

При цьому, згідно положень ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (здійснення права власності).

Згідно положень ст.177 ЦК України об'єктами цивільних прав, крім інших, є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки (ч.1 ст.181 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

З огляду на системний аналіз наведених вище правових норм суд приходить до висновку про те, що цивільна правоздатність сина позивача по справі ОСОБА_3 - ОСОБА_4, а, отже, і здатність мати (набувати) цивільні права, зокрема, право власності на земельну ділянку площею 2.0000 га, розташовану на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області, припинилась у момент його смерті - 02.02.2017 року і на вказану дату останньому зазначена земельна ділянка на праві власності не належала, оскільки 02.02.2017 року була проведена лише її державна реєстрація, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про державний земельний кадастр полягає у внесенні до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Виходячи з викладеного, формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав, не є тотожним виникненню права власності на неї, що пов'язується законодавцем саме з державною реєстрацією такого права, яка, як встановлено судом з наданих позивачем письмових доказів, була проведена вже після смерті ОСОБА_4, а саме: 07.04.2017 року.

Таким чином, за свого життя син позивача по справі не набув (не мав) права власності на вказану вище земельну ділянку та не здійснював його відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Загальні положення про спадкування передбачені Книгою 6 Спадкове право ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) .

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч.1 ст.1218 ЦК України).

За змістом ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є, зокрема, день смерті особи.

Згідно положень ч.1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З огляду на викладене, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 має право на спадкування усіх прав та обов'язків, що належали її сину ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини - 02.02.2017 року, як спадкоємець першої черги за законом, однак до складу спадщини, що відкрилась внаслідок його смерті, не входить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 2.0000 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:5346, оскільки право власності на вказану земельну ділянку не набувалось за життя сином позивача, як спадкодавцем, та не належало останньому на день його смерті, а тому відсутні передбачені законом підстави для спадкування позивачем ОСОБА_3 саме вказаної земельної ділянки.

Крім того, відповідно до п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України, мотивуючи не застосування норм права, на які посилалася позивач ОСОБА_3, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача в судовому засіданні вбачається, що на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила положення ст.328 ЦК України, вказуючи при цьому на правомірність набуття права власності та те, що правовстановлюючим документом на нерухоме майно є інформація у вигляді витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є діюча і ніким не скасована.

Дійсно, як вбачається з матеріалів цивільної справи та зазначалось судом вище, згідно актуальної інформації про об'єкт нерухомого майна та право власності, що міститься у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 07.04.2017 року була проведена державна реєстрація права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3525882300:02:000:5346.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ч.ч.1, 2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, виходячи із змісту наведених правових норм, з урахуванням обставин справи, необхідно акцентувати увагу саме на наявності волевиявлення особи, спрямованого на вчинення нею дії або комплексу дій з метою отримання права на річ, які визначені у ст.328 ЦК України та охоплюються поняттям набуття , без наявності якого взагалі не може йти мова про правомірність чи неправомірність набуття права власності певною особою.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Судом по справі встановлено, що син позивача по справі ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не набував права власності на земельну ділянку за життя, оскільки його здатність мати цивільні права припинилась внаслідок його смерті 02.02.2017 року, а тому посилання позивача на правомірність набуття спадкодавцем права власності на земельну ділянку, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, не приймається судом до уваги, оскільки положення ст.328 ЦК України не підлягають застосовуванню у випадках, коли фізична особа за життя взагалі не набувала такого права, реалізуючи свою цивільну правоздатність.

Крім того, не приймаючи до уваги наведений позивачем та її представником аргумент про те, що відповідач не маючи відповідного права надав оцінку правовстановлюючому документу на земельну ділянку, суд зазначає, що подання нотаріусу документів, необхідних для оформлення спадщини, не передбачає обов"язку останнього лише на цій підставі видати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки, крім наявності відповідних документів, нотаріус згідно вимог ст.68 Закону України Про нотаріат здійснює також ряд інших дій, в тому числі, перевіряє склад спадкового майна.

Також при вирішенні спору судом під час дослідження наданого позивачем письмового доказу, а саме: Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №84912940 від 12.04.2017 року, який підтверджує реєстрацію права власності сина позивача ОСОБА_4 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2.0000 га, кадастровий номер: 3525882300:02:000:5346, було встановлено, що даний Витяг був сформований державним реєстратором Устинівської селищної ради Кіровоградської області на підставі заяви за реєстраційним №21783438 від 07.04.2017 року заявника ОСОБА_5, як уповноваженої особи.

Даючи оцінку вказаній обставині суд виходить з наступного.

Відповідно ч.1 ст.20 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Відповідно до приписів, передбачених ч.ч.1, 2 ст.22 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

З огляду на викладене, судом по справі встановлено, що державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку було проведено 07.04.2017 року вже після смерті останнього, яка сталася 02.02.2017 року, саме за заявою уповноваженої особи - ОСОБА_5.

Згідно положень п.8 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 (в редакції, що діяла на дату звернення до державного реєстратора уповноваженої особи ОСОБА_5І.) під час формування та реєстрації заяви державний реєстратор, уповноважена особа встановлює особу заявника.

Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншим документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, передбаченим Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» .

У разі подання заяви уповноваженою на те особою державний реєстратор, уповноважена особа перевіряє обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Таким чином, системний аналіз наведених правових норм дозволяє суду дійти висновку про те, що у разі подання заяви про здійснення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 уповноваженою особою ОСОБА_5, повноваження останньої та порядок їх здійснення мали відповідати положенням Глави 17 Розділу ІV ЦК України, що регулюють відносини представництва.

Так, відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ч.1 ст.239 ЦК України).

Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (ч.1 ст.244 ЦК України).

В судовому засіданні представником позивача підтверджено, що заяву про проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану вище земельну ділянку було подано його представником - ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності. Разом з тим, представник на час подання заяви не знав, що ОСОБА_4 помер.

Відповідно до приписів п.6 ч.1 ст.248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

З огляду на викладене, з урахуванням встановленої судом обставини подання заяви про державну реєстрацію права власності не особисто ОСОБА_4, а його представником ОСОБА_5, суд приходить до висновку про те, що вказана уповноважена особа при зверненні до державного реєстратора 07.04.2017 року з метою проведення реєстраційних дій не мала відповідних повноважень діяти від імені ОСОБА_4, оскільки зі смертю останнього 02.02.2017 року представництво, як правовідношення, припинилось і судом при розгляді справи не встановлено, а позивачем та її представником не надано суду доказів того, що, вчиняючи дії в інтересах покійного ОСОБА_4, представник зберіг повноваження для ведення невідкладної справи чи з метою запобігання виникненню збитків.

Суд також не погоджується з твердженням позивача про те, що приватний нотаріус ОСОБА_2 відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, діяв не в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством, виходячи з наступного.

Ч.2 ст.1 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідно до п.1.2 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій , затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5 (з наступними змінами), при зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

Відповідно до п.4.14 Глави 10 Розділу ІІ вказаного Порядку вчинення нотаріальних дій при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

За змістом ст.5 Закону України Про нотаріат (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин сторін) нотаріус зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Згідно положень ст.7 Закону України Про нотаріат нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються, крім іншого, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України.

Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій зазначений у ст. 49 Закону України "Про нотаріат" та не є вичерпним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.49 Закону України "Про нотаріат" нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України.

З урахуванням викладеного, за наявності умов, передбачених ст.49 Закону України "Про нотаріат", на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства.

Судом по справі встановлено, що у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.09.2017 року, яка є предметом даного спору, приватний нотаріус, обгрунтовуючи своє рішення, зазначив правові норми ч.4 ст.334, ст.ст.1218, 1220 ЦК України та ч.ч.1, 2 ст.49 Закону України "Про нотаріат".

Згідно положень ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч.1 ст.1218 ЦК України).

За змістом ч.ч.1, 2 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є, зокрема, день смерті особи.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що здійснюючи перевірку наявності спадкового майна, яке залишилось після смерті сина позивача ОСОБА_4, та його складу, відповідач по справі діяв у межах наданих йому повноважень, передбачених Законом України "Про нотаріат", а також Порядком вчинення нотаріальних дій, та встановивши невідповідність видачі свідоцтва про право на спадщину за законом правовій нормі, передбаченій ст.1218 ЦК України, що імперативно закріплює входження до складу спадщини усіх прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві саме на момент відкриття спадщини, і відповідно не передбачає можливості включення до складу спадщини майнових прав, які не належали спадкодавцеві на день його смерті та були зареєстровані за ним в подальшому, з урахуванням меж цивільної правоздатності фізичної особи, яка припиняється у момент її смерті згідно з приписами ст.25 ЦК України, правомірно відмовив у вчиненні нотаріальної дії, що не порушує при цьому прав позивача по справі ОСОБА_3, як спадкоємця, оскільки спадкуванням є перехід прав та обов'язків від особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), проте сину позивача, як спадкодавцю, за життя не належала на праві власності земельна ділянка, а тому вона не може спадкуватись як така, що не входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4.

З урахуванням викладеного, позовна вимога ОСОБА_3 про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, винесеної 15.09.2017 року за №450-02-31 приватним нотаріусом Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Встановивши правомірність дій відповідача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення іншої позовної вимоги ОСОБА_3 про зобов"язання відповідача видати їй після смерті сина ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку кадастровий номер 3525882300:02:000:5346, площею 2 га, що розташована на території Димитровської сільської ради Устинівського району Кіровоградської області.

Крім того, представником позивача в судовому засіданні на обгрунтування позовних вимог ОСОБА_3 були вказані положення нормативно-правового акту, а саме, з його пояснень дослівно: п.66 Порядку проведення державної реєстрації речових прав №1127 , відповідно до якого, представником було зазначено, що якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, право власності на яке спадкодавцем набуто за життя, але не було зареєстроване належним чином, нотаріус перед видачею свідоцтва про право на спадщину вносить відомості про право власності спадкодавця на таке майно у державний реєстр речових прав на нерухоме майно шляхом проведення відповідної державної реєстрації права власності за заявою спадкоємця.

Мотивуючи не застосування до правовідносин сторін дану норму права, на яку посилався представник позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.66 Порядку проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень , затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 року №553) , зі змінами, що діяли як на час виникнення спірних правовідносин сторін, так і на дату розгляду справи судом, для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Таким чином, виклад правової норми, який був наведений представником позивача в судовому засіданні, взагалі не відповідає змісту п.66 вказаного вище "Порядкупроведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 , оскільки п.66 вказаного Порядку не вказує на дії нотаріуса при видачі свідоцтва про право на спадщину та не передбачає права спадкоємців звертатись до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності спадкодавця, яке не було зареєстроване за його життя, а лише вказує на необхідність при реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подання ним документу, що підтверджує набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно.

Судом при вирішенні спору також не прийнято до уваги посилання представника позивача на Постанову Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 про те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, виходячи з того, що у випадку, зазначеному в цій Постанові, між сторонами по справі виник спір щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень з приводу повернення митних платежів , у зв"язку з чим Верховним Судом України було звернуто увагу на необхідності обрання позивачем правильного способу захисту свого права, яким єподання вимоги про визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, скасування таких рішень, а не вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів.

Натомість при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_3 судом встановлено, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії була винесена приватним нотаріусом у відповідності до вимог чинного законодавства, не носить протиправного характеру, а приватний нотаріус не є суб'єктом владних повноважень.

Так, відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №2 Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання.

Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб'єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі факти, права та обов'язки, які суб'єкти права покладають на себе за своїм бажанням.

Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб'єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС. Незалежно від того, є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі він не може вважатися суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що судовими витратами при розгляді даної справи є сплачений позивачем ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1280 грн. 00 коп. за пред'явлення до суду двох позовних вимог немайнового характеру, і в задоволенні позову відмовлено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати на користь позивача вказану суму судових витрат.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину за законом - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 у виді сплаченого судового збору в сумі 1280 грн.00 коп. відшкодуванню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до апеляційного суду Кіровоградської області через Устинівський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с.Новогригорівка Друга Долинського району Кіровоградської області, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, кв.№36 м.Долинська Кіровоградської області, поштовий індекс 28500, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_1, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №129, видане на підставі рішення Кіровоградської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 09.08.2004 року №67, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3/1 м.Долинська Кіровоградської області, поштовий індекс 28500.

Відповідач: приватний нотаріус Устинівського районного нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2, адреса знаходження: вул.Ювілейна, буд.№ 4 смт.Устинівка Кіровоградської області, поштовий індекс 28600.

Повне судове рішення складено 25 січня 2018 року.

Головуючий С.Ю.Атаманова