Постанова

від 24.01.2018 по справі 816/4226/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.01.2018 Київ К/9901/617/18 816/4226/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2013 (головуючий суддя: Єресько Л.О.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 (головуючий суддя: Кононенко З.О., судді: Бондар В.О., Донець Л.О.)

у справі №816/4226/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Укркомцентр

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ Науково-виробниче підприємство Укркомцентр (далі - позивач, ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ОДПІ, відповідач), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.06.2013: № 0003852202/1150, № 0003862202, № 0003872202.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 , позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 20.06.2013: № 0003852202/1150, № 0003862202/113, № 0003872202/1151.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 05.06.2013 № 4314/22.2-12/31194567.

Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.1 ст. 198, ст.. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищені витрати у податковому обліку за 4-й квартал 2011 року, 1-й, 2-й, 3-й та 4-й квартали 2012 року на загальну суму 1063050,00 грн., з яких: 354213,00 грн. та 264210,00 грн. - витрати за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ ТК С.В.С. , ПАТ КВБЗ товару (листи сталеві), які не мали реального характеру з огляду на відсутність подорожних листів та неможливість дослідити ланцюг постачання до виробника товару; 182935,00 грн. - від'ємне значення курсових різниць за рахунок переоцінки валютного кредиту, які не пов'язані із господарською діяльністю; 261692,00 грн. - оплата процентів за користування кредитом, що не пов'язано із господарською діяльністю. Крім того, позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 131837,00 грн. за жовтень, листопад 2011 року, червень, липень 2012 року за наслідками безтоварних господарських операцій із поставки товару від ТОВ ТК С.В.С. , ПАТ КВБЗ та ТОВ Транс агентство сервіс .

У результаті цих порушень позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 708837,00 грн. у податковому обліку за 1-й, 2-й, 3-й та 4-й квартали 2012 року; занижено податок на прибуток на 116500,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2011 року, 2-й та 4-й квартали 2012 року; занижено ПДВ на 131837,00 грн. за жовтень, листопад 2011 року. червень, липень 2012 року.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення: від 20.06.2013: № 0003852202/1150 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 116500,00 грн. за основним платежем та на 8757,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № № 0003862202/113 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 4-й квартал 2012 року на 656646,00 грн.; 0003872202/1151 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 131837,00 грн. за основним платежем та на 65918,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ ТК С.В.С.-2006 , ПАТ КВБЗ та ТОВ Транс агентство сервіс товару (листи сталеві) від імені цих постачальників на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми витрат та податкового кредиту у податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу ( абзац перший пункту 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій із ТОВ ТК С.В.С.- 2006 , ПАТ КВБЗ , ТОВ Транс агентство сервіс , контролюючий орган посилається на відсутність реального характеру операцій з поставки між позивачем та цим постачальником, з огляду на ненадання під час перевірки подорожніх листів, як доказу транспортування товару, неможливість дослідити ланцюг постачання аж до виробника продукції через припинення ТОВ ТК С.В.С.- 2006 , а також постачальника ПАТ КВБЗ .

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме копій: видаткових та податкових накладних, накладних, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, довіреностей на отримання товарів, сертифікатів якості товару, платіжних доручень, доказів наявності на балансі позивача власного вантажного автомобіля (Камаз 5410), яким частково здійснювалось транспортування; накладних- вимог на внутрішнє переміщення матеріалів; доказів наявності у позивача складських приміщень для зберігання товару; оренди виробничого обладнання для виготовлення металовиробів, доказів подальшого використання отриманого від ТОВ ТК С.В.С.- 2006 , ПАТ КВБЗ , ТОВ Транс агентство сервіс товару у власній господарській діяльності, за відсутності з боку контролюючого органу доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ТОВ ТК С.В.С.- 2006 , ПАТ КВБЗ , ТОВ Транс агентство сервіс товарів, зробили правильний висновок про недоведеність з боку ОДПІ правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум витрат та податкового кредиту за наслідками господарських операцій із поставки товарів від ТОВ ТК С.В.С.- 2006 , ПАТ КВБЗ , ТОВ Транс агентство сервіс товару. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій про правомірне включення позивачем до складу витрат суми втрат від курсових різниць за отриманим кредитним договором, а також процентів, сплачених за користування кредитними коштами, які були отримані позивачем 29.08.2008.

Відповідно до підпункту 7.3.3 пункту 7.3 ст.7 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (частково втратив чинність з 01.04.2011) балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Зміст вказаних правових норм дає підстави для висновку, що заборгованість в іноземній валюті, яка виникла до 01.04.2011 підлягає перерахунку для визначення курсової різниці.

З набранням чинності ПК порядок врахування курсових різниць від операцій із іноземною валютою врегульовано підпунктом 153.1.3 пункту 153.1 ст. 153 ПК.

Так, згідно з цим підпунктом визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

У пункті 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 Вплив змін валютних курсів (надалі - П(С)БО-21), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 № 193, дано визначення наступним поняттям: курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах; монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Згідно з підпунктом а пункту 7 П(С)БО-21 на кожну дату балансу: монетарні статті в іноземній валюті відображаються з використанням валютного курсу на дату балансу.

Визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату здійснення господарської операції та на дату балансу (пункт 8 П(С)БО-21).

Таким чином, монетарна стаття балансу - кредиторська заборгованість позивача за кредитом, яка виражена у іноземній валюті підлягає перерахунку на день її погашення або на дату балансу.

Застосувавши вказані правові норми, суди попередніх інстанцій зробили юридично обґрунтований висновок про правомірність включення позивачем збитку від курсової різниці (від'ємне значення курсових різниць) до складу витрат.

Правильними є також висновки судів у частині відповідності витрат позивача на виплату процентів по кредиту цілям господарської діяльності позивача.

За висновком ДПІ витрати позивача на сплату відсотків за кредитним договором не пов'язані із цілями господарської діяльності, оскільки позивач використав кредитні кошти не на поповнення обігових коштів, як це передбачено умовами кредитного договору щодо цільового використання кредиту, а на погашення валютного кредиту.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 141.1 ст. 141 ПК до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК, які надають платнику податку право зменшити оподатковуваний доход на суму витрат. Встановлення законодавцем такої податкової преференції має на меті стимулювання ділової активності суб'єктів господарської діяльності. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди (витрат, податкового кредиту).

Використання коштів. отриманих у кредит на оплату заборгованості по іншому кредиту, не може вважатися діями, які суперечать діловій меті господарської діяльності. Здійснення позивачем як суб'єктом господарювання дій, які є не типовими для певного виду діяльності, або можуть не у повній мірі відповідати цільовому призначенню отриманих кредитних ресурсів, не може однозначно свідчити про невідповідність таких дій цілям господарської діяльності

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 341, 343, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.08.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко