Рішення

від 29.01.2018 по справі 389/2208/17

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29.01.2018

Провадження № 2/389/980/17

ЄУН 389/2208/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Берднікової Г.В.,

при секретарі - Чукановій О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Знам'янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 15 вересня 2017 року звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26 травня 2017 року №Ш-9907/0-6841/0/6-17 щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки та зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою, та передати йому у приватну власність земельну ділянку площею 1,5000 га з кадастровим номером 3522288500:02:000:0002, яка знаходиться на території Цибулівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту, на підставі клопотання від 07 грудня 2016 року №Д-21882/0/5-16.

Вимоги обґрунтував тим, що 15 квітня 2011 року заступником голови Знам'янської районної державної адміністрації, за результатами розгляду його заяви, винесено розпорядження №157-р, відповідно до якого йому дозволено розробку у спеціалізованих проектних організаціях проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га, у тому числі ріллі 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у резерві Цибулівської сільської ради Знам'янського району для ведення особистого селянського господарства. Крім цього, заступником голови Знам'янської районної державної адміністрації винесені аналогічні розпорядження стосовно ще декількох осіб (залучені до справи як треті особи). 27 травня 2011 року заступником голови Знам'янської районної державної адміністрації видане розпорядження №235-р, яким внесено зміни до вищевказаного розпорядження у частині уточнення площі земельної ділянки з 2,00 га на 1,50 га. У подальшому, ними замовлено проект землеустрою, який був виготовлений стосовно п'яти громадян. 12 липня 2012 року розроблений проект землеустрою був погоджений комісією з розгляду питань пов'язаних з погодження документації із землеустрою у Знам'янському районі, підтвердженням чого є висновок №284.

21 січня 2013 року на підставі погодженого проекту землеустрою, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру, підтвердженням чого є витяг з Державного земельного кадастру №НВ-35015917720153.

У подальшому, він звернувся до Головного управління Держгеокадастру з заявою про затвердження проекту землеустрою. Однак, листом від 26 травня 2017 року № Ш-9907/0-6841/0/6-17 у затвердженні проекту землеустрою йому відмовлено у зв'язку з тим, що за результатами перевірки поданих матеріалів встановлено, що проект землеустрою, нібито, не відповідає вимогам законів та прийнятих на підставі них нормативно-правових актів.

Вважає, що вищевказана відмова винесена Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області з перевищенням повноважень, а тому має бути визнана незаконною.

Позивач як і його представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому порядку. Представником позивача подано заяву, в якій він позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання також не з'явився, надіслав заяву, в якій просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, справу розглядати у його відсутність.

Треті особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причина їх неявки суду не відома.

Суд, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених сторонами обставин.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (ст.77 ЦПК України) та допустимими (ст.78 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Судом встановлено, що розпорядженням заступника голови Знам'янської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 квітня 2011 року № 157-р ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1,50 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у резерві Цибулівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 54,58)

12 липня 2012 року розроблений проект землеустрою погоджений комісією з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Знам'янському районі Кіровоградської області та на підставі вказаного проекту землеустрою 21 січня 2013 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру - 3522288500:02:000:0002, про що свідчить висновок комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Знам'янському районі Кіровоградської області №284 від 12 липня 2012 року №284 та витяг з Державного земельного кадастру №НВ-35015917720153 (а.с. 75-77,102-104).

Судом з'ясовано, що з клопотанням щодо затвердження проекту землеустрою позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 03.05.2017 року, додавши відповідний проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру.

Лист від 26 травня 2017 року за вих.№Ш-9907/0-6841/0/6-17 свідчить про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на те, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, із вказівкою до вчинення наступних дій: кадастровий план земельної ділянки оформити відповідно до статті 34 Закону України Про Державний земельний кадастр ; відсутні матеріали погодження проекту землеустрою (стаття 186-1 Земельного кодексу України); долучити довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (стаття 25 Закону України Про землеустрій ; підтвердити чинність розпоряджень голови Знам'янської районної державної адміністрації Кіровоградської області від 15 квітня 2011 року №157-р Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та від 27 травня 2011 року №235-р Про внесення змін до окремих позицій та абзаців розпоряджень голови районної державної адміністрації із земельних питань ; долучити перелік обмежень у використанні земельної ділянки оформлений у відповідності до додатку 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 17 жовтня 2012 № 1051; долучити акт приймання-передачі межових знаків на зберігання у відповідності до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 № 376; долучити матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування, оформлені відповідно до Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000,1:1000,1:500; долучити матеріали перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевість) з прив'язкою до пунктів державної геодезичної мережі (Інструкція про встановлення (відновлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року №376). Крім того у листі зазначено, що відповідно до ст. 28 Закону України Про землеустрій розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійснені землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом (а.с.105).

Також судом встановлено, що відомості у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно щодо права власності, інших речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 3522288500:02:000:0002 - відсутні. На підставі вказаного вище розробленого проекту землеустрою сформовано п'ять земельних ділянок, для подальшої передачі їх крім відповідача, ще третім особам у справі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Вирішуючи спір, суд відзначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України .

У відповідності до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України (в редакції, що діяла при поданні позивачем проекту землеустрою на погодження) розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

Як встановлено судом відповідний проект землеустрою пройшов процедуру погодження у порядку встановленому на той час законом. Згідно висновку Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Знам'янському районі Кіровоградської області від 12.07.2012 року № 284, такий висновок є дійсним на термін надання земельних ділянок без зміни землевласників земельних ділянок та зміни їх цільового призначення. 21 січня 2013 року на підставі погодженого проекту землеустрою, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру 3522288500:02:000:0002.

Частиною 9 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції на час звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області з питання затвердження проекту землеустрою) встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу , у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, у разі подання відповідному органу виконавчої влади необхідної землевпорядної документації, тобто, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка погоджена у встановленому порядку, такий орган фактично зобов'язаний затвердити поданий йому проект землеустрою.

При цьому, орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо оцінки змісту поданої йому на затвердження документації, а зобов'язаний діяти у відповідності до нормативного припису, визначеного ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України.

Слід відзначити, що у даному аспекті процедура погодження проекту землеустрою передує процедурі затвердження і ці дві стадії є різними.

Позивачем подавався відповідачу на затвердження вже погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто проект землеустрою пройшов стадію погодження, а отже відповідач повинен був затвердити такий проект у двотижневий строк і на даному етапі не мав право повертати проект землеустрою для його фактичного доопрацювання.

Відповідачем не спростовано того, що проект землеустрою позивача було погоджено при дотриманні встановленої процедури, про що було складено відповідний висновок.

Невідповідність положень проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою може бути лише підставою для відмови у його погодженні, а не для відмови у його затвердженні.

Відтак, лист відповідача від 26 травня 2017 року №Ш-9907/0-6841/0/6-1 про повернення документів на доопрацювання не відповідає вимогам чинного законодавства та є протиправною відмовою.

В зв'язку з наведеним суд зазначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даній справі судом встановлено, що оскаржуване рішення відповідачем було ухвалено при невірному застосуванні чинного законодавства, в зв'язку з чим його не можна вважати обґрунтованим та законним.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати позивачу зазначену ділянку у власність, суд має відзначити наступне.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_6 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_6 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13.

Разом з цим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними.

Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати позивачу зазначену ділянку у власність є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. При цьому, суд не вважає, що вирішення спору подібним чином буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, враховуючи те, що у відповідача відсутнє законодавчо закріплене право адміністративного розсуду при прийнятті рішення щодо затвердження проекту землеустрою у разі подання йому необхідної землевпорядної документації, тобто, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який вже погоджено у встановленому порядку, та враховуючи встановлення судом факту протиправної поведінки відповідача. Відтак, зобов'язання судом відповідача прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1280 грн. (за дві позовні вимоги немайнового характеру по 640 грн. за кожну), що сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, підлягає стягненню на користь останнього з відповідача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4,12,13,76-78,81,141,263-265,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, задовольнити.

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 26 травня 2017 року №Ш-9907/0-6841/0/6-17 у затвердженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки ОСОБА_1.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 1,5000 га з кадастровим номером 3522288500:02:000:0002, яка знаходиться на території Цибулівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту, на підставі клопотання від 03 травня 2017 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Кіровоградської області протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення через Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, місцезнаходження: вулиця Академіка Корольова, 26, місто Кіровоград, ЄДРПОУ 39767636.

Дата складення повного судового рішення - 29 січня 2018 року.

Суддя Г.В. Берднікова