Рішення

від 24.01.2018 по справі 907/1172/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.01.2018 м. Ужгород Справа № 907/1172/14

за позовом товариства з додатковою відповідальністю Патент , м.Ужгород

до відповідача ОСОБА_1 міської ради Закарпатської області, м.Ужгород

за участі третьої особи, яка

не заявляє самостійних вимог

на предмет спору

на стороні відповідача будинковий комітет Мрія-Уж , м.Ужгород

про визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради

Закарпатської області від 29.05.14 №1302

Суддя Васьковський О.В.

Представники:

від позивача - не з'явився

від відповідача - не з'явився

від третьої особи - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: визнання незаконним та скасування рішення ОСОБА_1 міської ради Закарпатської області від 29.05.14 №1302 Про передачу гуртожитку в оперативне управління та дозвіл на приватизацію .

Позивач просить позов задоволити мотивуючи тим, ОСОБА_1 міською радою протиправно прийнято рішення від 29 травня 2014 р. за № 1302 Про передачу гуртожитку в оперативне управління та дозвіл на приватизацію , за яким передбачено передачу гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді в оперативне управління будинкового комітету Мрія-Уж , оскільки зазначена будівля гуртожитку належить ТДВ Патент (є правонаступником ВАТ Патент ) на підставі свідоцтва про право власності від 01.06.2006 р. Дане право власності було зареєстровано КП БТІ м. Ужгорода , про що видано витяг про реєстрацію права власності № 10941886 від 15.06.2006 р. Крім того, позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.03.2013 р. у справі № 907/25/13 залишеним в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. та ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2013 р. визнано за ТДВ Патент право власності на будівлю гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді.

Позивач вказує, що в подальшому право приватної власності було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видано витяг від 26.05.2014 р. індексний номер 22159814.

Позивач, посилаючись на ст. 137 ГК України, наводить доводи щодо протиправності дій відповідача, оскільки законодавцем чітко визначено, що передавати в оперативне управління будь-яке майно має право виключно власник, а єдиним власником будівлі гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді є ТДВ Патент .

Стверджує, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Зазначає, з посиланням на статтю 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , що визначивши виключну компетенцію міських рад, законом не зазначено жодних прав і щодо можливості розпорядження майном господарських товариств засновниками яких вони не є, а, тим більше, приймати рішення щодо передачі в оперативне управління майна господарських товариств приватної форми власності.

Відтак, позивач вважає, що своїми протиправними діями ОСОБА_1 міська рада порушила майнові права власника гуртожитку ТДВ Патент .

Позивач доводить, що на момент пред'явлення позову, право власності ТДВ Патент на спірне майно нікому не відчужувало, судових рішень про витребування майна на користь будь-яких третіх осіб не виносилось.

Відповідач письмовий відзив з доказами в його обґрунтування у відповідності до вимог ст.165 ГПК України не подав.

У відповідності до ч.9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання недійсним скасування рішення ОСОБА_1 міської ради Закарпатської області від 29.05.14 №1302 Про передачу гуртожитку в оперативне управління та дозвіл на приватизацію .

Згідно оспорюваного рішення від 29 травня 2014 р. за № 1302 Про передачу гуртожитку в оперативне управління та дозвіл на приватизацію вирішено: по-перше - залишити цілісний майновий комплекс за адресою: м. Ужгород, вул. Джамбула, 50 у статусі гуртожиток та дозволити мешканцям приватизацію житлових і нежитлових приміщень; по-друге - передати гуртожиток по вул. Джамбула, 50 в оперативне управління органу самоорганізації населення - будинковому комітету Мрія-Уж ; по-третє- Департаменту міського господарства здійснити передачу в порядку, визначеному чинним законодавством; по-четверте -будинковому комітету Мрія-Уж забезпечити належний санітарно-технічний стан гуртожитку та його обслуговування, утримання прибудинкової території.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач, посилається на те, що в нього наявне право власності на гуртожиток по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді, яке посвідчене свідоцтвом про право власності від 01.06.2006 р. , яке зареєстровано КП БТІ м. Ужгорода , про що видано витяг про реєстрацію права власності № 10941886 від 15.06.2006 р. та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видано витяг від 26.05.2014 р. індексний номер 22159814.

Крім того, позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.03.2013 р. у справі № 907/25/13 залишеним в силі постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 р. та ухвалою Вищого господарського суду України від 16.10.2013 р. визнано за ТДВ Патент право власності на будівлю гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 17.12.14 було зупинено провадження у даній справі, у зв'язку з переглядом рішення господарського суду Закарпатської області за нововиявленими обставинами, за результатами якого 05.01.15 прийнято рішення, яким скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2013 р., визнано право державної власності, в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, на гуртожиток по вул. Джамбула, буд.50 у м.Ужгород Закарпатської області та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно з №17/11 від 19.04.2006р., видане виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради ВАТ "Патент", правонаступником якого є позивач.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.06.2006 року серії ЯЯЯ № 824022 власником будівлі гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді є ВАТ "Патент". Зазначене Свідоцтво про право власності на спірну будівлю видане на підставі постанови господарського суду Закарпатської області від 19.04.2006 року у справі № 17/11.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2015 р. рішення господарського суду Закарпатської області від 05.01.15 залишено без змін.

Так, в ході перегляду рішення господарського суду Закарпатської області від 11.03.2013 р. у справі № 907/25/13 за нововиявленими обставинами встановлено, що приватизація цілісного майнового комплексу державного підприємства УВВК „Патент» , в результаті якої створено ВАТ "Патент", здійснювалась відповідно до Закону України „Про приватизацію державного майна» , у чинній на час приватизації цілісного майнового комплексу УВВК "Патент" редакції (на той час та до затвердження згідно із Законом України N 89/97-ВР від 19.02.97 нової редакції вказаний Закон мав назву „Про приватизацію майна державних підприємств» ) методом акціонування, тобто шляхом перетворення державного підприємства у акціонерне товариство як це передбачалось ст.18 вказаного Закону.

Суд, у вказаному рішенні зазначає, що матеріалами вказаної справи підтверджено, що гуртожиток по вул.Джамбула,50 в м.Ужгород, який як об'єкт соціально-побутового призначення знаходився на час приватизації УВВК „Патент» на балансі цього підприємства, не відноситься до об'єктів, створених виключно за рахунок коштів вказаного підприємства.

Тобто, на час приватизації на балансі УВВК „Патент» знаходився спірний гуртожиток, як об'єкт соціально-побутового призначення, який використовувався для проживання як працівників підприємства „Патент» , так і інших установ, які на дольових засадах брали участь у його будівництві. Будівля спірного гуртожитку, збудованого за рахунок дольової участі вищевказаних установ, згідно з вимогами ст. ст. 3, 24 чинного на час приватизації УВВК "Патент" Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" не відносилась до об'єктів приватизації, на які поширювалась дія цього Закону.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 року у справі № 2а-3423/08/0770, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2012 року у справі № 129161/12 визнано протиправним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області в частині включення вартості гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м. Ужгороді до складу цілісного майнового комплексу ПК ВАТ "Патент", яке підлягало приватизації.

На виконання зазначеної постанови Закарпатського окружного адміністративного суду РВ ФДМУ по Закарпатській області 08.11.2012 року видало наказ "Про повернення в державну власність та передачу гуртожитку ВАТ "Патент" у комунальну власність" № 00611, відповідно до п. 1 якого повернуто в державну власність гуртожиток, розташований за адресою: м. Ужгород, вул. Джамбула, 50 без зміни розміру статутного капіталу ВАТ "Патент".

Відтак, вказаною постановою адміністративного суду, яка в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в ред. чинній на момент прийняття рішення суду №907/25/13 за нововиявленими обставинами) мала преюдиційне значення при розгляді даної справи, підтверджено незаконність здійснення приватизації спірного гуртожитку у складі цілісного майнового комплексу УВВК "Патент".

Крім того, виходячи з вищевикладених обґрунтувань, суд констатував висновок про відсутність правових підстав вважати правомірним набуття позивачем за первісним позовом ТДВ "Патент" права власності на спірний гуртожиток в процесі приватизації цілісного майнового комплексу УВВК "Патент". Зазначено, що правовий режим гуртожитку по вул. Джамбула,50 в м.Ужгород, який як об'єкт права державної власності перебував на балансі УВВК "Патент", однак в процесі приватизації цілісного майнового комплексу УВВК "Патент" не перейшов у власність створеного під час приватизації ВАТ "Патент", залишився незмінним.

Водночас, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року у справі № 876/6088/14 скасовано постанову господарського суду Закарпатської області від 19.04.2006 року у справі № 17/11, яку було покладено в основу судового рішення, що було предметом перегляду за нововиявленими обставинами, про задоволення позову про зобов'язання Виконкому ОСОБА_1 міської ради видати ВАТ "Патент" свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку, що є предметом спору у даній справі, та відмовлено в задоволенні цього позову.

Виходячи з підстав поданого позову, що ґрунтуються на обставинах набуття ТДВ "Патент" права власності на гуртожиток по вул. Джамбула,50 в м.Ужгород в процесі приватизації УВВК "Патент" шляхом перетворення у ВАТ "Патент" та висновки про встановлення правомірності набуття права власності ТДВ "Патент" на спірний гуртожиток на підставі постанови господарського суду Закарпатської області від 19.04.2006р. по справі №17/11 спростовані фактом скасування вказаної постанови за результатами перегляду її в апеляційному порядку, суд дійшов висновку про відмову у позові повністю, з огляду на наступне.

Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Враховуючи вимоги даних норм, господарський суд вирішуючи спір по суті, повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права і або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог у зв'язку з відсутністю факту порушення відповідного права.

З огляду на положення ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права при вирішенні спору про визнання недійсним правочину піддягають застосуванню загальні приписи, за результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14).

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, (аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 27.04.2017 року у справі №923/1108/16).

Законодавчо визначені способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписами ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Предметом даного судового розгляду є вимоги особи, яка вважає себе власником нерухомого майна, до ОСОБА_1 міської ради Закарпатської області про визнання протиправним та скасування акту органу місцевого самоврядування, яким як вважає позивач, порушене його право власності..

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01.06.2006 року серії ЯЯЯ № 824022.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України. Аналогічна позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 18.02.2015р. у справі №6-244цс14 та від 24.06.2015р. у справі №6-318 цс15.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Скасування згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 р. постанови господарського суду Закарпатської області від 19.04.2006р. по справі №17/11, на підставі якої ВАТ "Патент" (правонаступник ТДВ "Патент") було видано свідоцтво про право власності на будівлю гуртожитку по вул. Джамбула, 50 в м.Ужгороді, спростовує правомірність видачі цього свідоцтва.

Таким чином, доказів того, що у позивача наявне суб'єктивне право власника матеріали справи не містять, позивачем належним чином не обґрунтовані та не доведені, у відповідності з вимогами ст.ст.73, 74, 76 ГПК України обставини, на які він посилається в позові як на підставу позовних вимог.

З огляду на наведене, у позові належить відмовити повністю.

Згідно з ст.129 ГПК України з судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 42, 46, 73-74, 76-79, 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

у позові відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку ст.256 Господарського процесуального кодексу України до Львівського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 30.01.18.

Суддя О.В. Васьковський