Постанова

від 23.01.2018 по справі 922/2083/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа №922/2083/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення №029909 від 23.10.2014 року;

першого позивача - ОСОБА_2, за довіреністю №69 від 28.12.2017 року;

другого позивача - ОСОБА_3, за довіреністю №220/448/д від 20.12.2017 року;

третього позивача - ОСОБА_4, за довіреністю №2 від 02.01.2018 року;

відповідача - ОСОБА_5, свідоцтво №4533/10 від 18.05.2011 року;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест , м.Київ, (вх.№3356Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017 року по справі №922/2083/17,

за позовом Заступника Генерального прокурора України, м.Київ,

в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України, м.Київ,

2. Міністерства оборони України, м.Київ,

3. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест , м.Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правова фірма Спартак , м.Харків,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю База відпочинку Зелений гай , м.Київ,

про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Заступник Генерального прокурора України звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (перший позивач у справі), Міністерства оборони України (другий позивач у справі) та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова (третій позивач у справі) до Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест (відповідач у справі), у якому просив суд:

- визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України право власності на будівлі та споруди, що розташовані на просп. Московському, 54/56 у м.Харкові, а саме: нежитлові будівлі літ. Д-1 загальною площею 630,9 кв.м., літ. Л-1 загальною площею 823,7 кв.м., літ. М-1 загальною площею 711,0 кв.м., літ. О-1 загальною площею 328,5 кв.м., літ. Н-2 загальною площею 379,2 кв.м., літ. П-1 загальною площею 425,5 кв.м., літ. И-1 загальною площею 267,2 кв.м., літ. З-1 загальною площею 551,5 кв.м., літ. Ж-1 загальною площею 153,1 кв.м, літ. К-1 загальною площею 704,2 кв.м., літ. Є-1 загальною площею 660,1 кв.м., літ. Г-1 загальною площею 15,4 кв.м., літ. С-2 загальною площею 836,2 кв.м., літ. В-1 загальною площею 45,7 кв.м., літ. Р-2 загальною площею 4260,3 кв.м.;

- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ Земінвест будівлі та споруди, що розташовані на просп. Московському, 54/56 у м.Харкові, а саме: нежитлові будівлі літ. Д-1 загальною площею 630,9 кв.м., літ. Л-1 загальною площею 823,7 кв.м., літ. М-1 загальною площею 711,0 кв.м., літ. О-1 загальною площею 328,5 кв.м., літ. Н-2 загальною площею 379,2 кв.м., літ. П-1 загальною площею 425,5 кв.м., літ. И-1 загальною площею 267,2 кв.м., літ. З-1 загальною площею 551,5 кв.м., літ. Ж-1 загальною площею 153,1 кв.м., літ. К-1 загальною площею 704,2 кв.м., літ. Є-1 загальною площею 660,1 кв.м., літ. Г-1 загальною площею 15,4 кв.м., літ. С-2 загальною площею 836,2 кв.м., літ. В-1 загальною площею 45,7 кв.м., літ. Р-2 загальною площею 4260,3 кв.м. та передати їх на баланс Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2017 року по справі №922/2083/17 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мамалуй О.О., суддя Аюпова Р.М., суддя Прохоров С.А.) позов задоволено повністю.

Визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України право власності на будівлі та споруди, що розташовані на просп. Московському, 54/56 у м.Харкові, а саме: нежитлові будівлі літ. Д-1 загальною площею 630,9 кв.м., літ. Л-1 загальною площею 823,7 кв.м., літ. М-1 загальною площею 711,0 кв.м., літ. О-1 загальною площею 328,5 кв.м., літ. Н-2 загальною площею 379,2 кв.м., літ. П-1 загальною площею 425,5 кв.м., літ. И-1 загальною площею 267,2 кв.м., літ. З-1 загальною площею 551,5 кв.м., літ. Ж-1 загальною площею 153,1 кв.м., літ. К-1 загальною площею 704,2 кв.м., літ. Є-1 загальною площею 660,1 кв.м., літ. Г-1 загальною площею 15,4 кв.м., літ. С-2 загальною площею 836,2 кв.м., літ. В-1 загальною площею 45,7 кв.м., літ. Р-2 загальною площею 4260,3 кв.м.

Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест (03115, м. Київ, пр. Перемоги, 136, к. 34, код ЄДРПОУ 32669394) будівлі та споруди, що розташовані на просп. Московському, 54/56 у м.Харкові, а саме: нежитлові будівлі літ. Д-1 загальною площею 630,9 кв.м., літ. Л-1 загальною площею 823,7 кв.м., літ. М-1 загальною площею 711,0 кв.м., літ. О-1 загальною площею 328,5 кв.м., літ. Н-2 загальною площею 379,2 кв.м., літ. П-1 загальною площею 425,5 кв.м., літ. И-1 загальною площею 267,2 кв.м., літ. З-1 загальною площею 551,5 кв.м., літ. Ж-1 загальною площею 153,1 кв.м., літ. К-1 загальною площею 704,2 кв.м., літ. Є-1 загальною площею 660,1 кв.м., літ. Г-1 загальною площею 15,4 кв.м., літ. С-2 загальною площею 836,2 кв.м., літ. В-1 загальною площею 45,7 кв.м., літ. Р-2 загальною площею 4260,3 кв.м. та передати їх на баланс Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 51, код ЄДРПОУ 07923280).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест (03115, м.Київ, пр. Перемоги, 136, к. 34, код ЄДРПОУ 32669394) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, МФО 280172, р/р 35211001000164) 7600,00 грн. судового збору.

Визнано недійсним, укладений 18.02.2005 року між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правова фірма Спартак договір №33 Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін .

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест (03115, м.Київ, пр. Перемоги, 136, к. 34, код ЄДРПОУ 32669394) на користь державного бюджету України 1600,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в матеріалах справи, зокрема, позові, доданих до нього доказів, не визначено які положення нормативних актів та/або внутрішньовідомчої процедури порушено при укладені договору від 18.05.2005 року, що в свою чергу виключає наявність підстав для встановлення факту нікчемності такого договору. Апелянт звертає увагу, що судом не визначено порушень сторонами договору положень ст. 203 Цивільного кодексу України щодо вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Скаржник вказує, що з тексу договору №33 та додаткових угод до нього вбачається, що відчуження спірних об'єктів не здійснювалось, а також наголошує на рішенні по справі №29/489-08, яке є чинним і має преюдиційний характер та яким визнано право власності на спірні об'єкти за відповідачем.

На думку апелянта, судом першої інстанції при розгляді справи не було надано належної оцінки позовній давності і не звернуто уваги на те, що Міністерство оборони України, яке наразі визначено одним із позивачів у даній справі, приймало участь у справі №29/489-08.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест прийнято до провадження та призначено до розгляду.

09.01.2018 року від Генеральної прокуратури України надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№148), який долучено до матеріалів справи та в якому він зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

16.01.2018 року від представника відповідача електронною поштою (вх.№73) та 18.01.2018 року через канцелярію суду надано відповідь на відзив (вх.№577), який колегією суддів досліджено та долучено до матеріалів справи.

Після заслуховування позицій прокуратури та представників сторін по справі, у судовому засіданні 18.01.2018 року оголошено перерву.

23.01.2018 року представник відповідача надав до суду додаткові пояснення (вх.№793) з додатковими документами, які долучено до матеріалів справи.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, а ухвали, які направлялись на їх адресу повернулись до суду з позначкою поштового відділення за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч. 1 ст. 285 Господарського процесуального кодексу України рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Слід відмітити, що ухвала суду є одним з різновидів судового рішення.

Згідно ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що учасники судового процесу - треті особи були повідомлені належним чином, їх явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановив суд першої інстанції, 18.02.2005 року між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, Харківським університетом Повітряних Сил Збройних Сил України та Товариством з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правова фірма Спартак був укладений договір №33 Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін .

Предметом вказаного договору (п.п. 2.1, 3.1) є будівництво у порядку пайової участі житлового багатоповерхового комплексу на вільній від забудови земельній ділянці загальною площею 0,42 га на проспекті Московському, 54/56 у м.Харків (військове містечко №4), для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей.

У подальшому між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту будівництва МОУ ОСОБА_6, що діяв на підставі наказу Міністра оборони України №772 від 28.12.2005 року, ТОВ КПФ Спартак та Східним управлінням капітального будівництва МО України 14.08.2006 року було укладено додаткову угоду №ДУ-1/33 СПЗ, відповідно до умов якої функції замовника будівництва взяло на себе Міністерство оборони України. Сторони також погодили, що частка Міністерства оборони України в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 3220000,00 грн., а частка ТОВ КПФ Спартак - 9660000,00 грн. Міністерство оборони України забезпечує свою частку вкладом у вигляді вартості оціненого нематеріального активу - права користування земельною ділянкою площею 0,42 га під забудову, а ТОВ КПФ Спартак - шляхом фінансування будівництва, виконання функцій замовника з будівництва об'єкта.

17.08.2006 року між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України ОСОБА_6, що діяв на підставі наказу Міністра оборони України №772 від 28.12.2005 року та ТОВ КПФ Спартак укладено додаткову угоду №ДУ-2/33 СП3, в якій погодили, що останнє сплачує Міністерству оборони України частку в спільній діяльності в сумі 3220000,00 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок або передає квартири (оплачені майнові права на квартири) загальною площею 1132 кв.м. у житловому будинку розташованому за адресою: м.Харків, вул. Котлова 252 до 31.12.2006 року. В свою чергу Міністерство оборони України зобов'язувалось надати в 10 денний термін згоду на припинення права користування земельною ділянкою загальною площею 2,3 га по просп. Московський, 54/56 у м.Харкові (військове містечко №4).

Отже, за умовами цих договорів вирішувалось лише питання щодо передачі права користування земельною ділянкою площею 0,42 га, яка розташована по просп. Московському, 54/56 у м.Харкові (військове містечко №4) і передбачалась можливість надання згоди на припинення права користування цією земельною ділянкою Міністерством оборони України. При цьому, у договорі від 14.08.2006 року та додатковій угоді до нього від 17.08.2006 року не було передбачено, що його предметом є земельні ділянки державної власності разом із розташованими на них об'єктами нерухомого військового майна, а у першому договорі від 18.02.2005 року взагалі чітко обумовлювалось, що предметом договору є вільні від забудови земельні ділянки. Водночас, унаслідок вчинення дій на виконання цього договору відбулось відчуження військового майна (вилучення військового майна із Збройних Сил у приватну власність).

Так, рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.2008 року у справі №29/489-08 за позовом ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак до Харківської міської ради визнано право власності на нежитлову будівлю Літ. Д-1, загальною площею 630,9 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. Л-1, загальною площею 823,7 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. М-1, загальною площею 711,0 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. О-1, загальною площею 328,5 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. Н-2, загальною площею 379,2 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. П-1, загальною площею 425,5 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. И-1, загальною площею 267,2 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. З-1, загальною площею 551,5 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. Ж-1, загальною площею 153,1 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. К-1, загальною площею 704,2 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. Є-1, загальною площею 660,1 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. Г-1, загальною площею 15,4 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. С-2, загальною площею 836,2 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. В-1, загальною площею 45,7 кв.м.; нежитлову будівлю Літ. Р-2, загальною площею 4260,3 кв.м., що розташовані по просп. Московському, 54/56 у м.Харкові.

Підставою для прийняття рішення у цій справі стало встановлення обставин, якими підтверджується, що 05.04.2007 року Міністерство оборони України та ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак підписали акт звірки виконання умов договору №33 від 18.02.2005 року, в якому підтвердили виконання зобов'язання щодо передачі 19 квартир загальною площею 1135,9 кв.м. (акт №07-вх/34 від 15.01.2007 року), а також погодили, що Міністерство оборони України зобов'язується списати, зняти з обліку та передати під розбирання будівлі та споруди, що підпадають в межі обумовленої договором земельної ділянки. Оскільки спірні об'єкти нерухомого військового майна знаходились на земельній ділянці площею, орієнтовно 2,39 га, по просп. Московському 54/56, на яку рішеннями 16 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 21.11.2007 року №237/07 та 17 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.12.2007 року №282/07 було надано згоду ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак на розроблення проектів відведення цієї земельної ділянки, згідно з реєстрами ці об'єкти були списані, і для реалізації свого права на будівництво об'єктів нерухомого майна та отримання права власності на нього, ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак має в порядку земельного та містобудівного законодавства та наведеного рішення міської ради звільнити земельну ділянку від будівель та споруд (після оформлення належним чином права власності на ці об'єкти), оформити право користування на земельні ділянки та отримати інші дозвільні документи, суд дійшов висновку, що за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак слід визнати право власності на існуючі на земельних ділянках, що відводяться під забудову, будівлі та споруди, для їх знесення, проведення їх реконструкції та вжиття інших дій, необхідних для виконання умов договору та будівництва об'єктів нерухомого майна.

На підставі зазначеного судового акту Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації 25.09.2009 року було зареєстровано за ТОВ КПФ Спартак право власності на зазначені будівлі.

У подальшому ТОВ КПФ Спартак реалізувало визначене нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю База відпочинку Зелений гай за договором купівлі-продажу від 18.06.2009 року, а останнє у свою чергу перепродало за договорами купівлі-продажу від 02.03.2016 року та від 04.03.2016 року Товариству з обмеженою відповідальністю Земінвест (відповідачу по справі).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 1 ст. 182, ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час вибуття майна з володіння держави)).

Отже, 12.03.2009 року спірні об'єкти нерухомого майна вибули з володіння держави та перейшли у власність ТОВ КПФ Спартак , яке в подальшому їх відчужило за відплатним договором ТОВ База відпочинку Зелений гай , а останнє відповідачу - ТОВ Земінвест .

З 25.06.2009 року право власності на спірні об'єкти зареєстровані за відповідачем у справі - ТОВ Земінвест , що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ст. 326 Цивільного кодексу України).

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України від 21.09.2006 року Про управління об'єктами державної власності .

За ч. 1 ст. 4 цього Закону до кола суб'єктів управління об'єктами державної власності входять, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна України.

Пунктом 5 ст. 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Згідно зі ст. 5 Закону України від 21.09.2006 року Про управління об'єктами державної власності Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності, виконує відповідно до законів інші функції з управління об'єктами державної власності (п.п. 19, 26 ч. 2 ст. 5).

Відповідно до ст. 2 Закону України від 21.09.2006 року Про управління об'єктами державної власності законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України від 11.01.2001 року Про захист економічної конкуренції , інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.

Спірні нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м.Харків, просп. Московський, 54/56 (територія військового містечка №4), відповідно до інвентарних відомостей на момент їх відчуження були закріплені за Харківським Національним університетом Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба, тобто відповідно до вимог ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України були військовим майном.

Відповідно до ст.ст. 3, 15 Закону України Про Збройні Сили України , ст. 10 Закону України Про оборону України та ст.ст. 3, 4, 6 Закону України від 21.09.2006 року Про управління об'єктами державної власності Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, чиє фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Міністерство оборони України уповноважене державою управляти переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Особливості управління військовим майном та його статусу визначає Закон України Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Такий порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил, його списання та використання було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 року №1225 Про затвердження Положення про порядок обліку, збереження, списання та використання військового майна у Збройних Силах України .

Відповідно до п.п. 16, 19, 22 цього Положення списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється, зокрема: у разі знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об'єктів. Списання цих будівель здійснюється за актами списання, які складаються командирами (начальниками) військових частин і посадовими особами органів військового управління.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Зокрема, у ч. 2 ст. 6 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України зазначено, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919 (далі - Положення №1919) передбачає, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України, у тому числі списаного військового майна за пропозицією Міністерства оборони України. При цьому, реалізація цілісних майнових комплексів, зокрема військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном (п.12 Положення №1919, у редакції чинній на момент підписання акту звірки виконання умов договору №33).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 року №313 Про заходи щодо удосконалення управління об'єктами державної власності також було встановлено, що продаж нерухомого майна державних підприємств, установ та організацій здійснюється на аукціонах; відчуження об'єктів нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах виключно разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані, або майновими правами на них.

Отже, реалізація нерухомого військового майна (господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно (абз. 6 п. 2 Положення №1919), в тому числі і списаного, може здійснюватися виключно на аукціонах на підставі прийнятого в установленому порядку рішення Кабінету Міністрів України за пропозицією Міноборони.

З матеріалів справи вбачається, що рішення про списання військового майна та його відчуження зазначені органи в установленому порядку не приймали, тендер (аукціон) з реалізації цього майна уповноваженими підприємствами (організаціями) не проводився, тому виконання сторонами договору №33 від 18.02.2005 року, внаслідок якого було здійснено відчуження військового майна у іншому, ніж передбачено законодавством порядку, не може породжувати правових наслідків.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України).

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо.

Установивши, що договір від 18.02.2005 року №33 Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін , у викладеній редакції з урахуванням змін та доповнень, порушує правовий режим відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цей договір з додатками до нього є таким, що спрямований на незаконне заволодіння державним майном, а відповідно є нікчемним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Чинна редакція ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, яка встановлює правові наслідки вчинення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, не застосовується до спірних правовідносин, оскільки чинності у зазначений період ще не набула (постанова Верховного Суду України від 15.10.2013 року у справі №21-281а13). В такому випадку підлягають застосуванню загальні положення Цивільного кодексу України, які визначають підстави, за яких власник має право витребувати свою річ.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України). Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї норми вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Суд першої інстанції, керуючись наведеними вище нормами права, встановивши, що спірне військове майно вибуло з володіння держави за відсутності прийнятого в установленому порядку рішення КМУ про його відчуження без застосування тендерної процедури, і відповідач придбав це майно в особи, яка не мала права його відчужувати (договір від 18.02.2005 року №33 Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін , у викладеній редакції з урахуванням змін та доповнень, є нікчемним), дійшов обґрунтованого висновку про те, що належне державі на праві власності майно вибуло поза її волею, а відтак відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України спірне майно підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова, за яким закріплене це військове майно на праві оперативного управління (ч. 1 ст. 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України ).

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові від 21.12.2016 року по справі №922/4371/15.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що з тексу договору №33 та додаткових угод до нього не вбачається, що мало місце відчуження спірних об'єктів, оскільки дійсно у договорі відсутній пункт договору який би прямо передбачав відчуження спірного майна, однак його виконання фактично призвело до того, що спірне майно було відчужено.

Щодо посилань апелянта на неврахування того, що рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.2008 року у справі №29/489-08 було визнано право власності за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак на спірні об'єкти, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, військове майно могло бути відчужене лише на підставі рішення Кабінету Міністрів України, яке не було стороною у справі №29/489-08, а відтак факти встановлені у цій справі не можуть мати преюдиційне значення для вирішення цього спору.

Так судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності, а лише підтверджує у спорі між сторонами в судовому процесі (позивачем та відповідачем) наявність у позивача права власності на спірне майно. Відповідно до ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права можуть виникати безпосередньо з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (наприклад: відповідно до ст. 335 Цивільного кодексу України про передачу за рішенням суду в комунальну власність безхазяйної нерухомої речі; в порядку, встановленому ст. 376 Цивільного кодексу України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду).

За правилами ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. При цьому, позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Стаття 392 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (правовий висновок Верховного Суду України від 06.07.2016 року у справі №3-576гс16).

Отже, позови про визнання права власності в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України подаються лише у випадках, коли особа вже є власником, і прийняте за наслідками розгляду цього позову рішення суду не може вважатися правовою підставою для набуття особою права власності згідно з ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України. В такому випадку право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

За цих обставин, наявність рішення суду у справі №29/489-08 про визнання права власності на спірне майно за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, у якій орган державної влади, який від імені держави Україна здійснює право власності і приймає рішення про відчуження майна, не брав участь у справі як відповідач, не виключає можливість доведення цим органом в цій справі незаконність набуття суб'єктом господарювання права власності на державне майно.

Щодо тверджень апелянта про ненадання належної оцінки заяві про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами п. 5 Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011 року №4176-VІ протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; застосування наслідків нікчемного правочину; визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

При цьому, з аналізу матеріалів справи вбачається, що Кабінет Міністрів України не був обізнаний про існування договору №33 від 18.02.2005 року та про реалізацію нерухомого майна військового містечка №4 до моменту подачі позовної заяви до господарського суду Харківської області. Більш того, Кабінет Міністрів України не був стороною у справі №29/489-08 та при винесенні рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2008 року, а прокурор дізнався про порушення інтересів держави саме під час здійснення перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель оборони та нерухомого майна військового містечка №4 по просп. Московському у м.Харкові та ознайомлення у 2016 році з матеріалами справи №29/489-08.

Вказане підтверджує, що прокурором не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга - Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017 року по справі №922/2083/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Земінвест залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017 року у справі №922/2083/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29 січня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.