Ухвала

від 26.03.2018 по справі 922/2083/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/2083/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Земінвест"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2018

та на рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017

за позовом Заступника Генерального прокурора України

в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України,

2. Міністерства оборони України,

3. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Земінвест"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правова фірма "Спартак"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "База відпочинку Зелений гай"

про витребування майна

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Земінвест" (далі - Товариство) звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 та на рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017.

У касаційній скарзі Товариство просить вказані рішення та постанову у справі скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування своїх вимог Товариство посилається на порушення судами принципів верховенства права та юридичної визначеності, статей 41, 129 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 228, 388 Цивільного кодексу України, оскільки вважає, що суди, задовольняючи позов, здійснили незаконне втручання у право власності шляхом позбавлення відповідача його майна без будь-якої компенсації.

Разом із касаційною скаргою Товариством подана заява про зупинення виконання рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2017 і постанови Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 у справі №922/2083/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши додані до скарги матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частина 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

У даній справі розглядається майнова вимога про витребування майна з ціною позову у 400 000,00 грн.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні.

Відтак 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час подання касаційної скарги становить 881 000,00 грн.

Отже даний спір підпадає під правове регулювання частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII.

З матеріалів справи слідує, що рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.01.2018, позов задоволено. Визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України право власності на будівлі та споруди, що розташовані на просп. Московському, 54/56 у м. Харкові, а саме: нежитлові будівлі літ. Д-1 загальною площею 630,9м2, літ. Л-1 загальною площею 823,7 м2, літ. М-1 загальною площею 711,0 м2, літ. О-1 загальною площею 328,5 м2, літ. Н-2 загальною площею 379,2 м2, літ. П-1 загальною площею 425,5 м2, літ. И-1 загальною площею 267,2 м2, літ. З-1 загальною площею 551,5 м2, літ. Ж-1 загальною площею 153,1 м2, літ. К-1 загальною площею 704,2 м2, літ. Є-1 загальною площею 660,1 м2, літ. Г-1 загальною площею 15,4 м2, літ. С-2 загальною площею 836,2 м2, літ. В-1 загальною площею 45,7 м2, літ. Р-2 загальною площею 4260,3 м2;

Витребувано з чужого незаконного володіння Товариства будівлі та споруди, що розташовані за вказаною адресою та передано їх на баланс Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова.

Визнано недійсним, укладений 18.02.2005 між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правова фірма "Спартак" договір № 33 "Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін". Здійснено розподіл судових витрат.

З оскаржуваних судових актів вбачається, що суди встановивши, що договір від 18.02.2005 року №33 "Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін", у викладеній редакції з урахуванням змін та доповнень, порушує правовий режим відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил та є таким, що спрямований на незаконне заволодіння державним майном, визнали його нікчемним на підставі частин 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Тому задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що спірне військове майно вибуло з володіння держави за відсутності прийнятого в установленому порядку рішення Кабінету Міністрів України про його відчуження без застосування тендерної процедури, і відповідач придбав це майно в особи, яка не мала права його відчужувати (договір від 18.02.2005 року №33 "Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін", у викладеній редакції з урахуванням змін та доповнень, є нікчемним), а тому належне державі на праві власності майно вибуло поза її волею, а відтак відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України суди дійшли правомірних висновків, що спірне майно підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова, за яким закріплене це військове майно на праві оперативного управління (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Аргументи викладені в касаційній скарзі не спростовують встановлених судами обставин і не викликають розумних сумнівів щодо застосування судами норми права.

Верховний Суд зазначає, що Касаційний господарський суд обмежений розглядом питань щодо коректного застосування права і не виконує функції встановлення фактів, замість вже встановлених судами попередніх інстанцій і хоча особа, що подає касаційну скаргу має право висувати на розгляд суду спостереження, які вона вважає значущими, стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не гарантує результату касаційного розгляду справи на користь сторони.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

З огляду на вище викладені обставини, відсутні правові підстави вважати, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги мало б значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

За таких підстав Касаційний господарський суд у складі Верховного суду відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. У відкритті провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Земінвест" відмовити.

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи (у тому числі - оригінал платіжного доручення №170 від 19.02.2018 на суму 18 400,00 грн.) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Земінвест".

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов