Постанова

від 25.01.2018 по справі 906/652/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року

м. Київ

справа № 906/652/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого (доповідача), Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання: Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.09.2017

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр"

до Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Житомирська обласна державна адміністрація

за участю прокуратури Житомирської області

про визнання договору продовженим та визнання додаткової угоди укладеною

за участю:

прокурора: Савицька О.В. (посвідчення №041103 від 04.02.2016)

від позивача: 1) Кравець І.В. (довіреність від 02.11.2017)

2) Тоцька А.А. (ордер про надання правової допомоги)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" (далі - позивач), звернувшись в суд з позовом, просило: визнати продовженим договір оренди землі від 16.01.2006, відповідно до якого Лугинська районна державна адміністрація Житомирської області (далі-відповідач) надала, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" (далі-позивач) прийняло в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться за межами населених пунктів Жеревецької сільської ради, загальною площею 45,1906 га на землях промисловості на тих же умовах і на такий же строк - до 16.01.2026; визнати додаткову угоду до договору оренди від 16.01.2016, укладеного між Лугинською районною державною адміністрацією Житомирської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр", зареєстрованого у Лугинському районному відділі ЖРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" 01.06.2006 за №060121200001, укладеною.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач скористався наданим йому переважним правом на пролонгацію вищевказаного договору оренди від 16.01.2006, шляхом скерування відповідачу листа від 25.05.2015 №25/05-15 та проекту додаткової угоди, однак відповідач в місячний строк з дня закінчення строку договору - 16.02.2016, заперечень на поновлення договірних відносин позивачу не направив, позивач продовжив користуватись об'єктом оренди та вносив орендну плату, а тому останній просив суд задовольнити позовні вимоги на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.09.2016 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов задоволено.

З посиланням на частину 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі" суд вказав, що сторонами договору оренди, укладеного 16.01.2006 року, є позивач та відповідач і саме вони мають один до одного відповідні права і обов'язки.

Відтак відповідач зобов'язаний, проте ухиляється від укладання спірного правочину, оскільки у даному випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Суд визнав, що позивачем здійснюється сплата орендної плати і дотримано всі вимоги законодавства щодо пролонгації договору оренди землі.

Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 21.09.2017 (колегія суддів у складі: Олексюк Г.Є., - головуючий, Василишин А.Р., Гудак А.В.), це рішення місцевого суду скасував і прийняв нове, яким в позові відмовив.

Апеляційний суд визнав, що спірний договір припинив свою дію через 10 років з часу державної реєстрації, тобто 01.06.2016.

Суд мотивував свою постанову тим, що в силу частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" і статей 84, 122 Земельного кодексу України повноваженнями щодо передачі у власність або користування земельної ділянки, що є предметом спірного договору, наділена Житомирська обласна державна адміністрація. Однак, звертаючись з позовом до суду першої інстанції, ТОВ "Гранітний кар'єр" не заявляло будь-яких вимог до належного орендодавця - Житомирської обласної державної адміністрації, що в свою чергу виключає застосування до спірних правовідносин положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому суд вказав на те, що позивачем не дотримано процедуру поновлення договору, встановлену статтею 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки продовження користування орендованою земельною ділянкою позивачем та його повідомлення про намір реалізувати право на поновлення договору оренди, а також сплата орендних платежів за користування спірною земельною ділянкою після закінчення дії спірного договору оренди, не можна розцінювати, як згоду орендодавця на пролонгацію договору оренди, так як орендар сплачував кошти за фактичне користування земельною ділянкою.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить постанову апеляційної інстанції у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, обґрунтовані тим, що: заступником прокурора Житомирської області не надано підтвердження обставин, які зумовлювали представлення прокуратурою інтересів Житомирської обласної державної адміністрації у даній справі, а тому подана заступником прокурора Житомирської області апеляційна скарга була неправомірною; заперечень на продовження дії договору позивач від відповідача не отримував, оскільки лист від 11.09.2015 №6-03/817 (направлений із пропуском місячного строку для надання відповіді щодо пролонгації договірних відносин оренди землі) таких заперечень не містив, а лист від 06.06.2016 позивач не отримував; в силу положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" відповідач зобов'язаний укласти додаткову угоду до договору оренди, проте свої обов'язки не виконав, чим порушив права позивача; доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, про те, що сторонами не досягнуто всіх істотних умов договору оренди, вважає безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи. Так посилання на порушення статті 638 Цивільного кодексу України та статті 15 Закону України "Про оренду землі" на переконання позивача не заслуговують на увагу, оскільки договір було укладено в 2006 році та проведено його державну реєстрацію, що свідчить про те, що в договорі було передбачено всі істотні умови, зокрема щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки (пункт 4 договору) і орендної плати (пункти 8-10 договору); матеріалами справи не підтверджено наявності рішення відповідача про необхідність проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, що узгоджується з правовими висновками Вищого господарського суду України у постанові від 05.03.2015 зі справи №916/2294/14, і Верховного Суду України від 13.03.2017 зі справи №6-2195цс16, які позивач просить врахувати; статті 116, 122 Земельного кодексу України статті 21 про Закону України "Про місцеві державні адмінінстрації", статті 4 Закону України "Про оренду землі" не містять і не містили в 2006 році заборони місцевій адміністрації передавати земельні ділянки в оренду, а навпаки визначали такі повноваження; апеляційний суд помилково посилався на пункт 3 Перехідних положень до Земельного кодексу України, оскільки даний пункт застосовується до договорів, які було укладено до введення в дію Земельного кодексу України - 01.01.2002; заборгованість з податків і зборів та інших доходів бюджету відсутня; позивач не отримував ухвали апеляційного суду про виправлення описки щодо дати слухання справи, тому був позбавлений можливості взяти участь у прийнятті оскаржуваної постанови; апеляційним судом не досліджувалось питання заміни сторони - орендодавця у спірних правовідносинах, як способу вирішення спору без порушення прав та законних інтересів учасників судового процесу.

Підсумовуючи викладене з посиланням на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" позивач вважає, що постанова апеляційного суду прийнята без повного з'ясування всіх обставин справи, не досліджені ті обставини, які мають суттєве значення для правильного розгляду справи, не надано правильну оцінку доказам, прийняте судове рішення суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Від прокурора Житомирської області надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить постанову у справі залишити без змін, як таку, що відповідає чинному законодавству, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Зокрема прокурор вказує на те, що скарга не містить доводів, які спростовують висновки суду апеляційної інстанції. Мотивує свою позицію висновками аналогічними з викладеними в оскаржуваному судовому акті.

Щодо доводів про відсутність повноважень у прокурора на представництво інтересів держави у даній справі, то вони обґрунтовані не вжиттям дієвих заходів відповідача та третьої особи щодо оскарження рішення суду першої інстанції, направлених на захист інтересів держави у сфері земельних відносин.

Представником позивача 25.01.2018 безпосередньо до суду касаційної інстанції подано додаткові пояснення до касаційної скарги.

Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Отже скористатися таким правом на подачу додаткових пояснень особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За вказаних обставин такі пояснення до касаційної скарги судом касаційної інстанції не приймаються до розгляду, та не розглядаються.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що за умовами укладеного між сторонами договору оренди землі від 16.01.2006 відповідач передав позивачу у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка відноситься до земель промисловості.

Договір оренди було зареєстровано у встановленому порядку.

Суд апеляційної інстанції виходячи із положень статті 122 Земельного кодексу України встановив, що у спірних правовідносинах повноваженнями щодо передачі спірної земельної ділянки наділена Житомирська обласна державна адміністрація.

Відповідно до вказаної статті у редакції, що існувала на час існування спірних правовідносин, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1). Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб (частина 2). Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва (частина 3). Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (частина 5). Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 6). Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (частина 7). Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря (частина 8). Державні органи приватизації здійснюють продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації (частина 9).

За змістом частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції від 12.02.2015, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин і направлення позивачем листа-повідомлення від 25.05.2015 №25/05-15, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до частин 6-9 статті 33 цього Закону у тій же редакції, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Згідно із приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час подачі позову, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч.2). Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу (ч.3).

Виходячи із змісту наведеної норми права у судовому порядку захисту підлягають порушене право і охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Встановивши, що орендодавцем у спірних правовідносинах має виступати Житомирська обласна державна адміністрація, а такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на положеннях статті 122 Земельного кодексу України, суд касаційної інстанції погоджується із висновками цього суду про те, що позов до визначеного у даній справі позивачем відповідача, задоволенню не підлягав.

Аргумент позивача про те, що статті 116, 122 Земельного кодексу України, стаття 21 Закону України "Про місцеві державні адмінінстрації", стаття 4 Закону України "Про оренду землі" не містять і не містили в 2006 році заборони місцевій адміністрації передавати земельні ділянки в оренду, а навпаки визначали такі повноваження, не мають правового значення для правильного вирішення спору у даній справі, оскільки вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 16.01.2006 у даній справі не заявлялися, а вирішення позову, пред'явленого до неналежного відповідача, від цих обставин не залежить. Таким чином такий аргумент судом відхиляється.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами позивача щодо помилкового посилання апеляційного суду на пункт 3 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України у застосованій судом редакції, оскільки договір було укладено після введення в дію цього Кодексу 25.10.2001, а тому зазначені положення до даних правовідносин не застосовуються.

Аргумент позивача про те, що заступником прокурора Житомирської області не надано підтвердження обставин, які зумовлювали представлення прокуратурою інтересів Житомирської обласної державної адміністрації у даній справі відхиляється Верховним Судом виходячи із наступного.

Положеннями статті 29 Господарського процесуального кодексу України у редакції, що діяла на час звернення прокурора із апеляційною скаргою, визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу (частина 1).

Стаття 25 Закону України "Про прокуратуру". визначає нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, а отже не регулює питання представництва прокурора у господарському суді.

Виходячи із наведених положень Господарського процесуального кодексу України з метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, та повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 24 України "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур (частина 3). Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (частина 7).

При цьому із приписів статті 24 України "Про прокуратуру" не вбачається перешкод для здійснення прокурором представництва у господарському суді.

Аргументи позивача про те, що заперечень на продовження дії договору від відповідача він не отримував, що матеріалами справи не підтверджено наявності рішення відповідача про необхідність проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, що відповідач зобов'язаний укласти додаткову угоду до договору оренди, проте свої обов'язки не виконав, чим порушив права позивача, у якого відсутня заборгованість із податків і зборів та інших доходів бюджету, відхиляється Верховним Судом, виходячи із наведених вище обставин щодо того, що зазначений позивачем відповідач не має відповідати за даним позовом.

Доводи позивача в частині, яка стосується спростування доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, відхиляються Верховним Судом як такі, що мали викладатись позивачем на стадій апеляційного перегляду справи, зокрема у відзиві на апеляційну скаргу.

Аргумент про те, що позивач не отримував ухвали апеляційного суду про виправлення описки щодо дати слухання справи у зв'язку з чим був позбавлений можливості взяти участь у засіданні суду на час прийняття оскаржуваної постанови, спростовується матеріалами справи, котрі містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про одержання такого позивачем 29.07.2017 (том 2 а.с.45).

Та обставина, що у оскарженому рішенні суду апеляційної інстанції не зазначено дати виготовлення повного його тексту, не є підставою для його скасування виходячи із положень частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, доводи відзиву на касаційну скаргу щодо законності оскарження постанови апеляційного суду, знайшли своє підтвердження.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 301, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранітний кар'єр" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 у справі Господарського суду Житомирської області №906/652/16, залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов