Рішення

від 22.01.2018 по справі 575/969/16-ц

ВЕЛИКОПИСАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 575/969/16-ц

Провадження № 2/575/1/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2018 р. смт. Велика Писарівка

ОСОБА_1 районний суд Сумської області у складі:

головуючого - судді Савєльєвої А.І.,

за участю секретаря - Доценко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.В.Писарівка цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства Агророзсоші про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, про витребування майна з чужого незаконного володіння та про відшкодування збитків від безпідставно набутого майна, відшкодування матеріальної та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного підприємства Агророзсоші , в якій просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 04.10.2014, сторонами у якому зазначені ОСОБА_2 та ПП Агророзсоші , та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 01.03.2008, сторонами у якому зазначені ОСОБА_3 та ПП Агророзсоші , зобов'язати відповідача повернути йому земельну ділянку загальною площею 5,04 га., яка належить йому на праві приватної власності на підставі державного акту серії IV-СМ №032073 від 01.11.2001, яка розташована в с.Розсоші Великописарівського району Сумської області, та повернути йому земельну ділянку загальною площею 4,96 га за кадастровим № 5921284000:08:001:0038, яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі за №598 від 18.06.2015, та стягнути з відповідача на його користь заподіяні збитки у розмірі 76737,78 грн. у вигляді упущеної вигоди , мотивуючи свої вимоги тим, що оспорювані договора оренди землі власниками земельних ділянок не підписувалися. У зв'язку з наведеним позивач просить позов задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просить суд його задовольнити.

Представники позивача - ОСОБА_4 - у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просить суд його задовольнити, та пояснив, що позивач договір оренди земельної ділянки не підписував, це підтверджується висновком експерта, тому даний договір є недійсним, відповідач користується земельною ділянкою безпідставно, тому повинен за користування нею заплатити кошти. Також це стосується і земельної ділянки, що належала ОСОБА_3, яка померла, оскільки відповідач не надав доказів про те, що орендна плата їй сплачувалась за користування земельною ділянкою. Просить суд визнати договора недійсними, зобов'язати повернути земельні ділянки та відшкодувати збитки.

Представник відповідача - ОСОБА_5 - у судовому засіданні позов не визнав, проти задоволення позову заперечує, а також пояснив, що у 2008 році між ПП Агророзсоші та ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договори оренди землі, які пройшли державну реєстрацію в ДЗК, підприємством були виконані всі умови договору. ОСОБА_3 померла, спадщину оформив позивач, якому у 2016 році були перераховані кошти, але він відмовився. ОСОБА_3 орендна плата сплачувалася. Підприємством кожного року подається звіт І-ДР, який підтверджує здійснення виплат особам. За період 2016-2017 р.р. кошти сплачені ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що, в якому році не знає, але ОСОБА_3 укладала договір оренди земельної ділянки, вона бачила як вона його підписувала , орендну плату і ОСОБА_3, і ОСОБА_6 отримували, ОСОБА_3 і їй привозила зерно додому, у 2014-2015 роках - по 5 тис. грн., у 2016-2017 роках - невідомо чи отримували. Щоб позивач підписувався вона не бачила, кошти в її присутності не отримував.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що не пам'ятає коли укладалися договори оренди земельної ділянки, він не бачив, щоб ОСОБА_2 Та ОСОБА_3 підписували договори, не пам'ятає у якому розмірі отримували орендну плату, але ОСОБА_3 до 2014 року її отримувала.

Свідок ОСОБА_9 пояснила у судовому засіданні, що у 2009 році була прийнята в ПП Агророзсоші на роботу, договори оренди були підписані, була проведена їх державна реєстрація в ДЗК. Коли в реєстраційній службі повідомили, що договір оренди позивача, укладений у 2008 році, не відповідає вимогам, вона придбала бланк договору, за позивача договір оренди підписав його батько восени 2014 року, він же надав і копію державного акту, зареєстрований в реєстраційній службі даний договір був у 2015 році. У 2014 році вона видала по касових ордерах на руки 28 тис. грн., а у 2015 році видано батькові позивача 25 тис. грн., а позивач не отримував.

Заслухавши пояснення учасників справи, свідків, повно та всебічно проналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Стаття 41 Конституції України, ст.319 Цивільного кодексу України гарантують право власника на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також укладеним між сторонами договором оренди землі.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 5,04 га відповідно до Державного акту серії ІV-СМ № 032073 від 01.11.2001 (а.с.7-8).

04 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ПП Агророзсоші укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки (кадастровий номер 5921284000:08:005:0044). Даний договір зареєстрований 15.04.2015 реєстраційною службою ОСОБА_1 районного управління юстиції Сумської області; рішення про державу реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 20734029 від 16.04.2015; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 620119059212 (а.с.228-229).

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону України "Про оренду землі", а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19, цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі підлягає державній реєстрації та на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ч. 2 ст. 125 ЗК України й ст.18 Закону України Про оренду землі є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Таким чином, оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі, він в силу вимог ст.ст. 210, 640 ЦК України є укладеним, а отже - оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Відповідно до правової позиції, висловленої Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи N 6-99цс13, договір оренди землі є укладеним з моменту його державної реєстрації, а отже - оспорюваним й витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння без визнання цього договору оренди землі недійсним не ґрунтується на вимогах, встановлених ст. 210, ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України й ст.18 Закону України Про оренду землі .

У пунктах 1, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків; відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України та відповідно до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 25.12.2013 року по справі № 6-118цс13 відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, за своєю правовою природою відсутність волевиявлення учасника правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним, при цьому правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229 - 235 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися

свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд, не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК).

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи № 12321/16917 від 15.09.2017 підписи від імені ОСОБА_2 в договорі оренди землі від 04.10.2014 в графі Підписи сторін в рядку Орендодавець , в акті визначення меж земельної ділянки в натурі від 04.10.2014 в рядку Орендодавець та в акті передачі-прийому земельної ділянки від 04.10.2014 в графі Передала (в) в рядку Підпис виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2, а іншою особою (особами).

Згідно із правовою позицією, що її висловив Верховний Суд України у справі № 6-162цс13 від 19.02.2014 року, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Виходячи з аналізу наведених норм права, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, а також висновку експертизи, суд доходить висновку, що договір оренди землі від 04.10.2014 має бути визнаний недійсним, оскільки він не був підписаний ОСОБА_2, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на укладення такого договору, а також відповідач має бути зобов'язаний повернути спірну земельну ділянку власнику, оскільки ПП Агророзсоші використовує її безпідставно, протиправно, всупереч волі власника.

Відповідно до ст.236 ЦК України, правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Доводи представника відповідача щодо сплати (батькові) коштів за оренду земельної ділянки суд не вважає обґрунтованими, так як вони не спростовують факту відсутності вільного волевиявлення позивача на укладення зазначеного оспорюваного договору на викладених у ньому умовах.

В судовому засіданні також встановлено, що реєстрацією спірного договору оренди земельної ділянки займалася ОСОБА_9 (свідок), яка на той час перебувала з відповідачем у трудових відносинах, що підтверджується також і Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.229), в якому зазначено, що заявником є ОСОБА_9, яка на той час не мала повноважень на вчинення таких дій

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.03.2008, сторонами у якому зазначені ОСОБА_10 та ПП Агророзсоші та зобов'язання відповідача повернути йому земельну ділянку загальною площею 4,96 га з кадастровим № 5921284000:08:001:0038, яка належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину, зареєстрованого в реєстрі за №598 від 18.06.2015, суд виходить з наступного.

01 березня 2008 року між ОСОБА_10 та ПП Агророзсоші було укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,96 га (Державний акт ІV-СМ № 032445). Даний договір зареєстрований у ОСОБА_1 відділенні СРФ ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 040808349 від 01.09.2008 (а.с.15-18).

Згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Як слідує зі статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Частиною 4 ст. 32 Закону України Про оренду землі визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Пункт 38 Договору оренди земельної ділянки від 01.03.2008 не містить кокретизації щодо зміни умов чи розірвання договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку, тому за загальним правилом смерть фізичної особи - орендодавця не є підставою для припинення договору, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців переходять права та обов'язки за договором оренди, якщо інше не передбачено у самому договорі.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.06.2015 (а.с.14) ОСОБА_2 є спадкоємцем земельної ділянки площею 4,9630 га, розташованої на території Розсошівської сільської ради ОСОБА_1 району, кадастровий номер 5921284000:08:001:0038, належної померлій 05.09.2014 ОСОБА_10 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІV-СМ № 032445 від 01.11.2001. Право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано 18.06.2015 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.19-20).

Позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, так як перевірка належності підпису особі не може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, встановлення зазначеної обставини потребує спеціальних знань, однак на підтвердження відсутності волевиявлення ОСОБА_10 на укладення договору оренди земельної ділянки почеркознавча експертиза не проведена за недостатністю матеріалу, висновок експерта відсутній, інші докази не надані.

При вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо відшкодування йому збитків у вигляді упущеної вигоди, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо такі порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 157 ЗК України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержанням доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно ро'зяснень п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ вирішуючи позови про відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 156, 157 ЗК України відшкодування збитків здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки і діяльність яких обмежує права власників та землекористувачів.

Даний порядок встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 19 квітня 1993 р. N 284.

Відповідно до п. 3 Порядку неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно достатті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина друга статті 22 ЦК України).

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно було б ним отримані в разі використання земельної ділянки. Аналогічна правова позиція була вказана в постанові ВСУ від 09.12.2014 року №3-188гс14.

Відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Таким чином, для стягнення збитків у виді упущеної вигоди необхідно встановити протиправність поведінки відповідача, наявність збитків та їх розмір, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками, а також його вину. Лише одночасна наявність всіх названих елементів дає підстави для стягнення збитків.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення упущеної вигоди позивач посилався на те, що за період безпідставного користування ПП Агророзсоші його земельними ділянками розмір заподіяних йому збитків дорівнює розміру орендної плати за весь період та становить 76 737,78 грн. Однак видається непереконливою методика розрахунку розміру збитків, використана позивачем, оскільки позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір, однак цього позивачем зроблено не було. Наведені позивачем розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу. Посилання позивача у розрахунку на неотриманий дохід у розмірі 12% від вартості земельної ділянки не підтверджені відповідними документами, іншими належними і допустимими доказами, що свідчили б про конкретний розмір доходу, який міг би і повинен був отримати позивач.

При цьому, у судовому засіданні також встановлено, що позивач ОСОБА_2 відмовлявся від отримання від ПП Агророзсоші орендної плати, що підтверджується відповідними письмовими доказами (а.с.236-246).

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

При цьому, з позивача підлягає стягненню сума недоплаченого при подачі позову судового збору у розмірі 1653 гривні 60 копійок, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України Про судовий збір за подання позовної заяви, що має одночасно майновий та немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (в редакції на час подання позову) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менше 551,20 грн., та за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у сумі, що становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (станом на 01.01.2016).

При цьому відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

Таким чином, при подачі позову, що має одночасно майновий та немайновий характер, підлягав сплаті судовий збір у загальному розмірі 2972,18 грн., однак до позовної заяви додано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1318,58 грн., тобто доплаті підлягає 1653,60 грн.

З відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору пропорційно до задоволеної частини позову.

Керуючись ст. 41 Конституції України, Законом України Про оренду землі , ст.ст. 202, 203, 210, 215, 319, 387, 640, 792 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 42, 48, 76, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов ОСОБА_2 - задовольнити частково .

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 04.10.2014, сторонами у якому зазначені ОСОБА_2 та ПП Агророзсоші .

Зобов'язати Приватне підприємство Агророзсоші , місцезнаходження: 42813 с.Розсоші,139 Великописарівського району Сумської області, код ЄДРПОУ 34205602, повернути ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 а кв.29 м.Харків, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, земельну ділянку загальною площею 5,04 га, яка розташована в с.Розсоші В.Писарівського району Сумської області та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Державного акту серії ІV-СМ № 032073 від 01.11.2001.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 а кв.29 м.Харків, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на користь держави недоплачену суму судового збору 1653 гривні 60 копійок.

Стягнути з Приватного підприємства Агророзсоші , місцезнаходження: 42813 с.Розсоші,139 Великописарівського району Сумської області, код ЄДРПОУ 34205602, на користь ОСОБА_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 а кв.29 м.Харків, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, в рахунок повернення судового збору 1102 гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Апеляційного суду Сумської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повне судове рішення виготовлене та підписане 31 січня 2018 року.

Суддя А.І.Савєльєва