Рішення

від 22.01.2018 по справі 910/21148/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2018Справа № 910/21148/17 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про розірвання з 14.11.2016 року договору поруки №4О16007Д/П від 04.11.2016р..

При секретарі судового засідання: Єрмоловій Р.М.

Представники сторін:

від позивача : Васів Ю.М., договір про надання правової допомоги від 18.07.17;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання з 14.11.2016 року договору поруки №4О16007Д/П від 04.11.2016р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.11.2016 між ним та відповідачем укладений договір поруки № 4О16007Д/П, за яким позивач поручився перед відповідачем за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Нова" зобов'язань за кредитними договорами № 4О16005Д від 22.03.2016 року та № 4016007Д від 22.03.2016 року. Позивач 07.11.2016 року згідно платіжних доручень № 4008 та № 4009 виконав усі зобов'язання ТОВ "Дельта Нова" за кредитними договорами та сплатив відповідачу суму боргу в загальному розмірі 1 972 263 031,85 грн. За умовами договору поруки відповідач повинен був до 14.11.2016 передати позивачу (поручителю) належним чином засвідчені документи, що підтверджують обов'язки боржника. Проте відповідач свої зобов'язання за договором поруки досі не виконав.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вимогами розірвати з 14 листопада 2016 року договір поруки №4О16007Д/П, укладений між ПАТ КБ Приватбанк та ТОВ Лайк-Сіті .

Ухвалою господарського суду м. Києва від 29.11.2017 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.01.2018 р.

15.01.2018 року до канцелярії суду відповідач подав відзив на позовну заяву та документи по справі.

В судовому засіданні 15.01.2018 року позивач подав документи по справі.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України від 03.10.2017 N2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 N2147VІІІ, чинної з 15.12.2017, передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 12 ГПК України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно приписів статті 12 та глави 10 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Дана господарська справа є справою незначної складності з огляду на предмет та підстави заявлених позовних. Відтак, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута в порядку спрощеного провадження.

Представники сторін не заперечували про розгляд даної справи у спрощеному позовному провадженні.

В судовому засіданні 15.01.2018 року оголошено перерву до 22.01.2018 року.

В судове засідання 22.01.2018 року представник відповідача не з'явився.

Представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд відмовив у задоволенні клопотання усного клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04.11.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (поручитель) та публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4О16007Д/П.

Згідно з статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до п.1 договору, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю Дельта Нова (код ЄДРПОУ 40581880) (боржник) своїх зобов'язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: №4О16007Д від 22.03.2016 року (кредитний договір 1) та №4О16005Д від 22.03.2016 року (кредитний договір 2).

Згідно з п.2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

Пунктом 8 договору передбачено, що до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору (ам,) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 10 договору кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за договором (п.11 договору).

В п.17 договору зазначено, що він укладений/підписаний із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого Центру Сертифікації ключів ПАТ КБ Приватбанк , на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016 року укладеної сторонами.

Позивачем зазначено, що ним сплачено ПАТ КБ Приватбанк згідно договору поруки № 4О16007Д/П як виконання обов'язків по кредитних договорах №4О16007Д від 22.03.2016 року та №4О16005Д від 22.03.2016 року загальну суму 1 972 263 031,85 грн.

В матеріалах справи наявні платіжні доручення, а саме:

- №4008 від 07.11.2016 року на суму 812 419 181,80 грн. з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4О16007Д від 22.03.2016 згідно договору поруки № 4О16007Д/П від 04.11.16 ,

- №40089 від 07.11.2016 року на суму 1 159 843 850,05 грн. з призначенням платежу: виконання зобов'язань по кредитному договору № 4О16005Д від 22.03.2016 згідно договору поруки № 4О16007Д/П від 04.11.16 .

Відповідно до ч.1,2 статті 556 ЦК України після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Спір у справі виник внаслідок того, що позивач як поручитель виконав обов'язок боржника за кредитними договорами, а саме погасив борг в загальному розмірі 1 972 263 031,85 грн., проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поруки засвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника позивачу не передав, що і стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про розірвання з 14.11.2016 року договору поруки № 4О16007Д/П.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч.1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 14 договору передбачено, що дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Документальних доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки матеріали справи не містять.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Відповідно ч. 1 до статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України при істотній зміні обставин (Постанова Верховного суду України від 27.02.2012 за № 3-9гс12).

З наведених норм права вбачається, що наслідком розірвання договору є припинення зобов'язань сторін. При розірванні договору через істотну зміну обставин має бути в наявності сукупність певних обставин, зокрема: неочікування сторонами такої зміни обставин; неможливість сторін усунути причини, які призвели до зміни обставин; порушення співвідношення майнових інтересів сторін через зміну обставин; відсутність несення ризику зміни обставин стороною.

Враховуючи вищезазначене, обставини на які посилається позивач, не є істотними в розумінні статті 652 Цивільного кодексу України.

В той же час суд відзначає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитними договорами, значною мірою позбавило товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Стіі" того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Судом взято до уваги те, що позивачем не подано жодних доказів в підтвердження того, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами, а також доказів висловлення відповідачем відмови від передання таких документів.

Більш того, згідно з висновками Вищого господарського суду України, викладеними у постанові від 16.05.2012 у справі №5004/2440/11(5004/550/11), правова можливість задоволення на підставі вказаної норми позовної вимоги про розірвання договору пов'язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору;

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

В даному випадку, відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачеві відповідної шкоди.

Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх оспорюваних або порушених прав.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, з огляду недоведеність позивачем наявності підстав для розірвання з 14 листопада 2016 року договору поруки №4О16007Д/П від 04.11.2016 в судового порядку, а також наявності порушеного суб'єктивного права, на захист якого поданого позов, позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" з підстав, заявлених у даній позовній заяві, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 129, 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 31.01.2018 року.

Суддя С.М. Мудрий