Постанова

від 19.06.2018 по справі 910/21148/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21148/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Васів Ю.М.,

відповідача - Лісовський С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 (судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.) та рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 (суддя Мудрий С.М.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті"

до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

про розірвання з 14.11.2016 договору поруки,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про розірвання з 14.11.2016 договору поруки № 40160007Д/П на підставі статей 526, 530, 612 Цивільного кодексу України.

Позов обґрунтовано наявністю підстав для розірвання спірного договору у зв'язку з ненаданням відповідачем позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржників за кредитними договорами. Позивач, наголошуючи на істотності порушення, послався на те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору поруки (у частині надання позивачеві належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами) він значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому виконанні договору.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ "ПриватБанк" у відзиві на позов послалося на недотримання позивачем вимог статті 188 Господарського кодексу України щодо порядку розірвання договору та недоведеність повного виконання позивачем умов договору поруки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд визнав недоведеною істотність порушення умов договору від 04.11.2016 відповідачем і дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання цього договору у судовому порядку з підстав, заявлених позивачем. При цьому суд зауважив, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що його право порушено, тобто те, що він звертався до відповідача з вимогою надати документи на підтвердження обов'язків боржника за кредитними договорами, а також відмови відповідача у такому.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 залишено без змін.

Апеляційний господарський суд погодився із висновками місцевого господарського суду про необґрунтованість і недоведеність позову, зазначивши, що позивачем не надано доказів пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя і доказів наявності порушеного зобов'язання боржника та його обсягу станом на час сплати позивачем грошових коштів відповідачеві. Суд апеляційної інстанції також зазначив про недоведення позивачем факту повного погашення заборгованості, оскільки часткове погашення заборгованості боржника за кредитними договорами не призводить до переходу до нього всіх прав кредитора за цим договором.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Лайк-Сіті" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 509, 522, 525, 626, 627, 638, 650, 652, 653 Цивільного кодексу України, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору поруки, що полягало у ненаданні позивачеві копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач не зміг реалізувати своє право на стягнення з боржника боргу та поніс збитки у сумі 1 972 263 031,85 грн, які ним було перераховано у рахунок виконання кредитних зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Нова" (далі - ТОВ "Дельта Нова") на користь ПАТ КБ "ПриватБанк".

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" просило відхилити касаційну скаргу, а рішення і постанову у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, викладені у відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування рішення і постанови у справі, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують встановленого господарськими судами, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами.

Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" - поручителем та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" - кредитором укладено договір поруки № 4О16007Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Дельта Нова" - боржником своїх зобов'язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитними договорами: від 22.03.2016 № 4О16007Д (кредитний договір 1) та від 22.03.2016 №4О16005Д (кредитний договір 2).

Згідно з пунктом 2 договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах і в терміни відповідно до кредитного договору.

Пунктом 8 договору передбачено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договором(ами) застави (іпотеки), укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язання боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Відповідно до пункту 10 договору кредитор зобов'язаний у разі виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за ним (пункт 11 договору).

Пунктом 14 договору передбачено, що його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.

Згідно з пунктом 17 договору його укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа акредитованого Центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк", на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.

Позивач (в обґрунтування позову) послався на те, що ним сплачено ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором від 04.11.2016 на виконання обов'язків за кредитними договорами від 22.03.2016 № 4О16007Д та від 22.03.2016 №4О16005Д грошові кошти на загальну суму 1 972 263 031,85 грн, а саме: згідно з платіжним дорученням від 07.11.2016 № 4008 - 812 419 181,80 грн (призначення платежу: виконання зобов'язань за кредитним договором № 4О16007Д від 22.03.2016 згідно з договором поруки № 4О16007Д/П від 04.11.2016) та згідно з платіжним дорученням від 07.11.2016 № 4009 - 1 159 843 850,05 грн (призначення платежу: виконання зобов'язань за кредитним договором № 4О16005Д від 22.03.2016 згідно з договором поруки № 4О16007Д/П від 04.11.2016).

У зв'язку з істотним, на думку позивача, порушенням відповідачем умов договору (ненаданням належним чином завірених копій документів на підтвердження обов'язків боржника за кредитним договором і засобів забезпечення зазначених обов'язків) позивач просив розірвати договір поруки у судовому порядку.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частин 1, 2 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 554 цього Кодексу у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (частина 1 статті 543 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 4 договору від 04.11.2016 у випадку невиконання боржником пункту 1 спірного договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, наведений у письмовій вимозі кредитора, упродовж 5 календарних днів з моменту отримання такої вимоги.

Втім, як установив суд апеляційної інстанції, позивачем не надано доказів на підтвердження пред'явлення відповідачем майнових вимог до поручителя, а також на підтвердження наявності порушеного зобов'язання боржника та його обсягу станом на момент сплати позивачем грошових коштів відповідачеві.

За змістом частин 1, 2 статті 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз положень частин 1,2 статті 556 цього Кодексу дає підстави для висновку, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора у зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не призводить до переходу до нього прав кредитора за цим договором.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15.

Під час вирішення спору апеляційний господарський суд визнав недоведеним позивачем факт повного виконання зобов'язання за боржника перед кредитором із повернення кредитів і сплати відсотків за користування ними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження обсягу таких зобов'язань і строків їх виконання, тобто того, що заборгованість боржника перед кредитором становила саме погашену поручителем суму та, відповідно, була ним погашена в повному обсязі.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів урегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів визначено главою 20 Господарського кодексу України.

За змістом статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як уже зазначалося, сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою. Однак, як установили господарські суди попередніх інстанцій, належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору від 04.11.2016 відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору у матеріалах справи немає.

За змістом статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам спірного договору та урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не установили обставин, які передбачали б можливість розірвання договору від 04.11.2016 із підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України). Суди попередніх інстанцій з'ясували, що позивачем не надано, як і не містять матеріали справи, доказів на підтвердження того, що саме ненадання відповідачем примірників кредитних договорів є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від боржника повернення сплачених позивачем коштів, тому не доведено і наявності шкоди. Крім того, вирішуючи спір, господарські суди попередніх інстанцій не установили обставин і підстав, з якими положення статті 652 Цивільного кодексу України (істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору) пов'язують можливість розірвання спірного договору.

Ураховуючи наведені положення законодавства і обставини установлені судами, та зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору поруки із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову про розірвання договору від 04.11.2016.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі судових рішень не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пункту 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2018 у справі № 910/21148/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак