Постанова

від 23.01.2018 по справі 905/1620/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа №905/1620/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - ОСОБА_1, посвідчення №044395 від 04.10.2016 року;

першого відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю №71 від 26.12.2017 року;

другого відповідача - не з'явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харків, (вх.№3831Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 року по справі №905/1620/17,

за позовом Заступника керівника Краматорської місцевої прокуратури, м.Краматорськ,

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м.Харків,

2. Приватного підприємства Східпромтехнологія , м.Барвінкове,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державний професійно-технічний навчальний заклад Краматорський центр професійно-технічної освіти , м.Краматорськ,

про визнання недійсним договору оренди №5759/2013 від 13.08.2013 року, договору №4 від 07.12.2016 року, яким внесені зміни до нього, припинення зобов'язання за ним на майбутнє та зобов'язання звільнити державне окреме індивідуальне визначене майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року заступник керівника Краматорської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (перший відповідач) та 2. Приватного підприємства Східпромтехнологія (другий відповідач) з позовом, в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди №5759/2013 від 13.08.2013 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області та Приватним підприємством Східпромтехнологія , договір №4 від 07.12.2016 року, яким внесені зміни до нього, припинити зобов'язання за ним на майбутнє;

- зобов'язати Приватне підприємство Східпромтехнологія звільнити державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 21,7 кв.м. та частину приміщення фрезерної майстерні площею 118,3 кв.м. будівлі механічних майстерень, які розташовані за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ювілейна, 62 та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області;

- стягнути солідарно з відповідачів судовий збір на користь прокуратури Донецької області.

Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний правочин укладено з порушенням ст. 63 Закону України Про освіту , оскільки передача в оренду майна, що є об'єктом освіти без урахування його призначення - для навчально-виховного процесу, освітньої діяльності, в силу ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.11.2017 року у справі №905/1620/17 (повне рішення складено 04.12.2017 року, суддя Буракова А.М.) позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним договір оренди №5759/2013 від 13.08.2013 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (ідентифікаційний код 13511245) та Приватним підприємством Східпромтехнологія (ідентифікаційний код 34255428), договір №4 від 07.12.2016 року, яким внесені зміни до нього, припинено зобов'язання за ним на майбутнє.

Зобов'язано Приватне підприємство Східпромтехнологія звільнити державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 21,7 кв.м. та частину приміщення фрезерної майстерні площею 118,3 кв.м. будівлі механічних майстерень, які розташовані за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул. Ювілейна, 62 та повернути їх Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області.

Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області на користь прокуратури Донецької області суму сплаченого судового збору у розмірі 1600,00 грн.

Стягнуто з Приватного підприємства Східпромтехнологія на користь прокуратури Донецької області суму сплаченого судового збору у розмірі 1600,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди №5759/2013 від 13.08.2013 року, договору №4 від 07.12.2016 року, яким внесені зміни до нього, припинення зобов'язання за ним на майбутнє, оскільки зміст договору суперечить вимогам Закону України Про освіту №1060-XII (в редакції чинній до 28.09.2017 року) та спірне приміщення навчального закладу не може бути об'єктом оренди для використання його у комерційній діяльності.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно розтлумачено норми матеріального права, що призвело до неправильного застосування норм Закону України Про освіту . Зокрема, невірно трактовано поняття - об'єкт освіти , у зв'язку з чим належним чином не досліджено, що може бути об'єктом оренди. Скаржник наполягає на тому, що позивачем не доведено наявність заборони оренди спірних приміщень. Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що має місце порушення норм процесуального права, які полягають у не визначені прокурором позивача у справі, підстав подання позову без визначення особи, за відсутності якої прокурор мав право самостійно подати позов.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.01.2018 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.

Зазначена ухвала суду була направлена всім учасникам справи 04.01.2018 року рекомендованими листами за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана третьою особою 09.01.2018 року, прокуратурою та першим відповідачем - 10.01.2018 року, другим відповідачем - 11.01.2018 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи.

Представники позивача, другого відповідача та третьої особи письмового відзиву на апеляційну скаргу не надали. Представник другого відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи, що другий відповідач та третя особа були повідомлені належним чином, їх явка у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за їх відсутності.

У судовому засіданні 23.01.2018 року представник першого відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.

Представник прокуратури зазначив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача та першого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

13.08.2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець, перший відповідач у справі) та Приватним підприємством Східпромтехнологія (орендар, другий відповідач у справі) було укладено договір оренди №5759/2013 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 21,7 кв.м. та частину приміщення фрезерної майстерні площею 118,3 кв.м. будівлі механічних майстерень, які розташовані за адресою: Донецька область, м.Краматорськ, вул. Ювілейна, 62, що знаходяться на балансі ДПТНЗ Краматорський центр професійно-технічної освіти (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.05.2013 року і становить за незалежною оцінкою 163880,00 грн. (п. 1.1. договору оренди)

У пункті 1.2. договору сторони передбачили, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерні для виготовлення металовиробів.

Сторони визначили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1. договору).

Відповідно до акту приймання-передавання від 13.08.2013 року (додаток №2 до договору оренди) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (орендодавець) передало Приватному підприємству Східпромтехнологія (орендар) державне майно - нежитлові вбудовані приміщення площею 21,7 кв.м. та частину приміщення фрезерної майстерні площею 118,3 кв.м. будівлі механічних майстерень, які розташовані за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ювілейна, 62, що знаходяться на балансі ДПТНЗ Краматорський центр професійно-технічної освіти , з метою розміщення майстерні для виготовлення металовиробів, відповідно до договору оренди.

Згідно акту приймання-передавання від 13.08.2013 року незалежна оцінка переданого в оренду майна станом на 31.05.2013 року становила 163880,00 грн.; стан майна на момент укладення договору, у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря, не потребує поточного або капітального ремонту.

У подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору оренди, а саме 13.06.2014 року укладено договір №1, 11.08.2015 року укладено договір №2, 16.11.2016 року укладено договір №3 та 07.12.2016 року укладено договір №4 про внесення змін до договору оренди.

Відповідно до договору №1 від 13.06.2014 року про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.08.2013 року №5759/2013, строк дії договору було продовжено до 12.08.2015 року включно. Відповідно до договору №2 від 11.08.2015 року про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.08.2013 року №5759/2013, строк дії договору було продовжено до 12.08.2016 року включно. Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , п. 10.4. договору оренди майна, що належить до державної власності від 13.08.2013 року №5759/2013, враховуючи заяву орендаря від 10.06.2016 року №07 та факт ненадання Міністерством освіти і науки України відповідного погодження у встановлений листом регіонального відділення від 23.06.2016 року №07-05-03389 строк, сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк дії договору оренди до 12.08.2017 року включно.

У п.10.4. договору оренди № 5759/2013, з урахуванням змін, внесених договором №4, вказувалося, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються договором про внесення змін, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Також, у п.10.10. договору оренди №5759/2013, з урахуванням змін, внесених договором №4, вказувалося, що майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання акту приймання-передавання між орендарем та балансоутримувачем. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 1.1. статуту Державного професійно-технічного навчального закладу Краматорський центр професійно-технічної освіти (нова редакція, дата реєстрації - 13.05.2014 року), центр є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України, державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників та молодших спеціалістів, пов'язаних з упровадженням новітніх технологій виробництва чи сфери послуг, з формуванням у них необхідних економічних і організаційно-управлінських знань та комп'ютерної грамотності. Центр може здійснювати підготовку робітників високого рівня кваліфікації з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації працюючих робітників і незайнятого населення.

Згідно п. 1.2. статуту Державного професійно-технічного навчального закладу Краматорський центр професійно-технічної освіти головним завданням Центру є забезпечення права громадян України на професійне навчання відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей та стану здоров'я з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках.

Причиною виникнення спору по даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання договору недійсним (з припиненням зобов'язань за ним на майбутнє) та спонукання суб'єкта підприємницької діяльності до звільнення та повернення майна.

Так, спірний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ч.1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення.

Разом із тим ч.3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Як вбачається з підпункту 2.7 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 208 Господарського кодексу України.

Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з ч.2 ст. 236 Цивільного кодексу України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

Чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 року зі справи №18/122-12/2).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників, та гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми, причалів морських портів).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного майна приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. Загальнодержавне значення мають , зокрема, об'єкти освіти , фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України Про освіту (в редакції чинній станом на момент укладення спірного договору) навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Водночас відповідно до приписів ст. 61 Закону України Про освіту фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Частиною першою ст. 63 Закону України Про освіту визначено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

У той же час, за вимогами ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм матеріального права, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України Про освіту ).

Згідно з приписами ст. 3 Закону України Про професійно-технічну освіту професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України. Професійно-технічна освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійно-технічна освіта здобувається у професійно-технічних навчальних закладах.

Професійно-технічне навчання - це складова професійно-технічної освіти. Професійно-технічне навчання передбачає формування у громадян професійних умінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи чи групи робіт, і може здійснюватися у професійно-технічних навчальних закладах, а також шляхом індивідуального чи курсового навчання на виробництві, у сфері послуг.

Відповідно до приписів ст. 49 вказаного Закону засновник закріплює за державними професійно-технічними навчальними закладами та установами професійно-технічної освіти об'єкти права власності, які належать засновнику на праві власності або орендовані ним у інших власників.

Об'єкти права власності, закріплені засновником за державним професійно-технічним навчальним закладом або установою професійно-технічної освіти, перебувають в їх користуванні.

Майно третьої особи у справі, як державного професійно-технічного навчального закладу, є державною власністю і перебуває в його оперативному управлінні.

Таким чином, відповідно до ст. 63 Закону України Про освіту об'єкт освіти не може використовуватися не за призначенням, і його передача в оренду можлива виключно для використання за цільовим призначенням.

При цьому, невикористання спірного приміщення на час передачі його в оренду не є підставою для визнання правомірним його передачу в оренду з іншою метою не за цільовим призначенням.

Забороняючи використання не за призначенням (ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту ), законодавство не містить чіткого зазначення, яке використання може кваліфікуватися таким, що буде суперечити призначенню. Тому колегія суддів вважає, що законна мета норми ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту не допустити такого використання об'єкту освіти, яке за зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак буде суперечити призначенню такого об'єкту з огляду на освітній, навчально-виховній, навчально-виробничний, науковий характер діяльності закладу освіти.

Відповідно до п.2.1. статуту Приватного підприємства Східпромтехнологія метою діяльності підприємства є одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності у порядку, визначеному чинним законодавством та цим статутом, насичення споживчого ринку України товарами народного споживання. Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основний вид економічної діяльності Приватного підприємства Східпромтехнологія - неспеціалізована оптова торгівля.

Отже, ціль господарської діяльності Приватного підприємства Східпромтехнологія не пов'язана з навчально-виховним процесом та не має на меті надання освітніх послуг.

Спірні приміщення передані в оренду третій особі для використання під майстерню для виготовлення металовиробів (комерційна діяльність), тобто мета використання приміщення за спірним договором оренди є явно суперечливою призначенню об'єкта освіти.

Відповідно до п. 7.4. статуту додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання в порядку, встановленому Міністерством освіти і науки.

Державний професійно-технічний навчальний заклад Краматорський центр професійно-технічної освіти за вих.№03-17/282 від 02.03.2017 року повідомляв, що орендна плата Приватним підприємством Східпромтехнологія перераховується своєчасно, заборгованість по сплаті орендної плати відсутня.

Разом з цим, колегія суддів враховує, що за вих.№02-17/634 від 15.06.2017 року Центр повідомляв, що навчальний заклад здійснює освітню діяльність згідно ліцензії ЛП№01804-000542 від 17.02.2017 року; йому затверджено кошторисом за рахунок коштів обласного бюджету на 2017 рік бюджетних асигнувань - 11107279,00 грн. ( у тому числі на 1 півріччя 2017 року - 5044100,00 грн.); дохід від оренди приміщень за період з 01.01.2017 року по 15.06.2017 року склав 6545,00 грн., що складає 0,13% від потреби закладу.

При цьому слід зазначити, що в матеріалах справи відсутній дозвіл Міністерства освіти і науки України - органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди, на передачу в оренду відповідного майна, та докази повернення орендарем майна з оренди за актом приймання-передавання.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, оскільки приміщення були надані в оренду всупереч забороні, встановленій чинним на той момент законодавством, з огляду на мету оренди, у зв'язку з чим в силу приписів ч.1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним такого договору оренди.

При цьому, оскільки за договором оренди неможливо повернути усе одержане за ним (здійснене користування майном), зобов'язання за договором підлягають припиненню на майбутнє.

Враховуючи те, що внаслідок визнання договору недійсним з припиненням зобов'язань за ним на майбутнє, підстава для подальшого користування спірним майном у відповідача відсутня, вимога прокурора про зобов'язання відповідача звільнити нежитлові приміщення та повернути їх РВ ФДМУ по Донецькій області є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо посилань на підпункт 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 року Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності , якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, то слід відзначити, що вказана норма має застосовуватись лише в контексті з вимогами ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту (в редакції чинній до 28.09.2017 року), тобто за умови дотримання вимог цієї статті щодо заборони використання об'єктів освіти і науки не за призначенням.

Апелянт в апеляційній скарзі вказав, що прокурор звертаючись з позовом у даній справі не навів підстав подання позову без визначення особи, за відсутності якої прокурор мав право самостійно подати позов.

Проте, колегія суддів зазначає, що згідно з абз. 2 ч. 4 та абз. 1 ч. 3 вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Зокрема, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна регіональні відділення Фонду державного майна України здійснюють державну політику у сфері оренди державного майна.

Статтею 2 Закону України Про Фонд державного майна України передбачено, що діяльність Фонду ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Як зазначено в позовній заяві, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області упродовж тривалого строку не виконувало належним чином покладені на нього функції, не вчиняло дій щодо повернення незаконно переданого в оренду майна.

Під час розгляду справи встановлено, що має місце порушення інтересів держави та їх захист не здійснено відповідною особою, в інтересах якої мав звернутися прокурор.

Таким чином, прокурор згідно вимог законодавства мав право звернутися з позовом особисто, а в позовній заяві ним наведено відповідні обґрунтування.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 року по справі №905/1620/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.11.2017 року у справі №905/1620/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29 січня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.