Постанова

від 31.01.2018 по справі 266/2067/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/43/2018(м)

266/2067/17

Головуючий у 1 інстанції Курбанова Н.М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 54

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів: Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю СРЗ про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, спонукання до проведення дій,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом до колишнього роботодавця - ТОВ СРЗ , з яким вона перебувала в трудових відносинах, працюючи з 19.09.2016р. на посаді наповнювача балонів 2 розряду станції наповнення та газифікації скраплених газів енергосилової дільниці. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилалась на те, що за наказом роботодавця № 89 від 16.05.2017р. вона була звільнена з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України по закінченню терміну дії трудового договору. Вважала звільнення її через півроку незаконним, оскільки термін дії трудового договору не закінчено і триває, бо відсутня працівниця, на місце відпустки якої по догляду за дитиною було прийнято позивача, вийшла на роботу раніше до спливу передбаченого законом трирічного строку. Рішення про її звільнення прийнято без врахування наявних в неї додаткових гарантій, якими вона наділена у зв'язку із статусом внутрішньо переміщуваної особи і фактом її працевлаштування за направленням Маріупольського міського центру зайнятості. З урахуванням уточненої редакції позовних вимог (а.с. 18, 31-35, 85) просила: скасувати наказ № 89 про її звільнення, зобов'язати відповідача прийняти наказ про поновлення її на роботі, стягнути середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення, зобов'язати роботодавця надати довідку про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття з відзначенням сум сплачених страхових внесків, особисте посвідчення на її ім'я, видане на підприємстві за наслідками навчання за професією наповнювач балонів 2-го розряду з правом обслуговування сосудів працюючих під тиском.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ СРЗ про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, спонукання до проведення дій відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення з задоволення її вимог в частині скасування наказу про звільнення, зобов'язання роботодавця поновити позивача на роботі, видання роботодавцем наказу про продовження терміну дії трудового договору із нею з 30.11.2017р. до дня поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника відповідача ТОВ СРЗ - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи і надані в суді апеляційної інстанції докази, обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 з 19.09.2016р. за направленням Маріупольського міського центру зайнятості працевлаштована за наказом № 170 від 19.09.2016р. на посаду наповнювача балонів 2 розряду станції наповнення та газифікації скраплених газів енергосилової дільниці ТОВ СРЗ - тимчасово за строковим трудовим договором на період декретної відпустки і відпустки по догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_4 (а.с. 5, 59, 60, 77-84).

Наказом № 89 від 16.05.2017р. припинено строковий трудовий договір і звільнено ОСОБА_2 16.05.2017р. у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку із виходом з відпустки по догляду за дитиною з 17.05.2017р. основного працівника - ОСОБА_4 З наказом позивач ознайомлена 16.05.2017р. (а.с. 6, 62, 83)

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про безстрокову природу укладеного із нею трудового договору, з'ясував дотримання роботодавцем вимог законодавства щодо звільнення позивача, пересвідчився в наявності до того правових підстав у вигляді виходу на роботу основного працівника, на період відпустки якої було прийнято на тимчасову роботу ОСОБА_2

З такими висновками суду не можна не погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Пункт 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України виокремлює трудові договори, що укладаються на строк, визначений за погодженням сторін. Такі договори називають строковими.

Частиною 2 ст. 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 36 п. 2 КЗпП України передбачено у якості підстави припинення трудового договору закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору працівник (в даному випадку - ОСОБА_2Л.) виявляє, коли звертається із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час працівник виражає і волю на припинення такого договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Як з'ясовано, наказ № 170 від 19.09.2016р. про прийняття позивача на роботу визначає умову, у зв'язку з настанням якої укладений строковий договір припиняється - вихід з відпустки по догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_4

Колегія суддів, перевірила доводи апеляційної скарги позивача, що наполягає на безстроковості укладеного із нею трудового договору, ставить під сумнів достовірність відомостей щодо фактичного виходу на роботу ОСОБА_4

В ході апеляційного провадження колегія суддів дослідила оригінали табелів обліку робочого часу, витяги з яких з аутентичним змістом долучені до справи (а.с. 93, 96), і пересвідчилася в наявності необхідних підписів відповідальних осіб: табельника, керівника структурного підрозділу, працівника кадрової служби (а.с. 151-158).

Твердження в апеляційній скарзі позивача з приводу недостовірності відомостей щодо дострокового виходу працівника ОСОБА_4 з відпустки по догляду за дитиною на роботу не підтвердились в ході апеляційного перегляду справи.

Так, з зібраних матеріалів і доказів, в тому числі оглянутих в оригіналах в суді апеляційної інстанції, встановлено, що основний працівник - ОСОБА_4, на місце якої було прийнято тимчасово на роботу позивача, перебувала у відпустці у зв'язку із вагітністю та пологами з 05.09.2016р. по 08.01.2017р. включно та їй згодом було надано відпустку по догляду за дитиною від до досягнення трирічного віку з 09.01.2017р. по 06.11.2019р. (а.с. 61, 63, 64).

ОСОБА_4 на підставі її заяви від 15.05.2017р. і виданого наказу № 173к було перервано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - працівниця вийшла на роботу з 17.05.2017р. Працювала згідно табелів обліку робочого часу 17.05.2017р.-19.05.2017р. включно (а.с. 65-66, 93, 157). Згодом оформила відпустку щорічну, в якій перебувала з 22.05.2017р. по 14.06.2017р. (відмітка в в табелі за травень-червень 2017р.), матеріали по оформленню якої в оригіналах буди досліджені в суді апеляційної інстанції.

Як пояснив в суді апеляційної інстанції представник відповідача, роботодавцю не було відомо про вихід ОСОБА_4 на короткочасний термін. Її правом було використати відпустку і з'ясувати подальшу можливість виконувати роботу чи подовжити відпустку по догляду за дитиною.

За спливом чергової щорічної відпустки ОСОБА_4 подовжила відпустку по догляду за дитиною з 15.06.2017р. (відмітка вп в табелі обліку робочого часу - а.с. 153), що є правом основного працівника.

Суд дав належну оцінку наявним у справі матеріалам в сукупності з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. При цьому суд слушно врахував право особи, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на переривання такої відпустки в будь-який час, на свій розсуд, до чого вдалася основний працівник ОСОБА_4

Колегія суддів впевнилась, що саме на умовах строковості дії трудового договору, до настання певної події (закінчення декретної відпустки ОСОБА_4, виходу її на роботу з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) ОСОБА_2 погодилася на прийняття її на роботу на посаду наповнювача балонів і тимчасово виконувати в певний термін обов'язки відсутнього працівника (а.с. 60). Тим самим сторонами обумовлено, що з виходом відсутнього працівника на роботу, на місце якої приймалась тимчасово позивач, трудовий договір із останньою припиняється за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відтак, доводи позовної заяви, що продубльовані і у змісті апеляційної скарги, про обов'язок роботодавця прийняти її на іншу вакансію на умовах безстроковості трудового договору не є спроможними, оскільки при прийнятті на роботу вона була поінформована роботодавцем про тимчасовий характер її роботи.

Події, які слідували після звільнення ОСОБА_2 з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України згідно наказу № 89 від 16.05.2017р., про які йдеться у апеляційній скарзі (працевлаштування після її звільнення інших осіб), перебувають поза межами спірних відносин і не впливають на висновки суду першої інстанції.

Таким чином, колегією суддів в ході апеляційного перегляду справи не встановлено порушень трудових прав ОСОБА_2, оскільки звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, бо проведено по закінченню строку її перебування на посаді наповнювача балонів 2 розряду станції наповнення та газифікації скрапленого газу енергосилової ділянки. Підстав вважати, що позивач працювала на умовах трудового договору без визначення строку, немає.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_2, відповідні їм правовідносини, поясненням та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. ст.ст. 89, 263-264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення основних вимог про скасування наказу про звільнення, зобов'язання роботодавця поновити позивача на роботі, а також супутньої вимоги по стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що має застосовуватись лише у випадку позитивного рішення суду про поновлення звільненого працівника без законних підстав з порушенням встановленого порядку в порядку ст. 235 ч. 2 КЗпП України.

Порушені в апеляційній скарзі вимоги про зобов'язання роботодавця видати наказ про продовження терміну дії трудового договору із позивачем з 30.11.2017р. до дня поновлення її на роботі, як такі, що не були заявлені в суді першої інстанції і не були предметом судового розгляду, не розглядаються судом апеляційної інстанції із врахуванням вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, аналогічні мотивації позовної заяви, в межах яких апеляційним судом розглянуто справу (скасування наказу про звільнення, зобов'язання роботодавця поновити позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - а.с. 106), в тому числі доводи щодо направлення позивача на роботу за направленням центру зайнятості і її статус внутрішньо переміщуваної особи, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду позивачем не надано і в суді апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 01.02.2018р.

Головуючий С.А.Попова

Судді: С.А.Зайцева

ОСОБА_5