Постанова

від 03.09.2018 по справі 266/2067/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 266/2067/17

провадження № 61-16992св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю СРЗ ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року у складі головуючого-судді Курбанової Н. М. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2018 року у складі суддів: Попової С. А., Зайцевої С. А., Кочегарової Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю СРЗ (далі - ТОВ СРЗ ) про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, зобов'язання вчинити певні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що наказом ТОВ СРЗ № 89 від 16 травня 2017 року її було незаконно звільнено з посади наповнювача балонів 2 розряду станції наповнення та газифікації скраплених газів енергосилової дільниці, оскільки термін дії трудового договору не закінчено та триває у зв'язку з тим, що працівник, на час відпустки якого по догляду за дитиною, було прийнято її на роботу, вийшла з такої відпустки раніше передбаченого законом трирічного строку. Крім того, відповідачем не враховано наявні у неї додаткові гарантії через статус внутрішньо переміщуваної особи та працевлаштування за направленням центру зайнятості.

Посилаючись на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила скасувати наказ ТОВ СРЗ № 89 від 16 травня 2017 року, зобов'язати відповідача прийняти наказ про поновлення її на роботі, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, зобов'язати ТОВ СРЗ надати довідку про середню заробітну плату та повернути посвідчення.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача з тимчасової посади проведено із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, у зв'язку з виходом на роботу основного працівника. Доводи позивача про безстроковість укладеного з нею трудового контракту відхилено.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно і всебічно встановлено обставини справи й визначено правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосовано правові норми та ухвалено законне й справедливе рішення. При цьому апеляційний суд зазначив про невстановлення порушень трудових прав ОСОБА_4, оскільки її звільнення відбулося з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, так як проведено по закінченню строку перебування на займаній посаді. Підстави вважати, що позивач працювала на умовах трудового договору без визначення строку, відсутні.

06 квітня 2018 року ОСОБА_4 засобами поштового зв'язку надіслала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що працівник, на місце якого була працевлаштована позивач до теперішнього часу знаходиться у декретній відпустці. Крім того, поза увагою судів залишилося те, що позивач має додаткові гарантії та пільги на працевлаштування, як внутрішньо переміщувана особа.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої й апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права; рішення відповідають вимогам статей 263, 264, 375 ЦПК Українищодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що Маріупольським міським центром зайнятості ОСОБА_4 направлено на працевлаштування до ТОВ СРЗ ,

ТОВ СРЗ 19 вересня 2016 року, на підставі заяви ОСОБА_4, видано наказ № 170 про прийняття позивача тимчасово, за строковим трудовим договором, на період декретної відпустки та відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_5, на посаду наповнювача балонів 2 розряду станції наповнення та газифікації скраплених газів енергосилової дільниці.

ОСОБА_5 15 травня 2017 року подано заяву про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і вихід з 17 травня 2017 року на роботу, на підставі якої відповідачем видано наказ № 173 про переривання вказаної відпустки та допуск працівника до роботи.

Наказом ТОВ СРЗ № 89 від 16 травня 2017 року звільнено ОСОБА_4 з займаної посади у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв'язку з виходом 17 травня 2017 року з відпустки по догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_5 Із вказаним наказом позивача ознайомлено в той же день.

Частиною першою та третьою статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - є угода, що укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Установлено, що при прийнятті позивача на роботу, ТОВ СРЗ було визначено умову, з настанням якої укладений строковий трудовий договір припиняється, а саме - вихід з відпустки по догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_5

На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку, що підстави для визнання звільнення ОСОБА_6 незаконним та поновлення її на роботі відсутні, оскільки позивач сам виявив згоду на строковість трудового договору шляхом написання відповідної заяви. Підстави вважати трудовий договір безстроковим, укладеним на невизначений строк відсутні. Позивачем не спростовано той факт, що між нею та відповідачем укладено строковий трудовий договір без будь-яких заперечень з її боку.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Доводи позивача про те, що основний працівник ОСОБА_5, на посаду якої вона було тимчасово працевлаштована, до теперішнього часу знаходиться у декретній відпустці є безпідставними, спростовуються встановленими у справі обставинами, зокрема, наданими відповідачем табелями обліку робочого часу, підписаними усіма уповноваженими особами. Той факт, що ОСОБА_5 з 15 червня 2017 року знову пішла у відпустку по догляду за дитиною не є підставою для визнання незаконним звільнення позивача і поновлення її на роботі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик