Постанова

від 29.01.2018 по справі 906/632/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року Справа № 906/632/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Головного управління Держгеокадастру України у Житомирській області на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.10.17 р. у справі № 906/632/17 (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.)

за позовом Головного управління Держгеокадастру України у Житомирській області (м.Житомир)

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." (м. Київ); 2) Чуднівської районного державної адміністрації (м. Чуднів, Житомирська область)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 (с. Галіївка, Чуднівський район, Житомирська область)

про визнання недійсною додаткової угоди від 22.01.2010р. до договору оренди землі від 20.12.2007р.

за участю представників:

позивача - Пілецька Х.А., представник за довіреністю від 03.11.2017р. №114;

відповідача - 1 - Макаренко І.Я., представник за довіреністю від 03.01.2017р. №1;

відповідача - 2 - не з'явився;

третьої особи - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання додаткової угоди від 22.01.2010р. до договору оренди землі від 20.12.2007р. недійсною.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.10.2017р. у справі №906/632/17 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держгеокадастру України у Житомирській області звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що додаткова угода від 22.01.2010р. до договору оренди землі від 20.12.2007р. не була вчинена на момент її укладення, оскільки не було здійснено її державну реєстрацію, що було передбачено договором оренди землі від 20.12.2007р. та чинним законодавством, а лише через п`ять років (за новим законодавством) здійснено реєстрацію речового права на підставі незареєстрованої додаткової угоди, тому вона підлягає визнанню недійсною на підставі ст. 215 ЦК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." подало до суду лист (вх. №35972/17 від 12.12.2017р.) до якого відповідачем-1 долучено копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 165,9 га., що розташована на території Жеребківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області та перебуває на умовах оренди ТОВ "А.Т.К.", інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 10.11.2017р. щодо земельної ділянки, що розташована на території Жеребківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017р. у справі №806/1084/17. Судом апеляційної інстанції долучено дані документи до матеріалів справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." подало до суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу (вх. №2309/18 від 22.01.2018р.), в яких відповідач просить при вирішенні спору врахувати викладенні у них пояснення. Також відповідач подав до суду клопотання (вх. №2447/18 від 23.01.2018р.) про долучення до матеріалів справи висновку науково-правової експертизи щодо відповідності законодавству України договору оренди землі і додаткової угоди до цього договору, які були укладені до 01.01.2013р. та законності набуття орендарем права оренди земельної ділянки на підставі такого договору і угоди після 01.01.2013р., затвердженого головою ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало до суду заперечення (вх. №3079/18 від 29.01.2018р.) проти клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку науково-правової експертизи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2017р. скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.12.2017р. позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб; розгляд справи відкладено.

Розпорядженням керівника апарату суду від 22.01.2018р. №01-03/72, відповідно до п.17.4 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у справі Грязнова В.В. призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.01.2018р. визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.01.2018р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду.

Представник позивача в судових засіданнях 12.12.2017р., 23.01.2018р. та 29.01.2018р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник третьої особи в судовому засіданні 12.12.2017р. підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники відповідача-1 в судових засіданнях 12.12.2017р., 23.01.2018р. та 29.01.2018р. заперечили доводи апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, при цьому врахувати мотивацію, яка ними наведена в доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу (вх. №2309/18 від 22.01.2018р.).

В судове засідання 29.01.2018р. представник третьої особи не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 270 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017р.) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення третьої особи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розглянувши в судовому засіданні клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи висновку науково-правової експертизи, затвердженого головою ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 98 ГПК України (в редакції чинній з 15.12.2017р.) висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Відповідно до ст. 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: застосування аналогії закону, аналогії права; змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Згідно ст. 109 ГПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доданий відповідачем до клопотання висновок науково-правової експертизи, затверджений головою ради науково-правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України не є висновком експерта в розумінні ст. 98 ГПК України, а розцінюється судом як додаткові пояснення по справі, тому для повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи даний висновок долучається судом до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 20.12.2007р. між Чуднівською районною державною адміністрацією (орендодавець/відповідач-2) та ТОВ "А.Т.К." (орендар/відповідач-1) укладено договір оренди землі (а.с. 35-39 т.1).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування землі сільськогосподарського призначення для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Краснопільської сільської ради Чуднівського району (кадастровий номер 1825884400:05:000:0185).

За умовами договору в оренду передаються наступні земельні ділянки загальною площею 165,9 га ріллі (Краснопільська сільська рада), в тому числі: землі запасу площею 88,6 га, землі резерву площею 77,3 га (п.2.1 договору).

Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має право поновити його на новий строк, у випадку коли не звернулися особи, які мають право на володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, передбаченими п.2 даного договору (п.3.1 договору).

Розмір орендної плати визначений сторонами у пункті 4 договору.

Договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації (п.14.1 договору).

Усі зміни та доповнення до цього договору здійснюються за взаємною згодою сторін, після чого цей договір, якщо це є обов'язковим відповідно до законодавства України, підлягає перереєстрації в уповноваженому органі (п.14.4 договору).

Даний договір був зареєстрований у Чуднівському районному відділі Житомирської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від №40822400004 від 17.03.2008р.

14.02.2008р. складено акт про встановлення меж земельної ділянки, переданої в оренду згідно договору оренди земельної ділянки від 20.12.2007р. (а.с.41-42 т.1).

08.05.2009р. між Чуднівською районною державною адміністрацією (орендодавець/відповідач-2) та ТОВ "А.Т.К." (орендар/відповідач-1) укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20.12.2007р. щодо зміни розміру орендної плати, яка зареєстрована в Чуднівському районному відділі Житомирської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.06.2009р. №040922400077 (а.с.153 т.1).

22.01.2010р. між Чуднівською районною державною адміністрацією та ТОВ "А.Т.К." укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20.12.2007р., якою п. 3.1. договору викладено в наступні редакції: "Строк дії договору оренди землі продовжити до 31.12.2025р. (а.с.154 т.1). Докази державної реєстрації додаткової угоди відсутні.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 28.12.2015р. Бердичіським міськрайонним управлінням юстиції вбачається, що на підставі рішення державного реєстратора Шутько О.П. №27585122 від 28.12.2015р. здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ "А.Т.К." на підставі договору оренди від 20.12.2007р. із внесеними змінами до нього від 08.05.2009р. та 22.01.2010р., строк дії речового права до 31.12.2025р. (а.с.81 т.1).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 10.02.2017р. ОСОБА_7, філія комунального підприємства Новопетрівської сільської ради "Результат" у м. Житомир вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33801422 від 10.02.2017р. здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди на земельну ділянку площею 88,6000 га за ТОВ "А.Т.К." на підставі договору оренди від 20.12.2007р. із внесеними змінами до нього від 08.05.2009р. та 22.01.2010р. (а.с.160 т.1).

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання недійсною додаткової угоди від 22.01.2010р. до договору оренди землі від 20.12.2007р., укладеної між Чуднівською районною державною адміністрацією та ТОВ "А.Т.К.".

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на відсутність запису про реєстрацію додаткової угоди в органах Держкомзему (Чуднівському районному відділі Житомирської регіональної філії Центру державного земельного кадастру), що є порушенням порядку, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003р. №174 "Про затвердження Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель", який діяв на час укладення спірної додаткової угоди.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Таким чином, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено ст. 203 ЦК України, згідно з ч. ч. 1-6 якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому певно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ч.1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч.1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч. 3 ст. 640 ЦК України (в редакції чинній станом на 22.01.2010р.) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з дня такого посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Згідно ст. 125 ЗК України (в редакції, яка діє з 02.05.2009р. та є чинною станом на 22.01.2010р.) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, з 02.05.2009р. здійснюється подвійна реєстрація, а саме: державна реєстрація договору і державна реєстрація права, а договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у випадку колізії між актами законодавства перевагу у застосуванні мають норми спеціального закону. Так, спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України "Про оренду землі".

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на 22.01.2010р.) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу дії ст. 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на 22.01.2010р.) істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди.

За приписами ст. ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на 22.01.2010р.) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації; укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Суд апеляційної інстанції, аналізуючи норми Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на 22.01.2010р.) зазначає, що законодавець чітко розмежовує момент укладення договору оренди землі та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації.

Розмежування у часі виникнення моменту укладення договору та моменту набрання ним чинності є розмежуванням у часі двох правових наслідків: першого, це набуття договором як фактом юридичного значення та другого - набуття юридичного значення зобов'язаннями, а відповідно суб'єктивними цивільними правами та обов'язками, що ними породжені. Момент укладення договору та набрання ним чинності розмежовані у часі, проте і момент укладення договору і момент набрання ним чинності має, кожен окремо, своє власне юридичне значення.

Таким чином, державна реєстрація договору оренди земельної ділянки породжує момент набрання названим договором чинності, а не момент його укладення. На момент набрання договором оренди земельної ділянки чинності названий договір вже є укладеним, а факт його укладення має самостійне юридичне значення, що не може бути ототожненим із юридичним значенням набрання договором чинності.

Так, момент укладення договору оренди землі підтверджує факт наявності домовленості двох сторін на виникнення між ними в майбутньому (після державної реєстрації договору) прав та обов`язків, а також право здійснити державну реєстрацію договору. Разом з тим, з моменту проведення державної реєстрації договору оренди землі він набуває чинності у повному обсязі (у сторін договору виникають передбачені законом права і обов`язки), в тому числі в орендаря в результаті проведення державної реєстрації договору виникає право оренди на земельну ділянку.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній станом на 22.01.2010р.) проведення державної реєстрації договору оренди землі виконує функцію зовнішньої фіксації результату волевиявлення сторін договору оренди державою для офіційного визнання виникнення права оренди землі та гарантування реалізації його здійснення орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на землю та земельні ділянки.

Отже, враховуючи те, що сторони додаткової угоди від 22.01.2010р., якою продовжено строк дії договору оренди землі, в належній формі досягли згоди щодо даної умови та скріпили її підписами, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вона є укладеною з моменту її підписання.

Апеляційний господарський суд зауважує, що законодавством, чинним на момент підписання додаткової угоди, не було встановлено граничних строків для здійснення державної реєстрації договору чи змін до нього, тому відповідач-1 міг здійснити таку реєстрацію у період строку дії договору оренди землі від 20.12.2007р., тобто до 17.03.2018р.

Так, 01.01.2013р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 11.02.2010р. №1887-УІ, яким було скасовано вимогу щодо здійснення державної реєстрації договорів оренди землі чи змін до них, як умови набуття ними чинності та запроваджено процедуру державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, що виникають на підставі відповідних договорів оренди землі. Тобто, фактично з 01.01.2013р. проводиться реєстрація права оренди, а не самого договору.

Матеріалами справи підтверджується, що державним реєстратором Шутько О.В. 28.12.2015р. на підставі договору оренди від 20.12.2007р. та додаткової угоди від 22.01.2010р. була здійснена реєстрація речового права оренди відповідача-1 на земельну ділянку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наказом заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації №3715/5 від 20.12.2016р., зокрема, було скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області від 28.12.2015р. №27585122.

Як встановлено апеляційним судом, постановою Окружного адміністративного суду м.Київ від 23.05.2017р. у справі №826/1684/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017р. визнано протиправним та скасовано наказ заступника Міністра юстиції України з питань державної реєстрації №3715/5 від 20.12.2016р. про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; зобов'язано Департамент державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України відновити становище, що існувало до видачі незаконного наказу, шляхом поновлення в державному реєстрі скасованої державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме права оренди землі ТОВ "А.Т.К." за рішеннями державних реєстраторів прав на нерухоме майно Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області від 25.11.2015р. №26459297, №26462171, №26461451; від 02.10.2015р. №24988850; від 28.12.2015р. №27585122.

Таким чином, при розгляді адміністративного позову у справі №826/1684/17 судом було встановлено, що рішення державного реєстратора Шутько О.П. №27585122 від 28.12.2015р., на підставі якого було здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ "А.Т.К." прийнято відповідно до вимог закону.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 10.02.2017р. ОСОБА_7, філія комунального підприємства Новопетрівської сільської ради "Результат" у м. Житомир вбачається, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №33801422 від 10.02.2017р. здійснено державну реєстрацію речового права - права оренди на земельну ділянку площею 88,6000 га за ТОВ "А.Т.К." на підставі договору оренди від 20.12.2007р. із внесеними змінами до нього від 08.05.2009р. та 22.01.2010р.

Таким чином, у зв`язку із зміною законодавства, відповідач-1 здійснив державну реєстрацію речового права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору оренди від 20.12.2007р. та додаткової угоди від 22.01.2010р. згідно вимог Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, викладені вище обставини справи спростовують доводи позивача стосовно недійсності додаткової угоди від 22.01.2010р. до договору оренди землі від 20.12.2007р., тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання її недійсною.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що дії позивача щодо видачі громадянам дозволів на виготовлення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці, що знаходиться в оренді відповідача-1 є передчасним, оскільки договір оренди від 20.12.2007р. є чинним, окрім того відповідач-1 згідно п. 3.1 договору та ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" має можливість скористатися унормованим переважним правом на продовження строку його дії.

Судова колегія критично оцінює доводи скаржника, що відповідач-1 не здійснив державної реєстрації додаткової угоди від 22.01.2010р., оскільки вона насправді була підписана сторонами пізніше числа, яким вона датована, так як скаржник, в порушення вимог ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, не надав суду належних доказів вказаного та не довів тих обставин, на які він посилається.

Колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру України у Житомирській області на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.10.17 р. у справі № 906/632/17 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Постанова прийнята з окремою думкою судді Філіпової Т.Л.

Повний текст постанови складено 01.02.2018 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.