Окрема думка

від 29.01.2018 по справі 906/632/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

"29" січня 2018 р. Справа № 906/632/17

За результатами розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 19.10.17 р. у справі № 906/632/17 більшістю складу колегії суддів прийнято постанову, якою апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру України у Житомирській області - залишено без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 19.10.17 р. у справі № 906/632/17 - без змін.

Погоджуючись з резолютивною частиною вказаної постанови суду апеляційної інстанції, вважаю, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 управління Держгеокадастру України у Житомирській області слід залишити без задоволення, проте з інших мотивів ніж більшість складу колегії суддів

Відтак, вважаю за необхідне використати своє право та в порядку статті 34 ГПК України викласти письмово окрему думку з приводу розглянутого господарського спору та прийнятої постанови.

Предметом позову у справі є вимога про визнання недійсною додаткової угоди від 22.01.2010 до договору оренди землі від 20.12.2007, укладеного між Чуднівською районною державною адміністрацією та TOB "A.T.K." у справі.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадку та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України , саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Вважаю, що позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 22.01.2010 р. до договору оренди землі від 20.12.2007 задоволенню не підлягають, оскільки остання не є вчиненою через відсутність державної реєстрації додаткової угоди, проведення якої було обов'язковим на час її укладення.

Одночасно варто відзначити, що в 2015 році ТОВ "А.Т.К." подало до реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області договір оренди від 20.12.2007 та додаткову угоду про внесення змін до нього від 22.01.2010 для здійснення реєстрації/перереєстрації речового права - права оренди на вказані вище земельні ділянки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речового права та їх обтяжень".

Державним реєстратором 26.12.2015 були вчинені реєстраційні дії на підставі рішення №27585122 щодо реєстрації речових прав оренди ТОВ "А.Т.К." на земельну ділянку, що зазначена вище.

На момент укладення додаткової угоди (22.01.2010) земельні правовідносини регулювались положеннями ст.ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» , відповідно до яких укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно зі ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом, та є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 14.4 договору оренди землі від 20.12.2007 р. визначено, що усі зміни та доповнення здійснюються за взаємною згодою сторін, після чого даний договір підлягає перереєстрації в уповноваженому органі.

Станом на час укладення додаткової угоди - 22.01.2010, реєстрація правовстановлюючих документів на земельні ділянки здійснювалася Центром державного земельного кадастру згідно з Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 за № 641/7962.

Таким чином, додаткова угода від 22.01.2010 року підлягала державній реєстрації, як і основний договір в органах Держкомзему згідно Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель.

З 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.09.2009 за № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» (зі змінами), що діяла до 01.01.2013, відповідними повноваженнями були наділені територіальні органи Держземагентства за місцем розташування земельної ділянки.

З 01.01.2013 набрали чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр» , постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» , зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон).

Положеннями статті 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, орендодацями земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення визначено центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, а положення закону про державну реєстрацію договорів оренди землі виключено.

Враховуючи наведене, повноваження Чуднівської районної державної адміністрації, як орендодавця за договором оренди земельної ділянки від 20.12.2007 р., припинились з 01.01.2013 року.

Оскільки державна реєстрація додаткової угоди від 22.01.2010 р. не була проведена в порядку, встановленому законом на момент її укладення (або до внесення законодавчих змін в нормативні акти, якими регулювалися земельні правовідносини, з огляду на відсутність визначеного строку для здійснення державної реєстрації), відповідно остання так і не набула чинності. Відтак, визначені нею положення не набрали юридичної сили (чинності) і не можуть змінювати права та обов'язки сторін за основним договором.

Водночас вчинення реєстраційних дій відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не можна ототожнювати з державною реєстрацією правочину, оскільки за змістом ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 19 даного Закону державна реєстрація речових прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав, яка проводиться зокрема на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом. Тобто, предметом реєстрації є право, а не правочин.

Натомість державна реєстрація договорів оренди землі полягала у реєстрації відповідного письмового документа з зазначеними у ньому реквізитами (зокрема, дата, номер договору, сторони тощо), тобто письмової форми, якою сторони договору визначали свої правовідносини.

Лише після проведення державної реєстрації договір оренди землі набував чинності і з цього моменту може розглядатися як підстава виникнення правовідносин та самі правовідносини.

А тому правовідносини, які визначили сторони додатковою угодою від 22.01.2010р., могли б вважатися дійсними лише за умови, якщо б реєстрація була проведена відповідно до законодавства, що діяло на час їх виникнення.

Суддя Філіпова Т.Л.