Постанова

від 26.01.2018 по справі 911/3721/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2018 р. Справа№ 911/3721/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Каніковський А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Білицький Р.Б.

від відповідача-3: не з'явився

від відповідача-4: не з'явився

від прокуратури: Підяш О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області

на рішення господарського суду Київської області

від 14.06.2017 (повний текст рішення складено 23.06.2017)

у справі №911/3721/16 (головуючий суддя Бабкіної В.М., судді Кошика А.Ю., Щоткіна О.В.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1) Ірпінської міської ради

2) Приватного підприємства "Деметра Філ"

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФТ"

4) Виконавчого комітету Ірпінської міської ради

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору суперфіцію, витребування земельних ділянок з незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області з позовом звернувся перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - позивач) до Ірпінської міської ради (далі - відповідач-1), Приватного підприємства "Деметра Філ" (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "СКІФТ" (далі - відповідач-3) про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору суперфіцію, витребування земельних ділянок з незаконного володіння.

Так, прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9 "Про оформлення права постійного користування земельною ділянкою приватному підприємству "Лора" для обслуговування бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1"; рішення Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-IV "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення приватного підприємства "Лора" в АДРЕСА_1" та від 19.05.2016 р. "Про затвердження проекту землеустрою ПП "Деметра Філ" щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з обслуговування бази відпочинку на земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1"; визнати недійсним договір суперфіцію від 19.09.2016, укладений між ПП "Деметра Філ" та ТОВ "СКІФТ" щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, зареєстрований на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22.09.2016 за №31515106; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з незаконного володіння приватного підприємства "Деметра Філ" площею 3,1811 га з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,5 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначенням для ведення лісового господарства, загальною вартістю 590689 грн., що розташовані за адресою: Київська область, АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора посилався на те, що рішеннями Ірпінської міської ради та її виконавчого комітету, всупереч вимог ст. 19 Конституції України, ст.ст. 12, 17, 20, 55, 56, 149 Земельного кодексу України, передано у власність ПП "Деметра Філ" земельну ділянку площею 3,6851 га з числа земель лісогосподарського призначення державної власності, яка розташована по АДРЕСА_3 Київської області, та змінено її цільове призначення на "землі для багатоповерхової житлової забудови". Так, рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9, з порушенням, на думку прокурора, вимог земельного та лісового законодавства, було надано ПП "Лора" у постійне користування земельну ділянку площею 3,6849 га, в тому числі: 0,6084 га - лісовкритих площ і 3,0765 га - забудованих земель (землі, що використовують для відпочинку), для обслуговування бази відпочинку в м. АДРЕСА_2 без зміни її цільового використання. У подальшому, всупереч вимог ст.ст. 12, 17, 20, 55, 56, 149 Земельного кодексу України, рішенням Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-ІУ було затверджено оцінну вартість земельної ділянки лісогосподарського призначення в розмірі 590689,47 грн. та продано ПП "Лора" земельну ділянку площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2 для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку. На виконання вказаного рішення ради між Ірпінською міською радою та ПП "Лора" 05.10.2005 за №2837 було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, на підставі якого ПП "Лора" набуло право власності на земельну ділянку площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_3 та 26.12.2005 ПП "Лора" було видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії НОМЕР_4 для обслуговування бази відпочинку.

Поряд з цим, відповідно до рішення засновників ПП "Лора" від 14.03.2008, підприємство було реорганізовано та шляхом виділення із його складу створено ПП "Деметра Філ" і передано до його статутного капіталу приміщення та земельну ділянку площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2. На підставі вказаного рішення ПП "Деметра Філ" було видано державний акт серії НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 3,6811 га в м. АДРЕСА_2 для обслуговування бази відпочинку. У подальшому, рішенням Ірпінської міської ради від 19.05.2016 824-14-VII, з порушенням, на думку прокурора, вимог земельного законодавства було затверджено проект землеустрою та змінено цільове призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення ПП "Деметра Філ" площею 3,6811 га з "обслуговування бази відпочинку" на "будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку". Рішенням приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М. від 22.06.2016, інд. номер 30151826, було зареєстровано право власності ПП "Деметра Філ" на земельну ділянку площею 3,6811 га з кадастровим номером НОМЕР_5 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. АДРЕСА_2, після чого ПП "Деметра Філ" було здійснено поділ земельної ділянки площею 3,6811 га з кадастровим номером НОМЕР_5 на 2 земельні ділянки: площею 3,1811 га з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,5 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Водночас, ПП "Деметра Філ" на підставі договору про право забудови земельної ділянки (договір суперфіцію) від 19.09.2016 №916 було передано земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для забудови ТОВ "СКІФТ" (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, інд. номер 31515106 від 22.09.2016).

Прокурор, звертаючись з позовом до суду, наполягає на тому, що відповідно до інформації ВО "Укрдержліспроект" від 05.08.2016 №514 земельна ділянка площею 3,6849 га по вул. Пушкінській, 64/68 в м. Ірпінь з кадастровим номером НОМЕР_5 за даними лісовпорядкування 1988 року відноситься до земель лісового фонду Ірпінської лісової дачі Бучанської лісогосподарської установи та розташована у кварталі № 36, що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами спірної земельної ділянки та 36 кварталу Ірпінської лісової дачі. Належність спірної земельної ділянки до лісового фонду та віднесення її до категорії лісів першої групи підтверджується її розташуванням у відповідному кварталі Ірпінської лісової дачі згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року), розробленим комплексною експедицією Українського лісовпорядного підприємства всесоюзного аерофотолісовпорядного об'єднання "Ліспроект".

Окрім того, позовна заява містить клопотання про визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та його поновлення і захист порушеного права.

12.12.2016 до господарського суду Київської області представником відповідача-2 ПП "Деметра Філ" подано заяву б/н від 12.12.2016 (вх. №25624/16 від 12.12.2016) про застосування строків позовної давності.

11.04.2017 до господарського суду Київської області від представника відповідача-4 надійшли письмові пояснення №01-20/918/1 від 10.04.2017 (вх. № 7637/17 від 11.04.2017), в яких останній просив зокрема застосувати позовну давність до вимог прокурора.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.06.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами господарського суду Київської області від 12.12.2016 та 17.03.2017 у даній справі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області 14.06.2017 у справі №911/3721/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві та додаткових поясненнях.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач-2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях відповідач-3 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства.

У поясненнях відповідач-1 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. Також в даних поясненнях відповідач-1 просив розглядати справу за відсутності представника Ірпінської міської ради.

Згідно останнього розпорядження Київського апеляційного господарського суду у справі №911/3721/16 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/3721/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2018 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) відкрито апеляційне провадження у справі №911/3721/16 за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області; призначено справу до розгляду на 26.01.2018.

В судове засідання апеляційної інстанції 26.01.2018 представник позивача, відповідачів-1, -3, -4 не з'явились.

Оскільки явка представників сторін, прокуратури у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін, прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників позивача, відповідачів-1, -3, -4.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-2, прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради народних депутатів від 24.09.1996 №254/8 Торгівельно-промисловій фірмі "Владі" було надано право постійного користування земельною ділянкою під базу відпочинку, піонерський табір "Зоряний" в існуючих межах без зміни цільового призначення загальною площею 3,6851 га, з них під будівлями - 0,2079 га, під лісами - 3,4772 га в м. АДРЕСА_2.

На підставі зазначеного рішення Торговельно-промисловій фірмі "Владі" було видано державний акт серії І-КВ № 003803 від 09.10.1996 на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,6851 га для бази відпочинку.

У 1998 році під час реорганізації Торговельно-промислової фірми "Владі" шляхом виділу було створено самостійне Приватне підприємство "Лора" з передачею до його статутного фонду майна і майнових прав.

Згідно протоколу загальних зборів Торговельно-промислової фірми "Владі" №7 від 20.03.1998 та акту прийому-передачі від 07.04.1998 фірма передала ПП "Лора" майно піонерського табору "Зоркий" в АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9 ПП "Лора" було надано у постійне користування земельну ділянку площею 3,6849 га, в тому числі - 0,6084 га лісовкритих площ і 3,0765 га забудованих земель (землі, що використовують для відпочинку) для обслуговування бази відпочинку в м. АДРЕСА_2, без зміни її цільового використання за рахунок земель Ірпінської міської ради.

На підставі зазначеного рішення ПП "Лора" було видано державний акт серії НОМЕР_7 від 08.06.2000 на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,6849 га для обслуговування бази відпочинку.

У подальшому рішенням Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-ІV було затверджено оцінну вартість земельної ділянки в розмірі 590689,47 грн.

На виконання вказаного рішення ради між Ірпінською міською радою та ПП "Лора" 05.10.2005 було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу ПП "Лора" набуло право власності на земельну ділянку площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_5.

26.12.2005 ПП "Лора" було видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯБ №515318 для обслуговування бази відпочинку.

Відповідно до рішення засновників ПП "Лора" від 14.03.2008 підприємство було реорганізовано та шляхом виділення із його складу створено ПП "Деметра Філ" і передано до його статутного капіталу приміщення та земельну ділянку площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2.

На підставі вказаного рішення ПП "Деметра Філ" видано державний акт серії НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 3,6811 га в м. АДРЕСА_2 для обслуговування бази відпочинку.

У подальшому рішенням Ірпінської міської ради від 19.05.2016 №824-14-VII затверджено проект землеустрою та змінено цільове призначення земельної ділянки ПП "Деметра Філ" площею 3,6811 га з "обслуговування бази відпочинку" на "будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку".

Рішенням приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М. від 22.06.2016, індексний номер 30151826, зареєстровано право власності ПП "Деметра Філ" на земельну ділянку площею 3,6811 га з кадастровим номером НОМЕР_5 з цільовим призначенням "для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в м. АДРЕСА_2".

У подальшому ПП "Деметра Філ" було здійснено поділ земельної ділянки площею 3,6811 га з кадастровим номером НОМЕР_5 на 2 земельні ділянки: площею 3,1811 га з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,5 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

На підставі договору про право забудови земельної ділянки (договір суперфіцію) від 19.09.2016 №916 земельну ділянку площею 0,5 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ПП "Деметра Філ" було передано для забудови ТОВ "СКІФТ" (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31515106 від 22.09.2016).

У позовній заяві та апеляційній скарзі прокурор стверджує, що рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9 "Про оформлення права постійного користування земельною ділянкою приватному підприємству "Лора" для обслуговування бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1" було прийнято всупереч вимогам п. 34 ч. 1 ст. 26, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990), оскільки згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад. Відтак, оскільки, всупереч зазначеній нормі, вказане рішення прийняте виконавчим комітетом Ірпінської міської ради, прокурор просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9.

Прокурор зазначає, що відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990) міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів. Обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті. Отже, відповідно до вимог ст. ст. 9, 19 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) тільки до відання сільських, селищних і міських, обласних Рад народних депутатів належала передача земельних ділянок у користування, а не виконавчих комітетів цих рад.

Таким чином, на переконання прокурора, передача у користування земельних ділянок є виключною компетенцією відповідних територіальних рад сіл, селищ, міст.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними доводами скаржника з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 3 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення виконкому від 28.03.2000), було встановлено, що місцеві Ради народних депутатів можуть передавати повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування, яким і є виконавчий комітет ради.

В матеріалах справи міститься копія рішення другої сесії двадцять третього скликання Ірпінської міської ради народних депутатів № 2-32 від 23.06.1998, згідно якого виконкому були передані повноваження міської ради в галузі регулювання земельних відносин, передбачені, зокрема, пунктом 1 статті 10 Земельного кодексу України, за винятком виділення та надання в користування земельних ділянок під автозаправочні станції, автостоянки та ринки.

Правова позиція ухвали Верховного Суду України від 25.04.2012 у справі №6-15350вов10, на яку посилався прокурор, стосується оскарження рішення виконкому, прийнятого у листопаді 2002 року, тобто після набрання 01.01.2002 чинності Земельним кодексом України, прийнятим Законом України від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ, який вже не дозволяв раді передавати свої повноваження з земельних питань виконавчому комітету.

Також, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, у зв'язку з чим можуть передаватися у користування чи у власність виключно Кабінетом Міністрів України і, відповідно, оспорювані прокурором рішення Ірпінської міської ради та її виконкому прийняті з порушенням норм законодавства та перевищенням наданих законом повноважень.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України. За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, та порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Як вбачається зі змісту рішення Ірпінської міської ради від 24.09.1996 р. №254/8, яке у справі за даним позовом не оспорюється, ТПФ "Владі" було надано право постійного користування земельною ділянкою під базу відпочинку піонерський табір "Зоряний" без зміни цільового призначення, загальною площею 3,6851 га, з них - 0,2079 га під будівлями, а 3,4772 га під лісами.

У подальшому оспорюваним рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 р. № 79/9 ПП "Лора" було надано у постійне користування земельну ділянку площею 3,6849 га, в тому числі - 0,6084 га лісовкритих площ і 3,0765 га забудованих земель (землі, що використовують для відпочинку) для обслуговування бази відпочинку в м. АДРЕСА_2, без зміни її цільового використання за рахунок земель Ірпінської міської ради.

Згідно з приписами статті 10 Земельного кодексу України (в редакції від 05.05.1993, чинній на час прийняття рішення Ірпінської міської ради від 24.09.1996 №254/8, та в редакції від 17.12.1999, чинній на час прийняття рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу (п. 1 ч. 1 ст. 10 ЗК України).

За приписами ч. 2 ст. 19 ЗК України 1990 року (в редакції від 05.05.1993, чинній на час прийняття рішення Ірпінської міської ради від 24.09.1996 №254/8, та в редакції від 17.12.1999, чинній на час прийняття рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9) міська Рада народних депутатів надає у користування земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 76 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції станом на час прийняття у 2000 році оспорюваного рішення виконкому) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

Як зазначено у статті 77 ЗК України 1990 року в тій же редакції, землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей. Порядок використання земель лісового фонду визначається законодавством України.

Отже, на час прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9, прийнятого на виконання делегованих міською радою повноважень, остання не мала передбачених законом повноважень надавати у користування як земельні ділянки, зайняті багаторічними насадженнями, так і вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, взаємна суперечливість наданих сторонами до матеріалів справи доказів на підтвердження правового статусу спірної земельної ділянки не впливає на наведений вище висновок суду.

Так, прокурор зазначає, що відповідно до інформації ВО "Укрдержліспроект" від 05.08.2016 р. № 514 з доданими картографічними матеріалами, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_5 загальною площею 3,6849 га, на підставі матеріалів лісовпорядкування 1988 року, відносилась до земель лісового фонду Ірпінської лісової дачі Бучанської лісогосподарської установи (квартал № 36).

Як вбачається з викопіювань місцезнаходження спірної земельної ділянки з нанесеними будівлями піонерського табору "Зоряний", що наявні у технічному звіті по встановленню зовнішніх меж ТПФ "Владі" 1996 року та у технічній документації по складанню державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ПП "Лора" 2000 року, кількість і місцезнаходження приміщень є ідентичними, тобто площа існуючої забудови з 1996 по 2000 роки не змінювалась. Отже, на думку прокурора, спірним рішенням змінено цільове призначення частини вищевказаної земельної ділянки лісового фонду площею 2,8688 га (3,4772 га - 0,6084 га).

Відповідно до п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту і оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

За твердженням прокурора, за даними лісовпорядкування 1988 року спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду Ірпінської лісової дачі Бучанської лісогосподарської установи та розташована у кварталі № 36, що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами спірної земельної ділянки та 36 кварталу Ірпінської лісової дачі.

Отже, належність спірної земельної ділянки до лісового фонду та віднесення до категорії лісів першої групи, на переконання прокурора, підтверджується її розташуванням у відповідному кварталі Ірпінської лісової дачі, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року), розробленим Комплексною експедицією Українського лісовпорядного підприємства всесоюзного аерофотолісовпорядного об'єднання "Ліспроект".

Таким чином, на переконання прокурора та позивача, правовий статус спірної лісової ділянки підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Також, в наданих суду письмових пояснень прокурор вказує, що на момент виготовлення планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування Ірпінської лісової дачі Бучанського комунального лісгоспу 1987-1988 років порядок їх розробки та погодження регулювався Інструкцією з проведення лісовпорядкування в єдиному державному лісовому фонді СРСР, затвердженою постановою Державного комітету СРСР по лісовому господарству від 12.09.1985 №4 і Основами лісового законодавства СРСР та союзних республік. Крім того, попередні лісовпорядкування Ірпінської лісової дачі проводилось в 1978-1979 роках, під час якого площу Ірпінської лісової дачі встановлено у 1450 га. Вказана площа сформована за погодженням з головним інженером-землевпорядником Києво-Святошинського району Київської області та затверджена протоколом другої лісовпорядної наради від 23.03.1979. За результатами проведення лісовпорядкування 1987-1988 років площа Ірпінської лісової дачі не змінилась.

Таким чином, до матеріалів справи надані письмові пояснення та докази щодо проведення лісовпорядкування Ірпінської лісової дачі у 1978-1979, 1987-1988 роках.

Поряд з цим, матеріали справи свідчать про те, що згідно з рішення №126 виконкому Ірпінської міської ради депутатів від 26.02.1969 "Про передачу піонерського табору ім. Гайдара заводу "Точелектроприбор" в м. Ірпінь по вул. Пушкінській 64 Київському арматурно-машинобудівному заводу" було вирішено закріпити територію піонерського табору заводу "Точелектроприбор" розміром 2,3 га за Київським арматурно-машинобудівним заводом.

Водночас, до матеріалів справи були надані докази, які підтверджують, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 була сформована, у тому числі шляхом передачі в користування під розміщення табору "Зоркий" та вилучення садибних ділянок громадян із знесенням існуючих на той час садиб та виплатою їх вартості до зазначеного прокурором часу лісовпорядкування Ірпінської лісової дачі 1978-1979 років, під час якого площу Ірпінської лісової дачі було встановлено у 1450 га.

Так, Науково-виробниче об'єднання "Київарматура" листом від 20 квітня 1973 року звернулося до голови Ірпінської міської ради депутатів з проханням виділити додаткову земельну ділянку для розширення території табору "Зоркий" за рахунок земель, належних мешканцям прилеглих домоволодінь (належним чином засвідчена архівним відділом виконкому Ірпінської міської ради копія листа долучена до матеріалів справи).

Рішенням виконкому Ірпінської міської ради депутатів №342 від 31 травня 1974 року "Про надання дозволу на розширення існуючого піонерського табору "Зоркий" Київському науково-виробничому об'єднанню "Київарматура" за рахунок індивідуальних садиб в м. Ірпінь, по вул. АДРЕСА_1" було постановлено знести по ? частині домоволодінь громадянок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по АДРЕСА_1, у зв'язку з необхідністю розширення піонерського табору "Зоркий", а також затверджено акт оціночної комісії по відшкодуванню вартості фруктових дерев та зелених насаджень, та прийнято в держземфонд Ірпінської міської ради земельні ділянки зазначених громадян (належним чином засвідчена архівним відділом виконкому Ірпінської міської ради копія рішення долучена до матеріалів справи). Також в рішенні постановлено виділити Київському арматурно-машинобудівельному заводу "Київпромарматура" земельну ділянку площею 0,96 га із земель держземфонду Ірпінської міської ради.

При цьому, викладене не спростовує відсутності в матеріалах справи доказів належності земельної ділянки розміром 2,3 га, на якій розміщувалася станом на 1969 рік територія піонерського табору, до земель запасу Ірпінської міської ради (держземфонду міської ради тощо), а не до земель Ірпінської лісової дачі, та не спростовує наведеного вище висновку суду щодо відсутності у міської ради та її виконкому у 2000 році повноважень на передачу в користування як земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, так і вкритих лісом, а також не вкритих лісом, але наданих для потреб лісового господарства.

Таким чином, оскільки на час прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9, міська рада не мала передбачених законом повноважень надавати у користування спірну земельну ділянку, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимоги прокурора в цій частині є доведеними та обґрунтованими.

З приводу подальшого продажу спірної земельної ділянки ПП "Лора" у 2005 році колегією суддів встановлено наступне.

На підставі рішення Ірпінської міської ради від 16.06.2005 № 1236-36-ІV затверджено оцінну вартість та продано ПП "Лора" земельну ділянку площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2 для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції від 14.12.2004, чинній на час прийняття спірного рішення Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-ІУ), до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, а статтею 17 вказаного кодексу визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 55 ЗК України в редакції від 14.12.2004, чинній станом на час прийняття рішення Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-ІУ, до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ч. 2 ст. 55 ЗК України у вказаній редакції).

За змістом норм Земельного та Лісового кодексів України землі лісового фонду мають особливий статус, а тому є обмеженими в обороті, тобто можуть надаватися у власність або користування у виключних випадках.

Так, за загальним правилом, визначеним у ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначеним цим Кодексом.

Єдиний можливий такий випадок передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, згідно якої громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Поряд з цим, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії рішення третьої сесії двадцять четвертого скликання Ірпінської міської ради №49-3-ХХІV від 27.06.2002 "Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови", землі, вкриті деревною рослинністю, в межах Ірпінського регіону віднесено до земель житлової та громадської забудови і враховано їх землями запасу.

Станом на час винесення рішення суду вказане рішення Ірпінської міської ради №49-3-ХХІV від 27.06.2002 р. не скасоване, не визнано недійсним, а отже було чинним.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено прийняття Ірпінською міською радою рішення від 16.06.2005 №1236-36-ІУ про продаж ПП "Лора" земельної ділянки площею 3,6849 га в м. АДРЕСА_2 для обслуговування будівель та споруд бази відпочинку поза межами передбачених законодавством повноважень.

Рішенням Ірпінської міської ради від 19.05.2016 №824-14-VII "Про затвердження проекту землеустрою ПП "Деметра Філ" щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з обслуговування бази відпочинку на земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1" цільове призначення земельної ділянки, яку було передано в приватну власність ПП "Лора" (та в подальшому її право власності на яку переоформлено на її правонаступника ПП "Деметра Філ"), "для обслуговування бази відпочинку", було змінено на "будівництво та обслуговування багатоквартирного житлового будинку".

Прокурор вважає вказане рішення таким, що суперечить вимогам законодавства, посилаючись на те, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для не лісогосподарських потреб, надавати погодження на зміну цільового призначення таких земель, на час прийняття рішення Ірпінської міської ради про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки та на даний час має право Кабінет Міністрів України, у зв'язку з чим прокуратура Київської області і звернулася до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Проте, вивченням проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки ПП "Деметра Філ" встановлено, що таке погодження Кабінету Міністрів України відсутнє.

Окрім цього, прокурор наголошує, що згідно ст. 12, ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 149 Земельного кодексу України міські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб. Також і відповідно до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 33 Лісового кодексу України до повноважень міських рад у сфері лісових відносин взагалі не відноситься питання щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, оскільки частина спірної земельної ділянки до її відведення у власність відповідача-2, на переконання прокурора, мала лісогосподарське призначення, то оспорюване рішення прийнято Ірпінською міською радою в порушення вимог ст. ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 3, 13, 38, 57, 84, 116, 123, 124, 149, 150 Земельного кодексу України, ст. ст. 7, 8, 17, 31, 42 Лісового кодексу України, оскільки прийнято не уповноваженим органом.

Відповідно до вимог ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Як встановлено вище, рішенням Ірпінської міської ради №49-3-ХХІV від 27.06.2002 "Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови" землі, вкриті деревною рослинністю, в межах Ірпінського регіону віднесено до земель житлової та громадської забудови і враховано їх землями запасу.

Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно з долученою до матеріалів справи довідкою Ірпінського міського відділу земельних ресурсів від 10.06.2004 №674, за державною статистичною звітністю (форма 6-зем) спірна земельна ділянка належить до земель запасу Ірпінської міської ради та знаходиться в межах населеного пункту.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що цільове призначення земельної ділянки змінилося з обслуговування бази відпочинку на земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 поза межами компетенції та повноважень, передбачених законодавством.

Крім того, прокурор зазначає, що під час затвердження Ірпінською міською радою проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки ПП "Деметра Філ" із земель рекреаційного призначення на землі для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку було порушено вимоги ст.ст. 1, 28 Закону України "Про курорти", ст. 52 Земельного кодексу України, а також оспорюване рішення прийняте всупереч обмежень щодо зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення, передбачених Законом України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах".

Доводи прокурора про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 №1576 м. Ірпінь входить до переліку населених пунктів, віднесених до курортних є безпідставними, оскільки 14.11.2000 набув чинності Закон України "Про курорти", яким визначено процедуру надання території статусу курортної. Доказів отримання містом Ірпінь статусу курорту в установленому вказаним законом порядку до матеріалів справи не надано.

Відповідно до довідки Управління Держземагентства у місті Ірпені Київської області від 03.08.2015 №03-07/828 "Про правовий статус земельної ділянки (згідно Інструкції з заповнення Державної статистичної звітності з кількісного обліку земель - форма 6-зем про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами та угіддями)", земельна ділянка ПП "Деметра Філ" площею 3,6811 га належить до земель рекреаційного призначення (номер рядка 7.3, шифр рядка 86).

Статтями 51, 52 Земельного кодексу України встановлено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Як зазначає прокурор, з метою збереження існуючих лісопаркових насаджень та для подальшого розвитку рекреаційного використання природно-ландшафного оточення, в порядку виконання постанови Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 №1391 "Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до курортних", керуючись Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Ірпінська міська рада рішенням № 337-12-XXIV від 19.06.2003 затвердила схему розміщення земельних ділянок в м. Ірпені рекреаційного призначення. Цим рішенням до земельних ділянок, які мають рекреаційне призначення і щодо яких заборонено використання не за цільовим призначенням, віднесено й земельну ділянку, обмежену вул. Пушкінська - Надсонова (п. 7 додатку до рішення Ірпінської міської ради).

З приводу наведеного судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.1997 №1391 "Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до курортних, яка втратила чинність у лютому 2017 року, були внесені зміни до переліку населених пунктів, віднесених до курортних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 р. № 1576, шляхом його викладення в новій редакції. Водночас, як зазначалося вище, 14.11.2000 р. набув чинності Закон України "Про курорти", згідно з Розділом ІІ якого було врегульовано питання створення та розвитку курортів. При цьому, за приписами частини 2 статті 12 Закону України "Про курорти" на курортах забороняється будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об'єктів, не пов'язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори. Тому, визнання міста Ірпінь курортом у встановленому законодавством порядку, якщо таке б мало місце, не виключає здійснення на території міста житлового будівництва.

Щодо доводів прокуратури про порушення Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах" було введено мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах, а саме: земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень; земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту.

Згідно з пунктом 1 ст. 5 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах" цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Таким чином, оскільки зазначений Закон набрав чинності 13.04.2011, то введений ним мораторій закінчився 13.04.2016.

Відповідно, рішення Ірпінської міської ради № 824-14-VІІ від 19.05.2016 про зміну цільового призначення земельної ділянки з "для обслуговування бази відпочинку" на "для будівництво і обслуговування багатоквартирного житлового будинку" було прийняте після скасування законодавчо передбаченого мораторію на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено порушення Ірпінською міською радою вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення №824-14-VII від 19.05.2016 "Про затвердження проекту землеустрою ПП "Деметра Філ" щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінилось з обслуговування бази відпочинку на земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться в м. АДРЕСА_2".

Позовні вимоги прокурора, що є похідними від вимог про визнання незаконними та скасування рішень відповідачів-1 та -4, а саме: про визнання недійсним договору суперфіцію від 19.09.2016, укладеного між ПП "Деметра Філ" та ТОВ "СКІФТ" щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, та про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельних ділянок з незаконного володіння приватного підприємства "Деметра Філ" площею 3,1811 га з кадастровим номером НОМЕР_2 та площею 0,5 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з цільовим призначення для ведення лісового господарства, загальною вартістю 590689 грн., що розташовані за адресою: Київська область, АДРЕСА_1, не підлягають задоволенню, оскільки як зазначено вище, судом не встановлено наявності підстав для визнання незаконними та скасування рішень Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-IV "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення приватного підприємства "Лора" в АДРЕСА_1" та від 19.05.2016 "Про затвердження проекту землеустрою ПП "Деметра Філ" щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з обслуговування бази відпочинку на земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1".

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9 "Про оформлення права постійного користування земельною ділянкою приватному підприємству "Лора" для обслуговування бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1" є обґрунтованою, щодо решти позовних вимог підстави для їх задоволення відсутні.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачами у даній справі були подані заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог прокуратури.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як зазначено у п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

З огляду на вищезазначене, до позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень Ірпінської міської ради від 16.06.2005 №1236-36-IV "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення приватного підприємства "Лора" в АДРЕСА_1" та від 19.05.2016 "Про затвердження проекту землеустрою ПП "Деметра Філ" щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється з обслуговування бази відпочинку на земельну ділянку для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1" позовна давність не може бути застосована у зв'язку з відсутністю (недоведеністю) порушеного права.

Щодо спливу строку позовної давності щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 28.03.2000 №79/9 "Про оформлення права постійного користування земельною ділянкою приватному підприємству "Лора" для обслуговування бази відпочинку за адресою: АДРЕСА_1", яка є обґрунтованою та доведеною, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 4176-УІ від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Вказаним Законом України № 4176-VІ від 20.12.2011 "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", що набрав чинності 15.01.2012, даний пункт статті 268 ЦК України було виключено.

Водночас, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону було встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, з 15.01.2012 законодавець передбачив трирічний строк для здійснення, у даному випадку органом прокуратури, відповідних перевірок винесених Ірпінською міською радою рішень та, в разі наявності порушень, для звернення до суду за захистом порушеного права держави.

Даний строк за своєю правовою природою не є строком позовної даності (який визначає строк, протягом якого порушене право підлягає захисту судом), а являється строком, протягом якого у особи існує право звернення до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади або місцевого самоврядування, яким порушено її право власності або інше речове право.

Матеріали справи свідчать про те, що у вказаний строк орган прокуратури зазначеним правом не скористався.

Окрім того, слід зазначити, що статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України (в редакції чинній на час звернення прокуратури з даним позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди (абз. 4 ст. 29 ГПК України (в редакції чинній на час звернення прокуратури з даним позовом)).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Наведену правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27 травня 2014 року №3-23гс14, від 23 грудня 2014 року №3-194гс14, від 22 квітня 2015 року №3-54гс15.

Судом враховано, що можливість особи отримати захист свого порушеного або оспорюваного цивільного права юрисдикційним органом державної влади, підкріплена силою державного примусу, у тому числі право на звернення до суду у його матеріальному розумінні, нерозривно пов'язана з особою, що є носієм такого цивільного права.

Оскільки позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права, то і відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа - носій порушеного права, довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Позовні вимоги у даній справі пов'язані з порушенням права власності держави на землі лісогосподарського призначення.

В силу положень ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їх компетенції, встановленої законом.

Таким чином носієм порушеного права власності держави на землі лісогосподарського призначення, та відповідно особою, з обізнаністю якої пов'язані виникнення права на позов та початок перебігу строку позовної давності, є відповідний орган державної влади, який в межах компетенції реалізує права власника.

В силу положень ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України таким органом є Кабінет Міністрів України, визначений прокурором у якості позивача.

В обґрунтування клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності прокурор вказує, що в межах вимог ст. 19 Конституції України, згідно повноважень Кабінету Міністрів України, передбачених Земельним кодексом України, Законами України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державний контроль за використанням та охороною земель", позивач не мав можливості самостійно встановити обставини, що стали підставою для звернення до суду прокурора у даній справі, оскільки не видавав жодних розпоряджень щодо зміни цільового призначення чи відчуження спірних земель, не був учасником цивільно-правових угод щодо їх відчуження, не має повноважень для проведення перевірок додержання органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства, витребування землевпорядної документації, інформації щодо землевласників та землекористувачів, тощо. Таким чином, даний позов Кабінетом Міністрів України, за твердженням прокурора, в межах трьохрічного строку позовної давності не міг бути пред'явлений з об'єктивних причин.

Також прокурор просив суд врахувати характер спірних правовідносин, обсяг порушених прав позивача та спосіб захисту, що забезпечує дієве поновлення порушених прав - витребування спірного майна у володіння власника, оскільки застосування строку позовної давності до позовних вимог власника про витребування майна від особи, що без відповідної правової підстави набула це майно, суперечить функції, покладеній на інститут позовної давності.

Прокурор наголошує, що в силу положень ст.ст. 330, 387, 658 Цивільного кодексу України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним майна. Це право підлягає захисту протягом всього часу наявності у особи титулу власника майна, а єдиним обмеженням права власності у часі є інститут набувальної давності, який передбачає право особи, яка добросовісно заволоділа майном, отримати його у власність зі спливом певного строку, встановленого законом, якщо дійсний власник не звернеться до цього часу з вимогою про витребування майна.

Застосування позовної давності до віндикаційного позову призводить до правової невизначеності, за якої суд погоджується, що позивач є дійсним власником майна, що є предметом спору, а відповідач, в свою чергу, є володільцем майна, яке підлягає витребуванню за вимогою власника; правовий титул законного власника майна належним чином не припинений, а у набувача майна на законних підставах право власності не виникло. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16.09.2015 у справі №6-1203цс15.

За таких обставин, на переконання прокурора, відмова у позові з підстав спливу строку позовної давності залишає спірне майно у володінні осіб, які не є його дійсними власниками, а власник, у свою чергу, попри гарантії недоторканості та непорушності права власності, не може отримати судового захисту свого права.

При цьому перебування майна у володінні особи, яка не є його законним власником, фактично є триваючим порушенням права до моменту припинення у законному порядку правового титулу дійсного власника майна - позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правового титулу, залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, тому строк позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовується.

Аналогічного правового висновку щодо застосування положень ст.ст. 256, 388 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 26.04.2016, позицію якого підтримав Верховний Суд України у постанові від 05.10.2016 у справі №916/2129/15.

Зазначені посилання прокурора правомірно залишені судом першої інстанції поза увагою, оскільки у даній справі судом вирішувалося питання наявності поважних причин пропуску строку позовної давності в частині однієї позовної вимоги - про визнання незаконним та скасування рішення відповідача 4 від 28.03.2000 №79/9. Питання щодо застосування чи не застосування строку позовної давності до вимоги про витребування майна у даному випадку не розглядалося.

Як зазначалося раніше, пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу.

Слід зазначити, що держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Наведена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15.

У даній справі першим заступником прокурора Київської області пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів (ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").

Земельним кодексом України 1990 року (в редакції від 17.03.1999, що діяла на час прийняття виконкомом Ірпінської міської ради рішення № 79/9 від 28.03.2000 "Про оформлення права постійного користування земельною ділянкою приватному підприємству "Лора" для обслуговування бази відпочинку…") у статті 14 було визначено компетенцію держави у галузі регулювання земельних відносин. Так, до відання України у галузі регулювання земельних відносин належала, серед іншого, організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу (п. 4 ч. 1 ст. 14 ЗК України 1990 р. у вказаній вище редакції).

Згідно зі статтею 15 ЗК України 1990 року в тій же редакції державне управління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції.

У подальшому, у 2002 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958 у складі Державного комітету по земельних ресурсах була утворена Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель.

У 2003 році було прийнято Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", відповідно до статті 2 якого основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно зі ст. 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Таким чином, державі в особі Кабінету Міністрів України та утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, за умови належного виконання покладених на них державою функцій, могло і повинно було би бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення виконавчим комітетом Ірпінської міської ради цього порушення у 2000 році.

Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення порушень земельного законодавства протягом встановленого законодавством строку позовної давності для захисту інтересів держави.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, прокурором не надано до матеріалів справи належних і допустимих доказів наявності обставин, з якими можливо пов'язати поважність причин пропуску строку позовної давності при зверненні до суду з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення відповідача 4 №79/9 від 28.03.2000, у зв'язку чим клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цією позовною вимогою є необґрунтованим, а тому право держави в особі Кабінету Міністрів України не підлягає судовому захисту у даній справі.

Крім того, відхиляючи клопотання прокуратури про поновлення позовної давності для звернення до суду, колегія суддів виходила з того, що в матеріалах справи відсутнє клопотання самого позивача - Кабінету Міністерстрів України про поновлення строку позовної давності, а аналіз наведених вище норм матеріального права не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 27 травня 2014 року у справі №3-23гс14 (Постанова №3-23гс14), від 25 березня 2015 року у справі №3-21гс15 (Постанова №11/163/2011/5003, 3-21гс15), від 22 березня 2017 року у справі №3-1486гс16 (Постанова №3-1486гс16, 5004/2115/11).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування, зміни чи визнання нечинним оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 14.06.2017 у справі №911/3721/16 - без змін.

Матеріали справи №911/3721/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко

(повний текст постанови складено 31.01.2018)