Постанова

від 05.02.2018 по справі 484/709/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №484/709/17 05.02.2018

Провадження №22-ц/784/52/18

Єдиний унікальний номер судової справи 484/709/17

Провадження №22-ц/784/52/18 Доповідач апеляційної інстанції: Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

05 лютого 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2017 року, ухвалене головуючим - суддею Максютенко О.А., в м. Первомайську, у приміщені цього ж суду, вступну та резолютивну частини якого проголошено того ж дня о 10 год. 34 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки,

встановила

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків.

Позивач зазначав, що 02 вересня 2010 року ОСОБА_5 передав йому в оренду належні на праві власності земельні ділянки, площею 5, 63 га та 5,65 га за плату (кадастрові номери НОМЕР_2 та НОМЕР_1), переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, без укладення в письмовій формі договору оренди.

За умовами цього договору позивач сплачував земельний податок, податок з доходу фізичних осіб і на прохання орендодавця орендну плату особисто ОСОБА_2

Весною 2016 року він планував засіяти земельну ділянку соняшником 3,28 га та кукурудзою 8 га. Не дивлячись на це, після смерті ОСОБА_6, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_2, на свій розсуд, восени 2015 року засіяла земельну ділянку пшеницею та соняшником, чим порушила його цивільні права та завдала збитків у вигляді не отриманої вигоди, розмір яких згідно його розрахунку складає 137 016 грн. 52 коп.

Посилаючись на викладене, позивач просив про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову, до початку розгляду справи по суті, ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_7 пред'явила зустрічний позов про стягнення з позивача 76 607 грн. 27 коп. реальних збитків, спричинених знищенням посівів озимої пшениці та соняшнику і 76 604 грн. 33 коп. - втрачених доходів (упущеної вигоди).

Відповідач зазначала, що після смерті чоловіка ОСОБА_6, на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом їй належать спірні земельні ділянки, загальною площею 11,277 га. Осінню 2015 року та весною 2016 року нею посіяно озиму пшеницю та соняшник, а 23 квітня 2016 року виявлено факт знищення позивачем посівів озимої пшениці на площі 0,15 га та соняшнику, на площі 3,85 га.

Посилаючись на акт роботи комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам в Первомайському районі від 22 червня 2016 року, відповідач просила про задоволення зустрічного позову.

-2-

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року об'єднані в одне провадження зустрічний з первісним позовом.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2017 року відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

В апеляційній скарзі позивач, не погоджуючись з висновками суду стосовно відсутності підстав для відшкодування збитків та посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, необґрунтованість висновків суду, просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача 137 016 грн. 52 коп. і відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Заперечуючи проти апеляційної скарги представник відповідача ОСОБА_3, посилався на необґрунтованість її доводів та вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду відповідно до доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не уклав договір оренди земельної ділянки відповідно до норм чинного законодавство та не довів позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з його недоведеності належними, допустимими та переконливими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки вони відповідають вимогам закону та дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України, ст. 125 ЗК України договір оренди землі підлягає державній реєстрації та є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Державна реєстрація договору оренди землі між ОСОБА_6 та позивачем не відбулась, за такого судом правильно встановлено, що договір оренди сторонами не було укладено.

У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212-1215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи, тобто, з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Враховуючи, що про відсутність достатніх правових підстав для користування спірними земельними ділянками позивачу було відомо ще на час домовленостей з колишнім власником земельної ділянки (що, зокрема, підтверджується змістом позовної заяви), суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог ОСОБА_4 щодо відшкодування витрат, пов'язаних з наміром обробітку землі весною 2016 року та упущеною вигодою.

За загальним правилом, передбаченим ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

-3-

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Отже, у даному випадку, фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Проте, факт протиправної поведінки ОСОБА_2, яка на думку позивача спричинила йому шкоду, ним не доведений.

За такого, висновок суду про необґрунтованість позовних вимог щодо стягнення упущеної вигоди, в зв'язку з неотриманням прибутку за 2016 рік, є правильним.

Отже, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4

Посилання в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин справи, неврахування волі покійного, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та порушення норм матеріального права, позбавлені правового обґрунтування та не були підтверджені при апеляційному розгляді справи.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди відповідача з рішенням суду про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, тому в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК Країни, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, то рішення суду першої інстанції в цій частині в апеляційному порядку не переглядалось.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 вересня 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови виготовлений 06 лютого 2018 року