Постанова

від 01.02.2018 по справі 567/626/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області в складі :

головуючого судді : Григоренка М.П.,

суддів : Боймиструка С.В., Бондаренко Н.В.,

секретар судового засідання Москалик Т.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2017 року в справі № 567/626/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Могилянівська сільська рада Острозького району Рівненської області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, ухваленого під головуванням судді Назарук В.А. об 12 год. 42 хв. в приміщенні Острозького районного суду Рівненської області,

В С Т А Н О В И Л А :

06 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Острозького районного суду Рівненської області із позовною заявою, відповідно до якої просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в АДРЕСА_1 шляхом відновлення межових знаків.

В наступному позивач неодноразово подавав заяви про уточнення своїх позовних вимог, подав клопотання про залишення своїх первісних позовних вимог без розгляду, яке було задоволено Острозьким районним судом 19 жовтня 2017 року, на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України і в кінцевому результаті просив суд першої інстанції стягнути на його користь із відповідача на його користь вартість будівельних матеріалів, які були придбані ним для будівництва огорожі та облаштування теплиці, але які зіпсувались із вини останнього, майнову шкоду, яка була йому завдана в результаті пошкодження сільськогосподарської продукції та межових знаків, упущену вигоду, всього на загальну суму 32209 грн. 18 коп., транспортні витрати, в розмірі 1806 грн., витрати на правову допомогу, в розмірі 2000 грн., а також 30000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною поведінкою ОСОБА_2

Провадження № 22-ц/787/ 72 /2018 Головуючий у 1 інстанції : Назарук В.А. Доповідач : Григоренко М.П.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 806,58 грн. судових витрат.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що він надав суду всі належні та допустимі докази для задоволення позову.

Він є власником земельної ділянки загальною площею 0,01га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення якої - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: НОМЕР_1. Власником суміжною земельної ділянки по АДРЕСА_3 є ОСОБА_2, який знищивши межові знаки самовільно захопив частину його земельної ділянки та використовував її для власних потреб. Відповідач визнав в судовому засіданні ці обставини, зокрема, що знищував межові знаки, орав земельну ділянку, яка була засаджена ОСОБА_1

З приводу конфлікту із ОСОБА_2 він неодноразово звертався до Могилянівської сільської ради Острозького району Рівненської області і на засіданні комісії з питань земельних відносин 08.02.2016 року було вирішено встановити межові знаки між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а 11.02.2016 року були погоджені межі та встановлено межові знаки, які ОСОБА_2 знищив.

По факту знищення межових знаків ОСОБА_2 25 квітня 2016 року було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 186 КУпАП (самоуправство). 23.05.2016 року відповідач повторно знищив межові знаки і відновлювати їх не бажає.

Зазначає, що в позовних вимогах він просив стягнути лише вартість трьох межових знаків (арматуру 32 довжиною 1м. (2шт.) і трубу 32х2,8 довжиною 2,5 м. (одна труба), які пропали. Він не просив стягнути вартість межових знаків, які відповідач залишив. Вартість знищених межових знаків та агроволокна стверджується видатковою накладною Ррз/RV-0068209 від 16/07/2016 року, та становить 306 грн.12 коп., а агроволокна 610,50 грн.

Встановити огорожу та користуватися належною йому земельною ділянкою він не може до теперішнього часу, оскільки відповідач знищив межові знаки та викопав рівчак глибиною 42 см. та довжиною 100 м., пошкодивши при цьому сільськогосподарські насадження.

Відмовляючи у стягненні збитків за пошкоджені культури, суд фактично сприяє подальшій протиправній поведінці відповідача, адже, якщо продукція знищена, то не можна її зважити і точно вирахувати розмір збитку. При цьому всі визнають факт знищення цих культур.

Зазначає, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача він переніс душевні страждання щодо нього самого та належного йому майна. Неправомірними діями відповідач завдав йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 30000 грн.

Із цих підстав просить змінити оскаржуване рішення суду, стягнувши з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 34155,28 грн., моральну шкоду в розмірі 30000 грн., судові витрати покласти на відповідача.

В ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 просили задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, шляхом стягнення на користь останнього із відповідача 2500 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового засідання було підтверджено факт неправомірного викопування відповідачем межових знаків, якими було позначено межі земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності позивачу і те, що з боку ОСОБА_2 дійсно мало місце неправомірне використання частини цієї земельної ділянки в своїх інтересах та пошкодження сільськогосподарських культур позивача.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю та неправильно обраним способом захисту своїх прав та інтересів.

Дані висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтуються на законі.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановив, що відповідно до договору дарування від 19 березня 2015 року ОСОБА_1 отримав у власність від ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,01 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться в АДРЕСА_1 та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення по АДРЕСА_4 встановлено, що зазначена земельна ділянка відносно АДРЕСА_1 справа межує з земельною ділянкою, належною ОСОБА_1, а зліва - з земельною ділянкою, якою користувався ОСОБА_2 та має ширину 1 метр і довжину 100 метрів.

Відповідно до зазначеного проекту вбачається, що межовими знаками на час виготовлення проекту були дерев'яні стовпчики.

Одночасно, в судовому засіданні встановлено, що на межі земельної ділянки за участі представників Могилянівської сільської ради та сторін 08.02.2016 року було встановлено межові знаки, які являли собою арматуру 32 довжиною 1 м. (дві штуки) і трубу 32х2,8 довжиною 2,5 м. (одна труба), загальна вартість яких за підрахунками позивача становила 306 грн. 12 коп.

В судовому засіданні встановлено, що в квітні 2016 року відповідач витягнув зазначені межові знаки та самовільно переоравши земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) та знищивши посаджені на ній сільськогосподарські культури позивача, а саме огірки, став використовувати її для власних потреб.

У відповідності до ст.1166 ЦК України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 9 Постанови Пленум Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди N 6, 27.03.1992, при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, редакція якого була чинна на день ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 2 ст. 59 того ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до частини 1 статті 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

З матеріалів справи вбачається, що наполягаючи на відшкодуванні завданої майнової шкоди, позивачем надавались суду першої інстанції виключно розрахунки про розмір завданої майнової шкоди, без зазначення відомостей про кожний конкретний факт вчинення неправомірних дій відповідачем щодо майна позивача, дата вчинення цих дій, в чому вони полягали і якими доказами це безперечно підтверджується.

Наявні в матеріалах справи документи лише свідчать про відсутність між сторонами у даній згоди щодо визначення спільної межі між їхніми земельними ділянками, про звернення позивача до органу місцевого самоврядування про вирішення спору з даного приводу та докази, які можуть підтверджувати лише факт наявності пошкоджень сільськогосподарської продукції, без встановлення дати цих пошкоджень, механізму їх пошкоджень та із чиєї конкретно вини ці пошкодження виникли.

На розсуд колегії суддів, один лише факт, що суміжним землекористувачем позивача є лише відповідач і тому це автоматично означає факт доведення вини останнього у завданні майнової шкоди, не може вважатись достатньої підставою для задоволення заявлених позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.

Щодо відшкодування витрат на придбання торфу, яким має бути засипано рів між земельними ділянками відповідача та відповідача, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що в даному випадку захист прав та інтересів останнього має відбутись в першу чергу шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення.

ОСОБА_1 не обґрунтував належним чином того, чому рів який утворився між його земельною ділянкою та земельною ділянкою відповідача має бути усунутий виключно за рахунок придбання на стороні торфу, а не в інший спосіб.

Так само, позивачем не наведено належного обґрунтування з приводу того, чому саме відповідач має відповідати за зіпсовані будівельні матеріали, які ОСОБА_1 придбав виключно на власний розсуд для будівництва огорожі, оскільки будь-які докази, які б вказували на те, що між сторонами у даній справі у встановленому порядку була досягнута спільна домовленість щодо придбання цих будівельних матеріалів, в матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд вважає, що відповідно до встановлених у справі обставини у справі, суд першої інстанції вірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, так як він відповідає характеру та тривалості завданих позивачу моральних страждань із вини відповідача.

Колегія суддів не вбачає будь-якої суперечності щодо рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні майнової шкоди та часткового задоволення моральної шкоди, оскільки порядок доведення кожної із них не є тотожнім та суворо взаємопов'язаним.

В даному випадку, для відшкодування завданої моральної шкоди в першу чергу необхідно встановити факт наявності винних дій однієї особи щодо іншої особи, якій спричинені моральні страждання, характер та тривалість цих страждань, а при вирішенні питання про відшкодування завданої майнової шкоди підлягає встановленню не тільки вина винної особи, а і інші обставини, зокрема, коли, де, ким була завдана майнова шкода, механізм її завдання та розмір.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення Острозького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2017 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, п.1 ч.1 ст. 374, 375, 381, 382, 384, п.2 ч.3 ст.389, 390 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, з підстав неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, крім випадків, перелічених у частині 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06.02.2018 року.

Головуючий М.П. Григоренко

Судді : С.В. Боймиструк

Н.В. Бондаренко