Постанова

від 01.02.2018 по справі 816/2094/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

Суддя-доповідач: Бартош Н.С.

01 лютого 2018 р. м. ХарківСправа № 816/2094/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Курило Л.В., Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Дудка О.А.

за участю:

представник позивача: Сучкова Ю.О.

представник відповідача: Гаспарян С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову, суддя О.О. Кукоба, Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 р. (повний текст постанови складено 18.12.17 р.) по справі № 816/2094/17

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства ПриватАгро

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПСП ПриватАгро , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.08.2017 р. №0007901405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, у загальному розмірі 259785,00 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 816/2094/17 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 816/2094/17 по справі та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність судового рішення, у зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПСП ПриватАгро у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 32413243 (а.с. 100-106) та з 24.12.2003 р. перебуває на обліку платників податків в Оржицькому відділенні Лубенської ОДПІ та є платником податку на додану вартість (надалі також ПДВ). Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11) (а.с. 101).

Також судом першої інстанції встановлено, що фахівцем Головного управління ДФС у Полтавській області 13.07.2017 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПСП ПриватАгро з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Бізнес Модус Груп за період з 01.03.2017 р. по 31.03.2017 р.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував акт від 18.07.2017 р. № 989/16-31-14-05/32413243, в якому перевіряючим зафіксоване порушення платником податків вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПСП ПриватАгро зобов'язання зі сплати ПДВ за березень 2017 року у розмірі 173190,00 грн (а.с. 15-34).

У зв'язку з цим, спірним податковим повідомленням-рішенням підприємству позивача

збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100 на загальну суму 259785,00 грн (в т.ч., основний платіж - 173190,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 86595,00 грн) (а.с. 36-37).

Позивач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення-рішення, але рішенням ДФС України від 25.10.2017 р. вих. №24066/6/99-99-11-01.02-25 скаргу платника податків залишено без задоволення, а спірне рішення - без змін (а.с. 38-46, 47-51).

Не погодившись з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач не порушував податкове законодавство , а висновок фіскального органу про порушення позивачем вимог ст. ст. 44, 198 ПК України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між ПСП ПриватАгро (покупець) та ТОВ Бізнес Модус Груп (продавець) 23.03.2017 р. укладено договір купівлі-продажу № 2303-2017, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти у свою власність та оплатити товар - нітроамофоска НПК 16:16:16 кількість 67 т, загальною вартістю 663300,00 грн, у т.ч. ПДВ - 110550,00 грн (а.с. 53. Також, 23.03.2017 р. між підприємством позивача та ТОВ Бізнес Модус Груп укладено договір поставки пиломатеріалів № 2303/2017, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти у свою власність та оплатити пиломатеріали, ціна, кількість та асортимент яких зазначаються у накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (а.с. 79). Згідно видаткової накладної від 23.03.2017 р. № 45, за умовами цього договору постачальник реалізував покупцю пиломатеріали загальною кількістю 108 м 3 загальною вартістю 375840,00 грн, у т.ч. ПДВ - 62640,00 грн. (а.с. 80).

На підтвердження факту придбання у ТОВ Бізнес Модус Груп товарів упродовж березня 2017 року позивач надав копії податкових накладних від 23.03.2017 р. №№ 44, 45 (а.с. 55, 81). Також, на підтвердження права формування податкового кредиту позивач надав суду копії видаткових накладних від 23.03.2017 р. №№ 44, 45 (а.с. 54, 80).

Доставку товарів здійснено власним та орендованим автомобільним транспортом ПСП ПриватАгро , на підтвердження чого позивачем надані копії товарно-транспортних накладних, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, договору оренди транспортного засобу (а.с. 56-66, 82-87).

Мінеральне добриво та пиломатеріали оприбутковані позивачем на рахунки 208 Виробничі запаси Матеріали сільськогосподарського призначення та 205 Виробничі запаси Будівельні матеріали , про що зазначено відповідачем у Акті перевірки (а.с. 21), а також підтверджено залученими до матеріалів справи виписками по рахунках бухгалтерського обліку (а.с. 90-95).

Судовим розглядом також встановлено, що між підприємством позивача (поклажодавець) 23.03.2017 р. укладено з ТОВ Бізнес Модус Груп (зберігач) договір зберігання № 2307, за умовами якого зберігач зобов'язувався на безоплатній основі зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути його в збереженому вигляді, а також виконувати вантажно-розвантажувальні роботи (а.с. 96-97), у зв'язку з чим, придбані товари знаходились на зберіганні у ТОВ Бізнес Модус Груп , а їх фактичне відвантаження здійснювалось партіями за потребою.

Оплату придбаних товарів позивач здійснив повністю шляхом перерахування коштів на рахунок контрагента, що підтверджено платіжними дорученнями від 24.03.2017 р. № 497, 498 (а.с. 67, 88).

Придбані товари використані позивачем у господарській діяльності, а саме: мінеральне добриво (нітроамофос) внесене під час обробітку посівних площ, на підтвердження чого позивачем надані копії накладних внутрішньогосподарського призначення від 08.04.2017 р., 10.04.2017 р., 11.04.2017 р., 12.04.2017 р. та актів про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за квітень 2017 року (а.с. 68-78); пиломатеріали використані позивачем для будівництва приміщень зерносховищ, що підтверджено залученими до матеріалів справи копіями лімітно-забірних карток, проектно-кошторисної документації (а.с. 175-176, 178-189).

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що підприємством позивача неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту ТОВ Бізнес Модус Груп у складі ціни товарів. Зокрема, апелянт зазначив, що до перевірки ПСП ПриватАгро не надані сертифікати відповідності товарів, паспорти заводів виробників, свідоцтва щодо підтвердження якості хімікатів. Крім того, у ході перевірки використана податкова інформація щодо ТОВ Бізнес Модус Груп , що надійшла від Головного управління ДФС у м. Києві, а саме - узагальнена податкова інформація, складена з причини відсутності підприємства за місцезнаходженням, за змістом якої стверджується про відсутність у останнього необхідних виробничих потужностей та трудових ресурсів для ведення господарської діяльності.

Також апелянт послався на те, що за результатами аналізу Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що товар у ланцюгу постачання придбано у ТОВ Золотий Лотос України , відносно якого порушено кримінальне провадження за ст. 205 КК України. При цьому, за твердженням контролюючого органу, у ланцюгу постачання відбувається обрив поставки товару, оскільки не встановлено його виробника.

З аналізу висновків акту перевірки, колегія суддів зазначає, що правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними.

Разом з тим, колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язані з висновками інших органів ДФС про нікчемність правочинів, здійснених контрагентами позивача, що обумовили також висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Проте ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів ДФС, оскільки приписи ПК України не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДФС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного вбачається, що законодавець з 01.01.2011 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом.

В свою чергу, відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, контролюючий орган, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

При цьому, контрагент позивача на час укладання договорів та проведенні господарських операцій був належним чином зареєстрований юридичною особою, платником податків, в т.ч. ПДВ.

Крім того, відповідачем не надано доказів наявності обвинувального вироку суду відносно посадових (службових) осіб платника податків, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Посилання на наявність кримінальних проваджень не є преюдиціною обставиною для суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В свою чергу, на підтвердження реальності вчинення правочинів із вищевказаним контрагентом, позивачем надані належні та допустимі докази, які за формою та змістом не містять жодних недоліків, що підтверджують факт отримання товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності.

Що стосується посилання апелянта на відсутність сертифікатів відповідності товарів, паспортів заводів виробників, свідоцтва щодо підтвердження якості хімікатів, колегія суддів зазначає, що перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні визначений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 р. № 28 Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні , зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.05.2005 р. за № 466/10746. При цьому, вказаний наказ не містить вимог, щодо обов'язкової сертифікації в Україні лісоматеріалів та пиломатеріалів. Крім того, норми податкового законодавства та Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не містять такої вимоги, як наявність у платника податків станом на момент проведення перевірки сертифікатів якості та/або сертифікатів аналізу.

Також колегія суддів зазначає, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН або заповнення не всіх її розділів не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Також слід звернути увагу на те, що правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ від 26.07.2004 р. № 822, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 р. за № 1040/9639 (далі - Правила № 822).

Відповідно до приписів Правил № 822, під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, мають бути такі документи: а) товаротранспортний документ на небезпечні вантажі. Якщо кількість вантажів не дає можливості завантажити їх усі в одну транспортну одиницю, то складаються окремі товаротранспортні документи або робляться копії єдиного документа на кількість завантажених транспортних одиниць.

На вантажі, що не можуть завантажуватися разом в один транспортний засіб через заборону на їх сумісне завантаження, обов'язково виписуються окремі товаротранспортні документи; б) свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів. Якщо транспортна одиниця складається із декількох транспортних засобів, на кожний транспортний засіб повинно бути окреме свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Для транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення небезпечних вантажів та відповідають вимогам ДОПНВ, свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів видається тільки на транспортні засоби EX/II, EX/III, FL, OX, АТ та MEMU; в) свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія або ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (додаток 8); г) письмові інструкції.

Згідно наданої позивачем копії свідоцтва про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів на автомобіль ЗИЛ 431412, д.н.з. ВМ0470АС, вказаним автомобілем може перевозитися тільки такі речовини (клас, номер ООН та, якщо є потреба, група упаковки та відповідне відвантажувальне найменування) Клас 2 ООН 1202 дизельне паливо.

Відповідно до п. b статті 1 Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ), термін небезпечні вантажі означає речовини і предмети, які не допускаються до міжнародного перевезення відповідно до додатків АіВ, або допускаються до нього із дотриманням певних умов.

В межах спірних правовідносин встановлено, що позивачем не було допущено порушення умов перевезення небезпечного вантажу, оскільки у переліку небезпечних вантажів, наведеного в таблиці А глави 3.2 додатка А Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, речовина або виріб під найменуванням добриво нітроамофос (добриво складне азотно-фосфорно-калійне) відсутні. За своєю характеристикою добриво нітроамофоска НПК 16:16:16 випускають у гранулах та пакують у спеціальні мішки (біг-бег), що придатні до транспортування будь-яким видом транспорту.

Що стосується посилання апелянта на обов'язок складення позивачем акту приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3), на підтвердження факту використання пиломатеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в Акт приймання виконаних будівельних робіт та № КБ-3 Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати були затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 554 від 04.12.2009 р. Відповідно до пояснень щодо заповнення Довідки про вартість виконаних підрядних робіт (типової форми № КБ-3) довідка за формою № КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва. Крім того, за змістом пояснень щодо заповнення Акту приймання виконаних підрядних робіт (типової форми № КБ-2в) акт приймання виконаних підрядних робіт складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві на основі журналу обліку виконаних робіт (форма № КБ-6) у двох примірниках і подається субпідрядником генпідряднику, генпідрядником - замовнику (забудовнику).

З наведеного вбачається, що акт приймання виконаних будівельних робіт (КБ-2в) та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3) складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва. Разом з тим, на момент проведення податкової перевірки підприємством позивача не проводилися жодні будівельні роботи, а тому у позивача і не існувало обов'язку щодо складення вказаних вище документів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем правомірно враховано при розрахунку податкового кредиту за березень 2017 року суму ПДВ у розмірі 173190,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 816/2094/17 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 816/2094/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) Л.В. Курило В.Б. Русанова

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06.02.2018 року.