Рішення

від 05.02.2018 по справі 911/3516/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа № 911/3516/17

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., при секретарі судового засідання Гришко В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ІБК Енерготехнобуд

до Товариства з обмеженою відповідальністю РАО-Інжиніринг

про стягнення 285 384, 25 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явилися

Обставини справи:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 285 384, 25 грн., з яких: 250 000, 00 грн. - заборгованості (передоплати), 28 850, 00 грн. - інфляційних втрат та 6 534, 25 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення поставки товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.11.2017 порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 18.12.2017 та зобов'язано сторін надати суду певні документи.

До господарського суду Київської області від позивача надійшли документи по справі (вх. № 27081/17 від 18.12.2017).

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.12.2017, у зв'язку з набуттям чинності Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 18.01.2018 та зобов'язано сторін вчинити певні дії.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2018 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 05.02.2018.

Присутній у судовому засіданні 05.02.2018 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.02.2018, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю РАО-Інжиніринг (постачальник-відповідач) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю ІБК Енерготехнобуд (покупець-позивач) рахунок № 77 від 02.11.2016 на оплату товару - модульної котельні RAOTHERM-200 на загальну суму 350 000, 00 грн.

В подальшому, позивачем перераховано на рахунок відповідача 250 000, 00 грн. передоплати за товар згідно вищевказаного рахунку, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 2140 від 03.11.2016, № 2247 від 30.11.2016 та № 2278 від 12.12.2016.

Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач, визначений рахунком № 77 від 02.11.2016 та частково оплачений позивачем, товар у передбачений сторонами строк не поставив.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями-вимогами вих. № 38 від 26.12.2016 та вих. № 9/20-01 від 20.09.2017 про повернення сплачених ним коштів у розмірі 250 000, 00 грн. В підтвердження направлення вказаних претензій позивач надав до суду фіскальний чек від 27.12.2016, повідомлення про вручення поштового відправлення 29.12.2016 та фіскальний чек від 20.09.2017, копії яких залучено до матеріалів справи, оригінали у судовому засіданні оглянуто.

Проте, відповідачем не було виконано свого зобов'язання щодо поставки товару або перерахування сплаченої позивачем передоплати, претензії залишені без відповіді, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між позивачем та відповідачем було укладено господарський договір у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язався здійснити часткову оплату товару до його передання відповідачем (попередня оплата), а відповідач зобов'язався поставити позивачу товар відповідно до загальних вимог цивільного законодавства.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи сплату позивачем коштів за поставку товару у розмірі 250 000, 00 грн. та те, що поставка товару відповідачем нездійснена і позивач повідомив його про необхідність повернути кошти, які були ним перераховані в якості передоплати, суд дійшов висновку, що у відповідача наявний обов'язок перед позивачем щодо повернення передоплати у розмірі 250 000, 00 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, у судове засідання своїх представників не направив, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним договірних зобов'язань щодо поставки товару або повернення передоплати суду не надав.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на те, що сума передоплати на час прийняття рішення відповідачем не повернута позивачу, її розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 250 000, 00 грн. заборгованості (передоплати) є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача, в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, 28 850, 00 грн. - інфляційних втрат за період з січня 2017 року по жовтень 2017 року та 6 534, 25 грн. - 3 % річних за період з 10.01.2017 по 23.11.2017.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом, враховуючи положення ч. 2 ст. 693, ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та факт направлення позивачем відповідачу претензії вих. № 38 від 26.12.2016 з вимогою повернути кошти в сумі 250 000, 00 грн., перевірено розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 285 384, 25 грн., з яких: 250 000, 00 грн. - заборгованості (передоплати), 28 850, 00 грн. - інфляційних втрат та 6 534, 25 грн. - 3 % річних є доведеними, підтверджені доказами і підлягають задоволенню.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ІБК Енерготехнобуд задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю РАО-Інжиніринг (08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Островського, будинок 12-Б, приміщення 23, ідентифікаційний код - 39755547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІБК Енерготехнобуд (33027, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Данила Галицького, будинок 19, ідентифікаційний код - 34327586) 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн. - заборгованості (передоплати), 28 850 (двадцять вісім тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - інфляційних втрат, 6 534 (шість тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 25 коп. - 3 % річних та 4 280 (чотири тисячі двісті вісімдесят) грн. 76 коп. - судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.02.2018.

Суддя Т.В. Лутак