Постанова

від 31.01.2018 по справі 917/1330/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2018 р. Справа№ 917/1330/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 31.01.2018 року.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року у справі № 917/1330/17 суддя Щербаков С.О. повний текст складено 28.11.2017 року

за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662"

до Публічного акціонерного товариства "КРІСТАЛБАНК"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна

2. Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєва Валентина Вікторівна

ОСОБА_5

4. Приватне підприємство "ЛІРО"

про визнання частково недійсним іпотечного договору та застосування наслідків недійсного правочину

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що Господарський суд м. Києва під час винесення оскаржуваного рішення не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи.

Апелянт вказує, що при укладанні іпотечного договору від імені Товариства ОСОБА_6 розділ 7 іпотечного договору застереження про задоволення вимог іпотекодержателя з Банком не узгоджувався, а отже ОСОБА_6 не міг на власний розсуд прийняти таке рішення, ОСОБА_6 повинен був діяти на підставі та в межах наданої йому довіреності.

Апеляційна скаргі обґрунтована тим, що аналізуючи текст довіреності виданої на ім'я ОСОБА_6 вбачається прямий дозвіл на укладання договору іпотеки на умовах викладених в самій довіреності, (в межах наданих повноважень, підписати договір іпотеки на передбачених вище умовах), тобто є пряма вказівка на виконання ОСОБА_6 конкретних дій, не відступаючи від написаного.

Також, апелянт зазначає, що є пряме посилання, що забороняє вчиняти дії ОСОБА_6, направлені на передоручення. Особливі умови договору іпотеки якраз і містять саме умову передоручення, відповідно є пряме протиріччя між текстом договору і повноваженнями на його укладання, що були надані ОСОБА_6

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017р. у справі № 917/1330/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Гончаров С.А., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки при зверненні з апеляційною скаргою заявником не надано доказів сплати судового збору.

За таких обставин, ухвалою від 20.12.2017 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він має право протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази про сплату судового збору.

02.01.2017 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява, до якого додано платіжне доручення № 182 від 28.12.2017 на суму 1760,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 року відкрити апеляційне провадження у справі № 917/1330/17, встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, розгляд справи № 917/1330/17 призначити на 31.01.2018 року.

Третя особа-1, згідно з поданою до суду 26.01.2018 року заявою, просить розглянути справу без її присутності, оскільки не має самостійних вимог.

Третя особа-4, згідно з поданим до суду 29.01.2018 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечила, апеляційну скаргу ПрАТ Полтавське автотранспортне підприємство 1662 на Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року по справі №917/1330/17 вважає незаконною, не обґрунтованою, такою, що містить перекручування норм права та обставин справи, а отже такою, що задоволенню не підлягає.

Також, терят особа-4 згідно свого відзиву зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року по справі № 917/1330/17 є законним, обгрунтованим, таким, що ухвалене із повним встановленням усіх обставин справи та із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Вказане обґрунтовується наступним.

Відповідач, згідно з поданим до суду 30.01.2018 року відзивом зазначив, що підприємство саме уповноважило ОСОБА_6 на підписання договору іпотеки з такими істотними умовами та виходячи з цього знало про всі умови договору іпотеки з самого початку підписання договору.

Відповідач вказує, що під час укладення Іпотечного договору від 26.06.2013 року були дотримані всі вимоги Закону, а тому підстави для його недійсності відсутні, а значить задоволенні позову слід відмовити.

Також, відповідач у своєму відзиві звертає увагу суду на те, що жодним відомостей щодо обмеження повноважень ОСОБА_6 на вчинення дій по довіреності, укладення Договору іпотеки не було зазначено ні в самій довіреності, ні в офіційних реєстрах щодо юридичної особи.

Отже, вони були відсутні, а тому ОСОБА_6, не міг діяти з перевищенням повноважень.

Позивач, згідно з поданим до суду 31.01.2018 року клопотанням, просить апеляційний суд відкласти розгляд справи, оскільки адвоката Вакуленко Є.В. відповідно до наказу № 8 від 30.01.2018 року відправлено у відрядження з 31.01.208 по 02.02.2018 року у м. Львів, для виконання договірних зобов'язань.

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що позивач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги та про її розгляд в Київському апеляційному господарському суді та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.

Позивач, відповідач, третя особа-1 та третя особа-2 до судового засідання, що відбулось 31.08.2018 року, не з'явились, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

26.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" (далі - іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", в особі ОСОБА_6 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір № КЛ/2013/03-40, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Мєдвєдевою В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 838, умовами якого передбачено, що даний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору №КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013, укладеного між Приватним підприємством "РЕСУРС-ОІЛ" (далі - позичальник) та ПАТ "Терра Банк", а також договір про внесення змін та доповнень, що можуть бути укладені до нього майбутньому (в тому числі, але не включно, стосовно збільшення розміру процентів за користування кредитом, збільшення строку повернення кредиту, збільшення розміру (суми) кредиту), далі - кредитний договір, згідно умов якого позичальник зобов'язаний: повернути іпотекодержателю кредит в розмірі - 2 900 000, 00 грн., сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі - 22, 5% річних, та у розмірі, передбаченому п. 3.10. кредитного договору, який може бути змінений у відповідності до умов кредитного договору, сплачувати процент за понадстрокове користування кредитом ( у випадку такого прострочення) в розмірі - 32, 5% річних; сплатити неустойку (пеню, штраф), інші платежі, що передбачені кредитним договором.

Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2014 № 148 призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Терра Банк" - Ірклієнка Юрія Петровича (далі - Уповноважена особа). Наказом № 232 від 21.11.2014 повноваження Уповноваженої особи на здійснення тимчасової адміністрації було продовжено.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.12.2014 № 831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2014 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію", згідно з яким строком з 24.12.2014 до 23.12.2015 розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Терра Банк" Ірклієнка Юрія Петровича.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування 13.10.2014 було затверджено план врегулювання, яким передбачено виведення неплатоспроможного банку ПАТ "Терра Банк"" з ринку у спосіб утворення перехідного банку із передачею всіх або частини активів і зобов'язань одного або декількох неплатоспроможних банків. На підставі вказаного плану врегулювання Фондом гарантування 08.12.2014 було прийнято рішення про створення перехідного банку ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК".

Для виведення з ринку неплатоспроможного банку ПАТ "ТЕРРА БАНК" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було створено Публічне акціонерне товариство "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК", статут якого затверджено рішенням засновника - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 08.12.2014. Відповідно до п.1 Статуту Перехідний банк є правонаступником визначених відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.10.2014 активів (включаючи права за договорами забезпечення) та обов'язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (найменування неплатоспроможного банку), зареєстрованого Національним банком України 18.10.1996 за номером 263. Засновником ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" є Фонд, якому належить 100 % банку.

Рішенням акціонера ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" від 22.12.2014 було уповноважено директора ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" Прокопенка А.Л. на підписання від імені ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" акту приймання - передавання активів та зобов'язань неплатоспроможного банку ПАТ "ТЕРРА БАНК". Відповідно до вказаного рішення ПАТ "Терра Банк" та ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" було складено та підписано Акт приймання- передавання активів та зобов'язань неплатоспроможного банку ПАТ "Терра Банк" від 22.12.2014.

Згаданим вище актом передано від ПАТ "Терра Банк" до ПАТ "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" актив, який виник із кредитного договору № КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013, який було укладено між ПАТ "Терра Банк" та ПП "РЕСУРС ТРЕЙД-ОІЛ".

22.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" (далі - неплатоспроможний банк) та Публічним акціонерним товариством "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" (далі - перехідний банк) укладено договір про передачу прав за договорами іпотеки та договорами застави ПАТ "Терра Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1908, відповідно до якого на підставі зокрема, акту приймання-передавання активів та зобов'язань неплатоспроможного банку ПАТ "ТЕРРА БАНК" від 21.12.2014, укладеного між неплатоспроможним банком та перехідним банком (далі - акт про передачу активів та зобов'язань), сторони дійшли згоди, що за цим договором неплатоспроможний банк передає, а перехідний банк приймає всі права за договорами іпотеки та застав, що нотаріально посвідчені, перелік яких наведено у плані врегулювання та у реєстрі договорів іпотеки та застави (додаток № 1 до цього договору) (далі - права за договорами іпотеки та застави).

Відповідно до п. 1.2. договору, передача прав за договорами іпотеки та застави за цим договором здійснюється одночасно з передачею прав вимоги на активи неплатоспроможного банку за актом про передачу активів та зобов'язань.

Права передаються неплатоспроможним банком в обсязі та на умовах, що існували на дату останньої редакції Плану врегулювання та складання Реєстру договорів іпотеки та застави (додаток № 1 до договору) (п. 1.3. договору).

Вартість майна, права за договорами іпотеки та застави що передається за цим договором, складає суму вартостей майна (предметів іпотеки за договорами іпотеки та за договорами застави), відповідно до Реєстру договорів іпотеки та застави (додаток № 1 до договору). (додаток № 1 до договору) (п. 1.4. договору).

За умовами п. 1.11. спірного договору передача прав за договорами іпотеки та застави від неплатоспроможного банку до перехідного банку здійснюється за актом приймання - передавання прав, який є невід'ємною частиною цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п. 9.1. договору).

Згідно ст. 512 та ст. 513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

На підставі договору від 22.12.2014 про передачу прав за договорами іпотеки та договорами застави ПАТ "Терра Банк", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1908, до відповідача Публічного акціонерного товариства "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" право вимоги до позивача, за кредитним договором та за договорами іпотеки та застави.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 917/1922/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" та Публічного акціонерного товариства "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" про визнання недійсним договору про передачу прав за договорами іпотеки та договорами застави ПАТ "Терра Банк" від 22.12.2014. Здійснено заміну відповідача - 2 - Публічного акціонерного товариства "Перехідний банк "Кристалбанк" на його правонаступника Публічне акціонерне товариство "Кристалбанк".

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є визнання недійсним п.п. 7.1, 7.1.1, 7.1.2., 7.1.3. іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.06.2013 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством "КРИСТАЛБАНК" та Приватним акціонерним товариством "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", що посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В.І., за реєстровим № 838 та застосування наслідків недійсного правочину шляхом визнання незаконним та скасування рішення, індексний номер 33914068, прийняте 17.02.2017 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. про державну реєстрацію права власності ПАТ "КРИСТАЛБАНК" на нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Харчовиків, 13.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що оспорюваний договір іпотеки, був підписаний головою Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності від 25.06.2013, однак, як зазначає позивач, ОСОБА_6 не було надано повноважень на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, викладений у розділі 7 іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 у формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто договір про задоволення вимог іпотекодержателя, викладений у розділі 7 іпотечного договору вчинений представником позивача з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим просить суд визнати недійсними п.п. 7.1, 7.1.1, 7.1.2., 7.1.3. іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.06.2013 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством "КРИСТАЛБАНК" та Приватним акціонерним товариством "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою В.І., за реєстровим № 838.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ст. 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом вище, в забезпечення вимоги іпотекодержателя (ПАТ "Терра Банк"), що випливають з кредитного договору №КЛ2013/03-40 від 26.06.2013 року, укладеного між Приватним підприємством "РЕСУРС-ОІЛ" (далі - позичальник) та ПАТ "Терра Банк", 26.06.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" (далі - іпотекодержатель) та Приватним акціонерним товариством "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", в особі ОСОБА_6 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір № КЛ/2013/03-40, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Мєдвєдевою В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 838, умовами якого передбачено, що за даним договором в іпотеку передається наступне нерухоме майно, а саме: не житлові будівлі (не житлові приміщення, виробничі будівлі), загальною площею 2 883, 0 кв.м. (згідно Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 16.04.2013), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер 34618053101 та складаються з: профілакторію, площею - 1 659,9 кв.м., гаражу для легкових автомобілів, площею - 108,5 кв.м., пост-3141 (автозаправочний пункт), площею - 18, 9 кв.м., камера для вузла обліку води, площею - 3,3 кв.м., гараж для вантажних автомобілів, площею - 1 055,9 кв.м., трансформаторний пункт, площею - 36, 5 кв.м., пункт охорони (переносний) металевий, огорожі № 1,2,3,4,5, хвіртка №6, ворота №7, ємності № 8-11.

Відповідно до п. 7.1. договору, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя згідно ст.36 Закону України "Про іпотеку" за своїми правовими наслідками для сторін є договором про задоволення вимог іпотекодержателя і визначає один із можливих позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя без будь-якого додаткового погодження (окремого уповноваження) з боку іпотекодавця, а саме шляхом:

Згідно з п. 7.1.1 продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження (додаткового погодження). Продаж предмету іпотеки здійснюється за ціною відповідно до оцінки предмету іпотеки, здійсненої незалежним суб'єктом оціночної діяльності, визначеним за вибором іпотекодержателя.

Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Для реалізації цього права іпотекодержателя сторони з укладанням цього договору досягли згоди, що іпотекодавець доручає іпотекодержателю, а іпотекодержатель зобов'язується безпосередньо на підставі цього договору (незалежно від оформлення будь-яких інших документів на представництво) від імені та за рахунок іпотекодавця представляти інтереси іпотекодавця в державному органі, який відповідно до закону здійснює реєстрацію права власності на нерухоме майно, ЖЕК, органах нотаріату та інших органах і організаціях, з правом здійснювати від імені іпотекодавця усі дії, необхідні для підготовки та проведення продажу іпотекодержателем предмету іпотеки згідно п.7.1.1 цього договору (отримання витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на предмет іпотеки або іншого належного документу, який підтверджує реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, проведення інвентаризації предмету іпотеки, отримання будь яких інших необхідних документів).

Також іпотекодавець доручає іпотекодержателю, при виборі такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, надати нотаріусу правовстановлювальні документи на предмет іпотеки, у разі, якщо вони перебувають на відповідальному зберіганні у іпотекодержателя.

Зазначена умова є договором доручення та відповідно довіреністю у розумінні ст.ст.1000-1010 Цивільного кодексу України, що набувають чинності з укладенням цього договору та припиняються з припиненням дії цього договору.

При продажі предмету іпотеки згідно п.7.1.1 цього договору обов'язок сплатити усі обумовлені законодавством витрати, в тому числі податки, збори, мито, інші платежі, передбачені чинним законодавством для договорів про перехід права власності , покладається на іпотекодавця.

Відповідно до п. 7.1.2 набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору у порядку, передбаченому ст.37 ЗУ "Про іпотеку". При цьому ціною придбання іпотекодержателем у власність предмету іпотеки є ринкова вартість предмету іпотеки, яка визначається незалежним суб'єктом оціночної діяльності, визначеним за вибором іпотекодержателя. Задовлення вимог іпотекодержателя при цьому відбувається в порядку, визначеному статтею 37 ЗУ "Про іпотеку". Підписанням цього договору іпотекодавець та іпотекодержатель дійшли згоди про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодавця після спливу 40-денного строку з моменту надходження письмової вимоги на адресу іпотекодавця попередження про стягнення на предмет іпотеки. В даному випадку цей договір буде виступати право встановлюваним документом та правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

При переході права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя обов'язок сплатити всі обумовлені законодавством податки, збори мито, передбачені чинним законодавством для договорів про перехід права власності, покладається на іпотекодавця.

Якщо згідно закону обов'язок щодо здійснення певних витрат покладається на іпотекодержателя або фактично були сплачені ним замість іпотекодавця, іпотекодавець зобов'язується в повному обсязі негайно компенсувати вказані витрати іпотекодержателю проте не пізніше ніж протягом 3 (трьох) днів з моменту здійснення вказаних витрат іпотекодержателем.

Пунктом 7.1.3. Іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації предмету іпотеки законодавству України.

В подальшому, 22.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Терра Банк" (далі - неплатоспроможний банк) та Публічним акціонерним товариством "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" (далі - перехідний банк) укладено договір про передачу прав за договорами іпотеки та договорами застави ПАТ "Терра Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1908, відповідно до якого на підставі зокрема, акту приймання-передавання активів та зобов'язань неплатоспроможного банку ПАТ "ТЕРРА БАНК" від 21.12.2014, укладеного між неплатоспроможним банком та перехідним банком (далі - акт про передачу активів та зобов'язань), сторони дійшли згоди, що за цим договором неплатоспроможний банк передає, а перехідний банк приймає всі права за договорами іпотеки та застав, що нотаріально посвідчені, перелік яких наведено у плані врегулювання та у реєстрі договорів іпотеки та застави (додаток № 1 до цього договору) (далі - права за договорами іпотеки та застави).

Тож, на підставі договору від 22.12.2014 про передачу прав за договорами іпотеки та договорами застави ПАТ "Терра Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1908, до відповідача Публічного акціонерного товариства "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" право вимоги до позивача, за кредитним договором та за договорами іпотеки та застави.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду міста Києва від 22.10.2015 у справі № 917/1922/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" та Публічного акціонерного товариства "Перехідний банк "КРИСТАЛБАНК" про визнання недійсним договору про передачу прав за договорами іпотеки та договорами застави ПАТ "Терра Банк" від 22.12.2014. Здійснено заміну відповідача - 2 - Публічного акціонерного товариства "Перехідний банк "Кристалбанк" на його правонаступника Публічне акціонерне товариство "Кристалбанк".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Пунктом 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно ст. 18 Закону України "Про іпотеку", іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позивач вважає, що укладаючи договір про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеного у розділі 7 іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 у формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя директор позивача ОСОБА_6 вийшов за межі повноважень наданих йому згідно довіреності від 25.06.2013, оскільки згідно зазначеної довіреності, ОСОБА_6 мав повноваження лише на підписання договору іпотеки, однак не був уповноважений визначити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як шляхом укладення окремого договору, так і підписання іпотечного договору із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тож, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Так, відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 Цивільного кодексу України).

Так, з іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Мєдвєдевою В.І., зареєстрованого в реєстрі за № 838, вбачається, що останній підписаний директором Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності, вчиненої від імені Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" головою правління ОСОБА_14, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. 25.06.2013 та зареєстрованої в реєстрі за № 2916.

На момент укладення спірного договору Приватне акціонерне товариство "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" здійснювало свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого зборами акціонерів ВАТ "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" протокол № 1 від 25.03.2011.

Відповідно до п. 9.1. Статуту, управління товариством здійснюють:

- Вищий орган товариства - Загальні збори;

- Наглядова рада;

- Виконавчий орган - Правління.

Кожен орган управління уповноважений приймати рішення на своєму відповідному рівні з питань, віднесених цим статутом до його компетенції та в порядку, передбаченому статутом або прийнятими відповідно до нього внутрішніми (локальними) нормативними документами (актами) товариства, з дотриманням чинного законодавства (п. 9.2. Статуту).

За умови п. 9.22 Статуту, Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариств, і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу - Правління.

Відповідно до п. 9.29 Статуту, Правління здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції Правління належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів наглядової ради.

До складу Правління входять - Голова та члени Правління.

Згідно п. 9.32 Статуту, Голова Правління має право без довіреності діяти від імені товариства, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Крім того Голова Правління Товариства здійснює юридичні, фінансові та інші операції, зокрема укладає угоди, в тому числі трудові (п. 9.34 Статуту).

Таким чином, з наведених вище положень статуту товариства вбачається право Голови Правління без довіреності діяти від імені товариства, в тому числі вчиняти правочини від імені товариства.

З наявного у матеріалах справи протоколу № 1 від 25.06.2013 Засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" вбачається, що по другому питанню порядку денного, щодо надання повноважень на підписання від імені Товариства з Банками усіх необхідних документів, вирішили надати Голові Наглядової Ради Товариства ОСОБА_6 повноваження підписати та укласти від імені Товариства з Банком іпотечний договір на умовах визначених у питанні першому порядку денного цього протоколу (в забезпечення виконання зобов'язань ПП "Ресурс Трейд-Оіл" за кредитним договором перед банком надати в іпотеку банку нерухоме майно, що належить товариству на праві власності, а саме - нежитлові будівлі (нежитлове приміщення, виробничі будівлі), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, заставною вартістю 4 148 000, 00 грн.), а також підписати усі інші будь-які документи, що необхідні для укладання іпотечного договору. При цьому, щодо інших умов вищезазначеного договору, які не визначені за текстом цього протоколу, Голові Наглядової ради Товариства пану ОСОБА_6 надано повноваження визначити самостійно на власний розсуд за погодженням з банком.

Відповідно до довіреності від 25.06.2013 вчиненої від імені Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" головою правління ОСОБА_14, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченко В.А. та зареєстрованої в реєстрі за № 2916, Голову Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" ОСОБА_6 уповноважено, зокрема, підписувати документи в межах наданих повноважень, в тому числі підписати договір іпотеки на передбачених вище умовах; виконувати всі інші дії в межах та в обсязі, передбачених чинним законодавством України для такого роду уповноважень.

Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що протоколом № 1 від 25.06.2013 року Засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" було надано Голові Наглядової Ради Товариства ОСОБА_6 повноваження підписати та укласти від імені Товариства з Банком іпотечний договір, а також підписати усі інші будь-які документи, що необхідні для укладання іпотечного договору. При цьому, Голові Наглядової ради Товариства ОСОБА_6 надано право інші умови іпотечного договору, які не визначені за текстом протоколу № 1 від 25.06.2013 року, визначити самостійно на власний розсуд за погодженням з банком.

Тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що Голова Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" ОСОБА_6 укладаючи договір про задоволення вимог іпотекодержателя, викладеного у розділі 7 іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 у формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, діяв в межах повноважень, наданих Статутом Товариства та протоколом № 1 від 25.06.2013 Засідання Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662".

Згідно ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як зазначено в п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

В матеріалах справи наявні належні докази схвалення позивачем правочину, а саме Приватним акціонерним товариством "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" на виконання умов іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013, зокрема п. 5.15 здійснило ряд дій, а саме: підписало акт перевірки стану наявності та вартості майна від 04.03.2014 та від 20.02.2015, а також укладено договір/поліс добровільного страхування майна юридичних осіб № 43020003-2114 від 26.06.2013, договір № 100Р/05-00126 добровільного страхування майна від 17.06.2014, сплачено страхові платежі до договором страхування № 100Р/05-00126 від 17.06.2014.

Щодо доводів апелянта стосовного того, що ОСОБА_6, під час укладення іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя досяг зловмисної домовленості із представниками ПАТ "Терра Банк", спрямовану на встановлення додаткових прав іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Згідно п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Кваліфікація правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює доведення та встановлення судом таких умов:

- від імені однієї із сторін правочину виступав представник;

- зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника;

- наявність умислу в діях представника щодо зловмисної домовленості;

- настання несприятливих наслідків для особи, яку представляють;

- наявність причинного зв'язку між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджують, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя викладене у розділі 7 іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013 року вчинено представником позивача - Головою Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" ОСОБА_6 внаслідок зловмисної домовленості з представниками ПАТ "Терра Банк".

В абзаці 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорюваний ним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, викладений у розділі 7 іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 у формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений Головою Наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" з перевищенням повноважень, без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд пешої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" до Публічного акціонерного товариства "КРИСТАЛБАНК" про визнання недійсним п.п. 7.1, 7.1.1, 7.1.2., 7.1.3. іпотечного договору № КЛ/2013/03-40 від 26.06.2013 року із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" в частині визнання недійсним рішення індексний номер 33914068, прийнятого 17.02.2017 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. про державну реєстрацію права власності ПАТ "КРИСТАЛБАНК" на нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Харчовиків, 13 та скасування реєстраційного запису за індексним номером 33914068, прийняте 17.02.2017 приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторією Вікторівною про державну реєстрацію права власності ПАТ "КРИСТАЛБАНК" на житлові будівлі, які знаходяться за адресою: м. Полтава, вул. Харчовиків, 13 є похідними вимогами від позовної вимоги про визнання недійсними пунктів договору, у задоволенні якої судами відмовлено, а відтак також задоволенню не підлягає.

Заперечення апелянта до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.

З огляду на викладене позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" є необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року у справі № 917/1330/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" на рішення господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року у справі № 917/1330/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662".

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Полтавське автотранспортне підприємство 1662" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року у справі № 917/1330/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017 року у справі № 917/1330/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 917/1330/17 повернути до суду першої інстанції.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко