Верховний
Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 910/6931/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.
обов'язки секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді у судовій колегії здійснює помічник судді Гетьман Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" та Публічного акціонерного товариства "Мік Мега"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді: Чибикіної С.О.
від 26.04.2017 року
та на постанову Київського апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кропивної Л.В., Дикунської С.Я., Смірнової Л.Г.
від 13.09.2017 року
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський"
до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К", 2.Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛК-Альянс", 3.Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал", 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега"
про визнання договору недійсним
за участю представників:
позивача: Курений О.В.
відповідача: Биченко С.О., Сащук Д.П.
третіх осіб: 1. не з'явився
2. не з'явився
3. не з'явився
4. ОСОБА_8
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Банк "Софіївський" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України про визнання недійсним договору застави майнових прав від 05 червня 2014 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О. та зареєстрований в реєстрі за №1660.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 червня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 вересня 2016 року, позовні вимоги ПАТ "Банк "Софіївський" задоволено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 17 січня 2017 року зазначені вище судові акти скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
14 лютого 2017 року до суду першої інстанції позивачем подано заяву про зміну підстав позову, яка прийнята судом до розгляду. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що спірний договір застави майнових прав від 05 червня 2014 року суперечить нормам закону і є нікчемним на підставі п. 4 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16 в задоволенні позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову, зазначили що позивачем не підтверджено тієї обставини, що уповноваженою особою Фонду під час тимчасової адміністрації в ПАТ БАНК СОФІЙСЬКИЙ за результатами перевірки правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, було визнано спірний договір нікчемним. Крім того, спірний договір укладений раніше, ніж рік до дня запровадження у банку тимчасової адміністрації. Так, пунктом 4 частини 2 та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору) передбачено, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів, виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які, зокрема, передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширює свою дію на спірний договір, а тому посилання позивача, що спірний договір є нікчемним в силу зазначеної норми є безпідставним.
Публічне акціонерне товариство "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16.
Від Публічного акціонерного товариства "Мік Мега" надійшла касаційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 28 листопада 2017 року відновлено Публічному акціонерному товариству "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" та Публічному акціонерному товариству "Мік Мега" строк на подання касаційних скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16.
На підставі підпунктів 4, 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 року зазначені касаційні скарги разом зі справою № 910/6931/16 передано до Касаційного господарського суду.
Протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2018 року у справі № 910/6931/16 визначено колегію суддів у складі: Баранець О.М. (головуючий суддя), судді: Вронська Г.О., Студенець В.І.
Відповідно до положень підпункту 4 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 січня 2018 року призначено розгляд касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" та Публічного акціонерного товариства "Мік Мега" на рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16.
У своїй касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" просить рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не вірно застосовано норми матеріального права, а саме положення Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" а також Закону України "Про заставу".
Крім того, позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що на спірний договір застави майнових прав поширюються норми ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Також, Публічне акціонерне товариство "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський" наголошує на тому, що до договору застави майнових прав укладеного 05 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України та зареєстрований в реєстрі за № 1660 укладались додаткові угоди останню з яких було підписано сторонами 11 серпня 2015 року, а тому датою укладення договору застави майнових прав слід вважати 11 серпня 2015 року і слід застосовувати норми ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Публічне акціонерне товариство "Мік Мега" у своїй касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями у справі Публічне акціонерне товариство "Мік Мега" в своїй касаційній скарзі посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме статей 227, 512, 515 та 1054 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, що на думку заявника касаційної скарги є підставою для скасування оскаржуваних процесуальних документів.
Також, Публічне акціонерне товариство "Мік Мега" звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що оскаржуваний договір застави майнових прав є нікчемним, оскільки він надає пільги Відповідачу порівняно з іншими вкладниками банку та підпадає під ознаки нікчемності визнані п. 4 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України заперечуючи проти доводів касаційних скарг у своєму відзиві зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірний договір застави не передбачав жодного платежу чи операції з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку у відповідності до вимог п. 4 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції станом на дату укладення договору.
Корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України просить відмовити у задоволенні касаційних скарг та прийняті судові рішення у справі залишити без змін.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, не скористались своїми правими, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу не подали. В судовому засіданні прийняли участь представники позивача, відповідача та третьої особи-4. Інші треті особи участь у судовому засіданні не прийняли, не направили для участі у справі своїх представників, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги у відповідності до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Касаційного господарського суду, з'ясувавши думку представників позивача, відповідача та третьої особи-4, які з'явились в судове засідання, вважає, що нез'явлення в судове засідання представників інших третіх осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (банк) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (клієнт) укладено договір банківського строкового вкладу № 168Д-3/3, за умовами якого клієнт надає банку грошові кошти, у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує відсотки і повертає вклад і нараховані на нього відсотки згідно з умовами цього договору (п. 1.1. договору).
У відповідності до п.п. 3.1, 4.1 договору (з урахуванням додаткової угоди №3 від 27 жовтня 2014 року) клієнт розміщує в банку вклад у розмірі 4 044 375,86 грн. Вклад надається банку до 16 грудня 2015 року.
06 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (банк) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (клієнт) укладено договір банківського вкладу № 222Д-3/3, за умовами якого клієнт надає банку грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк - виплачує відсотки і повертає вклад і нараховані на нього відсотки згідно з умовами цього договору.
У відповідності до п.п. 3.1, 4.1 договору (з урахуванням додаткової угоди №1 від 27 жовтня 2014 року) клієнт розміщує в банку вклад у розмірі 10 000 000,00 грн. Вклад надається банку до 06 листопада 2015 року.
06 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (банк) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (клієнт) укладено договір банківського вкладу № 223Д-3/3, за умовами якого клієнт надає банку грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк - виплачує відсотки і повертає вклад і нараховані на нього відсотки згідно з умовами цього договору.
У відповідності до п.п. 3.1, 4.1 договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 27 жовтня 2014 року) клієнт розміщує в банку вклад у розмірі 18 700 000,00 грн. Вклад надається банку до 09 листопада 2015 року.
Після укладення договорів банківського вкладу і на забезпечення виконання банком зобов'язань з повернення вкладу 05 червня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" (банк, заставодавець) та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України (заставодержатель) укладено договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1660, предметом якого є майнові права:
- за кредитним договором № 32/1-1-2-16/3 від 02 квітня 2014 року з додатковими договорами до нього, укладеним між заставодавцем та боржником, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в розмірі 30000000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 31 березня 2015 року тa сплачувати відсотки за користування кредитом за ставкою 24% річних;
- за кредитним договором № 32/1-1-2-16/2 від 05 вересня 2012 року з додатковими договорами де нього, укладеним між заставодавцем тa Боржником, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в розмірі 3 710 575,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 31 березня 2015 року та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 14%.
Відповідно до п. 1.4. договору надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя щодо депозиту згідно з договором банківського вкладу № 222Д-3/3 від 06 травня 2014 року та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами.
За умовами депозитного договору заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю депозит не пізніше 06 листопада 2014 року. Відповідно до умов депозитного договору заставодавець зобов'язаний сплачувати проценти за користування депозитом і пеню в разі її витребування та повернути депозит у повному обсязі заставодержателю.
У відповідності до пп. 2.1.1 договору у разі невиконання заставодавцем умов депозитного договору заставодержатель отримує право одержати задоволення з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України "Про заставу".
Згідно пп. 3.1.2 договору заставодержатель має право звертати стягнення на предмет застави (отримання права вимоги, що випливає з заставленого права), реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитними договорами у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань у разі неповернення заставодавцем, згідно з умовами депозитного договору, простроченої заборгованості за депозитами, процентів за користування ними та пені, а також в інших випадках, передбачених Закону України "Про заставу".
Пунктом 4.1 договору встановлено, що заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржників, що випливають:
- з кредитного договору № 32/1-1-2-16/3 від 02 квітня 2014 року, за кредитом в сумі 30 000 000,00 грн., а також за відсотками та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору;
- з кредитного договору № 32/1 -1-2-16/2 від 05 вересня 2012 року, за кредитом в сумі 3 710 575,00 доларів США, а також за відсотками та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.
09 квітня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України укладено договір про внесення змін до договору застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н.О. та зареєстрований в реєстрі за № 617, пунктом 1 якого сторони, зокрема, погодились внести зміни до п. 1.4 договору застави, виклавши його в наступній редакції: "п. 1.4. Надана застава забезпечує виконання заставодавцем вимог заставодержателя щодо наступних депозитних договорів:
- Договір банківського строкового вкладу № 222Д-3/3 від 06 травня 2014 року із будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами. За умовами цього депозитного договору заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю депозит не пізніше 06 листопада 2015 року. Відповідно до умов депозитного договору заставодавець зобов'язаний сплачувати проценти за користування депозитом і пеню в разі її витребування та повернути депозит у повному обсязі заставодержателю;
- Договір банківського строкового вкладу № 223Д-3/3 від 06 травня 2014 року із будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами. За умовами зазначеного депозитного договору Заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю депозит не пізніше 09 листопада 2015 року Відповідно до умов депозитного договору заставодавець зобов'язаний сплачувати проценти за користування депозитом і пеню в разі витребування та повернути депозит у повному обсязі заставодержателю;
- Договір банківського строкового вкладу 168Д-3/3від 14 грудня 2014 року із будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами. За умовами депозитного договору заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю депозит не пізніше 16 грудня 2015 року. Відповідно до умов депозитного договору заставодавець зобов'язаний сплачувати відсотки за користування депозитом і пеню в разі витребування та повернути депозит у повному обсязі заставодержателю;
11 серпня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський" та Корпоративним недержавним пенсійним фондом Національного банку України укладено договір про внесення змін до договору застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Н. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1362, пунктом 1 якого, сторони погодились внести зміни до п. 1.1. договору застави та викласти його у наступній редакції: " 1.1. предметом застави за цим договором є майнові права:
- за кредитним договором № 32/1-1-2-16/3 від 02 квітня 2014 року з додатковими договорами до нього, укладеним між заставодавцем та боржником-1, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в розмірі 30000000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 31 березня 2015 року тa сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 24% річних;
- за кредитним договором № 32/1-1-2-16/2 від 05.09.2012р. з додатковими договорами до нього, укладеним між заставодавцем тa боржником-1, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в розмірі 3710575,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 31 березня 2015 року та сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 14% річних;
- за кредитним договором № 010/32/011 від 27 березня 2014 року з додатковими договорами до нього, укладеним між заставодавцем та боржником-2, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в розмірі 44000000,00 грн. з кінцевим терміном повернення 04 листопада 2015 року тa сплачувати проценти за користування кредитом за ставкою 23% річних.
Також п. 1. договору про внесення змін до договору застави сторони погодились викласти п. 1.3. договору застави у наступній редакції:
боржниками щодо заставодавця є: Боржник 1 - суб'єкт господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю "Крокус К", місцезнаходження: 08800, обл. Київська, м. Миронівка, вул. Паризької комуни, буд. 2, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 33345248; Боржник 2 - суб'єкт господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю "Мік Мега", місцезнаходження: м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 37, КПІ 4030, корпус 28. ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 37593864.
Пунктом 2 зазначеного договору про внесення змін сторони погодились викласти п. 4.1. договору застави в наступній редакції: "4.1. заставодавець уcтупає заставодержателю право вимоги до боржників, що випливають:
- з кредитного договору № 32/1-1-2-16/3 від 02 квітня 2014 року, за кредитом в сумі 30 000 000,00 грн., а також за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору та договорів іпотеки №32/1-1-2-16-Іп-84 від 28 грудня 2012 року, № 12/32/061 від 05 грудня 2014 року;
- з кредитного договору № 12/1-1-2-16/2 від 05 вересня 2012 року, за кредитом в сумі 3 710 575,00 доларів США, а також за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору та договорів іпотеки №32/1-1-2-16-Іп-84 від 28 грудня 2012 року, № 12/32/061 від 05 грудня 2014 року;
- з кредитного договору № 010/32/011 від 25 червня 2014 року, за кредитом в сумі 44 000 000,00 грн., а також за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору, договору іпотеки №12/32/025 від 28 квітня 2014 року та договору застави № 12/32/026 від 28 квітня 2014 року"
Як зазначалось вище позивач вважає, що правочин застави майнових прав від 05 червня 2014 року є нікчемним на підставі п. 4 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і має бути визнаний судом недійсним.
За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак, це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Позивач зазначав, що згідно постанови Правління Національного банку України №916 від 22 грудня 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Софіївський" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 235 від 22 грудня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Софіївський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" 23 грудня 2015 року розпочалась процедура виведення ПАТ "Банк "Софіївський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
Постановою Правління Національного банку України №284 від 22 квітня 2016 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №563 від 25 квітня 2016 року "Про початок процедури ліквідації" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію. Згідно вказаного рішення строк ліквідації ПАТ "Банк "Софіївський" встановлено з 25 квітня 2016 року по 24 квітня 2018 року включно.
Відносини, які виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Таким чином, Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним для застосування до правовідносин, в яких стороною виступає неплатоспроможний банк чи банк, який ліквідується.
Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України передбачено певний правовий механізм виявлення договорів, укладених неплатоспроможним банком, які можуть вважатися нікчемними, який за своєю процедурою та підставами відрізняється від загального порядку визнання недійсними договорів, передбаченого ст.ст. 203, 215 ЦК України, та який передбачає наявність певних умов для віднесення виявлених договорів до нікчемних.
Пунктом 4 частини 2 та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору) передбачено, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів, виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які, зокрема, передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що уповноваженою особою Фонду під час тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Софіївський" за результатами перевірки правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, було визнано спірний договір нікчемним. До того ж спірний договір укладений раніше, ніж рік до дня запровадження у банку тимчасової адміністрації.
З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за таких обставин, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширює свою дію на спірний договір, а тому посилання позивача, що спірний договір є нікчемним в силу зазначеної норми є безпідставним.
Колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє доводи позивача викладені у касаційній скарзі, щодо неправомірності передання Банком у заставу майнових прав за кредитними договорами та договорами іпотеки з огляду на наступне.
В силу статті 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Під майновими права розуміються зобов'язальні права, здатні до відступлення.
Поряд з цим Закон не містить вказівок про можливість застосування його положень про заставу речей (майна) до застави майнових прав.
За загальним правилом при застосуванні цивільно-правових норм під час конкуренції загальної та спеціальної норми застосовується спеціальна норма права.
Під час з'ясування дійсних прав та зобов'язань сторін у правовідносинах застави майнових прав необхідно керуватися спеціальними нормами Закону України "Про заставу" у частині його положень, які стосуються застави майнових прав.
В силу ст. 49 Закону "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
На відміну від застави майна, майнові права залишаються у заставодавця і становлять частину його майна.
Таким чином, ліцензія на надання фінансовими установами фінансових кредитів, яка необхідна під час укладення кредитних договорів, в даному випадку відповідачу не потрібна.
Закон зобов'язує зазначати у договорі застави прав особу, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену ним заставу прав. Строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії (стаття 49 Закону "Про заставу").
Під час застави прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний:
виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;
не здійснювати уступки заставленого права;
не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості;
вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб;
надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право (стаття 50 Закону "Про заставу").
Повноваження заставодержателя під час застави майнових прав передбачають:
незалежно від настання терміну виконання забезпеченого заставою зобов'язання вимагати в судовому порядку переводу на себе заставленого права, якщо заставодавець порушив обов'язки, передбачені статтею 50 цього Закону;
вступати у справу як третя особа в судовому спорі, в якому розглядається позов про заставлене право;
в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб, до числа яких боржник не відноситься.
Якщо боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про що заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя.
Під час одержання від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави (стаття 52 Закону "Про заставу").
З повноважень заставодержателя випливає, що Закон "Про заставу" не наділяє його правом самостійно заявляти вимоги до боржника про виконання за заставним зобов'язанням, залишаючи це право за заставодавцем. Тому боржник продовжує виконувати своє зобов'язання перед кредитором - заставодавцем, що відображено у визначених Законом наслідках виконання зобов'язань перед заставодавцем.
Покладений Законом на заставодавця обов'язок не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості не обмежує заставодавця у праві вчиняти дії зі стягнення заборгованості з боржника за заставленою вимогою і приймати таке виконання.
Виконання боржником зобов'язань первісному кредитору означає припинення відносно боржника прав вимоги і, як наслідок, - втрата предмету застави.
Оскільки права заставодержателя відносно заставодавця не є предметом застави, тому ці права не є пріоритетним порівняно з правами інших кредиторів Банку.
Враховуючи зазначене вище, як вірно зазначено судом першої та апеляційної інстанцій доводи позивача, наведені ним в обґрунтування позову є помилковими, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору застави майнових прав від 05 червня 2014 року, і судами обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, доводи заявників касаційних скарг про порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Касаційний господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Софійський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Софійський залишити без задоволення.
2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мік Мега" залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 26 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2017 року у справі № 910/6931/16 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді Г. Вронська
В. Студенець
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 06.02.2018 |
Оприлюднено | 08.02.2018 |
Номер документу | 72072674 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Баранець О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні