Постанова

від 06.02.2018 по справі 814/164/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.02.2018 Київ К/9901/4043/18 814/164/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Констант

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року (головуючий суддя Желєзний І.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року (колегія суддів: головуючий суддя - Турецька І.О., судді - Стас Л.В. та Косцова І.П.)

у справі №814/164/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Констант

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

16 січня 2014 року позивач звернувся в Миколаївський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області, в якому просив:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.11.2013 № 0008191600 про збільшення ТОВ Констант грошового зобов'язання за платежем орендна плата з юридичних осіб в сумі 228 540 грн., в тому числі за основним платежем - 187 608 грн., за штрафними санкціями - 40 932 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача, як такого, що прийняте з порушенням 3 денного строку, встановленого законом.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу та зазначили, що певні формальні порушення, самі по собі, не можуть бути достатньою підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення відповідача.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення податковим органом 3 денного строку прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.11.2013 № 0008191600.

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 січня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ Констант з питання правильності визначення повноти нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №428/16-00/32755645 від 29.04.2013 (а.с. 35-46).

Як вбачається з акта, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем ст. 41 Закону України по оренду землі та п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 розділу ХІІІ ПК України, в результаті чого позивачем занижено розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на загальну суму 187 608 грн.(за 2010 рік у розмірі 47 765 грн., за 2011 рік у розмірі 47 766 грн., за 2012 рік у розмірі - 92 077 грн.).

На підставі акта, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 року №00044116000, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 234 510, 00грн., за основним платежем на 187 608, 00 грн., за штрафними санкціями 46 902, 00 грн. (а.с. 9).

Зазначене податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку (а.с. 31-33).

За наслідками розгляду первинної скарги позивача № 01.2-5 від 24.05.2013, Головним управлінням Міндоходів у Миколаївській області прийнято рішення від 16.07.2013 №417/10/14-29-10-02-10, яким скаргу задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів в Миколаївській області від 28.11.2013 № 0008191600 в частині визначення штрафної (фінансової) санкції по орендній платі з юридичних осіб в сумі 5 790 грн., а в іншій частині залишено без змін (а.с. 22-28).

25.07.2013 ТОВ Констант подало до Міністерства доходів і зборів України повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 №00044116000 та на рішення Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.07.2013 року № 417/10/14-29-10-02-10 (а.с. 18-21).

Рішенням Міністерства доходів і зборів від 15.08.2013 №3040/6/99-99-10-01-15 скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін (а.с.14-17).

28.11.2013 відповідачем з урахуванням висновків акта перевірки від 29.04.2013 №428/16-00/32755645 та рішення Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 16.07.2013 №417/10/14-29-10-02-10 прийнято податкове повідомлення-рішення №0008191600, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем - орендна плата з юридичних осіб на суму 228 540 грн., з них за основним платежем - 187 608 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 40 932 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем приписів законодавчих актів щодо визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, на думку колегії суддів, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про оренду землі та Податковим кодексом України в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно з ст. 21 зазначеного Закону Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить

орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою, зокрема для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.07.2011 року по справі №5016/1835/2011(6/119), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного Господарського суду від 22.08.2011 року, до договору оренди землі від 13.09.2006 року №4377, укладеного Миколаївською міською радою та ТОВ Констант було внесено зміни, якими п. 4.2 Договору №4377 викладено у наступній редакції: Річна орендна плата за земельну ділянку (7528 кв. м) встановлюється у розмірі 3 відсотка від її нормативної грошової оцінки .

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що орендна плата за земельну ділянку державної і комунальної власності є однією із форм плати за землю.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Згідно підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 288.1 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК.

Вищевикладене вірно було встановлено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так, єдиним доводом позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги слугувало порушення податковим органом вимог ст.ст. 60, 61 ПК України п. 3.4, 3.5, 3.6, пп. 5.1.2, п. 5.1, п. 5.3 Наказу Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 2135/22447 від 20.12.2012, що полягало у прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення поза межами з денного строку.

При цьому, правомірність визначення податкового зобов'язання позивачем не оспорюється.

Колегія суддів звертає увагу на те, що положення статей 60 та 61 ПК України регламентують порядок відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги, порядок визначення податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення. При цьому дані норми ПК України не встановлюють строків, на які посилається позивач.

Щодо Порядку №236, то зі змісту його положень не вбачається необхідність визнання нечинними чи скасування податкового повідомлення-рішення прийнятим поза межами встановлених ним строків.

Разом з цим, строки давності та їх застосування регламентуються положеннями статті 102 ПК України.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Констант залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова