Постанова

від 06.02.2018 по справі 922/4017/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа № 922/4017/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 58 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2017 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Бураковою А.М., повний текст якого складено 18.12.2017 року, у справі

за позовом: Підприємства "Інвабудпром" Української федерації спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, м. Харків,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс", м. Харків,

про: стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Підприємство "Інвабудпром" Української федерації спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату, звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП Лідіс", в якій просив суд стягнути з останнього на свою користь 51600,00 грн попередньої оплати за підрядні роботи щодо проведення експертного дослідження 4-х мостових кранів (на суму 34800,00 грн) та нівелювання кранового шляху 2-х прольотів (на суму 16800,00 грн.) на загальну суму 51600,00 грн..

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.12.2017 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ЛІДІС" (61099, м. Харків, вул. Єнакіївська, 1, ідентифікаційний код 33605504) на користь Підприємства "ІНВАБУДПРОМ" Української федерації спорту інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 2, ідентифікаційний код 40854797) 51600,00 грн. основного боргу та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн.

В обґрунтування рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив про те, що матеріалами справи підтверджено сплату позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 16800,00 грн. та 34800,00 грн., а всього - 51600,00 грн., за нівелюванні кранового шляху та експертне дослідження 4-х кранів.

Крім того, згідно позову позивач вказує, що ним додатково на підставі рахунку фактури № 55 від 16.06.2017 р. згідно платіжного доручення № 790 від 26.06.2017 р. було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 7200,00 грн. за проведення повного технічного обслуговування 4 мостових кранів.

У зв'язку зі зміною виробничої та економічної ситуації позивач звернувся до відповідача з листом вих.№13 від 19.07.2017 р. про відміну наступних робіт: нівелюванні кранового шляху 2-х прольотів відкритої естакади; експертне дослідження 4-х кранів та повне технічне обслуговування 4 кранів, у зв'язку з чим просив провести повернення грошових коштів у розмірі 58800,00 грн. (платіжне доручення № 790 від 26.06.2017 р. на суму 7200,00 грн., платіжне доручення № 788 від 26.06.2017 р. на суму 16800,00 грн., платіжне доручення № 789 від 26.06.2017 р. на суму 34800,00 грн.).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що згідно документу № 352 від 11.09.2017 р. відповідачем було повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 7200,00 грн. за повне технічне обслуговування 4-х мостових кранів згідно листа № 13 від 19.07.2017 р.

З урахуванням вищевикладених обставин, господарський суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши повернення позивачу грошових коштів у розмірі 7200,00 грн., визнав вимоги позивача на суму 58800,00 грн., які були викладені у листі позивача № 13 від 19.07.2017 р.

Враховуючи, що в матеріалах справи на момент розгляду справи були відсутні докази повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 51600,00 грн. та виконання відповідачем обумовлених у рахунках-фактурах робіт, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що він не отримував копії позовної заяви від позивача та не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання місцевого господарського суду.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що висновки суду про визнання ним боргу в сумі 58800,00 грн. є необґрунтованими. Так, відповідач вказує, що на момент направлення листа вих. №13 від 19.07.2017 р. про відміну підрядних робіт, весь обсяг робіт крім робіт з технічного обслуговування 4 кранів вже було фактично виконано, про що і було проінформовано позивача листом вих. № 195 від 28.07.2017 року.

Грошові кошти у розмірі 7200,00 грн. за проведення робіт з технічного обслуговування 4-х кранів на були повернуті відповідачем на адресу позивача, оскільки цей обсяг робіт ще не було проведено. Повернення вказаних грошових коштів не є визнанням відповідачем боргу на загальну суму 58800,00 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Також, представником позивача було заявлено клопотання про виклик свідка ОСОБА_1 для допиту в судовому засіданні.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до положень частини 9 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.

Таким чином, враховуючи, що справа розглядається в порядку спрощеного провадження, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено виклик свідка до суду, а тому - клопотання відповідача про виклик свідка ОСОБА_1 залишається колегією суддів без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, з урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України , колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рахунку-фактури № 53 від 16.06.2017 р. та рахунку-фактури № 54 від 16.06.2017 р. Підприємством "ІНВАБУДПРОМ" Української федерації спорту інвалідів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП ЛІДІС" на підставі платіжних доручень № 788 від 26.06.2017 р. та № 789 від 26.06.2017 р. було сплачено 16800,00 грн. та 34800,00 грн., всього - 51600,00 грн., за нівелюванні кранового шляху та експертне дослідження 4-х кранів.

Крім того, згідно позову позивач вказує, що ним додатково на підставі рахунку фактури № 55 від 16.06.2017 р. згідно платіжного доручення № 790 від 26.06.2017 р. було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 7200,00 грн. за проведення повного технічного обслуговування 4 мостових кранів.

У зв'язку зі зміною виробничої та економічної ситуації позивач звернувся до відповідача з листом вих.№13 від 19.07.2017 р. про відміну наступних робіт: нівелюванні кранового шляху 2-х прольотів відкритої естакади; експертне дослідження 4-х кранів та повне технічне обслуговування 4 кранів, у зв'язку з чим просив провести повернення грошових коштів у розмірі 58800,00 грн. (платіжне доручення № 790 від 26.06.2017 р. на суму 7200,00 грн., платіжне доручення № 788 від 26.06.2017 р. на суму 16800,00 грн., платіжне доручення № 789 від 26.06.2017 р. на суму 34800,00 грн.).

З банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що згідно документу № 352 від 11.09.2017 р. відповідачем було повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 7200,00 грн. за повне технічне обслуговування 4-х мостових кранів згідно листа № 13 від 19.07.2017 р.

Разом з цим, матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 51600,00 грн. та виконання відповідачем обумовлених у рахунках-фактурах робіт.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань та факт неповернення відповідачем позивачу на його вимогу грошових коштів у розмірі 51600,00 грн. за невиконані зобов'язання, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 51600,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що його не було що він не отримував копії позовної заяви від позивача та не був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання місцевого господарського суду, що позбавило його можливості надати суду відзив на позову заяву та докази в обґрунтування своєї позиції по справі, зокрема, щодо фактичного виконання на момент направлення позивачем листа вих. №13 від 19.07.2017 р. про відміну підрядних робіт, всього обсягу робіт крім робіт з технічного обслуговування 4 кранів.

З приводу таких доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви було направлено її копію та копію доданих до неї документів на адресу відповідача (а.с. 7).

Крім того, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення №035264 відповідно до якого, відповідач був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання господарського суду Харківської області в якому було прийнято оскаржуване рішення суду (а.с. 17).

За викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання та про порушення, у зв'язку з цим місцевим господарським судом норм процесуального права.

Відповідно до положень частини 1, 2 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку особливої уваги заслуговує частина 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до вимог якої, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Окрім тверджень про відсутність повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання, які, як встановлено вище, спростовуються матеріалами справи, відповідач не наводить жодної обставини та не надає жодного доказу того, що додані до апеляційної скарги докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Крім того, навіть у доданих відповідачем до апеляційної скарги документах не міститься доказів повідомлення позивача та надання йому результатів виконання частини проведених робіт, які, як стверджує відповідач були виконані на момент направлення позивачем листа вих. №13 від 19.07.2017 р.

Щодо доданої до апеляційної скарги заяви свідка ОСОБА_1, який в заяві стверджує, що є головним механіком ТОВ "Курязкий завод силікатних виробів", якою начебто підтверджується передання 17.07.2017 року результатів виконаних проведених робіт від відповідача до позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, окрім зазначених вище обставин про неподання такої заяви до місцевого господарського суду та неподання доказів неможливості її подання до суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до наданої в судове засідання представником позивача відповіді ТОВ "Курязкий завод силікатних виробів" від 05.02.2018 року, ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ "Курязкий завод силікатних виробів" не перебував.

Вищезазначені обставини викликають сумнів у достовірності обставин, викладених у заяві свідка ОСОБА_1, а тому, в порядку частини 9 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги показання свідка ОСОБА_1

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.12.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08.02.2018 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.