Постанова

від 29.01.2018 по справі 911/2368/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 911/2368/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.01.2018 року,

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 (повний текст складено 08.11.2017)

по справі №911/2368/17 (суддя - Мальована Л.Я.)

за позовом селянського (фермерського) господарства "Відродження"

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки.

в с т а н о в и в:

У серпні 2017 року селянське (фермерське) господарство "Відродження" звернулося до господарського суду Київської області з позовом Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання поновленим (продовженим) договору оренди земельної ділянки від 27.05.2007 р. укладеного між ним та Сквирською районною державною адміністрацією загальною площею 34,4 га ріллі, кадастровий номер 3224087500:03:007:0005 та враховуючи заяву про уточнення позовних вимог, позивач просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки шляхом укладення додаткової угоди, яка зазначена в листі-повідомленні від 29.05.2017 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.10.2017 у справі №911/2368/17 позов задоволено повністю. Визнано поновленим (продовженим) договір оренди земельної ділянки від 27.05.2007, укладений між селянським (Фермерським) господарством "Відродження" та Сквирською районною державною адміністрацією загальною площею 34,4 га ріллі, кадастровий номер 3224087500:03:007:0005 із земель сільськогосподарського призначення Тхорівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрованого Сквирським районним відділом Київської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", запис за № 040734800002 від 19.062007р. шляхом укладення додаткової угоди у визначеній редакції:

"Головне управління Держгеокадастру у Київський області (код ЄДРПОУ 39817550, 03115 м. Київ вул. Серпова, 3/14) в особі начальника Відділу у Сквирському районі Головного Управління Держгеокадастру у Київській області Борисевич Світлани Леонідівни, яка діє на підставі довіреності, іменованому в подальшому "Орендодавець" з одного боку та СФГ "Відродження", в особі голови Гальчинського В.В., що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, іменованому в подальшому "Орендар", з другого боку, уклали цю Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 27 травня 2007 року № 040884800002 про нижченаведене:

1. У зв'язку із змінами, що вносяться сторонами до договору оренди земельної ділянки

- Пункт 6 вищезазначеного договору викласти в такій редакції:

"Договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення терміну дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію".

- Пункт 7 вищезазначеного договору викласти в такій редакції:

"Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки."

2. Копія цієї додаткової угоди у 5-денний термін від дня державної реєстрації надається Орендарем до відповідної державної податкової служби (за місцем знаходження земельної ділянки).

3. Всі інші умови вищевказаного договору не зачеплені даною угодою, залишаються незмінними.

4. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 19 червня 2007року №040884800002) та набирає чинності після її державної реєстрації.

5. Цю додаткову угоду укладено у двох примірниках які мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у Орендодавця, другий - у Орендаря.".

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 по справі №911/2368/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. порушено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017, справу №911/2368/17 призначено до розгляду.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відзиві на апеляційну скаргу селянське (фермерське) господарство "Відродження" вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідь на вказаний відзив, відповідач заперечив та просив задовольнити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення суду, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В заперечення на відповідь на відзив позивач просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 року у даній справі залишити без змін.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 19.12.2017 року та 22.01.2018 року представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу та надані письмові пояснення на підставі доводів зазначених у них та просив оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 року скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому, представник скаржника у судове засідання 29.01.2018 року не року не з'явився. Про час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник позивача у судових засіданнях суду апеляційної інстанції також надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу та письмових поясненнях. Представник вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.1, п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки, відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Участь представників Головного управління Держгеокадастру у Київській області у судовому засіданні 29.01.2018 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та про витребування додаткових доказів не надходило.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 27 травня 2007 року між Сквирською районною державною адміністрацією (надалі - орендодавець) та Селянським (Фермерським) господарством "Відродження" (надалі - орендар) було укладено договір оренди землі № б/н, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі розпорядження голови Сквирської райдержадміністрації № 343 від 18.05.2007 року надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення земель запасу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в межах Тхорівської сільської ради.

Згідно з п. 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 34,4 га, у тому числі ріллі - 34,4 га.

Пунктом 4 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 441 445,17 грн.

Відповідно до п. 6 договір укладено терміном на 10 (десять) років, з дати державної реєстрації договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 7 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у розмірі 2% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 8829 грн. на рік.

Пунктом 9 договору передбачено, що орендна плата повинна вноситися частинами щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця на розрахунковий рахунок Тхорівської сільської ради і розподіляється між бюджетами різних рівнів в порядку встановленому діючим законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2014 року між орендодавцем та орендарем було укладено угоду № 1 про внесення змін до договору оренди землі від 27.05.2007р., відповідно до умов якої сторони домовились викласти п. 4, договору в новій редакції "Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 910 889,98 (дев'ятсот десять тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) грн".

Пунктом 3 зазначеної угоди передбачено, що сторони домовились п. 7 договору викласти в новій редакції "Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 27 326,70 (двадцять сім тисяч триста двадцять шість) гривень на рік, починаючи з 01.04.2014 року".

Відповідно до п. 32 договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря, а також з інших підстав, визначених законом та договором.

Згідно з п. 37 договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку наданої Державною службою України з питань геодезії, картографії, та кадастру, земельна ділянка, надана орендарю за договором, має кадастровий номер 3224087500:03:007:0005, цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства, місце розташування Київська область, Сквирський район, Тхорівська сільська рада, речові права на земельну ділянку зареєстровані за ФГ "Відродження", код за ЄДРПОУ 25567251.

Договір оренди земельної ділянки укладено до 19.06.2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2017 р. позивач звернувся до відповідача з клопотанням, в якому просив продовжити дію договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 34,4 га, кадастровий номер 3224087500:03:007:0005, яке отримано та зареєстровано останнім 29.03.2017р. за № Г-9535/0/5-17.

Однак в супереч вимогам ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі", відповідач у місячний строк, тобто до 29.04.2017 року не направив позивачу відповідь на вказаний лист.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції відповідач, листом № Г-9535/0-5793/6-17 датованим 20.04.2017 р., відмовив в продовженні дії договору оренди земельної ділянки, у зв'язку з ненаданням проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди. Вказаний лист відповідача, позивач отримав наручно 29.05.2017р. Інших доказів про направлення вказаного листа відповідач, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надав та матеріали справи не містять.

У зв'язку з отриманням відмови, позивач 29.05.2017р. повторно звернувся до відповідача з листом-повідомленням, згідно якого просив поновити договір оренди земельної ділянки від 27.05.2007р. кадастровий номер 3224087500:03:007:0005, що зареєстрований 19.06.2007р., терміном на 10 років, з додатками: проектом додаткової угоди; копією договору оренди землі.

Натомість, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідач, з порушенням встановленого законом місячного строку, листом № 27-7449/0-10172/6-17 від 16.06.2017р. повторно відмовив позивачу у поновленні договору оренди, що направлений позивачу 01.07.2017р.

Позивач втретє звернувся до відповідача з листом щодо продовження дії договору оренди, в якому знову було відмовлено відповідачем листом від 27.06.2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, вчасно сплачує орендну плату за землю, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частинами першою та другою ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець (п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" № 12 від 29.05.2013).

Відповідно до п. 2.17. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Таким чином, оскільки, за 30 днів (20.03.2017 року) до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки від 27.05.2007 року позивач на виконання пункту 6 договору звернувся до відповідача з листом-повідомленням про продовження строку дії договору на той самий строк і на тих самих умовах, а відповідач, в порушення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", відмовив позивачу у поновлені строку дії договору оренди листом, який було вручено з пропуском строку, що призвело до порушення права позивача на повторне звернення належним чином оформленою заявою до закінчення встановленого строку, враховуючи, що позивач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, сплачуючи орендну плату за землю, що підтверджується платіжними дорученнями, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що порушене право позивача на оренду спірної земельної ділянки, підлягає судовому захисту, а тому місцевим господарським судом правомірно задоволено позов про визнання поновленим (продовженим) договору оренди земельної ділянки від 27.05.2007 року, укладеного між Селянським фермерським господарством "Відродження" та Сквирською районної державною адміністрацією, загальною площею 34,4 га ріллі на умовах додаткової угоди доданої до листа-повідомлення позивача від 29.05.2017 року.

Доводи скаржника про те, що позивачем до листа-повідомлення від 20.03.2017 року не додано проекту додаткової угоди до договору оренди колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом, самим відповідачем на вказаний лист було надано відповідь з пропуском встановленого законом строку, чим було порушено право позивача на продовження строку дії договору оренди, в зв'язку з чим останній звернувся до відповідача з листом від 29.05.2017 року до якого було додано додаткову угоду до закінчення терміну дії договору.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду критично відноситься до тверджень відповідача, що ним вчасно 20.04.2017 року було направлено відповідь позивачу. Вказані доводи не підтверджені належними доказами, тоді, як позивачем доведено, що відповідач отримав лист № Г- 9535/0-5793/6-17 датований 20.04.2017 р. від відповідача саме наручно - 29.05.2017р., тобто з пропуском місячного терміну на розгляд заяви.

Посилається скаржника в апеляційній скарзі на постанову Вищого господарського суду України від 23.02.2016р. у справі № 903/752/15 як на судову практику з даних правовідносин, судова колегія вважає помилковим. Так, дійсно, як зазначено у вказаній постанові, переважне право орендаря на укладення договору на новий строк може бути реалізоване перед іншими особами, за умови надсилання орендодавцю проекту відповідної додаткової угоди, який підлягає перевірці ним на відповідність вимогам закону і узгоджено шляхом прийняття рішення про поновлення договору. Недотримання такої процедури, зокрема внаслідок не надсилання орендарем проекту додаткової угоди, а тим більше наявність заперечень орендодавця щодо поновлення договору через неналежне виконання орендарем умов договору, унеможливлює висновок про підставність позову і ухвалення судом рішення про визнання договору поновленим, а додаткової угоди до нього укладеною.

Однак, проаналізувавши вказану постанову суду касаційної інстанції, вбачається, що у вказаній справі № 903/752/15 Вищим господарським судом України розглядалось питання про поновлення договору оренди земельної ділянки не сільськогосподарського призначення, а землі житлової та громадської забудови. По справі № 903/752/15 земельна ділянка передавалась в оренду для будівництва гуртожитку. Дана земельна ділянка орендарем за цільовим призначенням не використовувалась, дозвільні документи на будівництво на момент закінчення строку дії договору останнім не отримано, на земельній ділянці встановлені індивідуальні гаражі.

Крім того, скаржник послався на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13.04.2016р. у справі № 6-2027цс15, але не зазначає, що згідно з даною постановою орендар земельної ділянки, не надав жодних належних доказів направлення орендодавцю повідомлення про намір скористатись переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.03 у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст.1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Таким чином, оскільки позивач зробив все можливе для продовження дії договору оренди земельної ділянки, продовжує користуватися спірною земельною ділянкою, сплачуючи орендну плату за землю, а відповідач, в порушення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", відмовив позивачу у поновлені строку дії договору оренди листом, який було вручено з пропуском строку, що призвело до порушення права позивача на повторне звернення з належним чином оформленою заявою до закінчення встановленого строку, враховуючи судову практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що судом першої інстанції вірно було задоволено позов.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Київській області слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 року по справі № 911/2368/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 18.10.2017 року по справі № 911/2368/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

4. Матеріали справи № 911/2368/17 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко

Дата складання повного тексту постанови 05.02.2018 року