Постанова

від 05.02.2018 по справі 911/1288/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа№ 911/1288/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Дешко В.О. довіреність № 09/05-231 від 01.02.18;

від відповідача: не з'явився;

від органу ДВС: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду Київської області від 20.10.2017

у справі №911/1288/16 (головуючий суддя Щоткіна О.В.)

За скаргою публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. по справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до Приватного акціонерного товариства "Пансіонат "Море"

про стягнення 5 735 448,62 долари США та 4 360 614,87 грн. (що разом складає 151 359 291,21 грн.)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2017 у справі №911/1288/16 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства управління юстиції Медвєдєва Олександра В'ячеславовича по вжиттю заходів з розшуку майна по виконавчому провадженню №51825651. Скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства управління юстиції Медвєдєва Олександра В'ячеславовича про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2017 року по виконавчому провадженню №51825651. Зобов'язано державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства управління юстиції Медвєдєва Олександра В'ячеславовича провести виконавчі дії з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 21.06.2016 року у справі №911/1288/16 у порядку та строки, визначені законом України Про виконавче провадження . Зобов'язано державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства управління юстиції Медвєдєва Олександра В'ячеславовича відновити виконавче провадження.

Не погоджуючись із прийнятою ухвалою суду Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вказану ухвалу господарського суду Київської області та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки державний виконавець вжив всі передбачені дії для примусового виконання судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Зубець Л.П.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 18.12.2017.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 відкладено розгляд справи на 05.02.2018.

Відповідач, місцезнаходженням якого є м.Алушта АР Крим, явку представника у судове засідання не забезпечив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги шляхом розміщення інформації про розгляд справи на веб-сайті Київського апеляційного господарського суду.

Орган ДВС (апелянт) явку представника у судове засідання не забезпечив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки державний виконавець передчасно повернув виконавчий документ та не вжив всіх заходів для розшуку майна боржника.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/1288/16 від 30.05.2016 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" до Приватного акціонерного товариства "Пансіонат "Море" про стягнення 5 735 448,62 доларів США та 4 360 614,87 грн. задоволено в повному обсязі.

На виконання значеного рішення господарського суду Київської області 21.06.2016 року видано відповідний наказ, який пред'явлений позивачем для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

04.08.2016 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим Олександром В'ячеславовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №51825651.

Постановою головного державного виконавця ВПВР ДДВС Мін'юсту України Медведєва О.В. по виконавчому провадженні №51825651 від 26.04.2017 року повернено виконавчий документ стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів виконавчого провадження №51825651 вбачається, що державним виконавцем з метою виконання рішення суду були вчинені наступні дії:

- 04.08.2016 запит № 20-1-51825651/16 до Регіонального сервісного центру МВС в АРК та м. Севастополі, Держінспекції сільського господарства України, Держслужби гірничого нагляду та промислової безпеки України, Держслужби з питань геодезії, картографії та кадастру, Держінспекції України з безпеки на морському, річковому транспорті, Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку про наявність майна;

- 04.08.2016 винесено постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника;

- 29.09.2016 винесено постанову про розшук майна боржника;

- 29.09.2016 винесено постанову про арешт коштів боржника;

- в березні 2017 року були надіслані платіжні вимоги до Держказначейської служби України;

- 26.04.2017 повернуто виконавчий документ стягувачеві.

У зв'язку із викладеним, позивач звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Департаменту державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Медведєва О.В. при виконанні наказу господарського суду Київської області від 21.06.2016 у виконавчому провадженні № 51825651.

За наслідками розгляду скарги суд першої інстанції встановив, що матеріали справи не містять, а державним виконавцем не надано будь-яких пояснень, які б спростовували викладені в скарзі обставини, зокрема, доказів, що ним вживалися усі передбачені законом заходи, спрямовані на вчасне і повне виконання рішення суду у цій справі, зокрема, щодо здійснення заходів розшуку майна з тією періодичністю, як це зазначено в ст. 48 ЗУ "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що державний виконавець безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документа від 26.04.2017.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 ст.115 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 18 вказаного Закону (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови органу ДВС) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Так, у відповідності до п. 9 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", на який посилання у оскаржуваній постанові державного виконав, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

В свою чергу, у відповідності до п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту України №512/5 від 02.04.2012, організацію розшуку боржника - юридичної особи та майна боржника чи інформації про місце отримання боржником доходів державний виконавець здійснює шляхом направлення запитів до органів державної податкової служби, Державної реєстраційної служби України, банків, Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейської служби України, Державного агентства земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації, нотаріату, органів статистики тощо або перевірки інформації за даними електронних баз даних та реєстрів, що містять інформацію про майно чи доходи боржника, а також за даними інших джерел інформації як офіційних, так і неофіційних (засобів масової інформації, мережі Інтернет тощо). Крім того, державний виконавець здійснює вихід за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

Частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", передбачено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Тобто, наслідком здійснення державним виконавцем виконавчих дій, в тому числі і винесення як наслідок постанови про повернення виконавчого документа, є повне виконання судового рішення, тобто вчинення дій, зазначених в статті 10, 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів, які б спростовували викладені в скарзі позивача обставини, зокрема, доказів, що ним вживалися усі передбачені законом заходи, спрямовані на вчасне і повне виконання рішення суду у цій справі, зокрема, щодо здійснення заходів розшуку майна з тією періодичністю, як це зазначено в ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що державний виконавець безпідставно виніс постанову про повернення виконавчого документа від 26.04.2017.

В силу статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.

Так, відповідно до ст. 74 зазначеного Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 статті 121-2 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

У пункті 1 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що при розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 04.11.50; ратифікована Законом України від 17.07.97 N 475/97-ВР) (далі - Конвенція), Закону України "Про державну виконавчу службу", Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР із змінами і доповненнями ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 9 листопада 1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року та Протоколи №2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на доступ до суду включає право на своєчасне виконання рішення (див. рішення у справі "Трихліб проти України", заява N 58312/00, пп. 25 - 32, від 20 вересня 2005 року, у справі "Іммобіліаре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, п. 66).

В рішенні у справі "Анацький проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що з огляду на невиконання рішення з грудня 2002 року, приблизно два роки та одинадцять місяців, та неспроможність здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь заявника державні органи позбавили п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу N 1 їх практичного змісту. Таким чином, у цій справі п. 1 статті 6 Конвенції та стаття 1 Протоколу N1 були порушені. ("Анацький проти України", N 10558/03, пп. 22 - 23, рішення від 13 грудня 2005 року).

Отже, внаслідок невжиття всіх передбачених чинним законодавством заходів для примусового виконання судового рішення та необґрунтованого повернення виконавчого документа , органами державної виконавчої служби порушені права позивача (стягувача у виконавчому провадженні) та вимоги ст.ст.129, 129-1 Конституції України, Закону України "Про виконавче провадження", ст. 6 Конвенції, ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, що може призвести до завдання збитків державі

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Як зазначено у п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Ухвала суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та матеріалах справи, прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу Господарського суду Київської області від 20.10.2017 у справі №911/1288/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - без задоволення.

2. Матеріали справи №911/1288/16 повернути господарському суду Київської області.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець