Постанова

від 24.01.2018 по справі 910/10193/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/10193/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Хрипуна О.О.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.01.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 (повний текст підписано 24.10.2017)

у справі № 910/10193/17 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерстиль"

до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

про зобов'язання перерахувати кошти, ціна позову 120382,93 грн.

В судовому засіданні 24.01.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Интерстиль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про зобов'язання виконати умови договору шляхом перерахування грошових коштів.

Позивач зазначав, що між ним та відповідачем було укладено договір №411692 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 08 жовтня 2002, згідно з яким відповідач відкрив позивачу поточний рахунок у національній валюті № 26006411692001 та зобов'язався здійснювати всі операції з розрахунково-касового обслуговування, передбачені чинним законодавством.

28 травня 2014 банк в односторонньому порядку на підставі меморіального ордеру № Е0528L08ТК перерахував його кошти у розмірі 120382,93 грн. з рахунку № 26006411692001 на рахунок № 29039411692001 з призначенням платежу "Сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879".

При цьому, зазначав, що він не надавав банку будь-яких розпоряджень щодо зміни класів рахунку, на якому банку слід обраховувати кошти позивача.

Згодом, на підставі вищевказаного договору, позивачем було відкрито у відповідача інший поточний рахунок у національній валюті № 26003050006452.

11 квітня 2017 він звернувся до відповідача з дорученням щодо перерахування грошових коштів у розмірі 120382,93 грн. з рахунку №26006411692001 на рахунок № 26003050006452, або надання йому доступу до вказаних грошових коштів.

На його звернення відповідач відповіді не надав.

Також вказував, що для виконання вказаного доручення він належним чином оформив та надав відповідачу платіжне доручення № 519 від 24 травня 2017, яке останній не виконав.

Таким чином, на думку позивача, у нього відсутня можливість розпоряджатися належними йому грошовими коштами у розмірі 120382,93 грн., які знаходилися на рахунку № 26006411692001 у ПАТ КБ "Приватбанк".

З цих підстав просив задовольнити позов, зобов`язавши відповідача виконати умови договору № 411692 на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 8 жовтня 2002 шляхом перерахування йому на поточний рахунок № 26003050006452 в ПАТ КБ "Приватбанк" грошових коштів у розмірі 120382,93 грн. та покласти на відповідача понесені ним по справі судові витрати.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на недоведеність заявлених вимог, зокрема, відсутність доказів знаходження коштів у розмірі 120382,93 грн. на рахунку позивача №26006411692001. Вказував, що у банку відсутні дані по рахункам клієнтів філій, що були розташовані на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, у т.ч. по рахунку позивача. Також просив припинити провадження у справі, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/10193/17 позов задоволено.

Зобов`язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411692 від 8 жовтня 2002 шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерстиль" грошових коштів у розмірі 120382, 93 грн. на рахунок № 26003050006452 у ПАТ КБ "Приватбанк" у м. Києві.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерстиль" 1805,75 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт вважає, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження факту надходження на рахунок № 26006411692001 грошових коштів у розмірі 120 382,93 грн.

На думку апелянта позивач повинен був надати суду оригінал банківського рахунку та первинні документи, що підтверджують надходження коштів у сумі 120 382,93 грн. на рахунок № 26006411692001. Будь-які інші докази, на думку апелянта, не є допустимими.

Крім того апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 33 ГПК України не врахував, що позивач повинен довести ті обставини, на які він посилався, але апелянт вважає, що суд переклав тягар доказування на відповідача, який мав спростувати належними доказами обставини, на які посилався позивач.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про безпідставність доводів апеляційної скарги, надає пояснення щодо умов відкриття, використання та закриття банками поточних рахунків, вказує, що оригінал укладеного між сторонами договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411692 від 08.10.2002 було оглянуто судом у судовому засіданні та надає пояснення щодо належності доказів, які були надані позивачем при обґрунтуванні позовних вимог до суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу відповідача відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 15.11.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Разіна Т.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 06.12.2017.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.12.2017, у зв'язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 24.01.2018.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.01.2018 заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 24.01.2018 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини його неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 жовтня 2002 між сторонами по справі укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 411692, згідно з яким відповідач зобов'язався здійснювати обслуговування поточного рахунку позивача, відкритого у національній валюті для здійснення всіх операцій з розрахунково-касового обслуговування, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до умов Додатку № 2 до договору відповідач зобов'язався здійснювати, зокрема, розрахунково-касове обслуговування поточного рахунку позивача в національній валюті № 26006411692001.

Строк дії договору відповідно до умов п. 7.1 договору встановлений з дня його підписання сторонами до закриття усіх рахунків позивачем. Доказів припинення договору в установленому порядку суду не надано.

На підставі цього ж договору позивач відкрив у відповідача інший поточний рахунок у національній валюті № 26003050006452.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями сторін, наявною у матеріалах справи копією указаного договору.

Також встановлено, що 24 травня 2017 позивач належним чином оформив та надав на виконання відповідачу платіжне доручення № 519 на перерахування 120382,93 грн. з рахунку № 26006411692001 на рахунок №26003050006452 в ПАТ КБ "Приватбанк".

Як зазначає позивач, 28.05.2014 за меморіальним ордером №Е0528L08ТК залишок грошових коштів позивача, які знаходились на поточному рахунку №26006411692001 в сумі 120 382,93 грн. був перерахований відповідачем на рахунок № 29039411692001, що підтверджується звітом про дебетові та кредитові операції по рахунку №26006411692001 ТОВ "Интерстиль" за період травень 2014 .

При цьому, 28.05.2014 відповідачем в односторонньому порядку платіжним дорученням № ЕО528L08ТК перераховано вищезазначену суму в повному обсязі з рахунку позивача № 26006411692001 на рахунок №29039411692001, МФО 305299, Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" з призначенням платежу "сальдо рахунку відповідно до наказу 6695879".

Разом з тим, як зазначає позивач, станом на дату звернення до суду останній не має відомостей щодо стану рахунків № 26006411692001 та №29039411692001, оскільки відповідні дані не відображаються у програмному продукті "Приват-24" та у позивача відсутня інформація щодо фактичних реквізитів рахунку, на якому перебувають належні йому кошти в розмірі 120 382,93 грн.

11.04.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою-претензією про повернення грошових коштів в розмірі 120382,93 грн., які були безпідставно списані з його рахунку № 26006411692001 шляхом перерахування їх на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерстиль" №26003050006452, або надання доступу до вказаних коштів, вказана заява була отримана відповідачем 12.04.2017, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, та була залишена останнім без відповіді та задоволення.

У подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Интерстиль" 24.05.2017 надіслало на адресу відповідача лист з платіжним дорученням №519 від 24.05.2017 на суму 120 382,93 грн. щодо перерахування вказаних грошових коштів з рахунку № 26006411692001 на інший рахунок позивача №26003050006452, однак вказане платіжне доручення відповідачем виконано не було.

Посилання скаржника на те, що в підтвердження своїх позовних вимог позивач повинен був надати суду оригінал договору банківського рахунку та первинні документи, що підтверджують надходження коштів у розмірі 120 382,93 грн. на рахунок №26006411692001, колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 ЦК України.

Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Згідно зі ст. 1071 ЦК України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Клієнт є власником наявних у нього на рахунку грошових коштів, а права власності є непорушним в силу приписів ст. 41 Конституції України.

Згідно пункту 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

У п.п. 2.5 вищеназваної постанови зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання скаржника на ненадання позивачем оригіналу договору є необґрунтованими, оскільки примірник договору, на підставі якого позивачу було відкрито рахунок № 26006411692001, відповідно до п.п. 1.9 Інструкції, повинен зберігатись у банку.

Факт існування між сторонами договірних відносин та належності позивачу рахунку № 26006411692001 підтверджується звітами про дебетові та кредитові операції по рахунку № 26006411692001 позивача за період "березень 2014 року", "квітень 2014 року" та "травень 2014 року", сформованих за допомогою програми "Приват-24", які містять відбиток печатки і підпис уповноваженого представника банку.

З урахуванням того, що наявна печатка банку та підпис уповноваженої особи банку на звітах про дебетові та кредитові операції по рахунку №26006411692001 за період "березень 2014 року", "квітень 2014 року" та "травень 2014 року", наданих в якості доказу до матеріалів справи, і документи, створені у програмному продукті "Приват-24", прирівнюються до паперових, посилання скаржника на неналежність цього доказу є безпідставним.

Надані позивачем звіти про дебетові та кредитові операції по рахунку №26006411692001 розцінені судом відповідно до ст. ст. 73 - 81, 86 ГПК України як належні та допустимі докази існування договірних правовідносин між сторонами та факту перерахування банком грошових коштів у сумі 120 382,93 грн., які належать позивачеві, на інший рахунок та розміру грошових коштів, які обліковувались на поточному рахунку № 26006411692001 позивача станом на 28.05.2014, тобто до моменту перерахування відповідачем даних грошових коштів на недіючий рахунок № 29039411692001.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України (постанова від 20.02.2017 у справі № 904/2767/16, постанова від 05.12.2016 у справі № 910/17565/15, постанова від 29.11.2016 у справі №910/6529/16, постанова від 13.07.2016 у справі № 904/10511/16).

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

За приписами статті 21 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться шляхом, зокрема, подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.

Розрахунковим є документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача (п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Одним із видів розрахункових документів є платіжне доручення, що містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1, ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Право розпорядження коштами, що знаходяться на рахунку, відкритому в банку, надане лише власникові рахунку.

Відповідно до положень ЦК України, зокрема статті 1074, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

У листі Департаменту платіжних систем Національного банку України від 23.11.2004 № 25-118/1918-12202 "Про облік недіючих рахунків" до недіючих рахунків віднесено рахунки, за якими протягом тривалого часу не здійснювалися операції, із власниками яких банком утрачений зв'язок та зазначено, що кошти клієнтів, перенесені на балансовий рахунок 2903 "Кошти клієнтів за недіючими рахунками", мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ініціював в належний спосіб переказ коштів в розмірі 120 382,93 грн. з рахунку № 29039411692001 шляхом перерахування їх на рахунок № 26003050006452 згідно платіжного доручення № 519 від 24.05.2017.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем дотримано встановлених законом правил переказу коштів та ініційовано в належний спосіб переказ коштів з рахунку № 29039411692001 на рахунок №26003050006452 згідно платіжного доручення № 519 від 24.05.2017 на суму 120 382,93 грн., яке було направлено на адресу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" разом з листом від 24.05.2017.

Разом з тим, платіжне доручення № 519 від 24.05.2017 на перерахування суми 120 382,93 грн. з останнього відомого позивачу рахунку, на якому вони знаходились - № 29039411692001 на рахунок позивача №26003050006452 протягом строку, встановленого ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та п. 2.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, не повернуто відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Интерстиль", із зазначенням причин та дати його повернення, що має засвідчуватись підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку.

Таким чином, дане платіжне доручення було прийнято банком до виконання.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані умови договору, укладеного з позивачем, вимоги законодавства щодо перерахування грошових коштів у визначений строк, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про порушення прав та законних інтересів позивача, у зв'язку з чим правомірно зобов'язав відповідача виконати умови договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування шляхом перерахування на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Интерстиль" грошових коштів на суму в розмірі 120 382,93 грн. на поточний рахунок №26003050006452, відкритий у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк".

Під час розгляду апеляційної скарги судом не встановлено порушень місцевим господарським судом ст.ст.4-2,4-3, 32-34 ГПК України в редакції ГПК України, чинного до 15.12.2017, та ч. 1 ст. 61 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України судом апеляційної інстанції не встановлені.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/10193/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/10193/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10193/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текс постанови складено 07.02.2018 після виходу головуючого судді з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді О.О. Хрипун

С.А. Гончаров