Постанова

від 06.02.2018 по справі 910/13192/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/13192/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.

за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Укртрансгаз (далі - ПАТ Укртрансгаз ),

представник позивача - Некрасов Дмитро Андрійович,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю НВП Горизонт (далі - ТОВ НВП Горизонт )

представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином,

розглянув касаційну скаргу ПАТ Укртрансгаз

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017

у складі колегії суддів: Дикунської С.Я. (головуючий), Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017

у складі судді Трофименко Т.Ю.

за позовом ПАТ Укртрансгаз до ТОВ НВП Горизонт

про стягнення 526 915, 66 грн.

Хронологія подій та опис фактів, встановлених судами першої та апеляційної інстанції

1. 11.07.2012 між ПАТ Укртрансгаз як замовником та ТОВ НВП Горизонт як виконавцем було укладено договір № 1207000327 про закупівлю послуг з розробки землевпорядної документації та оформлення документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ПАТ Укртрансгаз , які знаходяться на території Дніпропетровської області.

Загальна сума договору становить без ПДВ - 1 961 934,12 грн, крім того ПДВ - 392 386, 83 грн, всього з ПДВ - 2 354 320, 95 грн (п. 3.1 договору)

Строк надання послуг за цим договором сторони визначили - до 30 червня 2017року.

Позивачем на користь відповідача було перераховано відповідні грошові кошти, натомість у встановлений договором строк відповідач (виконавець) не надав позивачеві відповідні послуги, внаслідок чого утворилася заборгованість на суму 521 380, 46 грн.

2. 08.07.2017 ПАТ Укртрансгаз звернулося до Господарського суду міста Києвом з позовом до ТОВ НВП Горизонт про стягнення 526 915, 56 грн, з яких 521 380, 46 грн сума основного боргу та 5 535, 20 грн проценти за користування чужими грошовими коштами.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що сума основного боргу, на яку не було надано обумовлених договором послуг, після припинення договору (закінчення строку надання послуги) трансформувалася у зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (Глава 83 ЦК України) і підлягає стягненню у судовому порядку.

3. 06.09.2017 рішенням Господарського суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). При цьому, на думку суду першої інстанції, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

При цьому суд першої інстанції послався на Постанову Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13.

4. 28.11.2017 постановою Київського апеляційного господарського суду залишено без задоволення апеляційну скаргу ПАТ Укртрансгаз , а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією із сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання. Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

При цьому суд апеляційної інстанції також послався на постанову Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13.

Додатково суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що за відсутності доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання, а також за умови його виконання відповідачем, перераховані позивачем грошові кошти є саме оплатою наданих відповідачем і отриманих позивачем послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатками сторін актами здачі-приймання послуг. Відтак ці кошти не можуть бути повернуті позивачу на підставі статті 1212 ЦК України, як такі, що набуті відповідачем без достатньої підстави. У своєму висновку суд апеляційної інстанції послався на аналогічну правову позицію, що її було викладено в постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі № 3-189гс17.

Позиції сторін у суді касаційної інстанції

5. ПАТ Укртрансгаз подало касаційну скаргу, обґрунтовуючи її тим, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано:

5.1. норми статей 1212, 1213 ЦК України та зроблено невірний висновок про те, що набуті відповідачем грошові кошти у розмірі 521 380, 46 грн не можуть бути витребувані від відповідача як майно, що знаходиться у нього без достатньої правової підстави;

5.2. норму частини 4 статті 26 Закону України Про землеустрій , якою встановлено, що подання документації із землеустрою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, для внесення відомостей до Державного земельного кадастру від імені замовника документації здійснюється її розробником, якщо інше не встановлено договором. Тому, на думку позивача у нього виникнуть додаткові витрати при замовленні знову тієї ж роботи;

5.3. норми статей 4, 4-2, 32, 33, 43 ГПК України, оскільки судами не було досліджено наданих позивачем пояснень, та на питання, що їх поставив позивач, суд не надав вичерпної відповіді;

5.4. одночасно скаржник послався на постанову Вищого господарського суду України від 10.02.2010 у справі № 3/55пд, якою встановлено, що відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Вказана норма ЦК України підлягає застосуванню у випадку, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа одержала майно, тощо;

5.5. додатково скаржник послався на постанову Верховного Суду України у справі № 753/23725/15-ц, в якій встановлено, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації.

Позиція Верховного Суду

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

6. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є питання співвідношення договірних та позадоговірних відносин та правове регулювання повернення майна, що його було відповідачем набуто у межах договору, зобов'язання по якому було прострочено, а договір у силу прострочення зобов'язання припинив свою дію.

При цьому сторонами не оспорюється суть та основна сума спірного зобов'язання (повернення грошових коштів у сумі 521 380, 41 грн та підстава, з якої ці кошти опинилися у відповідача (договір від 11.07.2012 № 1207000327).

7. На думку скаржника, закінчення строку дії договору трансформує договірні відносини в охоронні , що вимагає кваліфікації відносин по зберіганню оплаченої позивачем попередньої оплати як відносин, що виникли без достатньої правової підстави.

8. Видається доцільним до цих відносин застосувати відносини купівлі-продажу за аналогією. Якщо йти логікою позивача (скаржника), то припинення строку поставки товару за договором купівлі-продажу за умови постачання неповної кількості товару перетворить оплачену повністю попередню оплату у майно, що зберігається у продавця без достатньої правової підстави у тій частині, за якою покупцеві не передано товар.

За таких умов покупець мав би, за логікою позивача, безальтернативне право стягнути з продавця попередню оплату на підставі статті 1212 ЦК України. Очевидно, що подібна логіка позбавила б покупця права вимагати поставки оплаченого товару у повному обсязі, оскільки стаття 1212 ЦК України передбачає саме безальтернативне повернення майна, яке зберігається у відповідної особи без достатніх підстав. На думку колегії суддів, подібна логіка позивача зруйнувала б систему спонукання відповідача до виконання договору у натурі у судовому порядку. Тому суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позиція позивача щодо порушення судами першої інстанції норм статей 1212, 1213 ЦК України є необґрунтованою з точки теорії захисту цивільних прав.

9. Щодо посилань скаржника на порушення судами норм статті 26 Закону України Про землеустрій у частині того, що згідно з діючим законодавством України лише виконавець договору може подати відповідному державному органу документи і тому у позивача виникнуть зайві витрати у зв'язку з невиконанням обов'язків по договору слід зазначити наступне. Предметом позову у цій справі є конкретне питання щодо повернення грошових коштів позивачеві, а не питання відшкодування шкоди. Тому, на думку суду касаційної інстанції аргумент позивача щодо зайвих його витрат не відноситься до предмету позову у нинішній справі.

Окрім того, суд касаційної інстанції вбачає певну непослідовність у тому, що, використовуючи цей аргумент, позивач побіжно підтверджує, що можливі негативні правові наслідки (зайві витрати) виникнуть у нього саме внаслідок невиконання відповідачем договору, а не внаслідок зберігання відповідачем майна, що належить позивачу, без достатніх підстав.

У такий спосіб позивач підтверджує договірну природу відносин, що виникли між позивачем та відповідачем, що виключає здійснення стягнення боргу на підставі норм Глави 83 ЦК України Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави .

10. Щодо посилань скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 10.02.2010 у справі № 3/55пд, якою встановлено, що відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. І ця норма поширюється на випадок, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа одержала майно, тощо, колегія суддів зазначає про таке.

На думку суду касаційної інстанції, слід визнати, що у окремих випадках закінчення строку дії договору може породжувати відносини, що врегульовані Главою 83 ЦК України. Зокрема, це поширюється на відносини повернення майна після закінчення договору зберігання тощо. Натомість, подібні відносини не є подібними до відносин, що склалися між сторонами нинішнього спору, тому посилання скаржника на неправильність прийнятих судових рішень у цій частині слід визнати необгрунтованими.

11. Щодо посилань скаржника на постанову Верховного Суду України від 04.10.2017 року у справі №753/23725/15-ц, в якій встановлено, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виникають також у зв'язку з договірними правовідносинами, що існували раніше, як результат їх трансформації, слід зазначити наступне.

У зазначеній справі фактичним підґрунтям позову був наступний перелік юридичних фактів у хронологічному порядку: дорожньо-транспортна пригода, виплата страхового відшкодування, постанова районного суду у межах справи про адміністративне правопорушення, якою закрито провадження відносно винуватця ДТП за відсутністю у його/її діях складу адміністративного правопорушення, стягнення страхового відшкодування з особи, якій воно було виплачено.

Слід відзначити, що у справі № 753/23725/15-ц дійсно відбулася трансформація договірних відносин у сфері страхування у відносини, що регулюються Главою 83 ЦК України Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави , оскільки в основі такої трансформації лежала помилка страхової компанії щодо обґрунтованості здійсненої на користь відповідача виплати.

У справі, рішення по якій нині переглядаються у касаційному порядку, був відсутній елемент помилковості , що виключає застосування до спірних відносин норм статей 1212, 1213 ЦК України.

12. Одночасно у позові скаржник (позивач) посилався, серед іншого, на постанову ВГСУ від 14.06.2017 у справі № 910/29514/14 як підтвердження необхідності дотримання одноманітної судової практики у питанні стягнення процентів. Натомість, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відмова у задоволенні основного боргу тягне за собою відмову у задоволенні вимоги по додатковому зобов'язанню.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

13. Статтею 309 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

14. Принциповою позицією суду касаційної інстанції є теза про те, що суди першої та апеляційної інстанцій повинні надати відповіді на всі істотні питання, що їх поставив скаржник у позові та апеляційній скарзі. Натомість обсяг таких істотних питань та відображених у судових рішеннях відповідей на них залежить від індивідуальних особливостей кожної справи.

15. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

16. У нинішній справі, з урахуванням тієї судової практики, що її навели суди першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

17. За таких обставин, Верховний Суд не знайшов будь-яких істотних порушень, здійснених судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді нинішньої справи, і констатує правильне застосування ними норм матеріального та процесуального права, що має наслідком залишення поданої касаційної скарги без задоволення, а прийнятих судових рішень - без змін.

18. Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі № 910/13192/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді Л. Катеринчук

В. Погребняк