Постанова

від 05.02.2018 по справі 922/3564/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа № 922/3564/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є.,

при секретарі Бєлкіній О.М.,

за участю представників:

позивача - Вандич А.Ю., довіреність № б/н від 03.11.17 р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №16 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 у справі № 922/3564/17 (суддя Жельне С.Ч., повний текст рішення складено 11.12.2017)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс", м. Дніпро,

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій ЛТД", м. Мерефа, Харківська обл.,

про стягнення коштів 52068,11 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Радій, ЛТД" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 52068,11грн., з яких: основний борг - 27 818,64 грн., 3% річних - 2379,80 грн., інфляційні втрати - 21785,64 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2017 у справі №922/3564/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій, ЛТД" (62472, Харківська обл., Харківський район, м.Мерефа, вул.Дніпропетровська, буд.223, кімната 8-9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" основний борг у розмірі 16 418 грн 16 коп., проценти річні у розмірі 1413 грн 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 12419 грн 87 коп. та судові витрати 1600 грн. 00 коп. В решті позову - відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що строк обов'язку оплати за товар за договором поставки №01/09/13-я-45 від 01.09.2013 не настав, обов'язок оплати товару за спірним договором наступає тільки після реалізації товару в роздріб, однак позивачем не доведено реалізацію товару, зокрема відсутні відповідні звіти.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його цілком обґрунтованим та законним, вважає, що судом були об'єктивно і повно досліджені всі матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, наполягає на правомірності рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач, зокрема, зазначає про те, що посилання відповідача про ненастання строку на реалізацію товару є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, натомість у ТОВ "Компанія здоров'я плюс" наявні всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення позивачем поставки за договором та наявність у відповідача господарського зобов'язання на оплату отриманого товару.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим їм процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідача.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та розглянувши матеріали справи в порядку ст. 269 ГПК України, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Радій, ЛТД" (відповідач) був укладений договір поставки №01/09/13-я-45 (договір), за яким позивач, як постачальник, зобов'язався поставляти та передавати у власність відповідачу, як покупцю товар, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

За твердженням позивача, на виконання зобов'язань за договором, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 27818,64 грн за накладними:

- №ЗП-00730 від 14.05.2014 на суму 543,31 грн;

- №ЗП-00731 від 14.05.2014 на суму 1928,16 грн;

- №ЗП-00732 від 14.05.2014 на суму 2791,99 грн;

- №ЗП-00733 від 14.05.2014 на суму 518,86 грн;

- №ЗП-00955 від 20.06.2014 на суму 767,52 грн;

- №ЗП-00956 від 20.06.2014 на суму 519,84 грн;

- №ЗП-00957 від 20.06.2014 на суму 1788,12 грн;

- №ЗП-00958 від 20.06.2014 на суму 2003,88 грн;

- №ЗП-00959 від 20.06.2014 на суму 538,80 грн;

- №ЗП-01108 від 18.07.2014 на суму 2122,00 грн (з урахуванням повернення товару за видатковою накладною №Р2-Нв-0000540 від 08.05.2015р. на суму 60,00 грн);

- №ЗП-01109 від 18.07.2014 на суму 869,35 грн (з урахуванням повернення товару за видатковими накладними №ПС-Нв-0000384 від 03.11.2014 на суму 9,00 грн та за №ПС-Нв-0000316 від 03.09.2014 на суму 15,00 грн);

- №ЗП-01110від 18.07.2014 на суму 1528,63 грн;

- №ЗП-01111 від 18.07.2014 на суму 732,31 грн;

- №ЗП-01541 від 13.10.2014 на суму 3020,83 грн;

- №ЗП-01542 від 13.10.2014 на суму 5156,08 грн;

- №ЗП-01647 від 23.10.2014 на суму 1129,44 грн;

- №ЗП-01648 від 23.10.2014 на суму 821,52 грн;

- №ЗП-01649 від 23.10.2014 на суму 1038,00 грн.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст.ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.5.1. договору оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

В п. 6.1. договору сторони домовились, що товар має бути реалізовано у 90 днів, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику, а в п.6.2. про те, що з настанням строку передбаченого п.6.1. договору, постачальник зобов'язується вивести нереалізований товар у п'ятиденний строк.

Згідно п.6.3. договору, у випадку невивезення постачальником товару в термін передбачений п.6.2. договору, покупець не несе жодної відповідальності за збереження товару постачальника.

Отже, після поставки відповідної партії товару, відповідачу надається 90 діб на його реалізацію. Після реалізації товару, у відповідача виникає обов'язок провести оплату за такий товар протягом 30 днів. Якщо по закінченню 90 діб у відповідача залишився не реалізований товар, ТОВ "Компанія здоров'я плюс" має вивезти такий товар у 5-денний строк.

Таким чином, в договорі поставки №01/09/13-я-45 від 01.09.2013 сторони передбачили граничний термін проведення розрахунків за кожну партію товару, а саме - не пізніше ніж 120 днів з моменту поставки товару (день поставки + 90 діб граничний термін реалізації товару + 30 днів на оплату після реалізації товару).

Згідно п. 5.4 договору позивач мав кожні 30 днів надавати позивачу звіт про реалізований товар, а у п. 6.3. сторони встановили обов'язок покупця додатково сповістити постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Жодних доказів повідомлення відповідача про те, що певна частина товару була нереалізована, відповідачем суду не надано.

Наявність або відсутність додаткового сповіщення відповідача щодо настання граничного терміну реалізації товару ніяким чином не впливає на настання строку на оплату отриманого товару, оскільки договором поставки вже встановлений граничний термін, який надається відповідачу на його реалізацію, а саме - 90 діб після кожної поставки, та 30 днів на оплату після такої реалізації.

Крім того, поставлений товар (вітаміни, дієтичні добавки, мюслі, шоколадні батончики) має відповідний строк придатності, який протягом 2013-2018рр. закінчився. У зв'язку з цим, твердження відповідача, що такий товар до сих пір є нереалізованим та знаходиться в продажі, є необґрунтованими. Також, наявність залишків не реалізованого товару жодним чином не підтверджено, відповідні посилання апеляційної скарги є безпідставними.

Отже, посилання апелянта про ненастання строку на реалізацію товару є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного суду України від 15.03.2017 у справі №911/4620/15 та від 09.08.2017 у справі №910/17610/15.

Відтак, суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що у позивача були відсутні обґрунтовані сумніви щодо того, що товар було відповідачем реалізовано.

Проте, це стосується лише спільно підписаних сторонами видаткових накладних.

Суд вважає, що заява відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за товар, поставлений за видатковими накладними від 14.05.2014 №№ ЗП-00730, ЗП-00731, ЗП-00732, ЗП-00733 на загальну суму 5782,32 грн свідчить про визнання відповідачем самого факту поставки товарів за такими накладними, хоча вони й не були підписані сторонами.

Згідно ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У відповідності до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Ч. 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в позові в частині вимог про стягнення 5782,32 грн заборгованості за поставлений за видатковими накладними від 14.05.2014 №№ ЗП-00730, ЗП-00731, ЗП-00732, ЗП-00733 товар належить відмовити в зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Таким чином в позовних вимогах про стягнення процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на основний борг за товар, поставлений відповідачу за видатковими накладними від 14.05.2014 №№ ЗП-00730, ЗП-00731, ЗП-00732, ЗП-00733 суд першої інстанції також правомірно відмовив.

Крім того, видаткові накладні №ЗП-00956 від 20.06.2014, № ЗП-00958 від 20.06.2014, №ЗП-00957 від 20.06.2014, № ЗП-00959 від 20.06.2014, отримання товару за якими відповідачем заперечується, не містять будь-яких позначень відповідача, відбитків його печатки та підписів, тому зумовлюють висновок суду про відсутність доказів на підтвердження передачі за ними товару відповідачу. Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність відмови в позові в частині стягнення основного боргу за вказаний у цих накладних товар, втрат від інфляції та процентів, нарахованих на нього.

Прострочення оплати, в разі неповернення товару, починається на 121-й день і останнім днем розрахунку за товар поставлений 20.06.2014 є 18.10.2014, за товар поставлений 18.07.2014 -15.11.2014, за товар поставлений 13.10.2014 - 11.02.2015, а за товар поставлений 23.10.2014 - 20.02.2015. Вказані видаткові накладні підписані представником відповідача, що виключає обґрунтовані сумніви щодо отримання відповідачем товару за ними.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сукупний розмір основного боргу за ними становить 16 418,16 грн.

Перевіривши надані позивачем видаткові накладні, які підписані представником відповідача та скріплений печаткою відповідача, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції в розрахунок основного боргу помилково не було взято до уваги видаткову накладну № ЗП-00955 від 20.06.2014 на суму 767,52 грн, тому сума основного боргу, яка повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача становить 17185,68 грн (16418,16+767,52).

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду Харківської області від 06.12.2017 шляхом зазначення правильної суми основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нараховані позивачем втрати від інфляції за поставлений за вищевказаними накладними товар в сумі 12419,87 грн та проценти річні в сумі 1413,15 грн відповідають розміру заборгованості та часу прострочення виконання відповідного грошового зобов'язання відповідачем. Суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що позов в цій частині підлягає задоволенню як обґрунтований та підтверджений належними доказами. Судові витрати у справі підлягають покладенню на відповідача, через неправильні дії (бездіяльність) якого виник спір.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги щодо не реалізації товару та не настання строку на його оплату не підтверджені належними та допустимими доказами, є необґрунтованими та безпідставними, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача не має.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій ЛТД", м. Мерефа, Харківська обл., на рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 у справі № 922/3564/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 у справі № 922/3564/17 змінити в частині стягнення суми осиного боргу, а саме, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Радій, ЛТД" (62472, Харківська обл., Харківський район, м. Мерефа, вул.Дніпропетровська, буд.223, кімната 8-9, код ЄДРПОУ 14075757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс" (49000, м. Дніпро, вул. Гоголя, 19, кв. 84, код ЄДРПОУ 38433312) основний борг у розмірі 17 185,68 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 12.02.2018.

Головуючий суддя Гребенюк Н.В.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Медуниця О.Є.