Постанова

від 06.02.2018 по справі 927/915/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. м.Київ Справа№ 927/915/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Разіної Т.І.

при секретарі судового засідання: Пугачовій Г.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.02.2018 року по справі №927/915/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентторг"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2017, повний текст якого складено та підписано - 21.11.2017

та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017 у справі №927/915/16 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Комунального підприємства "Паркування та ринок"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентторг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Чернігівська міська рада

про приведення земельної ділянки у придатний для використання стан та її повернення.

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентторг" (далі-відповідач) про зобов'язання відповідача привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул.Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення на підставі ст.ст.211, 212 Земельного кодексу України.

Позивач, звернувшись до господарського суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтував тим, що метою спільної діяльності за Договором №02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.10.2014 (далі-Договір) є задоволення суспільних потреб (соціальний ефект) шляхом забезпечення доступності населення до торгових об'єктів та їх вдосконалення, організація якісного торговельного обслуговування населення, забезпечення благоустрою та приведення інфраструктури міста до узгодженого архітектурного стилю; в той же час, умови Договору фактично зводяться до надання можливості ТОВ "Рентторг" розмістити та експлуатувати тимчасові споруди в межах земельної ділянки, права на яку належать КП "Паркування та ринок"; також Договір не містить ціни та не спрямований на одержання жодною із сторін прибутку, оскільки укладений лише для досягнення соціального ефекту, а тому цей Договір не відповідає ознакам господарського договору, у зв'язку з чим його не можна кваліфікувати як Договір про спільну діяльність за відсутності необхідних умов для зобов'язань такого виду; при цьому, соціальний ефект Договору досягнуто - розміщені тимчасові торгові павільйони в межах земельної ділянки, проте, умови щодо подальшої експлуатації шляхом організації торгівлі в межах таких павільйонів Договором не охоплювались, з огляду на що використання земельної ділянки відповідачем є незаконним.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.11.2016 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №927/915/16 в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій, враховуючи положення ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України, в яких закріплено принцип свободи договору, виходили з того, що зміст укладеного між сторонами Договору містить елементи договору про спільну діяльність, взаємовідносини сторін якого регулюються Главою 77 Цивільного кодексу України, загальними положеннями про зобов'язання, закріпленими у Главах 47 та 53 Цивільного кодексу України та окремі елементи договору про інвестиційну діяльність, що регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

При цьому, судами враховано, що за умовами Договору сторони домовились спільно діяти без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів, для досягнення певної мети; зазначили про залишення за собою права на майно, яке вони передають для використання у спільній інвестиційний діяльності (у підприємства -право постійного користування земельною ділянкою, а у інвестора - право власності на тимчасові некапітальні споруди з поліпшених конструкцій (тимчасові торгові павільйони)); мета Договору (п.1.2) не є комерційною, оскільки не пов'язана з отриманням прибутку (п. 5.2), а пов'язана з досягненням соціального ефекту, а тому Договір і не містить такої умови як ціна; Договір діє до 01.10.2044 року (п. 9.1), тобто є довгостроковим.

За таких обставин, господарські суди дійшли висновків, що строк дії Договору та його мета вказують на те, що він не є договором з одноразовим виконанням, який передбачає його виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу, а є договором з тривалим виконанням, який передбачає його виконання протягом тривалого часу, чим спростовуються посилання позивача на те, що соціальний ефект Договору досягнуто шляхом розміщення тимчасових торгових павільйонів в межах земельної ділянки, а також щодо відсутності умов Договору подальшої експлуатації шляхом організації торгівлі в межах таких павільйонів, як і твердження позивача про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки з урахуванням умов Договору № 02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.10.2014 року, у зв'язку з чим відсутні і правові підстави для задоволення позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2017 касаційні скарги Комунального підприємства "Паркування та ринок" та Чернігівської міської ради задоволено частково, рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.11.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 року скасовано, справу №927/915/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Вищий господарський суд України скасовуючи судові рішення та передаючи справу №927/925/16 на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області вказав на те, що:

- здійснюючи судовий розгляд справи та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарськими судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки умовам Договору №02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.10.2014, за яким не передбачалось об'єднання вкладів та отримання прибутку, а експлуатація та утримання об'єкта інвестування не передбачала організацію торгівельної діяльності;

- судами не враховано, що об'єктом інвестування за Договором є розміщення та експлуатація торгових павільйонів; тип об'єкту інвестування: тимчасові некапітальні споруди з полегшенням конструкцій (п. п. 2.1, 2.2 Договору), які в силу положень Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності" та "Про благоустрій населених пунктів" є елементами об'єктів благоустрою, розміщення яких повинно здійснюватись з дотриманням вимог Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 21.10.2011 року № 244. Однак, у матеріалах справи відсутні паспорти прив'язки тимчасової споруди, які б видавались ТОВ "Рентторг", а отже судами не з'ясовано питання щодо правомірності встановлення та використання торгових павільйонів ТОВ "Рентторг", що розміщені на спірній земельній ділянці;

- судами не надано належної правової оцінки чинності Договору з урахуванням діяльності сторін для досягнення мети визначеної умовами Договору № 02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи від 01.10.2014 року;

- судами не досліджено обставини справи щодо правомірності використання спірної земельної ділянки для розміщення та експлуатації торгових павільйонів.

Під час нового розгляду позивачем подано клопотання, в якому просив зобов'язати відповідача привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення. Крім того, просив суд в поряду в порядку ст.83 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) визнати недійсним на майбутнє Договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02:026:0168 від 01.10.2014, укладений між позивачем та відповідачем.

Обґрунтовуючи дане клопотання щодо визнання недійсним на майбутнє Договір №02:026:0168 від 01.10.2014, позивач зазначав, що відсутні будь-які докази прийняття рішення органом місцевого самоврядування про передачу відповідачу у користування (оренду) земельної ділянки. В свою чергу, позивач не входить до складу органів місцевого самоврядування і не наділений повноваженнями з передачі іншим особам прав на земельні ділянки комунальної власності, які були раніше передані комунальному підприємству у постійне користування, з посиланням положення ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, враховуючи приписи ч.3 ст.207 Господарського кодексу України та те, що фактичне користування майном на підставі Договору про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, позивач зазначав, що такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2017 у справі №927/915/16 відповідно до ст.83 ГПК України визнано недійсним Договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02:026:0168 від 01.10.2014; позов задоволено повністю, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентторг" привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м.Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентторг" повернути Комунальному підприємству "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення.

Суд першої інстанції приймаючи зазначене судове рішення виходив з того, що правочин, який вчинено сторонами при укладенні Договору №02:026:0138 від 01.10.2014 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України. Кір того, зважаючи на визнання недійсним договору від 01.10.2014 та обов'язковість застосування до спірних правовідносин наслідків, встановлених ст.216 Цивільного кодексу України та ст.212 Земельного кодексу України. Судом першої інстанції також задоволено позовні вимоги щодо приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та повернення земельної ділянки шляхом її звільнення.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017 у справі №927/915/16 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентторг" на користь Комунального підприємства "Паркування та ринок" 1 515,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 1 653,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки в резолютивній частині рішення суду від 16.11.2017 не вказано про розподіл зазначених судових витрат.

Не погодившись із вказаними рішеннями суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням поданих додаткових пояснень до останньої, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які судом першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідач стверджує, що виконання та додержання умов Договору №02:026:0138 від 01.10.2014 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи повністю спростовує висновки суду першої інстанції щодо його удаваності.

Також, відповідач стверджує, що судом першої інстанції не було досліджено та не надана належна правова оцінка доказам щодо сплати позивачу платежів, передбачених умовами Договору №02:026:0138 від 01.10.2014, а також не дослідження підстави, докази та заперечення сторін для визнання останнього недійсним на підставі ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач стверджує, що судом першої інстанції не розглянуто та відповідно не прийнято судового рішення щодо клопотання позивача про додаткові позовні вимоги.

Позивачем та третьою особою подано відзиви на апеляційну скаргу, в якому просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 16.11.2017 - без змін.

Учасники справи були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

У відповідності до вимог нової редакції Господарського процесуального кодексу України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК України).

Однак, позивач та відповідач наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх представників (законних представників або адвокатів) не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України")

Таким чином, враховуючи зазначене вище та положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Відповідно до п.п.9 п.1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі Апеляційний розгляд . При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційний розгляд і Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження .

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги з урахуванням додаткових пояснень до неї та відзивів, заслухавши пояснення представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Чернігівської міської ради (33 сесія 6 скликання) від 30.09.2013 (п. 27) КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:02:026:0168) в постійне користування, площею 0,0149 га по вул. Рокосовського, 17 для розміщення тимчасових торгових павільйонів (землі житлової та громадської забудови).

Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради видано замовнику - КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради паспорти прив'язки на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Рокосовського, 17 від 22.10.2013 №25 (1 черга) та від 28.10.2013 №26 (2 черга).

01.10.2014 між Комунальним підприємством "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради (далі - Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рентторг" (далі - Інвестор) було укладено Договір № 02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи (далі - Договір), предметом якого є спільна діяльність сторін з розміщення - тимчасових торгових павільйонів (далі - об'єкт інвестування) за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:02:026:0168), наданої Підприємству у постійне користування згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 30.09.2013.

Тип об'єкту інвестування: тимчасові некапітальні споруди з полегшених конструкцій (п. 2.2 Договору).

Метою спільної діяльності за Договором (п.1.2) є задоволення суспільних потреб (соціальний ефект) шляхом забезпечення доступності населення до торгових об'єктів та їх вдосконалення, організації якісного торговельного обслуговування населення, забезпечення благоустрою та приведення інфраструктури міста до узгодженого архітектурного стилю.

Для досягнення мети, визначеної у п.1.2 Договору, сторони домовились спільно діяти шляхом об'єднання зусиль без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів (п.1.3 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору Інвестор здійснює інвестування як в грошовій формі за рахунок власних та/або залучених коштів, так і в матеріальній формі.

Розмір (обсяг) інвестицій, необхідних для виконання умов Договору складається із фактичних сум витрат Інвестора, понесених ним при виконанні умов Договору та які пов'язані з розміщенням та експлуатацією об'єкта інвестування (п. 3.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1.5 Договору Інвестор має право розпоряджатися результатами господарської діяльності від експлуатації об'єкту інвестування на власний розсуд.

Зокрема, Інвестор взяв на себе обов'язок проводити реконструкцію, поточний та капітальний ремонт об'єкта інвестування (п.4.2.4 Договору) та забезпечити належну експлуатацію та утримання об'єкта інвестування, що включає в себе роботи, передбачені у п. 4.2.5 Договору.

Крім того, Інвестор взяв на себе обов'язок компенсувати Підприємству регулярні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією земельної ділянки на підставі рахунків, наданих Підприємством (п. 4.2.2 Договору).

У відповідності до п.4.2.5 Договору Інвестор взяв на себе обов'язок забезпечити належну експлуатацію та утримання об'єкту інвестування, що включає в себе:

- санітарне очищення закріпленої та прилеглої до об'єкту інвестування території: прибирання сміття, відходів; встановлення, щоденне та по мірі наповнення очищення ємкостей для збору сміття, утримання їх в належному естетичному стані; укладання договорів зі спеціалізованими організаціями на вивіз та прийом і знешкодження твердих побутових відходів тощо;

- освітлення території об'єкту інвестування: підключення (під єднання) об'єкту інвестування до електроустановок виключно з дозволу користувача електроенергії, з дотриманням технічної безпеки, вимог пожежної безпеки у встановленому чинним законодавством порядку;

- озеленення та квіткове оформлення закріпленої та прилеглої до об'єкту інвестування території, забезпечення догляду за газонами та зеленими насадженнями, якщо такі є на закріпленій та прилеглій до об'єкту інвестування території;

- відновлення прилеглої та закріпленої до об'єкту інвестування території у міжсезонний період, після стихійних природних явищ, в інших випадках.

Відповідно до п. 4.4.3 Договору Підприємство за цим Договором бере на себе обов'язок забезпечити безперешкодний доступ Інвестора до земельної ділянки для реалізації Інвестором своїх прав та обов'язків за цим Договором.

Як свідчать матеріали справи, відповідач сплачує позивачу, на підставі наданих останнім рахунків, регулярні витрати позивача на утримання та експлуатацію земельної ділянки, що підтверджується копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 70, 73, 75, 76, 79, 81, 82, 83, 85, 89, 90, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 104, 106, 108, 111, 112), і що не заперечується позивачем.

Сторони за Договором зобов'язалися, зокрема, для прискорення досягнення мети за Договором обмінюватися наявною у їх розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу, проводити спільні наради, зустрічі й консультації, сприяти один одному в реалізації даного Договору всіма наявними в їх розпорядженні засобами та можливостями (п. 4.5.2 Договору).

Відповідно до п. 4.6 Договору Підприємство протягом дії цього Договору не має права будь-яким чином відмовитись від права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт інвестування без письмової згоди Інвестора. Підприємство протягом дії цього Договору не має права надавати згоду на вилучення земельної ділянки, на якій знаходиться об'єкт інвестування, без письмової згоди Інвестора.

Згідно з п. 5.1 Договору жодна із сторін не набуває будь-яких прав щодо майна іншої сторони у процесі виконання Договору.

У зв'язку з тим, що спільна діяльність сторін за Договором не передбачає як об'єднання вкладів, так і отримання прибутку, сторони самостійно здійснюють ведення податкового, бухгалтерського, статистичного та фінансового обліку цієї діяльності (п.5.2 Договору).

Договір вважається укладеним з 01.10.2014 та діє до 01.10.2044 (п. 9.1 Договору).

Крім того, 01.03.2016 між ТОВ "Рентторг" (відповідач) та КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради (позивач) було укладено Ліцензійний договір №5/л про надання прав на використання знаку для товарів та послуг, відповідно до умов якого відповідач щомісячно сплачує позивачу винагороду за використання Торговельної марки Ліцензіара, яка складається з поточних підрахунків (роялті), що підтверджується копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 71, 72, 74, 77, 78, 80, 84, 86, 87, 88, 91, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 105, 105, 109, 110), що також не заперечується позивачем.

ТОВ "Рентторг" звернулось до КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради із заявою від 01.10.2014 №б/н про надання паспортів прив'язки на тимчасові споруди - торгові павільйони для їх розташування, з метою виконання умов Інвестиційного договору.

Листом від 15.10.2014 №384 КП "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради надано відповідачу паспорти прив'язки на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності - торгівельних павільйонів від 22.10.2013 №25 (перша черга) та від 28.10.2013 №26 (друга черга).

Вказані паспорти прив'язки на теперішній час не є анульованими, що підтверджується листом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 24.05.2017 №01-18/980, а їх оригінали знаходяться у ТОВ "Рентторг", що визнається також позивачем та третьою особою.

Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 25.05.2017 №01-20/118 в межах земельної ділянки в м.Чернігові по вул.Рокосовського, 17, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, площею 0,01149 га, ТОВ "Рентторг" розміщено торгівельні павільйони та здійснюється їх експлуатація у вигляді ведення господарсько-торгівельної діяльності. Натомість, власник тимчасових споруд не звертався до Управління із заявою щодо оформлення паспорту прив'язки тимчасової споруди, видача паспорту прив'язки ТОВ "Рентторг" не відбувалась, заяв від ТОВ "Рентторг" про виконання паспорту прив'язки не надходило.

Стосовно застосування судом першої інстанції положень п.1 та 2 ст.83 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) та як наслідок визнання Договору №02:026:0138 від 01.10.2014 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи недійсним, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч.2 ст.628 ЦК України).

Зміст укладеного між сторонами Договору містить елементи договору про спільну діяльність, взаємовідносини якого регулюються (регламентуються) Главою 77 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов'язання, закріпленими у Главах 47 та 53 цього Кодексу, та елементи договору про інвестиційну діяльність, взаємовідносини якого регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

У відповідності до ст.1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі, зокрема спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Відповідно до ч.3 ст.2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Інвестиційний проект - це комплекс заходів(організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється суб'єктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей відповідно до положень цього Закону.

Інвестиційний проект оформлюється у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування інвестування, організації а управління роботами з реалізації проекту в межах визначених вартості та терміну його реалізації.

При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів щодо складення та наявності такого проекту сторонами суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

За договором про спільну діяльність, згідно з ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України, сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників (ч. 2 ст. 1130 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат за збитки учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч. 2 ст. 1131 ЦК України).

Зі змісту умов Договору вбачається, що сторони домовилися спільно діяти, без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів (п.1.3), для досягнення певної мети (п.1.2). При цьому, сторони у Договорі домовилися (зазначили) про залишення за собою права на майно, яке використовується у спільній інвестиційний діяльності (п.5.1). У Підприємства це право постійного користування земельною ділянкою, а у Інвестора - право власності на тимчасові некапітальні споруди з поліпшених конструкцій (тимчасові торгові павільйони).

Мета Договору (п.1.2) не є комерційною, оскільки не пов'язана з отриманням прибутку (п.5.2), а пов'язана з досягненням соціального ефекту, тому Договір не містить такої умови як ціна, на що вказує позивач.

У Договорі сторони також домовилися про координацію спільних дій учасників (п. 4.5) та про покриття витрат (п.4.2.2, п.4.2.3) та збитків учасників (п. 4.4.6, 6.2).

Крім того, враховуючи вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2017, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.9.1 Договору сторони домовились про те, що він діє до 01.10.2044, тобто є довгостроковим.

Договір сторонами не розривався та не визнавався у судовому порядку недійсним.

Строк дії Договору та його мета вказують на те, що він не є договором з одноразовим виконанням, який передбачає його виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу, а є договором з тривалим виконанням, який передбачає його виконання протягом тривалого часу.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Згідно із п.9 ч.1 ст.21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами благоустрою є малі архітектурні форми.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначає Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.4 Порядку замовник - це суб'єкт господарювання, який має намір розмістити тимчасову споруду (далі - ТС) на підставі паспорта прив'язки ТС.

Підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (п. 2.1 Договору).

Згідно з п. 2.2 Порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

Відповідно до п. 2.6 Порядку для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додаються документи, визначені у цьому пункті.

Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (п. 2.10 Порядку).

Відповідно до п. 2.11 Порядку паспорт прив'язки включає:

схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території;

ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС);

технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж;

реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).

Цей перелік документів є вичерпним.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що паспорт прив'язки, який є підставою для розміщення тимчасової споруди, видається саме замовнику, тобто суб'єкту господарювання, який має намір розмістити таку тимчасову споруду і безпосередньо на його звернення.

Разом з тим, з огляду на приписи ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ч.2 ст.1131 Цивільного кодексу України, використання наявних прав однієї сторони при здійсненні спільної інвестиційної діяльності другою стороною можливо за умови внесення відповідного майнового або немайнового як вклад у таку діяльність. Однак, пунктом 1.3 Договору внесення вкладів у спільну діяльність сторін не передбачено.

Крім того, надання позивачем паспортів прив'язки не є "сприянням" відповідачу у його діяльності, оскільки поняття "сприяння" передбачає надання певної допомоги (роз'яснення, погодження, лобіювання інтересів тощо), а не передачу майнових або немайнових прав, передача яких відбувається у порядку, встановленому законодавством.

При цьому, відповідно до п.2.30 Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу.

Згідно із ст.38 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" контроль у сфері благоустрою населених пунктів спрямований на забезпечення дотримання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами, у тому числі іноземцями та особами без громадянства, вимог цього Закону, Правил благоустрою території населеного пункту та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.

Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.

Згідно із ч.3 цієї статті самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом:

1) проведення перевірок території;

2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян;

3)участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій;

4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об'єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.

Таким чином, тимчасова споруда, розміщена самовільно, тобто за відсутності паспорту прив'язки, виданого особі, яка її розмістила, підлягає демонтажу.

При цьому, контроль за благоустроєм об'єктів населених пунктів, у тому числі щодо виявлення самовільного зайняття території об'єкту благоустрою, покладений на відповідні інспекції.

В той же час, позивач не є інспекцією з благоустрою населеного пункту - м. Чернігова та відповідно до статуту не наділений відповідними повноваженнями щодо контролю за благоустроєм.

Як встановлено вище та вбачається зі змісту Договору, метою укладення такого договору з боку відповідача є саме здійснення торгівельної діяльності з метою отримання прибутку, що фактично відбувається у виді здачі цих торгових павільйонів в оренду за плату яка визнається відповідачем. У відповідності до умов цього Договору під експлуатацією та утриманням об'єкту інвестування мається на увазі організація благоустрою території безпосередньо навколо торгових павільйонів, що направлено на забезпечення належних умов здійснення саме торгівельної діяльності, а не інших цілей.

В той же час, позивач фактично позбавлений можливості самостійно використовувати земельну ділянку, обмежений у праві розпоряджатися нею та отримувати певні доходи від її використання.

В свою чергу, відповідач на підставі цього Договору фактично отримав право користування земельною ділянкою для розміщення тимчасових торгових павільйонів та подальшої передачі їх в оренду.

У відповідності до ч.1 ст.235 Цивільного кодексу удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації йдеться про два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Зі змісту прав і обов'язків сторін Договору вбачається, що правочин, який вчинено сторонами при укладанні Договору, спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 235 Цивільного кодексу України визначено, що в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про оренду землі" та ч.1 ст.93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Стаття 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками.

Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 Земельного кодексу України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

Правові підстави набуття особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України у справах №3-553гс15, 6-44цс13, 3-119гс11.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із ч.2 ст.16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

У спірних правовідносинах органом місцевого самоврядування, який здійснює передачу в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є Чернігівська міська рада (третя особа).

Відповідно до рішенням Чернігівської міської ради від 30.09.2013 спірна земельна ділянка була надана в постійне користування позивачу для розміщення тимчасових торгових павільйонів (землі житлової та громадської забудови).

При цьому, рішення щодо надання спірної земельної ділянки у користування відповідачу Чернігівською міською радою не приймалось. Також Чернігівська міська рада не уповноважувала позивача на укладання угоди щодо оренди земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності.

Проте, всупереч наведеним правовим нормам Договір, який за своєю правовою природою є договором оренди землі, укладено не уповноваженими на те особами.

Згідно із ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У відповідності до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами пункту 288.5.1. статті 288 Податкового кодексу України (у редакцій, чинній на момент укладення договору від 01.10.2014) внормовано, що розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; водночас, згідно з п. 288.5.2-288.5.5 цього ж Кодексу така сума не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу, а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України "Про оцінку земель", відповідно до абзацу п'ятого статті 5 якого, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок (стаття 6 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межами населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Відповідно до ст.23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межами населених пунктів, затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч. 2 ст. 20 Закону України "Про оцінку земель").

При цьому, належних доказів проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки та визначення на її підставі розміру орендної плати сторонами не надано.

Отже, при укладенні Договору сторонами також не дотримано вимог вище вказаних правових норм щодо визначення орендної плати, яка є істотною умовою договору оренди землі.

У відповідності до ст.ст.4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України.

Згідно із ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначені висновки за аналогічних обставин справи містяться у постановах Верховного Суду України, а саме: від 21.12.2016 у справі №910/24847/16, від 19.10.2016 у справі №910/21153/14, від 12.10.2016 у справі №910/24844/14, від 21.12.2016 у справі №910/9293/16.

При цьому, хоча об'єктом оренди у зазначених справах були об'єкти нерухомості (пішоходні переходи), а не земельна ділянка, але це не спростовує аналогічності обставин, оскільки у цій та наведених справах мова йде саме про удаваність інвестиційних правочинів та про фактичні орендні відносини щодо об'єктів нерухомості комунальної власності, які регулюються відповідними спеціальними правовими нормами, і немає суттєвого значення - чи це нерухомість у вигляді будівлі (споруди), чи земельна ділянка.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для визнання Договору про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02:026:0168 від 01.10.2017, укладений між позивачем та відповідачем недійсним.

У відповідності до п.1 та 2 ст. ст.83 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи вищевстановлене та положення ст.83 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017), судова колегія дійшла до висновку про правомірність щодо виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог та застосування п.1 ст.83 цього Кодексу, та як наслідок визнання Договору про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02:026:0168 від 01.10.2017, укладений між позивачем та відповідачем, недійсним.

Згідно із ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом, визнання угоди недійсною та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказані наслідки є похідними та нерозривно пов'язаними з правовим наслідком визнання договору недійсним.

Таким чином, зважаючи на визнання недійсним Договору та обов'язковість застосування до спірних правовідносин наслідків, встановлених ст.216 Цивільного кодексу України та 212 Земельного кодексу України, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача привести спірну земельну ділянку у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та повернення земельної ділянки шляхом її звільнення.

Посилання позивача в частині необхідності визнання Договору на майбутнє, судовою колегією відхиляються виходячи з наступного наступне.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За змістом положень ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону (ст. 236 ЦК України) договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі №3-826гс16.

Посилання відповідача на те, що подане позивачем у порядку ст.83 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) клопотання фактично є заявою про зміну предмету позову, також відхиляються судовою колегією, оскільки право визнати недійсним договір, пов'язаний з предметом спору, і який суперечить законодавству, є правом господарського суду незалежно від наявності відповідної вимоги у позовній заяві.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2017, яким відповідно до ст.83 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) визнано Договір недійсним та визнано позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, відповідає вимогам законодавству та матеріалам справи.

Що стосується додаткового рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017, яке відповідач в прохальній частині апеляційної скарги просить скасувати його, судова колегія вважає, що дане судове рішення також прийнято з додержанням вимог законодавства виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.84 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

При цьому, хоча в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції від 16.11.2017 і зазначено про необхідність на підставі ч.2 ст.49 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) покладення судових витрат у справі на обидві сторони, у тому числі, за подання апеляційної та касаційної скарг.

Проте, в резолютивній частині зазначеного рішення суду не вказано про розподіл судових витрат як за подання апеляційної так і касаційної скарг.

Як свідчать матеріали справи, за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 28.11.2016 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 031,60 грн (платіжне доручення №68 від 01.12.2016), а за подання касаційної скарги на постанову апеляційної інстанції від 13.06.2017 було сплачено судовий збір у розмірі 3 307,20 грн (платіжне доручення №8600/17 від 27.06.2017).

У відповідності до ст.88 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення; не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції в резолютивній частині рішення від 16.11.2017 не вказано про розподіл судових витрат як за подання апеляційної так і касаційної скарг, судова колегія вважає, що додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017 прийнято з дотриманням вимог законодавства та відповідає матеріалам справи.

Також, судовою колегією враховано, що відповідач хоча і просить в апеляційній скарзі скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 22.11.2017, однак не наводить жодних підстав для скасування його.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Доводи скаржника з приводу порушення та неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі з урахуванням додаткових пояснень до неї, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржувані судові рішення прийнято судом першої інстанції з дотриманням вимог законодавства та відповідають матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 та розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентторг" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2017 та на додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017 у справі №927/915/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2017 у справі №927/915/16 залишити без змін.

3.Додаткове рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2017 у справі №927/915/16 залишити без змін.

4.Повернути матеріали справи №927/915/16 до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 12.02.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Т.І. Разіна