Постанова

від 07.02.2018 по справі 903/525/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року Справа № 903/525/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Аміко-Кераміка 2013" на рішення господарського суду Волинської області від 18 вересня 2017 року в справі № 903/525/17 (суддя Бондарєв С.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "А7"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Аміко-Кераміка 2013"

про стягнення 149 416 грн 70 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Шухман Г.З.

Заяв про відвід (самовідвід) судді (суддів) та секретаря судового засідання, з підстав, визначених статтями 35-37 ГПК України не надходило. Клопотань про роз'яснення прав та обов'язків, відповідно до статті 205 ГПК України, не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "А7" (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Аміко-Кераміка 2013" (надалі - Відповідач) про стягнення 74 144 грн 38 коп. суми боргу, 10 574 грн 66 коп. пені за період з 15 червня 2016 року по 15 грудня 2016 року, 5 735 грн річних за період з 05 вересня 2014 року по 15 червня 2017 року та 59 659 грн 80 коп. інфляційних за період з вересня місяця 2014 року по травень місяць 2017 року.

Водночас, при розгляді даної справи в суді першої інстанції Позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 81), згідно якої Позивач просив суд стягнути з Відповідача лише 74 144 грн 38 коп. основної суми заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань по поставці оплаченого товару, у встановлені договором купівлі-продажу №25/07 від 25 липня 2014 року та специфікацією №1 до цього договору строки.

Рішенням господарського суду Волинської області від 18 вересня 2017 року позов було задоволено частково: стягнуто 74 144 грн 38 коп. основної суми заборгованості; в частині стягнення 9 877 грн 22 коп. пені, 5 735 річних та 59 659 грн 80 коп. інфляційних провадження у справі було припинено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідач доказів поставки продукції не представив, суми попередньої оплати не повернув, а тому в силу дії частини 2 статті 693 ЦК України позовна вимога Позивача визнана судом першої інстанції обгрунтованою.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 111-112), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції було порушено абзац 8 статті 1, частини 1 та 2 статті 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". оскільки, як вважає Відповідач, надані ним суду податкові накладні від 17 липня 2014 року №3 та від 25 липня 2014 року №4 є первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, на переконання Відповідача, судом першої інстанції також порушено норми пункту 192.1 статті 192 ПК України, оскільки як вбачається з поданих Відповідачем податкових декларацій з ПДВ за 7-1 місяць 2014 року та 9-1 місяць 2014 року, а також додатків до них, податкові накладні від 17 липня 2014 року №3 та від 25 липня 2014 року №4 належним чином зареєстровані і будь-які порушення в їх складанні відсутні. Разом з тим, місцевим господарським судом не взято до уваги той факт, що Відповідачем з суми проданого (переданого) Позивачу товару, сплачено податок на додано вартість, а Позивачем відшкодовано вказану суму податку з бюджету.

Водночас, як вважає Відповідач, господарським судом Волинської області допущено невідповідність висновків обставинам справи: не прийнято в якості належного доказу розписку Підлісного А.З. (директора Позивача) про відсутність будь-яких фінансових та інших претензій до Відповідача. Відповідач вказує на повне виконання ним Договору.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/525/17 у складі: головуючий суддя Василишин А,Р., суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В..

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року (а.с. 110), з підстав, висвітлених в ній, було поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, а розгляд справи призначено на 10 січня 2018 року.

На виконання вимог суду, викладених у хвалі від 27 листопада 2017 року, Позивач надіслав відзив на апеляційну скаргу (а.с.152-153), в якому Позивач, зокрема, вказав, що той факт, що Відповідач з суми проданого (переданого) Позивачу товару, сплатив податок на додану вартість, а Позивачем було відшкодовано вказану суму податку з бюджету, є правовідносинами, встановленими податковим законодавством України і в жодному випадку не підтверджують факт передачі товару.

Розпорядженням керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду від 09 січня 2018 року в справі № 903/525/17 в зв'язку із перебуванням у відпустці суддів Грязнова В.В. та Розізнаної І.В. та відповідно до п. 17.4 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, призначено автоматичну заміну складу колегії суддів.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 09 січня 2018 року автоматизованою системою документообігу суду внесено зміни до її складу та визначено новий склад, а саме: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Водночас, суд констатує, що 10 січня 2018 року від Відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із відрядженням керівника Відповідача (а.с. 168).

Ухвалою суду від 10 січня 2018 року (а.с. 171), розгляд справи було відкладено на 29 січня 2018 року на 14:10 год..

29 січня 2018 року на адресу суду надійшла заява Відповідача (а.с. 174) про долучення до матеріалів справи видаткової накладної №3 від 24 лютого 2015 року (а.с. 175), котрою Відповідач ще раз доводить факт повного виконання ним Договору. До даної заяви додано докази направлення її Позивачу (а.с. 176-177).

З огляду на вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд своєю ухвалою від 29 січня 2018 року (а.с.189), з підстав, висвітлених в ній, відклав розгляд справи на 07 лютого 2018 року на 16:30 год..

Суд констатує, що до початку судового засідання від 07 лютого 2018 року від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з метою ознайомлення з матеріалами справи огляду на те, що лише 02 лютого 2018 року був укладений договір про надання правничої допомоги Позивачу, а також про ознайомлення з матеріалами справи а.с. 192-193).

При цьому судом було надано представнику можливість ознайомитися з матеріалами справи, про що ним зазначено у заяві. Суд констатує, що представник ознайомився з матеріалами справи за 60 хвилин до судового засідання, проте в саме судове засідання уповноважений представник не прибув.

Розглянувши клопотання представника Позивача про відкладення розгляду справи, колегія апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відмову в його задоволенні, з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту клопотання про відкладення, представник просив його задоволити з огляду на потребу надання йому можливості ознайомитись з матеріалами даної справи. Разом з тим, на клопотанні про ознайомленні з матеріалами справи наявний напис (з ініціалами та підписом) уповноваженого представника Позивача, з якого вбачається, що представник був ознайомлений з матеріалами справи 07 лютого 2018 року (дата засідання) о 15:40 год. При цьому, суд констатує, що ним в ухвалі про відкладення від 29 січня 2018 року (а.с. 189), з огляду на закінчення строку розгляду апеляційної скарги, витребовувалися від Позивача пояснення з приводу подачі Відповідачем усіх доказів виконання Договору в строк до 05 лютого 2018 року (тобто з моменту укладення договору, в адвоката було достатньо часу для ознайомлення з даною накладною та дачі пояснень). Проте, представник вимог суду не виконав та проігнорував судове засідання. В суду ж немає можливості для відкладення розгляду справи, у зв'язку із закінченням строку розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи усе вищевикладене (відсутність строку для розгляду апеляційної скарги для можливості відкладення за частиною 2 статті 202 ГПК України), суд відмовляє в задоволенні даного клопотання про відкладення та вважає за можливим розгляд апеляційної скарги без участі представника Позивача та без подачі ним витребуваних пояснень.

В судових засіданнях від 29 січня 2018 року та від 07 лютого 2018 року представники Відповідача підтримали доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, та пояснили, що подана ними вищевказана видаткова накладна №3 від 24 лютого 2015 року є беззаперечним доказом виконання Відповідачем усіх своїх зобов'язань згідно договору №25/07 від 25 липня 2014 року. Відтак, на думку представників Відповідача, у Позивача відсутнє право вимагати передоплату за Договором.

В судові засідання від 10 січня 2018 року, від 29 січня 2018 року та від 07 лютого 2018 року представник Позивача не прибув, про дату, час та місце розгляду повідомлений у встановленому законом порядку.

Відтак, заслухавши представників Відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що її слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення 74 144 грн 38 коп. суми попередньої оплати та в частині розподілу судових витрат.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 25 липня 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №25/07 (надалі - Договір), згідно пункту 1.1 якого Відповідач зобов'язався поставити плитку, відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору, Позивач - прийняти і оплатити товар на умовах цього Договору; найменування, кількість та ціна кожної партії товару зазначається в накладних до цього Договору, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно пунктів 2.1-2.4 Договору: загальна сума Договору за домовленістю сторін становить 137 489 грн 06 коп.; ціна товару формується на момент замовлення та фіксується в рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору; платежі за цим договором здійснюються в безготівковій формі у валюті України шляхом перерахування відповідної суми на розрахунковий рахунок Відповідача, вказаний у даному Договорі; порядок оплати - 100% передоплата шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Відповідача; права власності на товар та всі ризики, пов'язані із товаром, переходять від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка свідчить про передачу товару, але не раніше моменту фактичної передачі відповідної партії товару Позивачу.

В розділі 3 даного Договору сторони погодили строки та порядок поставки, а саме: товар постачається у повному обсязі замовлення, визначеному у специфікації №1 до Договору не пізніше 18 серпня 2014 року. При отриманні товару Позивач зобов'язався надати довіреність на отримання товару та документ, що засвідчує особу отримувача.

В силу дії пункту 8.1 Договору: цей договір діє з моменту підписання його сторонами та до 31 жовтня 2014 року; зобов'язання, які не виконані протягом терміну дії Договору мають бути виконані незважаючи на сплив терміну дії Договору.

Даний Договір підписано сторонами та скріплено відтиском круглої печатки товариств (а.с. 10-12).

З огляду ж на те, що предметом спору в даній справі є повернення передоплати по Договору у зв'язку з невиконанням іншою стороною свого обов'язку щодо оплати, суд наголошує, що в даній справі має бути з'ясовано чи передано Відповідачем Позивачу товар за Договором на суму, що визначена в Специфікації.

Суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем підписано специфікацію №1 (додаток №1) до Договору, згідно якої Відповідач зобов'язався поставити Позивачу керамічну плитку Stalotec Beige 120 240*115*10 в кількості 400 м.кв. на суму 106 700 грн та керамічну плитку Stalotec Rote 214 240*115*10 в кількості 30,300 м.кв. на суму 7 874 грн 22 коп, на загальну суму 137 489 грн 06 коп..

Згідно цієї Специфікації, строк постачання плитки на умовах: DDP, м. Львів-21 календарний день з моменту оплати авансового платежу.

Дана специфікація підписана сторонами та скріплена відтиском печаток Позивача та Відповідача (а.с. 13).

На виконання умов даного Договору, Позивачем було здійснено передплату на рахунок Відповідача за поставку товару згідно Договору та Специфікації в розмірі 137 489 грн 06 коп., що стверджується випискою з банківського рахунку Позивача від 25 липня 2014 року (а.с. 14).

Крім того, як вказує Позивач, ним здійснено оплату за рахунком №1 від 25 вересня 2014 року в сумі 5 400 грн 04 коп. (а.с. 15).

При цьому, сторонами не вносилися зміни до Договору та Специфікації.

Відповідач свої зобов'язання по поставці товару за Договором виконав повністю, поставивши Позивачу товар на загальну суму 142 899 грн 08 коп., що стверджується видатковими накладними №15 від 14 серпня 2014 року на суму 52 384 грн 37 коп. та №16 від 04 вересня 2014 року на суму 16 360 грн 31 коп. (а.с. 16-17); №3 від 24 лютого 2015 року на суму 74 144 грн 40 коп..

Дані поставки перевищують суму Договору (137 489 грн 06 коп.).

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 202 ЦК України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами був укладений договір, що за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу за правовою природою кваліфікується як зустрічне виконання зобов'язання (ст. 655 Цивільного кодексу України), а частина 2 статті 538 ЦК України встановлює, що при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З аналізу вказаної норми слідує, що обов'язок продавця повернути суму попередньої оплати наступає у випадку, якщо він не передав товар у встановлений строк на вимогу покупця.

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, Відповідач надав апеляційному господарському суду видаткову накладну №3 від 24 лютого 2015 року на суму 74 144 грн 40 коп. (а.с. 166-167), котрою ще раз спростовує твердження Позивача та висновки місцевого господарського суду щодо непоставки ним товару за Договором. З пояснень представників Відповідача в судових засіданнях при розгляді даної справи в суді апеляційної, вбачається, що подана вищевказана видаткова накладна №3 від 24 лютого 2015 року є беззаперечним доказом виконання Відповідачем усіх своїх зобов'язань згідно Договору та, як наслідок, відсутності заборгованості Відповідача перед Позивачем щодо поставки товару (як наслідок доказ відсутності підстав для повернення суми попередньої оплати).

Суд констатує, що в силу дії частини 1 статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частини 1 статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частин 1 та 2 статті 76 ГПК України: належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами частин 1 та 2 статті 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи накладної №3 від 24 лютого 2015 року на суму 74 144 грн 40 коп. (а.с. 167), дана накладна підписана уповноваженими представниками Позивача та Відповідача та скріплена їх печатками (як і накладні, поставки за якими не заперечувалися Позивачем - №15 від 14 серпня 2014 року та №16 від 04 вересня 2014 року).

Разом з тим, при дослідженні даної накладної, апеляційним судом встановлено, що кількість та назва товару, вказаного у даних накладних, відповідає назві та кількості товару, який передбачений Специфікацією до Договору, яка є невід'ємною частиною Договору (а.с. 13).

Згідно частини 4 статті 165 ГПК України: якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд констатує, що до подачі накладної №3 від 24 лютого 2015 року Відповідач у відзиві, поданому місцевому господарському суду та в апеляційній скарзі доводив свою незгоду щодо стягнення з нього 74 144 грн 40 коп. та доводив поставки ним товару по Договору повністю і іншими доказами, що наявні в матеріалах справи, а саме: розпискою представника Позивача щодо відсутності претензій (а.с. 51), податкові накладні та інші докази (а.с.52-73).

З огляду на усе вищевказане, суд апеляційної інстанції приймає накладну №3 від 24 лютого 2015 року, як належний і допустимий доказ.

Відтак, з огляду на доведення належними і допустимими доказами факту повного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, суд приходить до висновку про відсутність у Позивача правових підстав вимагати повернення передоплати за виконаними правочином.

Відтак, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Позивачу у вимозі щодо стягнення основної суми заборгованості (повернення передоплати) в розмірі 74 144 грн 38 коп., оскільки вона є безпідставною, необгрунтованою та такою, що спростовується усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Разом з тим, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення господарського суду Волинської області від 18 вересня 2017 року в цій частині (щодо задоволення даної вимоги).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Позивачем було подано заяву б/н (вх.№01-65/189/17 від 18 вересня 2017 року) про зменшення розміру позовних вимог на суми нарахованих ним 9 877 грн 22 коп. пені, 5 735 грн річних та 59 659 грн 80 коп. суми індексу інфляції.

Дане припинення, по суті, не оспорено сторонами (незаконність його ніким не доводиться).

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу дії частини 4 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на відсутність доводів щодо незаконності вищевказаного припинення провадження в справі, відсутність ознак наявності порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при вчиненні даної процесуальної дії - суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги та позовної заяви суд покладає на Позивача, в силу дії приписів статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Аміко-Кераміка 2013" на рішення господарського суду Волинської області від 18 вересня 2017 року в справі №903/525/17 - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 18 вересня 2017 року в справі №903/525/17- скасувати в частині задоволення позову щодо стягнення 74 144 грн 38 коп. суми попередньої оплати та покладення судових витрат в сумі 1 112 грн 17 коп. на Відповідача.

3. Прийняти нове рішення в цій частині, яким в позові відмовити повністю.

4. В решті рішення господарського суду Волинської області від 18 вересня 2017 року в справі №903/525/17 - залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "А7" (м. Львів, вул. Любінська, 104, код 20834279) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Аміко-Кераміка 2013" (Волинська обл., Луцький р-н, с. Зміїнець, вул. Шкільна, 1/5, код 38741109) 2 478 грн 30 коп. відшкодування судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

6. Доручити господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

9. Справу №903/525/17 повернути до господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2018 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.