Постанова

від 06.02.2018 по справі 917/242/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 917/242/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Фєдосєєва Д.О. - адвоката,

відповідача - Василевської Ю.О. (дов. від 28.12.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 (судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А., Медуниця О.Є.) у справі № 917/242/17

за позовом Приватного підприємства "Мега-Кременчук"

до Кременчуцької міської ради Полтавської області

про визнання недійсним підпункту 14.2.4 пункту 14.2 рішення Кременчуцької міської ради від 27.09.2016,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року Приватне підприємство "Мега-Кременчук" (далі - ПП "Мега-Кременчук") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом (з урахуванням змін) до Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання недійсним підпункту 14.2.4 пункту 14.2 рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 27.09.2016 "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці", яким передбачено: "В місячний термін після державної реєстрації права оренди земельної ділянки нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 3112 кв. м за період з 30.12.2013 - дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна до дня прийняття цього рішення; нарахувати та сплатити орендну плату за фактичне використання земельної ділянки площею 3112 кв. м у розмірі 3 % від грошової оцінки землі за період з дня прийняття цього рішення до дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки" на підставі статей 124, 125 Земельного кодексу України, статей 13, 17, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 41, 288 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю прийняття спірного рішення в оскарженій частині, оскільки відповідач не дотримався приписів чинного законодавства та діяв із перевищенням наданих йому повноважень. При цьому позивач наголосив, що орендна плата за землю є договірною величиною, її слід розраховувати і сплачувати саме на підставі договору, зобов'язання орендаря нараховувати та сплачувати орендну плату до укладання договору суперечить приписам земельного і податкового законодавства.

Кременчуцька міська рада у відзиві на позов проти задоволення позову заперечувала, зазначивши, що спірним пунктом рішення вона не порушувала прав позивача та діяла у межах повноважень, наданих їй чинним законодавством, у тому числі пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України, визначивши розмір і порядок сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою право на яку перейшло до відповідача за наслідками переходу права на нерухоме майно в порядку статті 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, що зобов'язує сплачувати за її користування на попередніх умовах.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 11.05.2017 (суддя Бунякіна Г.І.) у позові відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, споруди, будівлі, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій розташовано відповідне нерухоме майно, при цьому новий користувач земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства; неукладення самого договору оренди землі, оскільки процедура оформлення договірних відносин (щодо користування земельними ділянками в Україні) відтермінована в часі, не може слугувати доводом для звільнення користувачів земельних ділянок, на яких поширюється дія положень статті 120 Земельного кодексу України, від оплати за їх фактичне користування.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 (судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А., Медуниця О.Є.) рішення Господарського суду Полтавської області від 11.05.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним підпункт 14.2.4 пункту 14.2 рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 27.09.2016 "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці".

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір оренди землі наразі між сторонами не укладено, право оренди земельної ділянки не зареєстровано; оскільки підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки, підпункт 14.2.4. пункту 14.2 спірного рішення Кременчуцької міської ради щодо зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити орендну плату за період, не охоплений договором оренди землі, який буде укладено у майбутньому, суперечить чинному законодавству та підлягає визнанню недійсним.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, Кременчуцька міська рада Полтавської області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 та залишити без змін рішення Господарського суду Полтавської області від 11.05.2017.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі відповідач зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 116, 120, 206 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 21 Закону України "Про оренду землі". Скаржник наголошує, що за змістом вказаних норм обов'язок здійснювати оплату за фактичне користування земельною ділянкою виникає у набувача права власності на об'єкт нерухомості саме з дня фактичного користування земельною ділянкою, водночас за змістом статті 14 Податкового кодексу України, єдиною формою плати за землю для відповідача є орендна плата.

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилається на необґрунтованість, наведених у касаційній скарзі доводів, та правомірність висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскарженій постанові. Він вважає, що оскільки підставою для нарахування орендної плати за землю є договір оренди такої земельної ділянки, і саме з моменту державної реєстрації такого договору у позивача виникає право оренди за таким договором, то відсутні правові підстави для покладення на позивача обов'язку зі сплати орендної плати за користування землею з дня прийняття спірного підпункту 14.2.4 пункту 14.2 рішення міської ради до дня реєстрації договору оренди.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи відповідача є підставою для скасування оскарженої в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним господарським судом при ухваленні постанови у справі було допущено порушення норм матеріального права, а отже оскаржену постанову не можна вважати законною.

Водночас аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, на думку колегії суддів, є непереконливими, з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із того, що неукладення договору оренди землі не може слугувати доводом для звільнення користувачів земельних ділянок, на яких поширюється дія положень статті 120 Земельного кодексу України, від плати за фактичне користування цими ділянками, та не встановив обставин, з якими приписи законодавства пов'язують можливість визнання недійсним акта органу місцевого самоврядування.

Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що оскільки договір оренди землі між сторонами не укладено, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки, зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити орендну плату за період, не охоплений договором оренди землі, який буде укладено у майбутньому не ґрунтується на приписах законодавства.

Проте наведені висновки суду апеляційної інстанції є помилковими та були зроблені без урахування приписів законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частиною першою статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Водночас питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивач за договором купівлі-продажу від 30.12.2013, посвідченим нотаріально та внесеним до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, набув у власність нерухоме майно з усіма його приналежностями, в тому числі інженерними мережами і комунікаціями): об'єкт незавершеного будівництва, адміністративно-побутова будівля (техпідпілля, перший поверх, другий поверх, третій поверх, технічний поверх), розташоване за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Київська, 5, що у цілому складається з: адміністративно-побутової будівлі літ. В-3, Вт.п.,в, розташований на земельній ділянці загальною площею 3112 кв. м, у тому числі по угіддях: графа 42 землі, які використовуються в комерційних цілях 3112 кв. м, кадастровий номер 5310436100:07:002:0598, яка перебуває в користуванні ФОП Столяренко Віктора Миколайовича на праві оренди згідно з договором оренди землі, укладеного між ФОП Столяренко В.М. - орендарем та Кременчуцькою міською радою - орендодавцем, від 20.06.2009, зареєстрованим у Кременчуцькому районному відділі ПРФ ДП "Центр ДЗК" при Державному комітеті України по земельних ресурсах 15.07.2009 за № 040954800187.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом частини третьої статті 7 цього Закону до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених приписів у разі виникнення в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду відповідно до договору, який містить усі необхідні за законом істотні умови, право попереднього власника або користувача припиняється; новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди.

Крім того, відповідно до статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для позивача як землекористувача є орендна плата.

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, обов'язок набувача нерухомого майна нараховувати та сплачувати орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою з дати набуття права власності на нерухоме майно, що на ній розташоване, прямо випливає зі змісту положень статей 120, 206 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Додатково визначивши законодавчо передбачений обов'язок позивача у вигляді рішення, відповідач не порушив прав та інтересів позивача; доводів про невідповідність нарахованого розміру належного до сплати платежу позивач не навів.

Ураховуючи наведені положення законодавства, висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для скасування спірного пункту рішення ради про зобов'язання нараховувати та сплачувати орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нерухоме майно є обґрунтованим.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, наведеного не враховував, висновків суду першої інстанції щодо законодавчо визначеного порядку переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на нерухоме майно, що розміщене на ній, не спростував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, повно встановив фактичні обставини справи та прийняв законне та обґрунтоване рішення, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

З огляду на викладене касаційна інстанція вважає наведені у касаційній доводи касаційної скарги обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, із залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, із залишенням в силі законного рішення місцевого господарського суду, а касаційна скарга підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги належить стягнути з позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі № 917/242/17 скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 11.05.2017 залишити в силі. Касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Мега-Кременчук" на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області 1 920,00 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду Полтавської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак