Постанова

від 08.02.2018 по справі 591/8620/15-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

8 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 553/4224/14-ц

провадження № 61-1945 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнецова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальність Севаш ,

третя особа - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальність Севаш - Пономаренка Василя Павловича на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2016 року у складі судді Клименко А. Я. та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Хвостика В. І.,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальність Севаш (далі - ТОВ Севаш ), третя особа - ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обґрунтовували тим, що заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 4 вересня 2013 року, у зв'язку з урахуванням росту цін на будівельні роботи та матеріали, з ТОВ Севаш на їхню користь стягнуто по 34 418 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. Проте рішенням апеляційного суду Сумської області від 18 листопада 2015 року було змінено вказане заочне рішення в мотивувальній частині та вказано, що сума інфляційних втрат на користь кожного з позивачів становила по 65 922 грн 76 коп. кожному, що є більшим, ніж стягнено рішенням суду, оскільки спосіб обрахування інфляційних втрат був застосований неправильно. З урахуванням того, що за рішенням суду від 4 вересня 2013 року на їхню користь стягнуто та фактично виплачено лише 68 836 грн, з відповідача підлягає стягненню різниця між стягнутою сумою за рішенням суду та сумою, яка мала бути сплаченою.

Посилаючись на викладене, та з урахуванням остаточних уточнених вимог, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили стягнути з відповідача на їхню користь на відшкодування матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням, по 31 504 грн 50 коп. кожному на підставі статей 1166, 1172, 1192 ЦК України.

Відповідач ТОВ Севаш позов не визнав та пояснив суду, що позивачі звернулись з даним цивільним позовом, у якому вони фактично нарахували інфляційні збитки не на суму завданого матеріального збитку на дату вчинення злочину, як це встановлено вироком суду у пов'язаній кримінальній справі, a на судове рішення. Крім того, до цього часу позивачами (потерпілими) не надано належних та допустимих доказів того, що вони відновили втрачене майно та які реальні кошти витратили на його відновлення. Якщо позивачі бажали стягнути кошти з ТОВ Севаш на підставі фактів, установлених вироком суду, то їм потрібно було подавати позов не на підставі повторної експертизи, а на суму інфляційних збитків, а у ситуації, що склалась на стадії апеляційного оскарження, підтримати апеляційну скаргу, а після скасування рішення від 4 вересня 2013 року у цивільній справі № 591/3247/13-ц, пред'явити новий позов, обрахувавши інфляційні збитки на дату подання нового позову. На цей час відсутня жодна належна норма матеріального права, яка дає підстави ОСОБА_7 та ОСОБА_4 звертатись з даним позовом до ліквідаційної комісії ТОВ Севаш . Ліквідаційна комісія ТОВ Севаш та ліквідатор Пономаренко В. П. жодним чином не порушили прав зазначених кредиторів, навпаки повністю задовольнив їх вимоги в порядку черговості, встановленої статтею 112 ЦК України.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2016 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2016 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ТОВ Севаш на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 31 504 грн 50 коп. на користь кожного в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції, виходив із того, рішенням апеляційного суду Сумської області від 18 листопада 2015 року було встановлено, що сума інфляційних втрат за період з 1 вересня 2005 року по червень 2015 року становила 131 845 грн, але заочне рішення було виконане відповідачем у розмірі 68 836 грн, а тому різниця у розмірі інфляційних втрат, яка не була заявлена позивачами при розгляді справи № 591/3247/13-ц у зв'язку із неправильним способом захисту своїх порушених прав, підлягає стягненню у цій справі.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, апеляційний суд виходив з того, що місцевим судом обґрунтовано при ухваленні рішення була застосована норма матеріального права, а саме частина друга статті 1192 ЦК України, оскільки позивачі при зверненні з позовом до суду обґрунтовували свої вимоги тим, що саме внаслідок тривалої затримки у відшкодуванні майнової шкоди, заподіяної злочином, їм були заподіяні збитки, що полягали у знеціненні грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому вони мають право на відшкодування шкоди у вигляд інфляційних втрат.

У вересні 2016 року головою ліквідаційної комісії ТОВ Севаш - Пономаренком В. П.подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2016 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої й апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Вказував на те, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій у цивільній справі № 591/3247/13-ц є вторинними по відношенню до вироку суду у кримінальній справі № 1806/1-509/11, а тому рішення апеляційного суду Сумської області від 18 листопаді 2015 року не може бути покладено в основу та бути застосованим у порядку, визначеному частиною 3 статті 61 ЦПК України, для пред'явлення нового позову до ТОВ Севаш . Суди не врахували, що відповідач ТОВ Севаш перебуває у процедурі припинення (ліквідації) за рішенням власника на підставі протоколу загальних зборів учасників з 17 лютого 2015 року, а тому порядок задоволення вимог кредиторів має вирішуватися у порядку статей 111 112 Цивільного кодексу України. Вважає, що фактично судами попередніх інстанцій стягнуто інфляційні збитки за несвоєчасне виконання судових рішень, тоді як не існує законодавчих підстав для пред'явлення інфляційних збитків за затримку виконання судового рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 29 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у якому зазначалось, що на підставі вироку суду їм надавалось право звернутися до суду з цивільним позовом про присудження інфляційних збитків на час фактичних витрат, оскільки з моменту вчинення злочину і до часу виконання сплати коштів за вироком суду пройшло майже десять років. В матеріалах оскарженої справи є документи, які підтверджують факти злісного небажання з боку відповідача відшкодовувати присуджені кошти.

У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Сумської області від 28 лютого 2013 року, директора ТОВ Севаш - Шамренка С. В. було визнано винним та засуджено за скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Крім цього, вироком суду стягнуто з ТОВ Севаш на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 завдану майнову шкоду у розмірі 53 459 грн 96 коп. та моральну шкоду по 10 000 грн на кожного (a. c. 8-11, 25-26). У розмір майнової шкоди, заподіяної злочином, включено і вартість будівельно-монтажних робіт, які необхідно виконати для усунення порушень у будинку потерпілих у розмірі 44 408 грн, вартість цих робіт обрахована станом на 4 серпня 2005 року.

У квітні 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Зарічного районного суду м. Суми з позовом про стягнення з ТОВ Севаш на їхню користь матеріальної шкоди з урахуванням росту цін на будівельні роботи та матеріали станом на день звернення до суду.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 4 вересня 2013 року з ТОВ Севаш на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стягнуто по 34 418 грн на кожного на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином. ( а. с. 12, 13).

Рішення суду було фактично виконане 18 червня 2015 року, що підтверджується постановами державного виконавця ВДВС СМУЮ від 19 червня 2015 року про закінчення виконавчого провадження (а. с. 20).

За результатами розгляду апеляційної скарги ліквідатора ТОВ Севаш , рішенням апеляційного суду Сумської області від 18 листопада 2015 року змінено заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 4 вересня 2013 року у його мотивувальній частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а. с. 14-18).

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд зробив правильний висновок про те, що позивачі мають право на відшкодування шкоди у вигляді інфляційних втрат, проте помилково визначив розмір цієї шкоди у вигляді різниці вартості одних і тих самих будівельно-монтажних робіт, визначеної станом на серпень 2005 року і на червень 2013 року. Тобто суд першої інстанції, розглядаючи позов про відшкодування шкоди, завданої злочином у вигляді інфляційних втрат, неправильно здійснив їхній розрахунок. Апеляційний суд вказав також на те, що на час фактичної виплати позивачам стягнутої вироком суду суми, інфляційні втрати становили 131 845 грн, що є більшим, ніж стягнуто за оскаржуваним рішенням суду.

Встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Крім того, згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідними рішеннями встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, враховуючи рішення апеляційного суду Сумської області від 18 листопада 2015 року, у якому станом на день перегляду справи № 591/3247/13-ц за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ТОВ Севаш про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, було встановлено інфляційні втрати за період з вересня 2005 року по червень 2015 року у розмірі 131 845 грн, що є меншим від стягнутої з ТОВ Севаш суми інфляційних втрат у розмірі 68 836 грн, суди дійшли правильного висновку про те, що позивачі мають право на різницю між стягнутою сумою за рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 4 вересня 2013 року та сумою, що була обрахована апеляційним судом станом на 2015 рік.

При цьому твердження ТОВ Севаш про те, що рішення апеляційного суду Сумської області від 18 листопада 2015 pоку не може бути покладено в основу та бути застосованим у порядку, визначеному частиною третьою статті 61 ЦПК України 2004 року для пред'явлення нового позову до ТОВ Севаш , є необґрунтованими, оскільки рішенням апеляційного суду змінено мотиви ухваленого судом першої інстанції рішення та станом на час його перегляду (2015 рік) було правильно обраховано інфляційні втрати позивачів. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення, не міг у силу вимог дизпозитивності вийти за межі заявлених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимог, а тому залишив в іншій частині заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 4 вересня 2013 року без змін. Отже, позивачі не позбавлені права на стягнення інфляційних втрат за період з 2013 року по 2015 рік, що становить 63 009 грн.

Безпідставними є посилання ТОВ Севаш на те, що суд, порушуючи частину другу статті 1192 ЦК України, не встановив, коли та в якому розмірі позивачі понесли витрати на відновлення їхнього майна, оскільки заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 4 вересня 2013 року, за яким позивачам присуджено 68 836 грн, було виконане відповідачем лише 18 червня 2015 року, а тому станом на день розгляду цієї справи позивачі не могли здійснити відновлення свого пошкодженого майна.

Суд відхиляє доводи заявника ТОВ Севаш про те, що позивачі не мають права пред'являти позов до відповідача, який перебуває у стані ліквідації, оскільки позивачі лише за рішенням суду від 18 травня 2016 року стають кредиторами товариства, а тому є такими, що мали право на пред'явлення позову, адже між сторонами існує спір про право.

Доводи скаржника про те, що суди у цій справі фактично стягнули суму коштів у порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення суду, є безпідставними, оскільки судом першої інстанції в мотивувальній частині було здійснено розрахунок саме інфляційних втрат.

Розглядаючи зазначений позов, суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України .

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальність Севаш - Пономаренка Василя Павловича залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 18 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 8 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнецов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І. Усик