Рішення

від 06.02.2018 по справі 910/22497/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.02.2018Справа № 910/22497/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНКОРП"

до Фізичної особи-підприємця Новаковського Анатолія Олександровича про стягнення 61472,54 грн.

за участю представників:

від позивача: Титарчук О.А., довіреність № б/н від 15.01.18

від відповідача: Числовська І.В., довіреність № б/н від 26.12.17

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САНКОРП" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Новаковського Анатолія Олександровича (відповідач) про стягнення 61 472,54 грн., з яких 48 161,50 грн. основного боргу, 3486,10 грн. пені, 9421,18 грн. - штрафних санкцій, 403,76 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором гуртової поставки нафтопродуктів №26/12-НОВАКОВСЬКИЙ від 26.12.2016 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 порушено провадження у справі № 910/22497/17 та призначено до розгляду на 16.01.2018.

15.01.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав: відповідачем не підписані видаткові накладні № 494 від 31.12.2016, № 71 від 31.01.2017, № 72 від 31.01.2017, № 302 від 31.03.2017 та № 1015 від 31.08.2017, що свідчить про не поставлення дизельного палива за вказаними накладними. Крім того, зазначені накладні не можуть вважатись доказами поставки, оскільки не містять підписів відповідача або уповноваженої ним особи. Також, за умовами договору, оплата здійснюється на підставі рахунку-фактури, однак в матеріалах справи відсутні рахунки-фактури, як і докази їх направлення та вручення відповідачу, а тому вимоги про сплату заборгованості є передчасними. Вимоги про стягнення штрафних санкцій та 3% річних також не підлягають задоволенню з огляду на відсутність доказів поставки товару та з огляду на допущені помилки при розрахунку пені. Заперечуючи проти задоволення штрафних санкцій, відповідач також зазначає, що позивач заявляє до стягнення пеню та штрафні санкції на підставі п. 8.4 договору, однак одночасне застосування за одне і те ж правопорушення штрафу та пені суперечить законодавству.

15.01.2018 від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи та пояснення щодо суми основного боргу, у яких позивач зазначає, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 48161,50 грн. виникла на підставі накладних № 1015 від 31.08.2017, № 733 від 30.06.2017 та № 732 від 30.06.2017.

У судове засідання 16.01.2018 з'явились представники позивача та відповідача.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції.

В пункті 9 частини 1 статті Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) вказано, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні 16.01.2018 суд дійшов висновку здійснювати розгляд справи № 910/22497/17 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначити засідання на 06.02.2018, про що постановлено відповідну ухвалу.

22.01.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що постачання відповідачу товару за видатковими накладними № 494 від 31.12.2016, № 71 від 31.02.2017, № 72 від 31.01.2017, № 302 від 31.03.2017, № 303 від 31.03.2017 не є предметом спору та не включене у позовні вимоги, оскільки товар за вказаними накладними оплачений відповідачем. Рахунки-фактури направлялись позивачем відповідачу з використанням електронної пошти.

30.01.2018 від відповідача надійшли заперечення, у яких останній зазначає, що вимоги позивача є передчасними, оскільки позивач не направляв відповідачу рахунків-фактур.

Представник позивача у судовому засіданні 06.02.2018 позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 06.02.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "САНКОРП" (далі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Новаковським Анатолієм Олександровичем (далі - покупець) укладено договір №26/12-НОВАКОВСЬКИЙ гуртової поставки нафтопродуктів (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується виконати гуртові поставки нафтопродуктів, а саме дизельного палива, а покупець зобов'язується прийняти у власність товар для подальшого комерційного використання і сплатити його повну вартість.

Відповідно до п. 1.2 договору, постачання товару здійснюється гуртовими партіями. Вид, марка, об'єм кожної партії товару, що поставляється за цим договором, погоджуються сторонами окремо на кожну партію і вказуються у видаткових накладних, підписаних сторонами.

Постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, відповідно до розділу 1 договору, з оформленням зведених видаткових накладних на товар та інших документів (п. 3.1.1 договору).

Покупець зобов'язується впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання видаткової накладної на поставлений товар та додатку до неї, підписати їх та направити один підписаний екземпляр постачальнику. Якщо в зазначений термін видаткова накладна на товар та додатки до неї не були спрямовані постачальнику, вони вважаються прийнятими та узгодженими покупцем, що не звільняє покупця від обов'язку направити 1 підписаний екземпляр постачальнику (п. 3.2.2 договору).

Згідно з п. 5.5 договору, датою передавання права власності на товар є дата, вказана в додатку до видаткової накладної, що була підписана представниками сторін.

Відповідно до п. 5.6 договору, зобов'язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними і ризики випадкового пошкодження, втрати та загибелі товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі права власності на товар до покупця. Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості, а право власності на товар, що перейшло від постачальника до покупця, з дати, вказаної в документах, зазначених в п. 5.5 договору.

Положеннями п. 6.1 договору встановлено, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, відповідно до ціни, що була попередньо узгоджена сторонами та відображається у відповідному рахунку-фактурі, усній чи письмовій заявці чи видатковій накладній, наданій постачальником.

Оплата здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури або відповідно до умов, зазначених у даному договорі, у формі 100% передоплати вартості товару. За домовленістю сторін, покупець може оплатити 50% передоплати, та решту 50% вартості товару, що був відвантажений постачальником покупцю, наступного календарного понеділка місяця, що слідує за датою відвантаження товару (п. 6.2 договору).

Згідно з п. 12.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 733 від 30.06.2017, № 732 від 30.06.2017, № 1015 від 31.08.2017 на загальну суму 56 101,50 грн. Поставка відповідачу товару на вказану суму також підтверджується зведеними відомостями на гуртове постачання нафтопродуктів, які підписані відповідачем.

Відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару виконано частково на суму 7 940,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача та платіжним дорученням № 121 від 02.08.2017, у зв'язку із чим заборгованість відповідача становить 48 161,50 грн.

У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3486,10 грн. - пені, 9421,18 грн. - сум штрафних санкцій, нараховані на підставі п. 8.4 договору, 403,76 грн. - 3 % річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними № 733 від 30.06.2017, № 732 від 30.06.2017, № 1015 від 31.08.2017 на загальну суму 56 101,50 грн.

Відповідач, заперечуючи проти факту поставки зазначив, що видаткові накладні не підписані останнім, а тому позивачем не доведено факту поставки дизельного палива.

Суд вважає вказані твердження відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.

Видаткові накладні № 733 від 30.06.2017, № 732 від 30.06.2017 підписані відповідачем без зауважень та заперечень та скраплені печаткою відповідача.

Видаткова накладна № 1015 від 31.08.2017 на суму 9 945,00 грн. не підписана відповідачем. Однак, до вказаної видаткової накладної позивачем додано зведену відомість на гуртове постачання нафтопродуктів в період з 01.08.2017 по 31.08.2017 у кількості 510 літрів, яка підписана відповідачем.

Умовами п. 5.4 договору встановлено, що товар передається покупцю зі складу постачальника на протязі місяця. Кожного останнього дня місяця постачальник складає зведену видаткову накладну на поставлений товар, що формується на підставі додатку до неї. Додаток до видаткової накладної є зведена відомість на постачання нафтопродукту, що формується наростаючим підсумком впродовж місяця. В додатку міститься детальна інформація щодо передавання права власності на товар за звітний період (державний номер автомобіля, прізвище водія, дата та кількість переданого товару).

Як вбачається із додатку до накладної № 1015 від 31.08.2017, а саме зведеної відомості на гуртове постачання нафтопродуктів, яка містить підпис відповідача, 03.08.2017 відповідач особисто отримав товар у кількості 510 л., державний номер автомобіля НОМЕР_1. Право власності на товар у кількості 510 л., вартістю 9 945,00 грн. перейшло до відповідача 03.08.2017.

З урахування викладених обставин, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару за видатковими накладними № 733 від 30.06.2017, № 732 від 30.06.2017, № 1015 від 31.08.2017 та факт отримання товару відповідачем.

Крім того, матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем відповідачу видаткової накладної № 1015 від 31.08.2017 для підписання, однак відповідач підписаної накладної не повернув.

В той же час, положеннями п. 3.2.2 договору встановлено, що покупець зобов'язується впродовж п'яти календарних днів з моменту отримання видаткової накладної на поставлений товар та додатку до неї, підписати їх та направити 1 підписаний екземпляр постачальнику. Якщо в зазначений термін видаткова накладна на товар та додатки до неї не були спрямовані постачальнику, вони вважаються прийнятими та узгодженими покупцем, що не звільняє покупця від обов'язку направити 1 підписаний екземпляр постачальнику.

З урахуванням вказаних положень договору та обставин, встановлених судом, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином виконано зобов'язання за договором та поставлено відповідачу товар на суму 56 101,50 грн. за видатковими накладними № 733 від 30.06.2017, № 732 від 30.06.2017, № 1015 від 31.08.2017 та додатками до них, а відповідачем прийнято товар на вказану суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач лише частково оплатив товар на суму 7940,00 грн., у в'язку з чим заборгованість становить 48 161,50 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що вимоги про стягнення 48 161,50 грн. є необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 6.2 договору, оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку у формі 100% передоплати, однак позивачем не виконано належним чином обов'язку щодо надсилання відповідачу рахунків-фактур на сплату поставлених нафтопродуктів, а тому вимоги є передчасними.

Однак, суд зазначає, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009 та Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи встановлені обставини та приписи п. 6.2 договору, суд дійшов висновку, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 48 161,50 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 48 161,50 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3486,10 грн. пені, нарахованої за період з 01.09.2017 по 12.12.2017, 9421,18 грн. штрафних санкцій, нарахованих відповідно до п. 8.4 договору за період з 01.09.2017 по 12.12.2017 та 3 % річних у сумі 403,76 грн. за період з 01.09.2017 по 12.12.2017.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати поставлений товар передбачена у п. 8.3 договору.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що він є арифметично невірним. За розрахунком суду, здійсненим за період, визначений позивачем, сума пені становить 3251,73 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 8.4 договору, у випадку прострочення покупцем строків оплати за товар, покупець додатково до пені, визначеної в п. 8.3 договору, сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 70% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання починаючи з дня такого прострочення та до моменту повного погашення заборгованості.

За своєю правової природою проценти, визначені сторонами в п. 8.4 договору не є штрафними санкціями, а є відсотками річних від простроченої суми.

Тобто у п. 8.4 договору, сторони визначили інший розмір відсотків річних, ніж встановлених ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок 70% річних, суд встановив, що розрахунок є вірних, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 9 421,18 грн. 70% річних.

Також позивачем нараховані 3% річних у розмірі 403,76 грн., однак, вказані вимоги заоволеннню не підлягають, оскільки сторонами визначено інший розмір відсотків річних, ніж встановлений ст. 625 ЦК України, а тому правові підстави для стягнення 3% річних відсутні.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "САНКОРП" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця Новаковського Анатолія Олександровича (02081, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНКОРП" (01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 1, код 40707638) 48161,50 грн. основного боргу, 3251,73 грн. пені, 9421,18 грн. 70% річних та 1583,39 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2018.

Суддя С.О. Турчин