Постанова

від 12.02.2018 по справі 910/13757/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. Справа№ 910/13757/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю учасників апеляційного провадження згідно протоколу судового засідання від 12.02.2018;

розглянувши апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017

у справі № 910/13757/17 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Колективне сільськогосподарське підприємство імені Ватутіна

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3

про визнання недійсним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - відповідач) про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держземагенства в Київській області від 12.08.2013 №КИ/3221886000:03:165/00004368 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та надано в приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не мав права передавати у власність та надавати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею їх у власність ОСОБА_2 без їх попереднього вилучення у землекористувача КСП імені Ватутіна та у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки Генеральному плану села Нові Петрівці. Позивач також стверджує, що земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 у відповідності до Генерального плану села Нові Петрівці передбачена для житлової забудови, тобто категорія земель - житлова та громадська забудова, а тому вказана земельна ділянка підлягала передачі до комунальної власності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 (повний текст рішення складено та підписано - 18.10.2017) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, за доводами апелянта, відповідач порушив право територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради на землю, яке гарантоване Конституцією та Законами України. Окрім цього, за доводами апелянта, суд першої інстанції в порушення норм процесуального права дійшов помилкового висновку, що спірна земельна ділянка площею 2,0000 га не входить до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № НОМЕР_3, виданого 19.08.1998. А тому просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Іоннікова І.А., Майданевич А.Г. та призначено до розгляду на 15.01.2018.

Розгляд справи відкладався, зокрема, ухвало від 15.01.2018 - на 12.02.2018.

21.01.2018 через канцелярію суду від третьої особи 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі, а також клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме: адвокатський запит № 2032/05-01/2017 від 27.12.2017 та лист ГУ Держгеокадастру у Київській області № 29-10-0.221-267/2-18 від 05.01.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З урахуванням тієї обставини, що як і адвокатського запиту, так і відповіді на нього не існувало на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність долучення до матеріалів справи поданих доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України.

В судовому засіданні 12.02.2018 представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю.

Представник третьої особи 3 в судовому засіданні 12.02.2018 проти апеляційної скарги у даній справі заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники відповідача, третьої особи 1, 2 в судове засідання не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Жодних заяв, клопотань від учасників апеляційного провадження із зазначенням причин неможливості їх прибуття на дане судове засідання не надходило. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що надіслана за належною адресою третьої особи 1 ухвала від 15.01.2018 повернулась на адресу суду з відміткою: За закінченням строку зберігання та Особа відсутня за адресою . З метою належного повідомлення третьої особи 1, судом апеляційної інстанції ухвалою від 15.01.2018 було запропоновано учасникам апеляційного провадження повідомити суду адресу ліквідатора Колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна протягом п'яти днів. На виконання ухвали позивачем 17.01.2018 було подано заяву із зазначенням адреси ліквідатора. На вказану адресу (Київська обл., с. Нові Петрівці, вул. Івана Кудрі 10) було надіслано ухвалу від 15.01.2018. Однак, надіслана ухвала також повернулась на адресу суду. Таким чином, судом апеляційної інстанції було вчинено всі необхідні дії з метою належного повідомлення третьої особи 1 про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення присутніх представників учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії II-КВ НОМЕР_2 від 19.08.1998, виданого на підставі рішення II сесії XXIII скликання Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області № 22 від 12.06.1998, Радгоспу ім. Ватутіна було надано у постійне користування 878,8 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, Радгосп ім. Ватутіна (первісний землекористувач) було реорганізовано.

Так, відповідно до п. 1.1., п. 1.2. статуту Колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна у редакції, зареєстрованій 13.09.2001, Колективне сільськогосподарське підприємство імені Ватутіна, с. Нові Петрівці, створено в результаті приватизації трудовим колективом майна Державного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна, с. Нові Петрівці, на підставі Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі". Колективне сільськогосподарське підприємство імені Ватутіна є правонаступником всіх прав і обов'язків Державного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна.

Згідно із п. 1, п. 3 статуту Державного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна у редакції, зареєстрованій 30.09.1996 за №142, Державне сільськогосподарське підприємство імені Ватутіна засноване на державній власності, підпорядковане Державному комітету України з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості і входить до складу об'єднання "Київсадвинпром" на добровільних засадах. Найменування підприємства - Державне сільськогосподарське підприємство імені Ватутіна.

У пункті 3 статуту Державного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна вчинено допис рукописного тексту: "являється правонаступником всіх прав та обов'язків радгоспу імені Ватутіна". Відомості щодо того, хто саме є виконавцем вказаного рукописного запису та ким вчинено підпис із зазначенням "вірно", в матеріалах реєстраційної справи відсутні. Інших редакцій статутів вказаного підприємства матеріали справи не містять та позивачем надано не було.

Разом з цим, рішенням Господарського суду Київської області від 26 червня 2013 року у справі №17/013-10/19/8 (яке було залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 липня 2014 року) за позовом прокурора Вишгородського району Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації "Про передачу в оренду земельної ділянки приватного підприємства "Фірма "Каріна" під розміщення тепличного господарства" від 26.04.2004 за № 271 та "Про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення ПП "Фірма "Каріна" судом було встановлено, що до Колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна шляхом правонаступництва перейшло право постійного користування земельною ділянкою площею 878,8 га згідно акту на право постійного користування землею серії І-КВ НОМЕР_2, виданого 19.08.1998 року Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області.

Окрім цього, судом було встановлено, що з боку Колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна звернень до Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області про вилучення земельних ділянок та припинення землекористування не надходило. Таким чином Державний акт на право постійного користування серії І-КВ НОМЕР_2, виданий 19.08.1998 Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області є чинним, а отже, припинення права користування колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна земельною ділянкою загальною площею 878,8 га згідно акту на право постійного користування серії І-КВ НОМЕР_2, можливе лише у випадках, передбачених чинним законодавством України.

За наведених обставин, суд у вказаній справі фактично дійшов висновку, що передача частини земельної ділянки, яка входить до державного акту від 19.08.1998 порушує публічний порядок через те, що спрямований на протиправне вилучення з користування колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 12,2803 га, що знаходиться на території Новопетрівської сільської ради.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, ч. 3 ст. 35 ГПК України (яка була чинна на момент звернення позивача з позовом у даній справі та ухвалення судом першої інстанції рішення) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Таким чином, суд апеляційної інстанції враховує обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Київської області від 26 червня 2013 року у справі №17/013-10/19/8, зокрема в частині правонаступництва та переходу всіх прав та обов'язків від Радгоспу імені Ватутіна шляхом реорганізації (декілька етапів) до Колективного сільськогосподарського підприємства імені Ватутіна. В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи та преюдиційними обставинами, встановленими в наведених рішеннях господарських судів.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про відсутність доказів в підтвердження того, що земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 входить до земель наданих в постійне користування радгоспу ім. Ватутіна згідно із Державним актом на право постійного користування землею Серії ІІ-КВ НОМЕР_2, виданого 19.08.1998, оскільки в матеріалах справи наявні схеми складу земельних угідь по землекористувачах в межах Новопетрівської сільської ради 1992 року, схема розміщення земельної ділянки на матеріалах Генерального плану села Нові Петрівці та витяг з кадастрової карти з офіційного веб-сайту, з яких вбачається входження земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 до земель, наданих в постійне користування радгоспу ім. Ватутіна згідно із Державним актом на право постійного користування землею Серії ІІ-КВ НОМЕР_2. Більше того, при зверненні із позовом підтвердив дану обставину (зокрема, що спірна земельна ділянка площею 2,0000 га входила на момент передачі в постійне користування Радгосту ім. Ватутіна земельної ділянка площею 878,8 га (вказане відображено в абз. 6 арк. 4 позовної заяви).

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що не приймає доводи третьої особи 3 з посиланням на лист відповідача № 29-10-0.221-267/2-18 від 05.01.2018, відповідно до якого запис про державну реєстрацію Державного акта на право постійного користування (серії ІІ-КВ за № НОМЕР_3) відсутній, а визначити розташування спірної земельної ділянки площею 2,0000 га не видається можливим. Оскільки щодо наявності або відсутності запису про державну реєстрацію Державного акта на право постійного користування (серії ІІ-КВ за № НОМЕР_3) та перебування у користуванні Радгоспу імені Ватутіна, а згодом і у КСП імені Ватутіна вже досліджувалось при розгляді господарської справи № 17/013-10/19/8, а тому на підставі ч. 4 ст. 57 ГПК України не підлягають повторному доказуванню. Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що надаючи вказаний лист, відповідач на підтвердження викладених висновків не надав жодних доказів, які б спростовували встановлені в рішеннях обставини. А тому доводи третьої особи 3 в цій частині не приймаються судом апеляційної інстанції.

В подальшому, 02.04.2013 Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області прийнято рішення № 482-21-6 "Про затвердження Генерального плану села Нові Петрівці", згідно із яким затверджено містобудівну документацію "Генеральний план села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" з розрахунковим періодом до 2030 року.

Як вбачається з викопіювання з Генерального плану села Нові Петрівці та здійсненого позивачем схематичного зображення на Генеральному плані, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 знаходиться в зоні 12 - пожежне депо на 2 автомобіля.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Вишгородської районної ради Київської області "Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" №384-29-VI від 22 серпня 2013 року змінено межі села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, включивши в межі села Нові Петрівці земельні ділянки площею 1166,4591 га та затверджено територію села Нові Петрівці загальною площею 2105,5447 га. Встановлено межі села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області згідно з проектом із землеустрою щодо встановлення (зміни) межі адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області. Зобов'язано Новопетрівську сільську раду Вишгородського району Київської області замовити розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області на місцевості відповідно до вимог законодавства.

Також в подальшому, 04.08.2014 Новопетрівською сільською радою Вишгородського району Київської області прийнято рішення № 800-34-VI "Про оформлення права комунальної власності на земельні ділянки, що ввійшли в межі села Нові Петрівці", яким з метою забезпечення жителів села - учасників Антитерористичної операції на Сході нашої держави земельними ділянками та на виконання рішень Новопетрівської сільської ради "Про затвердження Генерального плану села Нові Петрівці" №482-21-6 від 02.04.2013, Вишгородської районної ради "Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" №384-29-VI від 22.08.2013 відповідно до статей 83, 173 Земельного кодексу України, та на підставі статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" про наступне: з метою встановлення можливості виділення та кількості доступних для виділення земельних ділянок, провести внутрішню інвентаризацію земельних ділянок, включених в межі села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області; у випадку виявлення передачі земельних ділянок державної власності у приватну власність або в користування з порушенням норм земельного та містобудівного законодавства вжити заходів щодо оскарження рішень органів державної виконавчої влади на підставі яких вони вибули з власності (користування) держави, та скасувати державну реєстрацію цих земельних ділянок; здійснити оформлення права комунальної власності за територіальною громадою села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області на земельні ділянки державної власності, включені в межі села Нові Петрівці.

З огляду на наведене, 22.08.2013 відбулась зміна меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, внаслідок чого в межі села Нові Петрівці включено земельні ділянки площею 1166,4591 га та затверджено територію села Нові Петрівці загальною площею 2105,5447 га.

Разом з цим, 12.08.2013 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видано наказ №КИ/3221886000:03:165/00004368 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність", яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та надано у власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Як підтверджено матеріалами справи, в подальшому право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.11.2013, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голуб Н.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №2986. Викладені обставини не заперечувались учасниками апеляційного провадження.

Так, звертаючись з позовом у даній справі, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідач не мав права передавати у власність та надавати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, з подальшою передачею їх у власність ОСОБА_2 без їх попереднього вилучення у землекористувача КСП імені Ватутіна. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими доводами апелянта, з урахуванням наступного.

Частино 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Згідно із ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно до ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Згідно з положеннями ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та не було спростовано учасниками апеляційного провадження, жодних рішень органами державної влади або ж органами місцевого самоврядування щодо вилучення для суспільних та інших потреб частини земельної ділянки, що перебувала у користуванні КСП імені Ватутіна не приймалось. Як і не мала місце добровільна відмова від права користування земельною ділянкою вказаним підприємством. А тому вилучення та подальша передача частини земельної ділянки у власність третім особам без припинення у встановленому законом порядку права постійного користування є протиправною та такою, що порушує право третьої особи 1 на мирне володіння майном.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач без дотримання встановленого ст.ст. 141, 149 ЗК України порядку припинення права постійного користування фактично позбавив законного землекористувача КСП імені Ватутіна права користування частиною земельної ділянки, що порушує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Разом з цим, позивачем у даній справі є Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області, яка обґрунтовує своє порушене право тим, що земельна ділянка площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 у відповідності до Генерального плану села Нові Петрівці передбачена для житлової забудови та відповідно підлягала передачі до комунальної власності. Однак, при прийнятті оскаржуваного наказу, відповідач не врахував невідповідність місця розташування земельної ділянки Генеральному плану села Нові Петрівці. В підтвердження своїх доводів позивачем надано в матеріали справи Генеральний план села Нові Петрівці та схематичне розміщення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 на Генеральному плану села Нові Петрівці.

При цьому позивач також посилається на положення ч. 4 ст. 173 ЗК України, відповідно до якої, землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Таким чином, позивач вважає, що з урахуванням зміни меж населеного пункту с. Нові Петрівці частина земельної ділянки КСП імені Ватутіна мала перейти у власність територіальної громади.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що навіть з урахуванням зміни меж села Нові Петрівці, КСП імені Ватутіна не може бути автоматично позбавлено права постійного користування земельною ділянкою згідно акту від 19.08.1998, оскільки таке вилучення також є порушенням права на мирне володіння майном.

Відповідно до ст. 4 ГПК України (ст. 1 ГПК України, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а встановленими судом апеляційної інстанції обставинами підтверджено відсутність порушеного права позивача внаслідок прийняття оскаржуваного наказу. А тому Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та відсутність порушеного права та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок прийняття Головним управлінням Держземагенства в Київській області наказу №КИ/3221886000:03:165/00004368 від 12.08.2013. Тобто, звертаючись з позовом у даній справі, позивач фактично звернувся за захистом не власних інтересів, а третьої особи 1 (КПС ім. Ватутіна), що суперечить положенням як ст. 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом у даній справі), так і ст. 4 ГПК України.

При цьому, як вбачається з рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, місцевий господарський суд дійшов аналогічного висновку, що відображено в абз. 7 арк. 10 рішення (т. 2, а.с. 164).

Таким чином, процесуальне порушення суду першої інстанції щодо дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи та помилкове невстановлення факту входження спірної земельної ділянки площею 2,0000 га до площі земельної ділянки, переданої Радгоспу ім. Ватутіна в 1998 році - не призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшов висновку по відсутність порушеного права позивача в розумінні ст. 4 ГПК України, що і є підставою для відмови в позові. З урахуванням меж перегляду встановлених ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про невходження спірної земельної ділянки до державного акту від 19.08.1998.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржник апеляційній скарзі просив скасувати рішення місцевого господарського суду повністю та прийняти нове - про задоволення позову повністю.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час апеляційного перегляду рішення суд апеляційної інстанції не встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Однак, судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про невходження спірної земельної ділянки (площею 2,0000 га) до державного акту від 19.08.1998. Даний висновок призвів до незастосування норми закону, а саме ст. 92 ЗК України (в частині права користування третьої особи 1 спірною земельною ділянкою), яка підлягала до застосування (в розумінні ч. 2 ст. 269 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, з урахуванням того, що суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку, що відображено в абз. 7-8 (арк. 9-10 рішення), а ч. 4 ст. 277 ГПК України не передбачає права суду виключити текст з мотивувальної частини рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни фактично зазначених абзаців рішення з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана зміна мотивувальної частини рішення не тягне за собою необхідність зміни резолютивної частини рішення, оскільки за своєю суттю, рішення (вирішення спору по суті) місцевого господарського суду є правильне, а тому апеляційна скарга (з урахуванням редакції прохальної частини скарги) у даній справі не підлягає задоволенню.

Щодо доводів апелянта про порушення відповідачем норм містобудування при прийнятті оскаржуваного наказу, а також твердження про наявність або відсутність у відповідача повноважень на прийняття оскаржуваного наказу та фактично на розпорядження частиною земельної ділянки, що входить до належної на праві постійного користування землі КПС ім. Ватутіна - вказане не входить до предмету доведення у даній справі, виходячи з підстав та предмету позову.

Щодо інших доводів апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). А тому судом досліджуються докази і доводи сторін, виходячи з предмету спору і належності доказів у кожній справі в розумінні ст.ст. 33-34, 36, 43 ГПК України (в редакції, що діяла на момент звернення з позовом у даній справі) та ст.ст. 76, 79 ГПК України (в чинній редакції). Таким чином, всі інші доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції як такі, що входять до предмету доведення за заявленим позовом.

Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських і цивільних справах Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 21-405а14 за позовом заступника прокурора м. Києва до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення прийняла постанову від 11 листопада 2014 року, в якій викладено такий правовий висновок: у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Таким чином, звертаючись з позовом у даній справі, що спрямований лише на скасування наказу Головного управління Держземагенства в Київській області від 12.08.2013 №КИ/3221886000:03:165/00004368, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та надано в приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, не спрямований на захист порушених прав, що є окремою підставою для відмови в позові.

Судові збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 4, 76, 79, 269, 270, 275, ч. 2, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13757/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 у справі № 910/13757/17 - змінити з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині даної постанови. Резолютивну частину рішення залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/13757/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.02.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич