Постанова

від 14.02.2018 по справі 592/6097/15-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 592/6097/15-ц

провадження № 61- 5540 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор м. Суми,

відповідачі: Сумська міська рада, ОСОБА_1,

третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 9 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Ільченко О. Ю., Рибалки В. Г., Попруги С. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року прокурор м. Суми в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Сумської міської ради, ОСОБА_1, третя особа - Державна інспекція сільського господарства в Сумській області, в якому просив визнати противоправним та скасувати рішення Сумської міської ради VІ скликання ХХХІІІ сесії від 25 вересня 2013 року № 2675-МР про надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, площею 0,0332 га, розташованої по АДРЕСА_1, а також визнати недійсним договір оренди зазначеної земельної ділянки, укладений між відповідачами 2 жовтня 2013 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 лютого 2013 року

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав у фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 приміщення магазину, площею

77, 5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що розташований на належній Сумській міської раді земельній ділянці, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Рішенням Сумської міської ради від 25 вересня 2013 року № 2675-МР затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0332 га, під розміщений на ній магазин по АДРЕСА_1, (що на 0,0227 га більше ніж було у попереднього користувача земельної ділянки), кадастровий номер НОМЕР_1, терміном на 5 років.

На підставі зазначеного рішення, 2 жовтня 2013 року між Сумською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого орендар прийняв в оренду спірну земельну ділянку.

Посилаючись на те, що рішення Сумської міської ради прийнято з порушенням вимог статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 120, 124, 134 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення Сумської міської ради прийнято в межах наданих повноважень та у встановленому законодавством порядку, є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, тобто після укладення договору оренди, укладеного між відповідачами, а тому не підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Крім того, суд послався на те, що прокурор не довів яким чином оспорюваний договір оренди земельної ділянки порушує або загрожує інтересам держави чи Державної інспекції сільського господарства в Сумській області, а відтак сама по собі невідповідність його вимогам законодавства не є підставою для задоволення позову, оскільки захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване право, виходячи із завдань цивільного судочинства, визначених статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 9 серпня 2016 року апеляційну скаргу прокуратури Сумської області задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради VІ скликання ХХХІІІ сесії від 25 вересня 2013 року № 2675-МР в частині надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, площею 0,0332 га, розташованої по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 0,0332 га, розташованої по АДРЕСА_1, укладений 2 жовтня 2013 року між Сумською міською радою та ОСОБА_1

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до умов договору купівлі-продажу від 21 лютого 2013 року ОСОБА_1 придбав будівлю, розташовану на земельній ділянці, площею 0, 0105 га, право на користування якою мав попередній власник на підставі договору оренди, що діяв до 30 листопада 2016 року. А тому відповідач мав право на користування земельною ділянкою лише в цих межах, тоді як за умовами договору оренди

від 2 жовтня 2013 року йому на порушення частини першої статті 134 ЗК України передано земельну ділянку більшою площею (0, 0332 га) з іншим кадастровим номером.

Посилаючись на те, що Сумська міська рада, приймаючи рішення в частині надання ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки, не урахувала вимог земельного законодавства щодо передачі права на користування земельною ділянкою, суд вважав таке рішення незаконним, а укладений на підставі цього рішення договір оренди недійсним.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, щозвертаючись до суду з позовом прокурор не зазначив особу цивільні права або інтереси якої порушено внаслідок прийняття оскаржуваного рішення сільської ради та не надав докази на підтвердження зазначених обставин. Матеріали справи не містять підтверджень, зафіксованих фактів порушень земельного законодавства під час укладення оспорюваного договору оренди, зокрема акта, складеного відповідно статті 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Ураховуючи, що він придбав майно, розміщене на земельній ділянці, що перебуває у користуванні іншої особи, до нього переходить право власності на вказану земельну ділянку, на якій воно розміщене, що узгоджується з приписами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Вважав помилковим висновок апеляційного суду про наявність у нього права на користування земельною ділянкою площею 0, 0105 га, на підставі договору, укладеного між міською радою та попереднім власником, оскільки йому було передано в користування земельну ділянку на якій знаходиться належне йому майно з іншим кадастровим номером, ніж ділянка площею 0, 0105 га.

Звертав увагу, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, а також відкрив апеляційне провадження у справі за відсутності сплаченого судового збору у розмірі, передбаченого Законом України Про судовий збір .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції Закону України № 2147- VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Земля є основним багатством держави, що перебуває під особливою охороною держави. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону ( стаття 14 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що 1 лютого 2013 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення -

міні-магазину, загальною площею 77, 5 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1.

Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що нежитлове приміщення

(міні-магазин) розташоване на земельній ділянці Сумської міської ради, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 0, 0105 га.

Рішенням Сумської міської ради VIскликання XXXIсесії від 19 червня 2013 року № 2467-МР ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 0, 0300 га.

На підставі договору від 26 червня 2013 року № 194, приватним підприємством Мегаполіс був розроблений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (під розміщеним магазином) по АДРЕСА_1 .

Відповідно до проекту землеустрою, погодженого управлінням містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (висновок

від 11 липня 2013 року №56/11.01-42) та управлінням Держземагентства у Сумському районі Сумської області (від 11 липня 2013 року №3343/01.30) передбачено передати в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 0,0332 га, кадастровий номер НОМЕР_1, з яких на ділянку площею 0,0096 га накладені обмеження прав у зв'язку із віднесенням до охоронної зони навколо інженерних комунікацій.

Рішенням Сумської міської ради Сумської міської ради VIскликання XXXIсесії від 25 вересня 2013 року № 2675-МРзатверджено проект землеустрою та надано відповідачу в оренду земельну ділянку, площею 0, 0332 га, кадастровий номер НОМЕР_1, під розміщеним магазином по АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови Сумської міської ради.

2 жовтня 2013 року між Сумської міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком до 25 вересня 2018 року.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Відповідно до частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі:розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Судами установлено, що нежитлове приміщення, придбане відповідачем за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 21 лютого 2013 року було розташовано на земельній ділянці, площею 0, 0105 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходилась у користуванні попереднього власника магазину - ФОП ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки від 27 червня 2012 року, укладеного між нею та Сумською міською радою. Термін дії договору оренди земельної ділянки - до 23 листопада 2016 року.

Системний аналіз наведених норм права, з урахуванням установлених судами фактичних обставин справи, дозволяє дійти висновку, що до нового власника нежитлового приміщення - ОСОБА_1 перейшло право на користування земельною ділянкою у тому ж самому розмірі - 0, 0105 га і на тих самих підставах, що мав попередній власник нерухомого майна ФОП ОСОБА_2

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що передача в оренду ОСОБА_1 іншої земельно ділянки, що є суміжною з земельною ділянкою на якій було розташоване придбане ним нежитлове приміщення, відбулася з порушенням порядку, передбаченого частиною першої статті 134 ЗК України.

Доводи касаційної скарги про необгрунтування прокурором підстав звернення з позовом до суду, не зазначення особи цивільні права або інтереси якої порушено внаслідок прийняття оскаржуваного рішення міської ради, є непереконливими з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Закону України Про прокуратуру предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції та чинним законом.

Положеннями частин першої-третьої статті 27 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина друга статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду).

Звертаючись до суду з позовом, прокурор м. Суми зазначив, що заявляє позов в інтересах держави, вказав орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції - Державну інспекцію сільського господарства України, до повноважень якої, як центрального органу виконавчої влади, належить державний контроль за використанням та охоронною земель усіх категорій та форм власності.

Судами установлено, що спірна земельна ділянка належить до земель житлової і громадської забудови.

Відповідно до статті 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду в агропромисловому комплексі.

Згідно зі статтею 6 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель до повноважень Державної інспекції сільського господарства України у сфері здійснення державного контролю за використанням та охороною земель належить контроль в частині додержання органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Таким чином, апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що прокурор мав право звертатися з позовом до суду в інтересах держави, оскільки внаслідок недотримання порядку надання земельної ділянки в оренду, нагляд та контроль за яким здійснює Державна інспекція сільського господарства України, були порушені права держави.

Посилання в касаційній скарзі на неправильну сплату судового збору за подання апеляційної скарги, поданої прокуратурою Сумської області, зокрема у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України Про судовий збір , а саме - лише за одну вимогу немайнового характеру, тоді як частиною третьою статті 6 Закону України Про судовий збір встановлено обов'язок сплати судового збору за кожну вимогу немайнового характеру, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про судовий збір (у редакції чинній на момент подання позову) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У вказаній справі предметом спору є дві вимоги немайнового характеру.

Згідно з підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір (у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги), розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду повинен становити 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною третьою статті 2 ЦПК України (у редакції чинній на момент подання апеляційної скарги) передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ внесено зміни до Закону України Про судовий збір , зокрема частину третю статті 6 після абзацу першого доповнено новим абзацом такого змісту: "У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру".

Прокурор звернувся з позовом до суду у червні 2015 року, а зазначений Закон набрав чинності з 1 вересня 2015 року, тобто після подання позову, а відтак положення щодо обов'язку сплати судового збору окремо за кожну вимогу немайнового характеру не підлягало застосування.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду ,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 9 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г. І. Усик