Рішення

від 08.02.2018 по справі 910/10583/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.02.2018Справа № 910/10583/17

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шансік", м. Київ

до Науково-технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії наук України в особі підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України, м. Київ

про стягнення 175 680,65 грн., -

За зустрічним позовом Науково-технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії наук України в особі підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шансік", м. Київ

про визнання договору недійсним, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Слюсаренко О.А. (представник за довіреністю від 10.06.2017р.);

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Оплачко В.О. (представник за довіреністю №б/н від 07.07.2017р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шансік" (надалі - позивач за первісним позовом) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Науково-технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії наук України в особі підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України (надалі - відповідач за первісним позовом) суми заборгованості за Договором № 1-08 про надання консультаційних послуг від 05.08.2013р. в розмірі 175 680,65 грн. (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог), з яких 86 300,00 грн. сума основного боргу, 81 599,46 грн., інфляційних втрат та 7 781,19 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги (за первісним позовом) обґрунтовані тим, що відповідач своїх обов'язків за договором не виконав та не здійснив повну оплату за надані позивачем послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, за наявності якої позивач нарахував та заявив до стягнення фінансові санкції.

Відповідачем (за первісним позовом) надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти задоволення вимог позивача та вказує на те, що вказаний вище договір укладався в іншому проміжку часу, ніж серпень-листопад 2013р. та на думку відповідача строк надання таких послуг, акт про їх надання та пролонгування дії договору мають внутрішні протиріччя. Відповідач також вказує на те, що позивач і не міг надавати визначені договором послуги, оскільки для отримання службового житла необхідно було дотримання вимог Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988р. № 37, а також на те, що необхідності у наданні позивачем таких послуг у відповідача не було. Відповідач також зазначає, що позивачем не надано звітів конкретних послуг і що вони в себе включали, а також про те, що про укладений між сторонами договір йому стало відомо лише з даної позовної заяви (первісного позову), тому у відповідному періоді ані в податковому, ані в бухгалтерському звіті дана заборгованість відсутня. Як зазначає відповідач, підписантом договору є ОСОБА_4, який в подальшому був звільнений від виконання обов'язків підрозділу, проте не повернув печатку підрозділу та правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим відповідач звернувся до правоохоронних органів з даного приводу. У відзиві на уточнену позовну заяву, відповідач вказує на наявність спору з ТОВ Офіс бухгалтера (справа № 910/13351/17) щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором 8/12-2012 від 27.12.2012р., відтак відповідач вказує на недоцільність укладення між сторонами даного спору договору, оскільки у відповідача вже був консультант з питань оподаткування - ТОВ Офіс бухгалтера . За викладених обставин, відповідач просив суд відмовити в задоволенні вимог за первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 01.08.2017р.

28.07.2017р. до суду від Науково-технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії наук України в особі підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шансік" про визнання Договору №1-08 про надання консультаційних послуг від 05.08.2013р. недійсним.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом позивач послався на те, що укладений між сторонами договір, на думку позивача, є фіктивним та просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги з мотивів викладених у відзиві на первісну позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2017р. прийнято зустрічний позов Науково-технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії наук України в особі підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України для спільного розгляду з первісним позовом в справі №910/10583/17.

В судовому засіданні 01.08.2017р. оголошено перерву у справі до 12.09.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2017р. розгляд справи відкладено до 26.09.2017р.

В судовому засіданні 26.09.2017р. судом ухвалено направити повідомлення в порядку ст. 90 ГПК України до Головного слідчого управління Національної поліції України щодо дій бувшого виконуючого обов'язки директора Підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України ОСОБА_4, що можуть переслідуватись в кримінальному порядку для проведення відповідної перевірки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2017р. у зв'язку з надісланням повідомлення до Головного слідчого управління Національної поліції України провадження у справі зупинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.09.2017р. у справі №910/10583/17 скасовано та передано справу на розгляд.

29.11.2017р. матеріали справи № 910/10583/17 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів, розгляд справи призначено на 23.01.2018р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2018р. у зв'язку з набранням чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та оскільки суд перейшов до розгляду справи по суті, провадження у даній справі суд дійшов висновку продовжувати зі стадії розгляду справи по суті, розгляд справи призначено по суті на 23.01.2018р.

23.01.2018р. до суду від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, а від відповідача (позивача за зустрічним позовом) - клопотання про долучення до матеріалів справи письмового доказу.

Однак суд не може прийняти подані сторонами документи та врахувати їх при вирішенні спору, з огляду на наступне.

Статтею 194 ГПК України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Як було вказано вище, в судовому засіданні 01.08.2017р. суд перейшов до розгляду справи по суті, заслухав пояснення (заперечення) представників сторін, що відображено в самому протоколі судового засідання, розгляд справи по суті відбувався також у судових засіданнях 12.09.2017р. та 26.09.2017р.

У зв'язку з набранням чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, за відсутності невирішених питань (станом на 22.01.2018р.), визначених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд свою ухвалою призначив розгляд справи по суті на 23.01.2018р.

При цьому, щодо відсутності підстав для проведення у справі підготовчого засідання, суд виходить з того, що у сторін протягом перебування справи у провадженні суду було достатньо часу для подачі відповідних документів в обґрунтування своїх вимог чи відповідно заперечень.

В судовому засіданні 23.01.2018р. судом оголошено перерву до 08.02.2018р.

08.02.2018р. до суду від позивача (відповідача за зустрічним позовом) надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів, однак з підстав викладених вище, вказане клопотання з додатками судом не приймається та не враховується при вирішенні даного спору.

В судовому засіданні 08.02.2018р. представник позивача (за первісним позовом) підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представники відповідача (за первісним позовом) оголосив заперечення проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні вимог позивача.

Суд також заслухав пояснення представника позивача за зустрічним позовом, який підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити, а також заперечення відповідача за зустрічним позовом, який просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача за зустрічним позовом.

В судовому засіданні 08 лютого 2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2013р. між позивачем за первісним позовом (виконавець) та відповідачем за первісним позовом (замовник) укладено Договір №1-08 про надання консультаційних послуг (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язувався паротягом визначеного в договорі строку надавати замовнику консультаційні послуги з питань комерційної діяльності, керування, оподаткування, фінансових та економічних питань, пов'язаних з виробничою діяльністю замовника з надання послуг з тимчасового проживання у будинку за адресою: АДРЕСА_1, а саме:

- забезпечення надання послуг з тимчасового проживання належного рівня;

- залучення осіб для тимчасового проживання;

- порядок ціноутворення;

- консультування з питань оподаткування;

- інші питання щодо надання послуг з тимчасового проживання, а замовник зобов'язувався оплачувати надані послуги.

Згідно п. 1.2. Договору термін надання послуг 31 грудня 2014р.

За умовами п. 2.1. Договору виконавець зобов'язувався, зокрема, надавати останньому визначені цим Договором послуги, забезпечувати якість наданих послуг відповідно із вимогами, яким такі послуги звичайно повинні відповідати, а відповідно до п. 2.3. Договору замовник зобов'язувався приймати від виконавця результати надання послуг шляхом підписання акта надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам Договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим Договором.

В п. 3.1. Договору сторони домовились, що вартість передбачених Договором послуг складає 86 300,00 грн. без ПДВ. Замовник здійснює оплату послуг Виконавню протягом 10-ти робочих з дня підписання акта надання послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

У відповідності до п. п. 3.2., 3.3. Договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється Актом надання послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг. Підписання Акта надання послуг представником Замовника є підтвердженням і відсутності претензій з його боку.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31 грудня 2013р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. п. 6.1., 6.2. Договору).

Договір підписано зі сторони позивача (за первісним позовом) - директором ОСОБА_6 та в.о. директора відповідача (за первісним позовом) - ОСОБА_4 та скріплений печатками сторін.

01.10.2013р. між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, відповідно до якої п. 3.1. та п. 6.1. Договору викладено у новій редакції.

Так, згідно п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 01.10.2013р. вартість передбачених Договором послуг складає 86 300,00 грн. без ГІДВ. Замовник здійснює оплату послуг виконавцю до 30 червня 2014р. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.

А відповідно до п. 6.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 01.10.2013р. договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2014р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як зазначає позивач (за первісним позовом) та підтверджується матеріалами справи, 01.11.2013р. між сторонами було підписано та скріплено печатками Акт надання послуг № 1 на суму 86 300,00 грн.

Проте, відповідач (за первісним позовом) взяті на себе зобов'язання в частині проведення своєчасних та в повному обсязі розрахунків за надані позивачем послуги виконав неналежним чином та не оплатив вартість послуг на суму 86 300,00 грн., внаслідок чого допустив виникнення заборгованості перед позивачем на вказану суму.

З огляду на те, що відповідачем (за первісним позовом) не здійснено оплату вартості наданих послуг у передбачені договором строки, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 86 300,00 грн. суми основного боргу, 81 599,46 грн., інфляційних втрат та 7 781,19 грн. 3 % річних.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом про визнання договору недійсним, позивач посилається на те, що укладений між сторонами договір, на думку позивача, є фіктивним та просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги з мотивів викладених у відзиві на первісну позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню, а вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором послуг.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір послуг є оплатним, відтак одним із основних обов'язків замовника є оплата їх вартості. Ціна - грошове відображення вартості послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем (за первісним позовом) передбачених договором послуг на суму 86 300,00 грн. підтверджується наявним в матеріалах справи актом надання послуг № 1 від 01.11.2013р.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 01.10.2013р. обов'язок відповідача (за первісним позовом) щодо оплати вартості наданих позивачем послуг мав бути виконаний у строк до 30 червня 2014р. (тобто до 29.06.2014р. включно), а прострочення оплати вартості вказаних вище послуг у відповідача виникло з наступного дня після спливу вказаного строку.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Щодо заперечень відповідача (за первісним позовом), наведених у відзиві на позовну заяву, суд відзначає наступне.

Зважаючи на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору та додаткових угод до нього з погодженням всіх їх умов, які обумовлюються.

Судом відхилено як необґрунтовані посилання відповідача на те, що вказаний вище договір укладався в іншому проміжку часу, ніж серпень-листопад 2013р. та на думку відповідача строк надання таких послуг, акт про їх надання та пролонгування дії договору мають внутрішні протиріччя, оскільки такі доводи останнього не мають під собою жодного правового підґрунтя.

Так, при розгляді даної справи відповідачем не заявлялось відповідного клопотання щодо призначення у справі судової експертизи для визначення часу укладення договору між сторонами, підписання акту наданих послуг, укладення додаткових угод до договору, тощо, як і не надано висновку експерта, проведеного на власне замовлення з даного приводу.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач не міг надавати визначені договором послуги та необхідності у наданні позивачем таких послуг у відповідача не було, суд виходить з того, що відповідачем не наведено у відзиві на позовну заяву які саме норми (пункти) Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988р. №37 порушив позивач, надаючи послуги відповідачеві на підставі укладеного між сторонами договору.

А щодо необхідності (чи відсутності потреби) у наданні позивачем таких послуг відповідачу, судом враховано положення ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а також положення ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору.

З приводу ненадання позивачем звітів конкретних послуг і що вони в себе включали, суд відзначає, що укладений між сторонами договір не містять положень (пунктів) щодо обв'язку виконавця надавати такі звіти замовнику, відтак такі заперечення відповідача також відхиляються.

Доводи відповідача стосовно того, що про укладений між сторонами договір відповідачеві стало відомо лише з даної позовної заяви (первісного позову) та у відповідному періоді ані в податковому, ані в бухгалтерському звіті дана заборгованість відсутня, судом також не приймаються, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження викладених обставин, як-то відповідну довідку, підписану керівником та головним бухгалтером відповідача, тощо.

Щодо наявності у відповідача спору з ТОВ Офіс бухгалтера (справа №910/13351/17) з приводу стягнення з відповідача заборгованості за Договором 8/12-2012 від 27.12.2012р., що, за висновками відповідача, свідчить про недоцільність укладення між сторонами даного спору договору, оскільки у відповідача вже був консультант з питань оподаткування - ТОВ Офіс бухгалтера , суд виходить з обмеженості предмету даного спору (за первісним позовом), а також того, що Договір 8/12-2012 від 27.12.2012р. та Договір № 1-08 про надання консультаційних послуг від 05.08.2013р. укладено відповідачем з різними юридичними особами, що також узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України, а також положенням ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.

Стосовно того, що підписантом договору є ОСОБА_4, який в подальшому був звільнений від виконання обов'язків підрозділу, проте не повернув печатку підрозділу та правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим відповідач звернувся до правоохоронних органів з даного приводу, суд відзначає наступне.

Як встановлено судом та вказувалось вище, Договір укладено між сторонами 05.08.2013р. та підписано зі сторони позивача (за первісним позовом) - директором ОСОБА_6 та в.о. директора відповідача (за первісним позовом) - ОСОБА_4 та скріплений печатками сторін.

Судом також встановлено факт укладення між сторонами додаткових угод до договору, зокрема, Додаткової угоди № 2 від 01.10.2013р.

З приводу того, що підписантом договору є ОСОБА_4, який в подальшому був звільнений від виконання обов'язків підрозділу, суд виходить з того, що за приписами ч. ч. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідач, здійснюючи свою статутну діяльність, самостійно визначає осіб, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від його імені.

Так, судом встановлено, що укладений між сторонами договір зі сторони відповідача підписано в.о. директора ОСОБА_4

При цьому, як зазначає відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, ОСОБА_4 на підставі наказу № 32 від 28.07.2014р. (копія наказу у справі) був звільнений від виконання обов'язків директора підрозділу з 28.07.2014р., натомість спірний правочин укладено 05.08.2013р., додаткові угоди - 01.10.2013р., акт надання послуг - 01.11.2013р., тобто у період часу коли ОСОБА_4 ще обіймав посаду в.о. директора підрозділу та мав право вчиняти відповідні дії від імені відповідача.

Щодо неповернення гр. ОСОБА_4 печатки підрозділу та правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим відповідач звернувся до правоохоронних органів з даного приводу, суд відзначає, що такі обставини не можуть слугувати підставою для несплати вартості наданих позивачем послуг.

Також, при розгляді даного спору суд виходить з того, що згідно ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, розслідування кримінального провадження слідчим органом не свідчить про наявність в діях посадової особи відповідача вини (умислу чи необережності) при укладенні Договору, додаткових угод, підписання акту надання послуг, доки його вину не буде доведено в судовому порядку.

Враховуючи все вище викладене, оскільки відповідачем порушені договірні зобов'язання у частині своєчасного та в повному обсязі розрахунку за надані позивачем (за первісним позовом) послуги, доказів погашення відповідачем заборгованості суду не надано, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 86 300,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем (за первісним позовом) заявлено до стягнення з відповідача 81 599,46 грн., інфляційних втрат та 7 781,19 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо стягнення з відповідача фінансових санкцій на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд відзначає, що перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних, судом встановлено, що вони відповідають умовам договору та нормам чинного цивільного законодавства України, розраховані позивачем суми таких нарахувань є арифметично правильними, а відповідачем в свою чергу не спростовано їх у встановленому законом порядку, відтак до стягнення з останнього на користь позивача підлягає 81 599,46 грн., інфляційних втрат та 7 781,19 грн. 3 % річних.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідачем (за первісним позовом) не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, контррозрахунку заявленої до стягнення суми боргу не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем за первісним позовом вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог про визнання Договору №1-08 про надання консультаційних послуг від 05.08.2013р. недійсним, суд відзначає наступне.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи в частині вимог за зустрічним позовом, суд виходить з того, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ст. ст. 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Пункт 7 статті 180 ГК України визначає, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 631 ЦК України встановлює строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Як встановлено судом вище, договір підписано уповноваженими особами сторін та скріплений їхніми печатками, що свідчить про дійсне волевиявлення його сторін щодо викладених в ньому умов та змісту договору в цілому.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом позивач послався на те, що укладений між сторонами договір, на його думку, є фіктивним.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

При цьому, позивачем за зустрічним позовом не надано суду переконливих доказів того, що укладений між сторонами договір містить ознаки фіктивності.

Так, позивачем не доведено суду, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні, тощо, а судом встановлено, що, зокрема, відповідач (за зустрічним позовом) внаслідок укладення договору намагався досягти правового результату - надати передбачені договором послуги та отримати винагороду за такі послуги.

Посилання позивача (за зустрічним позовом) як на підставу для задоволення вимог за зустрічним позовом є ідентичними його запереченням проти первісного позову, які судом розглянуті та відхилені як необґрунтовані.

Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог (за зустрічним позовом) та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення зустрічного позову.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що вимоги за первісним позовом у даній справі підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача підлягає 86 300,00 грн. сума основного боргу, 81 599,46 грн., інфляційних втрат та 7 781,19 грн. 3 % річних, а в задоволенні зустрічного позову належить відмовити за необґрунтованістю.

Сплачений позивачем (за первісним позовом) судовій збір в розмірі 2 635,21 грн. за подачу позовної заяви з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а також судовий збір у розмірі 1 600,00 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 26.09.2017р., що разом складає 4 235,21 грн., у зв'язку з задоволенням первісного позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Сплачений позивачем (за зустрічним позовом) судовій збір в розмірі 1 600,00 грн., у зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Науково-технологічного алмазного концерну (Алкон) Національної академії наук України в особі підрозділу "Алкон-сервіс" Науково-технологічного алмазного концерну "Алкон" НАН України (ідентифікаційний код 23504418, адреса: 04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шансік" (ідентифікаційний код 38799363, адреса: 04074, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 28/1) 86 300,00 грн. (вісімдесят шість тисяч триста гривень 00 коп.) суми основного боргу, 81 599,46 грн. (вісімдесят одну тисячу п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 46 коп.) інфляційних втрат, 7 781,19 грн. (сім тисяч сімсот вісімдесят одну гривню 19 коп.) 3 % річних та 4 235,21 грн. (чотири тисячі двісті тридцять п'ять гривень 21 коп.) судового збору.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 16.02.2018р.

Суддя С.М. Морозов